Теми рефератів 4 страница. Пул — одна з форм монополій, яка характеризується тим, що прибуток усіх учасників надходить у загальний фонд і розподіляється між ними пропорційно до розмірів

Пул — одна з форм монополій, яка характеризується тим, що прибуток усіх учасників надходить у загальний фонд і розподіляється між ними пропорційно до розмірів їхніх капіталів.

Рабство — перша в історії людства форма експлуатації, за якою основний виробник матеріальних благ — раб належав рабовласникові поряд із зна­ряддям виробництва. Рабство мало різні форми. Патріархальне раб­ство — стан господарської діяльності, коли в умовах натурального госпо­дарства рабська праця не перетворилася на основу виробництва. Раб мав деякі права. Рабство античного типу — основою виробництва є рабська праця. Раб вважався знаряддям праці, яке говорить.

Райфайзенка — сільський кредитний кооператив, названий ім'ям німецького громадського діяча Фрідріха Вільгельма Райффайзена, засновника кредитних кооперативів у Німеччині.

Рантьє (від фр. rепtіеr, rепtе — рента) — особи, що живуть за рахунок доходів від свого грошового капіталу, наданого в позику, чи цінних паперів (проценти, дивіденди).

Регалії — у середньовічній Європі монопольне право королів та великих феодалів на стягнення мита, судових штрафів тощо.

Регламентація — встановлення певних правил, що визначають порядок будь-якої діяльності.

Резервація (лат. reservo - зберігаю) — у певні періоди історії США, ПАР, Австралії, Канади, Бразилії — терито­рія для примусового поселення корінного населення, наприклад індіанців у США.

Реквізиція (від лат. requisito – вимога) — примусове відчу­ження за плату (на відміну від конфіскацій) або тимчасове ви­лучення майна.

Реконверсія (від ре... і лат. conversio — звернення, повернення) — переве­дення економіки країни після закінчення війни на виробництво продукції мирного часу.

Рента (від лат. reddita — повернена, сплачена) — дохід з капіталу, землі або майна, що його власники регулярно одержують, не займаючись підприємницькою діяльністю; особливий вид державної безстрокової облігаційної позики, за якою держава бере на себе зобов'язання виплачувати щорічно певний дохід (ренту) на позичений капітал.

Репарації — матеріальне чи грошове відшкодування державою, що розв'язала війну, збитків, заподіяних державі, яка зазнала нападу. Виплату Р. звичайно обумовлюють у мирному договорі.

Рефінансування — погашення старої державної заборгованості випуском нових позик, здебільшого у вигляді короткотермінових зобов'язань, чи зобов'язань, за якими спливає термін їх погашення, довготерміновими цінними паперами.

Рікардо Девід (1772 — 1823) увійшов в історію як найвидатніший економіст класичної політичної економії Англії, ідеї якого з теорії земельної ренти і міжнародного поділу праці увійшли в золотий фонд економічної дум­ки. Він був послідовником і одночасно активним опонентом окремих теоре­тичних положень спадщини великого Адама Сміта.

Д. Рікардо — виходець з іспанської єврейської сім'ї, яка втекла від пе­реслідування інквізиції з Голландії і осіла в Англії. Йому, уродженцю Лондона, третьому із 17-ти дітей біржового маклера, не довелося навчатися у коледжі чи в університеті, оскільки під впливом батька він з дитинства по­чав осягати основи комерції, допомагаючи йому в торгових і біржових опе­раціях. Не маючи систематичної освіти, Д. Рікардо у 16 років уже був найближ­чим помічником батька в конторі і на біржі. Спостережливий, кмітливий, енергійний, він ще юнаком став відомою людиною на біржі і в ділових кон­торах Сіті. Батько доручав йому самостійно вести справу і був ним задово­лений.

Одруження в 21 рік без благословення батьків могло стати для Д. Рікардо тяжким випробовуванням. Вступивши у шлюб з дочкою лікаря-квакера (та­кого ж домашнього тирана, як старий Рікардо), християнкою, він відмовився від своєї релігії (іудаїзму) і, не сприйнявши ідеї квакерської общини, був вигнаний батьками разом з дружиною, маючи всього 800 ф.ст. Д. Рікардо міг розраховувати тільки на отриману ним професію брокера на біржі.

Йому пощастило лише через б років, коли у нього було вже троє дітей (всьо­го їх було вісім). Старі зв'язки, природні здібності і талант допомогли йому досягнути успіху в біржових операціях без опіки батька і досягти достат­нього фінансового благополуччя, щоб дозволити собі поєднання діяльності бізнесмена з вивченням раніше не пізнаних належною мірою математики, природознавства та інших наук. У наш час на фондових біржах Англії, США та інших країн продаються в основному акції великих приватних компаній. Наприкінці XVIII ст. акціонерних товариств було дуже мало. Операції з акціями Англійського банку, Ост-Індської компанії і кількох інших това­риств становили невелику частку біржових операцій, і Рікардо ними майже не займався. Золотим дном для нього, як і для багатьох спритних ділків, виявився державний борг і угоди з облігаціями державних позик. Гра на курсах облігацій стала першим джерелом збагачення молодого ділка.

У ці роки розпочались операції, з яких пізніше виросла інвестиційна банківська справа, а з нею становище і влада таких фінансових магнатів, як Ротшільди і Моргани. Багаті фінансисти, об'єднавшись у невеликі групи, брали в уряду підряд на розміщення нових позик. Прибуток від цих опе­рацій був великим. Д. Рікардо протягом 10 років постійно брав участь у тор­гах і кілька разів проводив розміщення позик.

Через 12 років Д. Рікардо залишив заняття біржового брокера, поклав­ши початок своєму капіталу, який становив майже 40 млн. франків.

До 38 років Д. Рікардо стає крупною фінансовою фігурою, власником бу­динку в аристократичному кварталі Лондона та особистої заміської рези­денції. Після цього Рікардо поступово відходить від активної діяльності у бізнесі і перетворюється у великого землевласника і рантьє.

Такою є біографія талановитого фінансиста і спритного ділка. Здавалося б, до чого тут наука?

Але цей біржовий "вовк" і поважний батько сімейства був людиною з по-дитячому допитливим розумом і ненаситною жадобою знань. У 26 років Д. Рікардо, досягнувши фінансової незалежності і неабиякого багатства, по­вертається до науки, якою йому не довелося займатися в юності.

З цього часу заможний Д. Рікардо, який займався мінералогією, більшу перевагу почав віддавати політичній економії, "Багатству народів" А. Сміта, шукаючи відповіді на запитання про причини матеріального багатства суспільства.

За свідченнями багатьох дослідників, Д. Рікардо зв'язувала багаторічна творча дружба з багатьма вченими-економістами того часу. Він був у захопленні від праць А. Сміта, велике враження на нього справив Мальтус, чий "Досвід про закони народонаселення" вийшов першим виданням у 1798 р. Пізніше, після особистого знайомства з Мальтусом, він відзначить, що при читанні цієї роботи визнав його ідеї такими виразними і так добре викладе­ними, що вони пробудили у нього інтерес, який поступався тільки інтересу, викликаному уславленою працею А. Сміта. Але особливо тісні стосунки в нього були тільки з Джеймсом Міллем — гострим публіцистом і письменни­ком, що працював над соціально-економічними питаннями. Він увів Рікардо у коло вчених і письменників, а найголовніше — підштовхнув його до публікації перших творів. Окремі дослідники вважають, що якби не Дж. Мілль, то Рікардо став би не більш як памфлетистом і членом парла­менту від певної провінції.

Старший Мілль (батько Дж. С. Мілля. — Авт.), ледь не вдаючись до по­гроз, змусив Рікардо написати "Засади політичної економії і оподаткуван­ня" (1817), книгу, яка склала славу Рікардо. Деяким талановитим людям такі друзі дуже потрібні!

Звичайно, не Джеймс Мілль, а талант і практичний досвід процвітаючого бізнесмена допомогли Д. Рікардо зрозуміти вчення А. Сміта й економічні погляди своїх сучасників Т. Мальтуса, Ж.-Б. Сея та інших економістів "кла­сичної школи" і зробити гідний власний внесок в економічну науку.

Теорія грошей — одна із найскладніших і водночас політично важливих галузей економічної науки. В Англії початку XIX ст. питання про гроші і банки опинились у центрі гострої полеміки і боротьби партійних і класових інтересів. Природно, що Рікардо, який добре знав кредитно — грошову практику, вперше спробував свої сили як економіст і публіцист саме у цій галузі. Йому було тоді 37 років.

При цьому його як ученого, що написав кілька творів, і особливо голов­ний — книгу "Засади політичної економії і оподаткування" (1817), визна­чає мистецька полеміка, гідна поваги і в наш час.

Ринок — система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцем і продавцем, яка включає механізм вільного ціноутворення, вільне підприємництво, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції.

Ринкова економіка — це така економіка, в якій основні проблеми — що, як і для кого — визначаються здебільшого через взаємодію попиту і пропо­зиції на ринках. У цій формі економічної організації фірми керуються ба­жанням максимізації прибутку, купують фактори виробництва і виробля­ють та продають продукти. Сім'ї та індивіди, озброєні своїми факторними доходами, визначають на ринках попит на товари. Взаємодія пропозиції фірм та попиту сімей та індивідів визначає тоді ціни і кількість товарів.

Ринкова ціна — ціна, установлена на ринку з чистою (досконалою) конку­ренцією. Ринкова ціна визначається в результаті взаємодії продавців і покупців.

Робінсон Джоан Вайолет (1903 — 1983) — найвідоміша в світі жінка-економіст, автор теорії недосконалої конкуренції, лідер лівого кейнсіанства, яке справило величезний вплив на розвиток посткейнсіанського напряму в су­часній економічній теорії. У роки навчання в Кембриджському університеті (Англія) одним з її вчителів був А. Маршалл.

У 1965-1971 рр. Дж. Робінсон — професор Кембриджського універси­тету. Автор ряду значних праць, серед яких виділяються "Економічна тео­рія недосконалої конкуренції" (1933), "Нариси з теорії зайнятості" (1937), "Нариси з економічної теорії Маркса" (1942), "Нагромадження капіталу" (1956), "Економічні єресі" (1971) та ін. На початку 30-х рр. виступила проти досконалої конкуренції як ме­ханізму, що забезпечує рівновагу капіталістичної ринкової системи, і вису­нула теорію недосконалої конкуренції. У 50-х рр. Робінсон обґрунтувала свою концепцію економічного росту.

Роботи Дж. Робінсон відіграли важливу роль у критиці теорії граничної продуктивності та заснованій на ній концепції функціонального розподілу доходів. У 70-х рр. Робінсон значну увагу приділила критичному аналізу ортодоксальної економічної теорії, висунувши положення про її глибоку кризу і необхідність оновлення на засадах посткейнсіанства.

Рустикальні землі — селянські земельні наділи в Австрійській імперії та західноукраїнських землях, що входили до її складу.

Рядовичі — залежне населення в Київській Русі, яке служило феодалові на підставі договору (ряду).

Сальдо зовнішньої торгівлі — різниця між експортом і імпортом країни, як правило, у вартісному виразі. При перевищенні експорту над імпортом — позитивне сальдо, у протилежному випадку — від'ємне.

Сателіт (лат. sаtеllеs (sаtеllіtіs) — охоронець; супутник; спільник) — 1) у Стародавньому Римі — озброєний найманець, що супроводжує свого володаря; 2) той, хто залежить від кого-, чого-небудь, виконує чиюсь волю; 3) держава, формально неза­лежна, але фактично підлегла іншій (більшій) державі.

Сегрегація — відокремлення селянських пасовищ від поміщицьких.

Сегун (япон.) — титул військово-феодальних правителів Японії в 1192—1867 рр., за яких імператорська династія не мала реальної влади. Усього було три династії С: Мінамото (1192— 1333), Асікага (1335—1338), Токугава (1603—1867).

Сей Жан-Батіст (1767 — 1832) народився 5 січня 1767 року у французькому місті Ліоні в сім'ї купця. Отримавши в дитинстві непогану освіту, достатню, щоб продовжити сімейні підприємницькі традиції, Ж.-Б. Сей ви­рішив зайнятися самоосвітою, особливо вивченням політичної економії. Для пізнання останньої, як виявилося пізніше, вирішального значення він надавав "Багатству народів" А. Сміта, ідеї якого, на його думку, заслуговува­ли популяризації на благо як Франції, так і всього людства.

Життєвий шлях Ж.-Б. Сея як ученого-економіста складався значною мірою під впливом політичних подій, які відбулися у Франції наприкінці XVIII — на початку XIX ст., почасти під впливом поїздки 1789 р. в Англію, де, на відміну від його країни, в господарстві і політичній економії на пер­ший план висувалися вже індустріальні, а не аграрні проблеми. Таким чи­ном, після повернення з Англії в тому ж 1789 р. Ж.-Б. Сей вступив до одного із страхових товариств, ставши секретарем адміністратора Клав'єра — май­бутнього міністра фінансів (1792), який вивчав (судячи з того, що Сей знай­шов у нього екземпляр книги А. Сміта) "Багатство народів". Через три роки (1792) Ж.-Б. Сей, приєднавшись до якобінців, пішов волонтером у так зва­ну революційну армію, яка воювала з європейськими монархами на захід­них кордонах Франції. Потім, у 1794 р., покинув її, щоб випробувати себе на посаді редактора досить солідного журналу і перебував на вістрі соціаль­но-політичного життя своєї країни аж до 1799 р.

Незалежність і неординарність позицій молодого Ж.-Б. Сея, критична оцінка економічної діяльності уряду сприяли і його чиновницькій кар'єрі на посту члена Трибунату в комітеті фінансів, на який він був призначений у 1799 р. Тому є безперечним, що практичний досвід у вищій сфері держав­ної економічної служби і глибокі знання теоретичних розробок у галузі еко­номічної думки в поєднанні з переконаним сприйняттям смітівської кон­цепції економічного лібералізму допомогли Ж.-Б. Сею в написанні власних робіт про основи теорії розвитку народного господарства.

Одна з перших заслуг Ж.-Б. Сея в теорії економічної науки має переваж­но національне значення. Як відомо, у Франції в середині XVIII ст. з'явили­ся і здобули широку популярність фізіократичні економічні теорії, які про­довжували домінувати в економічній думці країни, не зважаючи на появу в 1802 р. французького перекладу "Багатства народів" А. Сміта.

Перебороти стереотипи фізіократизму співвітчизників зміг саме Ж.-Б. Сей завдяки одній із своїх ранніх, але значущих робіт під назвою "Трактат полі­тичної економії, чи просте викладення способу, яким створюються, розпо­діляються і споживаються багатства" (1803).

Це була книга, яка, на перший погляд, повторювала й інтерпретувала ідеї А. Сміта. Після її видання Ж.-Б. Сей, як і його англійські колеги, продовжу­вав працювати над вдосконаленням своєї праці, неодноразово доповнюючи і переробляючи її для повторних видань, яких при його житті було здійсне­но п'ять, внаслідок таких переробок цей твір став кращим із усіх інших. Він залишився основною науковою працею творчості дослідника.

Примітно, що між першим і другим виданням цієї книги, незважаючи на її величезний успіх, розрив становив більше десяти років. Причина цього в тому, що центральна ідея "Трактату" Ж.-Б. Сея — ідея про економічний лібе­ралізм — була визначена ним настільки опукло і недвозначно, що її реаліза­ція, особливо в аспекті втручання держави в економіку і перебудову господарського життя, позбавила б військово-промислове керівництво в правлінні Франції того часу реальної повноти влади. Адже на знак невизнання нового режиму Ж.-Б. Сей свідомо пішов на конфлікт із своїм керівництвом, відмо­вившись у другому виданні "Трактату", яке готувалося, схвалити фінансові проекти першого консула Трибунату. Останній, явно занепокоєний волею духу Ж.-Б. Сея, не тільки заборонив видання "Трактату", але й виключив його автора із Трибунату, давши йому більш низьке призначення поза цією державною структурою. Так Ж.-Б. Сей потрапив у багаторічну опалу.

Але невгамовний Ж.-Б. Сей вирішив відкрити власну бавовнопрядильну фабрику і потім, у 1812 р., продавши її, повернувся до Парижа, щоб на ви­ручені кошти здійснити друге видання свого "Трактату". Воно з'явилося тільки після падіння Наполеона і реставрації Бурбонів у 1814 р., а через де­який час вийшли ще три інші видання — відповідно 1817, 1819 і 1826 рр. Ця праця згодом була перекладена на багато мов. Вона принесла Сею славу найвидатнішого економіста Франції.

Зміни, які відбувалися у Франції з падінням режиму Наполеона, реабілі­тували ім'я Ж.-Б. Сея як ученого-економіста і громадського діяча. Він був визнаний новим урядом. Сей легко відмовився від республіканізму своєї юності і став вірно служити Бурбонам.

Він із запалом продовжив роботу над своїми творами з політичної економії, став виступати з політичними лекціями, демонструючи мистецтво система­тизувати і популяризувати основні положення економічної теорії. Вже у 1816 р. в Атені Ж.-Б. Сей читав курс лекцій з політичної економії. У 1817 р. він випустив у світ свій "Катехізис політичної економії".

Аз 1819 року в Консерваторії мистецтв і ремесел Сей розпочав читання лекцій спеціально введеного для нього урядом Реставрації "Курсу індустрі­альної економіки". Його лекції були надзвичайно популярними. Майстер популяризації і систематизації, він створював у слухачів ілюзію ясності і доступності. У цьому йому допомагало і те, що він був не тільки буржуаз­ним інтелігентом, але і буржуа-практиком, знавцем конкретних потреб свого класу.

Ж.-Б. Сей на економічну науку все більше дивився як на джерело прак­тичної мудрості для буржуа-підприємця. Він умів зводити політичну еко­номію до проблем організації виробництва і збуту, управління підприємства­ми. Особливо важливу роль у ринковому господарстві Сей відводив особистості підприємця, якого він наділяв рисами сміливого новатора, здат­ного найбільш ефективно об'єднати у процесі виробництва капітал і працю.

3 1830 року і до останніх років життя Ж.-Б. Сей очолював спеціально ство­рену для нього кафедру політичної економії в Коллеж де Франс, ставши за­сновником власної школи економічної думки, котру пізніше представляли Фредерік Бастіа, Мішель Шевальє, Шарль Дюнуайте та інші.

За кілька років до своєї смерті (у 1828 — 1829 рр.) Ж.-Б. Сей видав підсум­кову у своєму житті працю "Повний курс практичної політичної економії" в шести томах, у якій намагався відобразити насамперед практичну значущість економічної теорії, яка ґрунтується на принципах економічного лібералізму, невтручання в економіку ззовні.

Оцінюючи творчу спадщину Ж.-Б. Сея, слід відзначити, що, за словами К. Маркса, він нібито не більш ніж вульгаризував смітівське вчення і полі­тичну економію. Але якщо утопічний соціалізм, а потім і марксизм "вибра­ли" із учення А. Сміта передусім положення про експлуатацію робітничого класу капіталістами і землевласниками (шляхом віднімання на свою користь із повного продукту праці і його вартості), то "школа Сея" у Франції, також будуючи своє "мислення" на працях А. Сміта, одним із основних вилучень зробила положення про взаємозв'язок і взаємозумовленість праці, капіталу і землі як основних факторів суспільного виробництва і створення вартості суспільного продукту.

З повагою і симпатією до Ж.-Б. Сея ставився і його сучасник Д. Рікардо, який аж до своєї смерті продовжував з ним інтенсивно листуватися.

У своїх "Засадах політичної економії" Д. Рікардо підкреслював, що полі­тичну економію як науку збагатили англійські дослідники Дж. Стюарт, Дж. Мілль і А. Сміт, а також французькі — А. Тюрго, С. Сісмонді і Ж.-Б. Сей.

При цьому Д. Рікардо сміливо і відкрито висловлював критичні заува­ження не тільки на адресу своїх колег Т. Мальтуса, Ж.-Б. Сея та інших, але й свого кумира — А. Сміта.

Секуляризація земель — перетворення церковної власності у світську.

Семюелсон Пол Антоні (народ. в 1915 р.) — американський економіст, один із перших лауреатів Нобелівської премії в галузі економіки, яка була йому вручена в 1970 р. за його підручник "Економікс" з офіційним форму­люванням "За внесок у підвищення рівня наукового аналізу в економічних науках".

Після навчання в 1932 — 1935 рр. у Чиказькому університеті своє творче життя він поєднував з науково-педагогічною і суспільно-політичною діяль­ністю. При чому його науковими наставниками з самого початку кар'єри вченого-економіста у стінах Гарвардської вищої школи стали імениті еко­номісти Й. Шумпетер, А. Хансен, В. Леонтьєв.

З 1941 р., пройшовши шлях від асистента професора до професора Массачусетського технологічного інституту, він був зв'язаний з цим вузом. У цей проміжок часу він обирався президентом Економічного товариства (1951), Американської економічної асоціації (1965 — 1968), був радником у Біло­му домі з економічних питань (1961 — 1968). Крім того, був обраний членом Американської академії мистецтв і наук та ряду інших громадських органі­зацій, вів колонку у журналі "Ньюсуік", брав участь у різних міжнародних конференціях, симпозіумах та інших форумах.

Знаменитий підручник П. Семюелсона "Економікс" у першому виданні з'явився ще в 1948 р. і витримав з тих пір 14 видань, ставши по суті підруч­ником для мільйонів людей в багатьох країнах світу. В 90-х роках побачили його і студенти України.

Цінність та унікальність цієї книги полягає передусім у тому, що вона втілила у собі кращі досягнення різних напрямів світової економічної дум­ки сучасності. їй притаманні не тільки послідовність та аналітичність викладу, прекрасна ілюстрація ключових положень економічної теорії засоба­ми математичної мови, але і застосування історико-економічного підходу.

Сеньйор — (від лат. sепіоr — старший) — в середньовічній Європі великий землевласник, феодал, який мав усю повноту влади на території, що йому належала; вищий феодал щодо нижчого — васала.

Серваж — форма феодальної залежності селян у Франції та інших країнах Західної Європи в XI— XIII ст., яка характеризувалася найбільшим обмеженням особистих і громадянських прав.

Сервітут — обмежене правокористування чужою власністю, головним чином землею (наприклад, право проїзду через приватні володіння).

Синдикат — об'єднання підприємств, в якому розподіл замовлень на купівлю сировини і реалізацію продукції здійснюється через єдину збутову контору або інший аналогічний орган. Учасники синдикату зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Скватер (англ. sqиаttеr — селитися на чужій землі) — 1) колоніст, який зайняв вільну, необроблювану ділянку землі під час колонізації (у США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії); 2) дрібний орендар.

Смерди — в Київській Русі вільні селяни-общинники, які займалися землеробством, працювали у власному дворищі.

Сміт Адам (1723 — 1790) народився 5 червня 1723 р. у Шотландії в містеч­ку Кірколді, розташованому недалеко від її столиці Единбургу. Його батько — митний чиновник, помер через кілька місяців після народження сина. Адам був єдиною дитиною молодої вдови і вона присвятила йому все своє життя. Сім'я жила небагато, але й нестатків не знала. На щастя, у місті була хороша школа і учитель, який не забивав голови дітей тільки цитатами з Біблії.

Виявивши здібності до навчання, в 14 років А. Сміт вступив до Глазгівського університету (це було у звичаях того часу), який закінчив через три роки — у 1740 р. Як кращий студент, він був удостоєний стипендії для за­вершення освіти в Оксфордському університеті, де навчався до 1746 р. Рівень викладання тут не повністю задовольняв його. З Оксфорда А. Сміт по­вернувся в Единбург з наміром зайнятися самоосвітою і читанням публіч­них лекцій з англійської літератури і політичної економії. Вже тоді, судячи з його лекцій, він дотримувався принципів економічного лібералізму і особ­ливо принципу свободи торгівлі.

"Людина звичайно розглядається державними діячами і політиками як якийсь матеріал політичної механіки. Політики порушують природний хід людських справ, потрібно ж повернуть природу самій собі і дати їй повну волю у дотриманні її цілей і здійсненні її власних проектів. Для того, щоб підняти державу із найнижчої сходинки варварства на вищий щабель доб­робуту, потрібні лише мир, легенькі податки і терпимість у керуванні; реш­ту зробить природний хід речей. Всі уряди, які насильницьки спрямовують події іншим шляхом або намагаються придушити розвиток суспільства, — протиприродні. Щоб утриматися при владі, вони вимушені гнобити і тира­нити",— відмічав А. Сміт в одній із своїх лекцій в Единбурзі.

В 1751 р. А. Сміт був призначений професором логіки в Глазгівському університеті, а наприкінці того ж року перейшов на кафедру моральної філо­софії, на якій викладав до 1764 р. Велика наукова робота "Теорія моральних почуттів", видана ним в 1759 р., принесла йому широку популярність. А далі науковий інтерес Сміта все більше спрямовувався до економічної науки, що було пов'язано з його активною участю у Глазгівському клубі політичної економії, і зокрема — дружбою з філософом і економістом Девідом Юмом.

В 1764 р. у житті А. Сміта сталася переломна подія: він залишив кафедру (як виявиться — назавжди) і прийняв пропозицію супроводжувати під час закордонної подорожі молодого лорда, пасинка відомого політичного діяча — герцога Баклю. Матеріальна зацікавленість від цієї подорожі мала для А. Сміта неабияке значення — поїздка гарантувала йому 800 ф. ст. щомі­сячно до кінця життя, що було набагато більше його професорського гоно­рару. Подорож тривала з 1764 по 1766 р., тобто більше двох років, з яких півтора роки він провів у Тулузі, два місяці — у Женеві, де йому довелося зустрітися з Вольтером, і дев'ять місяців у — Парижі. Тісне знайомство під час поїздки з французькими філософами д'Аламбером, Гельвецієм, Гольбахом, а також із фізіократами, у тому числі з Ф. Кене і А. Тюрго, певним чином вплинуло на його погляди, що відбилося в його основній праці "Досліджен­ня про природу і причини багатства народів", до якої Сміт приступив ще в Тулузі. У Франції він був уже досить зрілим ученим і людиною, щоб не по­трапити під вплив фізіократів, але водночас він виявився здібним сприйня­ти все корисне із вчення Кене і Тюрго. Сміт глибше проник у внутрішню фізіологію ринкової економіки. Йдучи у руслі англійських традицій, він побудував свою економічну теорію на фундаменті трудової теорії вартості, тоді як фізіократи взагалі не мали, по суті, теорії вартості. Важливим кро­ком уперед, порівняно з фізіократами, стане його твердження про те, що вся­ка продуктивна праця створює вартість, а не тільки землеробська. Сміт мав більш чітку, ніж фізіократи, уяву про класову структуру суспільства.

Разом з тим є галузі, яких не зрозумів А. Сміт. Це особливо стосується геніальних ідей Ф. Кене про механізм капіталістичного відтворення. Незва­жаючи на це, тут, у Франції, він побачив у фізіократах союзників і друзів, які йдуть до тієї ж мети тільки іншим шляхом.

Після повернення до Шотландії А. Сміт вирішує оселитися у своєї матері, де усамітнюється, щоб завершити роботу над "Багатством народів". Книга вийшла у світ в 1776 р. і ще більше зміцнила й без того широку популярність автора. Вона чотири рази перевидавалася за життя А. Сміта і ще три рази після його смерті (1790 р.) і до кінця століття.

Вплив А. Сміта на своїх сучасників був настільки великим, що навіть ан­глійський прем'єр-міністр У. Пітт-Молодший оголосив себе його учнем. Одним з результатів цих контактів з ученим стало підписання У. Піттом в1786 р. першого Ліберального торгового договору з Францією — договору Бдена, який істотно змінив митні тарифи. Результатом впливу творчої спад­щини автора "Багатства народів" можна також визнати те, що один з його учнів — Дугалл Стюарт — в 1801 р. став читати в Единбурзькому універси­теті самостійний курс політичної економії, який раніше входив до складу дисциплін курсу моральної філософії.

У січні 1778 р. А. Сміт був призначений комісаром шотландської митниці в Единбурзі, залишаючись на цій посаді до своєї смерті в 1790 р.

Відомо, що А. Сміту були притаманні підкреслено делікатна поведінка і водночас легендарна неуважність.

Собівартість — грошовий вираз безпосередніх витрат, пов'язаних з ви­робництвом і реалізацією продукції.

Соляний шлях — сухопутний торговий шлях, що з'єднував Київську Русь з узбережжям Чорного моря.

Соціальний розвиток — зміни, що відбуваються у суспільстві в процесі його поступу.

Дата добавления: 2015-05-23