Архітектура Скіфії

Скіфи населяли степи Північного Причорномор’я у 8 – 3 ст. до н.е. Відомості про них залишили античні автори, зокрема Геродот, який поділяв скіфів на царських та хліборобських. Учені припускають, що верства хліборобів сформувалася на основі інтеграції з автохтонним населенням. Скіфи жили кочовим устроєм, займали територію від Дону (Танаїсу) до Дунаю (Істри), від Чорного й Азовського морів на півдні до земель сучасної Білорусі. Скіфи поділялися на дві групи: осілі та кочові племена. Перші займалися землеробством, скотарством, мисливством, а також деревообробним промислом, ливарництвом, ковальством, ткацтвом. Вони жили в городищах, захищених фортифікаційними спорудами, у глинобитних, дерев’яних житлах та землянках. Основними заняттями кочових племен були скотарство і мисливство. Головно історичні відомості про життя кочівників ґрунтуються на творах античних та середньовічних письменників, істориків, мандрівників. Пошуки нових земель зумовлювали міжплемінні конфлікти. Скіфи славилися завойовницькими походами, вони мали славу хоробрих і жорстоких воїнів. Сучасники свідчили про Скіфію як про державу, де кожний мешканець був кінним лучником. У 6 ст. до н.е. скіфи перемогли величезне військо перського царя Дарія. Ця перемога сприяла зміцненню їхнього політичного об’єднання. У 4 ст. до н.е. скіфи досягли найвищого політичного, економічного та культурного піднесення, швидко розвивалась майнова й соціальна диференціація. Очолювали племена скіфів вожді, а вождів великих об’єднань племен греки називали царями. Торгівлею переважно займалися представники скіфської військової знаті. Спосіб життя, релігійні вірування скіфів зумовили своєрідність їх мистецтва. Кочовики не залишили храмів чи палаців, проте відомі їхні культово-меморіальні комплекси, взірці кам’яної скульптури, ювелірні прикраси та вироби з металу, кістки, дерева (зброя, кінська збруя, ужиткові речі). У пізній період своєї історії скіфи переходять до осілого способу життя, що викликало появу оборонної, громадської житлової архітектури та стінопису (як, наприклад, у столиці Малої Скіфії – Неаполі Скіфському).

Кочовий спосіб життя скіфів на початках їх перебування в районі степової зони України зумовлював характер їхнього життя. Загроза нападів кочівників на осілі хліборобські племена була постійною, тому стала традиційною побудова укріпленого оборонними валами, ровами і частоколами житла. Існували і невеликі поселення, і городища величезних розмірів. Характерним для Степової Скіфії городищем було Каменське, що виникло на Нижньому Дніпрі у 4 ст. до н.е. Городище мало вигідне природне розташування на лівому березі Дніпра: з одного боку забезпечувалося водами Дніпра і Конки, з іншого – великим Білозерським лиманом. Для охорони городища з боку степу було насипано міцний оборонний вал. Результати археологічних розкопок городища показують, що тут розміщувалося поселення численних ремісників – металургів, виплавників заліза, ковалів, бронзоливарників. Археологи виявили тут низку наземних жител, напівземлянок і господарських приміщень. Розкопано житла з кількома приміщеннями і збереженими ямами для ватри з рештками вугілля та попелу. Поруч із житлами виявлено майстерні з металургійним обладнанням для ковалів, ливарників, незавершеними частинами металевих виробів – зброї, знарядь праці, металевих прикрас одягу тощо. Ремісники Каменського городища займалися й ювелірним ремеслом. Це засвідчують знамениті золоті прикраси із побуту скіфської знаті, однак деякі вчені вважають, що прикраси привізні, виготовлені грецькими майстрами.

Геродот у своїй «Історії» розповідає про величне місто Гелон у країні Будинів, розташоване в лісистій місцевості. Воно включало міцні дерев’яні міські укріплення з баштами, житла і святилища, присвячені еллінським богам, обладнані за давньогрецькими традиціями статуями і жертовниками. На думку археологів, рештками м. Гелон є Більське городище на Полтавщині, розташоване в межиріччі Ворскли і Сухої Груші. Площа городища – 4 тис. га, протяжність укріплень, тобто рештків валів, – близько 34 км. Більське городище існувало у 7 – 3 ст. до н.е. Знайдені артефакти у Гелоні засвідчують, що це був крупний культурний центр скіфського періоду. Дослідники вважають, що і в Гелоні, і в Каменському проживали різні етноси. На території міста археологи знайшли рештки землянок, наземних дерев’яних будівель зрубного характеру (деякі з них – двоповерхові). Житлові приміщення обігрівали глиняні каркасні печі й ватри. Місто Гелон проіснувало до 3 ст. до н.е. і було знищене під час сарматської навали у Північне Причорномор’я.

Окремим видом монументального будівництва скіфського періоду 7 – 3 ст. до н.е. є кургани скіфської знаті. Знатних скіфів ховали глибоко під землею (до 15 – 20 м від рівня поля) у виготовленій глиняній печері. Вхід закривали камінням, а над місцем поховання із землі споруджували «піраміду». Над могилами багатих небіжчиків насипали величезні (близько 20 м заввишки) земляні пагорби, які височіли в степу вздовж торговельних шляхів. Курганні ансамблі – це поховальні та жертовно-поминальні споруди, збудовані з каменю, дерева, блоків дерну та землі. Їх будували за попереднім планом – із розміткою підкурганної поверхні, послідовністю побудови поховальних камер, насипу, рову, валу, з дотриманням відповідних пропорцій та розмірів. Окремої уваги в архітектоніці курганів заслуговують унікальні за пластикою вирішення внутрішні поховальні камери. Їх структура мала функціональний характер і визначалася кількістю передбачуваних людських і тваринних жертов. Верхівка кургану здебільшого використовувалася як місце для поминальних ритуалів – тризни. Скіфи сприймали смерть як перехід людини у потойбічний світ, де життя продовжувалося, тому в могилу небіжчику клали всі необхідні йому речі (посуд, зброю (лук зі стрілами в сагайдаках, списи і дротики), сокири, захисні обладунки, прикраси з дорогоцінних металів, а також коней та слуг). Ватажків та хоробрих воїнів споряджали в потойбічний світ у парадному вбранні, зазвичай прикрашеному золотими пластинками.

Серед досліджених курганів – Чортомлик, Солоха, Гайманова Могила, Товста Могила, Краснокутський, Олександропольський, Мелітопольський кургани, Велика Близниця та ін. Курган «Чортомлик» (поблизу м. Нікополь на Дніпропетровщині) – це 20-метровий земляний насип, усередині якого міститься гігантська підземна споруда – 11-метрова шахта і 5 поховальних камер.

Наприкінці 5 – на початку 4 ст. до н.е. на Таврійському півострові з’являється багато скіфських хліборобських поселень. Очевидно, відбувається інтеграція скіфів з осілим тавро-руським етносом. Тут було побудовано укріплене місто Неаполь Скіфський площею 50 га, розташоване у південно-східному районі сучасного Сімферополя на лівому березі р. Салгир. Поселення було обнесене крупними оборонними мурами з кількома вежами, в’їзними брамами тощо. Археологи розкопали також кілька житлових майстерень, громадських споруд, будівель знаті.

Мистецтво скіфів розвивалося та видозмінювалося разом із суспільством, відображаючи його світогляд, внутрішню організацію та господарську діяльність. Спорудження курганів свідчить про високий рівень майстерності скіфів та відповідну організацію праці, адже таке будівництво потребувало видобування і транспортування сотень тисяч тонн ґрунту, тисяч робітників, якими керували освічені люди, що втілювали відповідний архітектурний задум на основі своїх інженерних знань.

Дата добавления: 2015-05-23