Загальна характеристика архітектури Київської Русі

Архітектурно-стильові відмінності споруд Галицько-Волинського князівства.

Оборонне та кам’яне цивільне зодчество.

Кам’яна культова архітектура.

Загальна характеристика архітектури Київської Русі.

Архітектура Київської Русі

Контрольні запитання та завдання

1. Розкрийте специфіку будівництва трипільської доби.

2. Охарактеризуйте архітектуру Скіфії.

3. Проаналізуйте особливості розвитку архітектури античних міст-полісів Північного Причорномор’я.

У розвитку давньоруської архітектури виділяють кілька етапів. Язичницький період (5 – 9 ст.) характеризується будівництвом фортець, укріплених замків, палаців-теремів, язичницьких культових комплексів. У добу розквіту Київської Русі (10 – 11 ст.) у культовій архітектурі переважає візантійський тип храму – багатокупольний, оперезаний галереями. На початку 12 ст. постає київська школа храмового зодчества, представлена однокупольними храмами з лаконічним декором. Із другої половини 12 ст. настає період роздробленості Київської Русі, що характеризується активним розвитком регіональних шкіл (галицько-волинської, чернігово-сіверської тощо).

Ранній етап розвитку архітектури Київської Русі обмежується 5 – 10 ст., тобто від заснування Києва (перша згадка – 482 р.) і до становлення Київської Русі як держави. Про язичницький період відомо лише з описів іноземних мандрівників та з археологічних досліджень. На жаль, до наших днів не збереглися вцілілі пам’ятки язичницької архітектури. У процесі християнізації Русі язичницькі культові пам’ятки були цілеспрямовано знищені. Лише завдяки розкопкам ми маємо приблизне уявлення про давньоруську архітектуру дохристиянського періоду. В язичницьку добу існувала сформована система містобудування, спорудження оборонних укріплень, житлових помешкань. Пріоритетним було будівництво фортець, укріплених замків, палаців-теремів, язичницьких культових комплексів. Будівельним матеріалом слугували дерево, а пізніше цегла (плінфа). Скандинавські писемні джерела називали територію сучасної України «Гардарика» – «Країна міст».

Археологічні дослідження давньоруських міст виявили залишки дерев’яних фортець, замків, кам’яних і дерев’яних теремів, язичницьких культових комплексів. У Києві знайдено залишки двох язичницьких капищ. Одне має вигляд облицьованого каменем кола з чотирма «пелюстками», що розташовані за сторонами світу. Друге капище – це укріплений каменем і плінфою насип складної п’ятипелюсткової форми; виступи-пелюстки слугували постаментами для ідолів. За версією учених, по кутах майданчика стояли кам’яні статуї Дажбога, Стрибога, Ярила та Мокоші, а на центральному найбільшому виступі – величезний дерев’яний ідол Перуна. Згідно з літописом, саме цю скульптуру було скинуто у Дніпро під час хрещення Києва 988 р.

Високого рівня досягли містобудівництво, спорудження князівських та боярських хоромів, оборонних споруд. Розбудова міст у Київській Русі найактивніше відбувалася у другій половині 1 тис. Здебільшого міста розташовувалися на високих берегах річок, а укріплені центри міст – на домінуючих над навколишньою місцевістю пагорбах. Зручними для оборони були миси, що утворювалися при злитті річок, здебільшого саме на них і будувалися «дитинці», що становили ядро давньоруського міста. Укріплення давньоруських міст – кліті, заборола, башти, а також церкви, – зводилися також із дерева.

У період становлення Київської Русі (9 ст.) формується тип давньоруського міста – огороджене укріплене поселення з групою селищ навкруги. Міста набували важливого значення в економічному й духовному розвитку давньоруської держави. Князі Володимир, а згодом – Ярослав особливо дбали про забудову головного міста Київської Русі – Києва. За часів Володимира почав увиразнюватися план забудови міста. Міста будувалися на пагорбах, високих берегах річок і складалися з трьох частин: дитинець («вишгород», міська цитадель, укріплена стінами, валами), де розташовувалися князівські та боярські двори; мешкали дружинники, князівська і боярська челядь, обслуговуючі ремісники; окольний град (посад), укріплене місце, де мешкали купці, ремісники; передмістя, околиці, заселені ремісниками певних спеціальностей, інколи кожна з частин укріплювалась окремо. Система планування міста переважно була лінійною, тобто вулиці йшли вздовж шляхів, струмків або річок. Такою, наприклад, була первісна забудова стародавнього Подолу у Києві.

Пам’яток житлової архітектури доби Київської Русі не збереглося, але археологічні знахідки свідчать про багатий архітектурний декор будинків заможних верств населення. Археологічні дослідження та літописи дають певні уявлення про особливості міської забудови. Споруди будували з дерев’яних зрубів. В основному це були двокамерні будинки з житловими приміщеннями, що опалювалися глинобитними пічками, та з холодними сінями – перед входом. Більшість таких будинків мали нижній господарський поверх – підкліть, що трохи заглиблювався у землю.

Знайдено різні конструктивні деталі – карнизи, лиштви, колонки, одвірки тощо. Вони свідчать про багатий архітектурний декор жител давніх русичів (10 – 13 ст.), окремі з них – шедеври народної архітектури. Такими, очевидно, були будинки заможних верств населення, які згадані в писемних джерелах під назвою «хороми». Останні складались із кількох зрубів, які утворювали цілісний комплекс приміщень – «сіни», «власне хороми», «кліть». У великих містах князівсько-боярські та купецькі «хороми» мали два і більше поверхи. На верхніх розміщувалися «сіни», які, згідно з описом літописної статті 983 p., становили галерею на стовпах, а також «тереми». Житло бідноти – це однокамерні будинки площею до 20 м. На півдні Київської Русі вони зводились переважно за допомогою каркасно-стовпової конструкції, що обмазувалась глиною і білилась подібно до української хати.

Літописи рідко згадують про будівництво дерев’яних храмів, однак є свідчення про 600 київських храмів, які знищені пожежею 1124 p. Перші храми, що споруджувалися на місці зруйнованих язичницьких капищ, мабуть, теж були дерев’яними. Усі сільські церкви також будувалися із дерева. Традиційна дерев’яна архітектура згодом була замінена кам’яною.

Вихід Київської Русі на міжнародну арену, тісні контакти з візантійською культурою, а потім і запровадження християнства обумовили виникнення монументальної кам’яної архітектури. Саме з нею київські князі асоціювали державну могутність, а також власну велич. Вони прагнули жити в палацах не гірших, ніж візантійські імператори, а Київ прикрасити храмами, які б не поступалися цареградським.

Дата добавления: 2015-05-23