Теми рефератів 2 страница. Імунітет(лат. іттипіtаs (іттипitаtіs) — звільнення від чо­гось) — у феодальному праві Західної Європи — сукупність прав феодала здійснювати у своїх володіннях

Імунітет (лат. іттипіtаs (іттипitаtіs) — звільнення від чо­гось) — у феодальному праві Західної Європи — сукупність прав феодала здійснювати у своїх володіннях деякі державні функції без втручання центральної влади.

Інвестиція — довгострокове вкладення капіталу в підприємства, різні галузі господарства економіки з метою отримання прибутку.

Інвестор — юридична чи фізична особа, що здійснює інвестиції.

Індустріалізація — перехід економіки країни на промисловий шлях, значне збільшення частини промислового виробництва в економіці, створення великого машинного виробництва в усьому народному господарстві чи в окремих його галузях.

Інкорпорація (від лат. incorporatio — включення до складу) — приєднання, включення до складу.

Інновація — впровадження нових форм організації праці та управління, що охоплює не тільки окреме підприємство, а і їх сукупність, галузь; вкладення коштів в економіку, що забезпечує зміну техніки і технології

Інтеграція економічна — сучасна форма процесу інтернаціоналізації виробництва, зближення і поглиблення взаємодії підприємств, галузей народного господарства, регіонів і держав в інтересах повнішого задоволення потреб учасників цього процесу у відповідних товарах та послугах.

Інтенсивне господарство — розвиток господарства, за якого зростання обсягів виробництва досягається за рахунок зростання продуктивності праці, кращого використання матеріалів, підвищення віддачі основних фондів тощо.

Інфляція — знецінення паперових грошей внаслідок перевищення їх кількості в обігу над сумою цін товарів та послуг. Інфляція супроводжується підвищенням цін на товари, спадом реальної заробітної плати, зростанням незадоволеного попиту тощо.

Інфраструктура — комплекс галузей господарства, які обслуговують промислове сільськогосподарське виробництво, а також населення. Включає в себе дороги, канали, мости, порти, транспорт, зв'язок, енергопостачання, житлове та комунальне господарство, підприємства побутового обслуговування, торгівлі, освіту, науку, охорону здоров'я тощо.

Іпотека — застава нерухомого майна (землі, будівель тощо) для одержання довгострокової грошової позики.

Йомени, йоменрі (англ. уеотап — землевласник, множ, уеотеп) —1) у Великобританії в XIV—XVIII ст. — селяни, які самостійно госпо­дарювали на землі, отриманій у спадок.

Каботаж — судноплавство між портами однієї країни в межах одного чи кількох морів.

Кадастр (фр. саdаstrе < лат. catastrum — реєстр) — перелік осіб для оподаткування.

Капітулярій — у період раннього середньовіччя закони і розпорядження франкських королів з династії Каролінгів.

Картель — об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, домовляючись про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту, обмінюються патентами на нову техніку тощо.

Кейнс Джон Мейнард (1883 — 1946) — видатний учений сучасності. Він навчався у відомого економіста, засновника "кембриджської школи" економічної думки А. Маршалла, але, всупереч сподіванням, не став йогопослідовником. Своє осмислення наслідків найтривалішої і найтяжчої кризи 1929 — 1933 рр., яка охопила багато країн світу, Дж. М. Кейнс висвітлив у книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", надрукованій 1936 р. у Лондоні. Ця книга принесла йому надзвичайно широку популярність і визнання, оскільки вже в 30-ті роки стала теоретико-методологічною базою програм стабілізації економіки на державному рівні в ряді країн Європи і США. Сам автор книги став після цього радником у складі уряду Великобританії і брав участь у розробці багатьох практичних рекомендацій у сфері економічної політики, одержав солідну винагороду і прибутки, здобув високе становище у суспільстві. Адже за всю парламентську історію Великобританії Дж. М. Кейнс був першим серед учених-економістів, хто одержав від англій­ської королеви титул лорда, який давав право участі у засіданнях Верхов­ної палати парламенту.

Біографія сина професора логіки й економіки Джона Невіла Кейнса і чоловіка російської балерини Лідії Лопухової Дж. М. Кейнса як ученого і гро­мадського діяча склалася таким чином. Його незвичайні здібності до мате­матики виявились ще в роки навчання у Королівському коледжі при університеті в Кембриджі у 1902 — 1906 рр. Йому пощастило слухати лекції самого А. Маршалла, за вимогою якого, як уже згадувалось, у Кембридж­ському університеті з 1902 р. був запроваджений курс "економікс" замість "політичної економії" традиційної "класичної школи".

Пізніше університетська кар'єра Дж. М. Кейнса була поєднанням науко­вої діяльності і державної служби, публіцистики й економічної науки.

З 1906 по 1908 р. він був співробітником міністерства (Управління у спра­вах Індії), працював протягом року у воєнному відділі, а пізніше — у відділі доходів, статистики і торгівлі.

У 1908 р., на запрошення А. Маршалла, йому дозволили прочитати курс лекцій з економічних проблем у Королівському коледжі, після чого з 1909 по 1915 р. він викладав тут економіку і математику.

Вже перша його економічна праця "Індексний метод" (1909) викликала жвавий інтерес і була навіть відзначена призом Адама Сміта.

Досить швидко Дж. Кейнс здобув і громадське визнання. Так, у 1912 р. він став редактором "Економічного журналу" (замість Ф. Еджуорта), і пробув на цій посаді аж до 1945р. У 1913 — 1914 рр. він був членом Королівської комісії з фінансів і грошового обігу в Індії. Водночас був затверджений секретарем Королівського економічного товариства. Крім того, широку популярність при­несла йому видана в 1913 р. книга "Грошовий обіг і фінанси Індії".

Пізніше відомий у своїй країні вчений-економіст Дж. М. Кейнс перейшов на службу в Британське казначейство, де з 1915 по 1919 р. займався пробле­мами міжнародних фінансів, нерідко був експертом у фінансових переговорах Великобританії, які відбувались на рівні прем'єр-міністра і канцлера казначейства. До того ж, у 1919 р. він був головним представником казна­чейства на всесвітній конференції в Парижі і також представником британ­ського міністра фінансів у найвищій економічній раді Антанти. Видана ним у тому ж році книга "Економічні наслідки Версальського мирного договору" принесла йому всесвітню популярність і була перекладена на інші мови. У цій книзі Дж. М. Кейнс висловив незадоволення економічною політи­кою країн-переможниць, які висунули відповідно до Версальської угоди без­підставні, як він вважав, репараційні вимоги до Німеччини, а також дома­гались економічної блокади Радянської Росії, не розуміючи, за його словами, того, що цим "блокують не стільки Росію, скільки самих себе". Відреагувавши на цю книгу, В. І. Ленін писав: "Кейнс вийшов у відставку, кинувши в обличчя уряду свою книгу і сказавши, що вони "чинять безумство". Дж. М. Кейнс, який замислив на знак протесту скликати Паризьку мир­ну конференцію, на тривалий час залишив службу в державних установах і зосередився на викладацькій роботі в Кембриджському університеті і підготовці наукових публікацій. Згодом з'явились "Трактат про ймовірність" (1921), "Кінець вільного підприємництва" (1926), "Трактат про гроші" (1930) і деякі інші праці, які передували найголовнішій — "Загальній теорії...".

До активної суспільно-політичної діяльності Дж. М. Кейнс повернувся наприкінці 1929 р., коли у листопаді того самого року його призначили чле­ном урядового комітету з фінансів і промисловості. У роки другої світової війни (1940) він був призначений радником Британського казначейства, з 1941 р. його зарахували до складу англійської урядової делегації для участі в підготовці матеріалів угоди ленд-лізу та інших фінансових документів з урядом США. У наступному 1942 р. його призначили на посаду одного з ди­ректорів Англійського банку. У 1944 — затвердили головним представни­ком країни на Бретон-Вудській валютній конференції, яка мала розробити плани створення Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку ре­конструкції і розвитку. Згодом був призначений одним із членів правління цих міжнародних фінансових організацій. У 1945 р. Дж. М. Кейнс знову очолив англійську фінансову місію (цього разу в США) для проведення пе­реговорів у зв'язку із закінченням допомоги по ленд-лізу і узгодженням умов для одержання у США значної позики.

Говорячи про Кейнса, з повною упевненістю можна твердити, що до нього самого можна віднести написані ним у кінці "Загальної теорії зайнятості, процента і грошей" слова про те, що "ідеї економістів і політичних мислителів — і тоді, коли вони праві, і тоді, коли помиляються, — мають значно більше значення, ніж прийнято вважати. Насправді лише вони й керують світом".

Кене Франсуа (1694 — 1774), як і інші автори першого етапу розвитку наукової політичної економії, не був професійним економістом. Уродженець одного із пригородів Версаля (під Парижем), восьмий із тринадцяти дітей селянина — дрібного торговця. До 11 років Франсуа не знав грамоти. Потім випадковий чоловік, найманець на тимчасову роботу, навчив його читати і писати. Пізніше — навчання у сільського кюре і в початковій школі у сусід­ньому місті. Весь цей час йому доводилося важко працювати у полі і вдома, оскільки батько помер, коли Франсуа було всього 13 років. Сучасники відзна­чають, що юнак мав пристрасть до читання таку, що інколи міг вийти на світанку із дому, дійти до Парижу, вибрати потрібну книгу і до ночі повер­нутися додому, пройшовши десятки кілометрів. Ф. Кене виключно завдяки своїм природним здібностям здобув професію лікаря, яка завжди залиша­лася для нього основною.

Щоб стати медиком, Ф. Кене у 17 років поїхав у Париж, де одночасно прак­тикувався у госпіталі і підзаробляв на життя в одній з граверних майстерень. Через шість років отримав диплом хірурга і розпочав свою лікарську практику поблизу Парижа у містечку Мант. Кене прожив у Манті 17 років і завдяки своєму працелюбству, знанням і здібностям став найпопулярнішим лікарем у всій окрузі. Він приймає роди (цим Кене славився особливо), робить кровопускання, яке тоді було універсальним методом лікування, рве зуби і робить досить складні на той час операції. У числі його пацієнтів по­ступово опинилася місцева аристократія. Таким чином він наближається до паризьких світил. Водночас він узагальнює свій уже набутий досвід у кількох медичних працях.

У 1734 р. Ф. Кене, вдівцю з двома дітьми, одному з найпопулярніших на той час лікарів, герцог Віллеруа запропонував як медику постійну роботу у своєму домі у Парижі. В 1749 р., після аналогічної "пропозиції" маркізи Помпадур, Ф. Кене отримує ще більш поважну "службу" і, нарешті, у 1752 р. він удостоюється стану лейб-медика самого короля Людовіка XV. Останній обожнював Кене, дав дворянський титул, звертався до нього не інакше як "Мій мислитель", слухав поради свого лікаря. Дотримуючись однієї з них, про корисність для здоров'я фізичних вправ, Людовік XV власноручно зробив на друкарському станку Ф. Кене перші відбитки "Економічної таб­лиці", яка, як з'ясувалося пізніше, стала першою спробою наукового аналізу суспільного відтворення.

В 30 - 40-х роках, уже досягнувши доброго матеріального становища, він віддає багато сил боротьбі, яку вели хірурги проти "факультету" офіцій­ної наукової медицини. Справа в тому, що згідно з давнім статутом, хірурги були об'єднані в один ремісничий цех з цирульниками і їм було заборонено займатися терапією. Ф. Кене став на чолі "хірургічної партії" і врешті-решт здобув перемогу. Водночас він видає свій основний природничонауковий твір, своєрідний медико-філософський трактат, де розкриває основні питан­ня медицини: про співвідношення теорії і лікувальної практики, про медич­ну етику тощо.

З поліпшенням та зміцненням свого матеріального становища (у пари­зький період життя), Ф. Кене все більше захоплюється проблемами, що да­леко виходили за рамки медицини. Вільний час він спочатку присвячує філо­софській науці, а потім цілком —економічній теорії. Через міст філософії він перейшов від медицини до політичної економії: людський організм і су­спільство; кровообіг або обмін речовин у людському тілі і обіг продуктів у суспільстві. Ця біологічна аналогія спала на думку Ф. Кене, і вона залишається досить цікавою до цього часу.

В 1756 р. у віці 62 років він дає згоду взяти участь у підготовці "Енциклопедії", яку видавали Дідро та д'Аламбер. В ній і були надруковані основні економічні твори (статті) Ф. Кене: "Населення" (1756), "Фермери", "Зерно", "Податки" (1757), "Економічна таблиця" (1758) та ін.

Кларк Джон-Бейтс (1847 — 1938) народився в м. Провіденс штату Род-Айленд у США. Після закінчення Амхертського коледжу (СІЛА) вчився в європейських університетах Гейдельберга (Німеччина) і Цюриха (Швейца­рія), хоч при цьому двічі змушений був припиняти навчання, щоб допомог­ти вести справи на підприємстві, яке належало їхній сім'ї. Своїм учителем і наставником з політичної економії вважав професора Карла Кніса, який викладав у Гейдельберзі і був одним з родоначальників німецької "історич­ної школи".

Після повернення в США Дж.-Б. Кларк займався в основному виклада­цькою діяльністю: спочатку (1872 — 1895) був професором економіки в ряді американських коледжів, у тому числі в Карлтонському коледжі (Міннесота), де одним з його студентів був видатний пізніше вчений-економіст Т. Веблен, потім (1895 — 1923) у Колумбійському університеті. Будучи одним з ініціаторів створення Американської економічної асоціації, він став третім її президентом і займав цей пост протягом 1893 — 1895 рр.

Колон — у Римській імперії орендар невеликої земельної ділянки у великого землевласника; раб-відпущеник, якому надавалася ділянка землі — парцела, за що він повинен був віддавати власникові землі частину виробленого продукту.

Колонат — форма виробничих відносин між великим землевласником і безпосереднім виробником — колоном, поширена в Римській імперії. За системи колонату велика земельна власність дробилась на парцели — невеликі земельні ділянки, що надавалися землевласником у користування колонам, які поступово прикріплювалися до землі. Поширення колонату було зумовлено кризою рабовласницької системи господарства.

Колонізація (від лат. colonia — поселення) — 1) заселення територій усередині країни, які до цього були малозаселені (внутрішня К.); 2) побудова поселень (колоній) за межами своєї етнічної тери­торії (зовнішня К.); 3) загарбання якої-небудь країни або її час­тини; засоби, які перетворюють країни чи частини їх на колонії.

Комасація — зведення розкиданих дрібних земельних ділянок в один масив.

Комендація — акт, що встановлював залежність васала від сеньйора чи селянина від феодала.

Комунальні революції — в X — ХПІ ст. визвольний рух жителів міст проти залежності від феодалів — власників міст, у результаті якого міста отримували повну чи часткову незалежність і самоврядування.

Комутація ренти — переведення закріпачених селян із панщини на натуральний, а згодом і грошовий оброк.

Конверсія (від лат. conversio — перетворення, обмін, заміна) — 1) обмін, перетворення, перерахунок; К. валю­ти — обмін однієї валюти на іншу за чинним курсом; 2) перепрофілювання промисловості з випуску військової продукції на виробництво товарів широкого вжитку або навпаки.

Конгломерат — група технічно не пов'язаних між собою підприємств, що належать одній фірмі й випускають на одній або більше стадіях виробництва, різноманітні, не конкуруючі між собою товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються.

Кондратьєв Микола Дмитрович (1892 — 1938) народився у селянській сім'ї в селі Голуєвському Кінешемського повіту Костромської губернії. Він був старшим із десяти дітей і протягом усього свого життя підтримував сім'ю. Освіту здобув у рідному повіті. Навчався у церковно-приходській школі, церковно-учительській, в училищі землеробства і садівництва; екстерном склав іспити на атестат зрілості в Костромській гімназії. У 1911 р. вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Саме тут великий вплив на майбутнього вченого справила робота в семінарі з політекономії, який вів один із найвідоміших економістів — М. Туган-Барановський. 31915 року займається науковою діяльністю в університеті. На початку 1918 р. переїздить до Москви, де працює викладачем Кооперативного інституту.

З 1920 по 1928 рік (до звільнення з роботи) очолював Інститут з вивчення народногосподарських кон'юнктур. У 1930 році був заарештований і звину­вачений у саботажі у сільському господарстві, "протягуванні" буржуазних методів у планування, у тому, що мав хибне уявлення про суть соціалістич­ного планування. У 1938 р. був розстріляний. Через 25 років вирок 1938 року було визнано безпідставним, ще через 25 років — недійсним, а сам Кондратьєв посмертно реабілітований.

Контрибуція — під час війни примусові грошові або натуральні стягнення з населення окупованої території, які провадять ворожі війська; платежі, що накладаються на переможену державу на користь держави-переможниці.

Концерн — об'єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, банків, науково-дослідних та навчальних центрів тощо зі спільною власністю і єдиним фінансовим контролем, метою якого є проведення спільної діяльності. Оперативне керівництво здійснює рада директорів.

Концесія — передача на певних умовах і на певний термін права експлуатації окремих державних об'єктів.

Кон'юнктура — сукупність ознак, які визначають поточний стан економіки в певний період. Характеризується рівнями попиту і пропозиції, ринковою активністю, цінами, обсягами продажу та іншими економічними показниками, які дають змогу кількісно оцінити зміни, що відбуваються на ринку та визначити певні тенденції їх розвитку.

Кооператив — підприємство (фірма), створене на основі добровільного об'­єднання громадянами свого майна. Член кооперативу бере особисту участь у його діяльності.

Кооперація — добровільне об'єднання людей для спільної господарської діяльності.

Копігольдери (від анлг. copyholders — утримувач за копією) — категорія залежного селянства у середньовічній Англії, яка отримувала право на володіння земельною ділянкою, хоч і зі значними обмеженнями та зобов'язанням виконувати великі повинності, на основі копії — виписки з протоколу маноріальної курії (звідси й назва).

Корисність — рівень задоволення, яке отримує особа від споживання то­вару або заняття певною діяльністю.

Користування — повноваження особи одержувати матеріальні, культурні та інші вигоди від майна, речей відповідно до їхніх корисних властивостей і господарського призначення. Користування неможливе без фактичного во­лодіння речами.

Корпорація — назва акціонерного товариства; корпорація має такі пра­ва: купувати, виробляти, продавати, підписувати контракти, як і окрема особа. Корпорація юридично відокремлена від тих, хто володіє нею, тому власники несуть обмежену відповідальність. В найгіршому випадку акціоне­ри втрачають вкладення в корпорацію, але вони не несуть відповідальності за збитки корпорації.

Корупція (від лат. corruptio — підкуп, corrumpere — псувати) — злочинна діяльність у сфері політики чи державного управління, що полягає у використанні посадовими особами довірених їм прав і владних можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів.

Кредит — позика в грошовій або товарній формі на умовах повернення, строковості та з оплатою відсотка.

Кріпосне право — система правових норм у середньовіччі, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність останнього на селянина-кріпака. Лен — бенефіцій, що передався у спадок.

Латифундія (від лат. latifundium, latus — обширний і fundus — маєток) — назва великих земельних володінь, маєтків у деяких країнах.

Левант (від давн. фр. Soleil levant — «схід сонця») — загальна назва країн східного узбережжя Середземного моря, Близького Сходу. Уживали до початку XX ст.

Лен — 1) у Західній Європі за феодалізму (переважно в Німеччині) — земельні володіння (рідше — якесь інше джерело прибутків), які васал одержував від сеньйора за умови виконання військової служби. З XII ст. (на відміну від бенефіції) передавалося в спадок; 2) податок, який збирали з ленного помістя.

Ленд-ліз (від англ. lend — «позичати» і lease — «здавати в оренду, внайми») — система передачі США в позику або в оренду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини та інших матеріальних ресурсів країнам антифашистської коаліції під час Другої світової війни (1939—1945).

Леонтьєв Василь Васильович (1906—1999) — один з найвидатніших вчених-економістів сучасності, лауреат Нобелівської премії з економіки (1973), родоначальник теорії міжгалузевого аналізу економічних систем, радник багатьох урядів. Народився 5 серпня 1906 р. в Санкт-Петербурзі. Його бать­ко — професор суспільних наук Петербурзького університету, мати — історик-мистецтвознавець, дід по батьку — великий промисловець, власник текстильних фабрик. Навчався в 1921 —1925 рр. в Петроградському уні­верситеті і успішно закінчив його. Продовжив освіту в Берлінському уні­верситеті. В 1928 р. отримав ступінь доктора філософії за дисертацію на тему "Економіка як кругообіг". З 1927 р. працював молодшим науковим співро­бітником Кільського інституту світової економіки. В 1928—1929 рр. В. Леонтьєв — економічний радник уряду Китаю в м. Нанкіні. В 1931 р. емігру­вав до СПІА, де викладав економіку в Гарвардському університеті. Серед його студентів були майбутні Нобелівські лауреати — П. Семюельсон, Р. Солоу. В 1946 р. створив Гарвардський економічний дослідницький центр, який очолював до 1973 р. В 1975—1986 рр. В. Леонтьєв працював директором Інституту економічного аналізу при Нью-Йоркському університеті.

В 1970 р. В. В. Леонтьєв був обраний президентом Американської еко­номічної асоціації. Протягом 11 років очолював Економічне товариство при Гарвардському університеті. Перелік його титулів та нагород займає де­кілька сторінок. Леонтьєв — почесний доктор більше десятка університетів, у тому числі Паризького (Сорбонна), Римського, Брюссельського, Лозанн­ського та ін. В 1988 р. був обраний іноземним членом Академії наук СРСР. Кавалер ордена Херувіма (Італія), ордена Почесного легіону (Франція), ордена "Сонце, що сходить" (Японія), Французького ордена мистецтва та літе­ратури.

Для наукової діяльності В. В. Леонтьєва насамперед характерні поєднан­ня глибини економічного мислення із застосуванням математики, оптималь­не поєднання теоретичного аналізу і прикладних економічних розробок, системний підхід. Вихідні положення методології дослідження сформульо­вані вченим у широко відомій статті "Сліпе" теоретизування. Методологічна критика нео-Кембриджської школи" (1937).

Перша велика монографія В. В. Леонтьєва "Структура американської еко­номіки, 1919 — 1929 рр." (1941) принесла йому славу справжнього новатора в економічній науці. В 1951 р. вийшла друга монографія вченого "Структура американської економіки, 1919 —1939 рр.", а в 1953 р. — книга "Дослідження структури американської економіки". Обидві праці перекла­дені на кілька мов. Метод В. Леонтьєва "затрати—випуск" отримав міжна­родне визнання і широке використання у всьому світі. Міжгалузеві баланси економіки були побудовані в більш ніж 100 країнах світу. В процесі удоско­налення і ускладнення моделі "затрати—випуск" був створений динамічний варіант системи, який враховував технічний прогрес, перебудову промис­ловості, зміну цінових пропорцій. Модель була переведена на гнучкі коефі­цієнти.

Відомі фундаментальні праці В.В. Леонтьєва з економічного моделюван­ня: "Економіка затрат—випуску" (1966), "Новий погляд на економіку" (1967), "Економічна система в епоху перелому" (1976), двотомник "Еко­номічні ессе: теорії, дослідження, факти, політика" (1966, 1977). Остання роботи перекладена на багато мов, в тому числі і на російську (1990 р.).

Коло наукових інтересів В. Леонтьєва надзвичайно широке: аналіз еко­номічних теорій; методологія дослідження; математика в економіці; теорії грошей і цін; економічні цикли; ефективність концентрації виробництва; довгострокові сценарії світового розвитку та ін. В останнє десятиріччя вче­ний значну увагу приділяв розробці проблем трансформації командно-адміністративної економіки в ринкову.

Локаут (від англ. lock out - зачиняти двері перед ким-небудь, не впускати) — тимчасове закриття підприємства та масове звільнення робітників з метою попередження чи зупинення страйку.

Люстрація — інвентаризація у королівських маєтках середньовічної Польщі з метою визначення їхньої прибутковості.

Магдебурзьке право — система міського самоврядування у добу Середньовіччя.

Максимізація прибутку — мета фірми, досягається тоді, коли гранична виручка фірми дорівнює граничним витратам виробництва, в точці, де гра­ничні витрати швидше зростають, аніж зменшуються.

Майорат (від лат. таjor — старший) — 1) у феодальному праві та в праві деяких сучасних країн форма спадкування нерухомо­го майна (найчастіше земельної власності), за яким воно повністю передається старшому за віком члену сім'ї; 2) маєток, що пере­дається в спадок старшому в сім'ї.

Мальтузіанська теорія народонаселення — гіпотеза, яка вперше була ви­сунута англійським священиком і економістом Т. Р. Мальтусом (1766— 1834). За цією теорією, природна "тенденція" населення полягає в тому, що воно зростає швидше, ніж виробництво продовольства. Тому з часом подушеве виробництво продовольства зменшується і стає перешкодою на шляху зростання населення. Ця теорія ґрунтується на законі убиваючої віддачі: зростаюче населення застосовує фіксовану кількість землі, що неминуче змен­шить подушеве виробництво і доходи нижче від фізіологічного мінімуму.

Мальтус Томас Роберт (1766 — 1834) народився у 1766 році у сільській місцевості поблизу від Лондона в сім'ї поміщика. Його батько був люди­ною освіченою, знайомий з філософами та економістами свого часу, зокре­ма з Д. Юмом та іншими.

Оскільки багатство в англійських сім'ях не ділилося між дітьми, Т. Мальтусу як молодшому сину за звичаєм призначалась духовна кар'єра. Тому не випадково, що, закінчивши коледж Ісуса Кембриджського університе­ту, він прийняв духовний сан і отримав у сільському приході місце другого священика. Однак молодий Мальтус, який завжди тягнувся до науки, з 1793 р. (в 27 років) став одночасно вчителювати в коледжі Ісуса і лишався на цій посаді до свого одруження у 1804 р. (умовою членства у коледжі була без-сімейність). При цьому весь свій вільний час він повністю присвятив дослі­дженню проблеми взаємозв'язку економічних процесів з природними яви­щами, якою він захопився ще з юнацьких років у бесідах та дискусіях з батьком. Як це не дивно, але батько був ентузіастом і оптимістом, а син — скептиком і песимістом. Мальтусу-старшому були близькі ідеї французьких енциклопедистів і англійського утопічного соціаліста Уільяма Годвіна про надзвичайно великі можливості удосконалення суспільства і людини, про близькість "золотого віку" людства. Мальтус-молодший був настроєний до всього цього критично. На майбутнє людства він дивився як у темряву ночі, в утопії Годвіна не вірив. Підшукуючи аргументи у дискусіях з батьком, він наштовхнувся у кількох авторів XVIII ст. на ідею, що люди розмножуються швидше, ніж зростають засоби існування, що населення, якщо його нічим не стримувати, може подвоюватися кожні 20 — 25 років. Мальтусу здавалось очевидним, що виробництво харчів не може рости такими самими швидки­ми темпами. Таким чином сили природи не дозволяють людству вибратися із бідності. Надзвичайна плодючість бідняків — ось основна причина їх жа­люгідного становища у суспільстві. І виходу із цього тупика не видно. Ніякі революції тут не допоможуть. Ці сумніви і аргументи пізніше будуть покла­дені Т. Мальтусом в основу його теорії.

Дата добавления: 2015-05-23