Соціально-політичне становище України під владою іноземних держав

Отже, Україна за Березневими статтями увійшла до складу Росії як автономне державне утворення. Обмеження її суверенітету виявлялось у тому, що вона визнавала над собою верховенство царської влади. Статус України визначала російська держава. Гетьман і старшина перебували на службі у царя. Збереглася самостійність України у внутрішньому управлінні - вона мала свою казну.

Після Андрусівського перемир'я 1667 р. і “Вічного миру” з Річчю Посполитою 1686 р., Константинопольського мирного договору з Туреччиною 1710 р. Лівобережна Україна і Київ з околицями були остаточно затверджені у складі Росії.

Російсько-турецька війна, розпочата Портою 1768 р., закінчилася Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 р., за яким землі між Дніпром і Бугом, а також м. Керч і фортеці Єнікале, Азов та Кінбурн у Криму були звільнені з-під влади Туреччини. Крим проголошувався незалежним, а 1783 р. його приєднали до Росії.

Внаслідок нової війни з Туреччиною за Ясським мирним договором 1791 р. до складу Росії відійшли землі між Південним Бугом і Дністром. Так більша частина степової України ввійшла з основними українськими землями до складу Російської держави.

Послабленням Речі Посполитої скористалися Пруссія та Австрія, які захопили більшість польських земель. Російський уряд, боячись могутності цих держав, погодився взяти участь у поділі Речі Посполитої. До Росії відійшли землі Білорусії та частина Литви, Австрія захопила Галичину, а власне польські землі стали здобиччю Пруссії 1772 р. Після другого поділу Польщі 1793 р. до складу Росії ввійшли Правобережна Україна - Київщина, Волинь, Поділля та Брацлавщина. Галичина, Буковина і Закарпатська Україна залишились під владою Австрії. Після третього поділу Речі Посполитої 1795 р. до Росії відійшла західна Волинь.

Таким чином, більшість українських земель ввійшла до складу Російської держави.

Як уже зазначалося, після входження Лівобережної України до складу Росії Правобережна Україна і Галичина продовжували залишатись у складі Речі Посполитої. Буковина разом з Молдавією знаходилася під владою Туреччини. Закарпаття перебувало під владою Угорщини Населення цих земель зазнавало соціального і національного гноблення. Панівним класом на цих землях залишалися феодали. Їх верхівку становили магнати, дрібні та середні землевласники, яких переважно називали шляхтичами. Шляхетство поділялося на родове і набуте. Феодали користувалися винятковим правом володіння земельною власністю і звільнялися від податків. Шляхетське майно не могло бути конфісковане без рішення суду, а сам шляхтич не міг бути заарештованим (за винятком кримінальних злочинців). Тільки особи шляхетського походження могли обіймати вищі світські та духовні посади, отримувати у довічне користування землі з державного фонду. Формально всі феодали були рівними між собою.

Основну масу залежного населення становили селяни. Вони були неоднорідними і поділялися на декілька категорій. Найчисельніша група - це так звані кмети, котрі мали землю, урожай з якої задовольняв потреби селян. Більшість селянських господарств належала до категорії малоземельних. Решта селян були безземельними, чимало з них не мали власного житла і йшли у найми

Не кращим було становище міського населення. Феодальний гніт гальмував розвиток міст, промисловості, ремесел. У приватній власності магнатів знаходилася більшість міст. Власне їх розвиток став монополією феодалів на різні промисли тощо. Значно погіршилося також становище Північної Буковини. Поневолене населення мусило постачати турецькій армії провіант, робочу худобу, різне спорядження. Через територію Буковини проходили турецькі, татарські та польські армії, які нещадно грабували населення, знищували міста й села.

Внаслідок іноземного панування затримувався економічний і політичний розвиток Закарпаття, що перебувало під владою Угорщини. Посилювався феодальний і національний гніт. Постійні війни між Габсбургами і прибічниками трансільванських князів спустошували цейкрай, погіршували і без того тяжке становище населення. Головні посади в адміністративних органах обіймали угорські та місцеві феодали, які були повновладними господарями Закарпаття. Основна ж маса населення залишилася безправною.

Тяжке економічне становище українських земель посилювалося національним гнобленням. Польські феодали зокрема, намагалися ополячити українців, поневоливши їх духовно, а це викликало рішучий супротив українського населення. Важливу роль у визвольній боротьбі відіграли козацькі полки, що створювалися на Правобережній Україні. Народні хвилювання виникли також на західноукраїнських і закарпатських землях, де феодально-кріпосницький та національний гніт був ще жорстокішим, ніж на Правобережжі.

Дата добавления: 2015-05-23