Економічна теорія прав власності та трансакційних витрат Р.Коуза. Теорема Р.Коуза

Ек - на теорія прав власності Своєрідність цієї теорії полягала в трак­туванні власності та її використанні як методологічної й теоретичної основи ек-ого аналізу. Поняття «вла-сність» прихильники теорії замінили терміном «право власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або принаймні частка права використання ресурсу. Ця частка включає 11 ел-ементів: право володіння, право корис­тування, право управління, право на дохід і под. Права власності є не що інше, як певні «правила гри», санкціоновані сус-вом. 2-а особливість теорії категорія власності виводиться з проблеми обме-женості ресурсів. Ті ресурси, к-ть яких не обме-жена, не стають об'єктом власності. З приво­ду їх використання між людьми не виникає ринкових відносин. Права власності мають бути чітко виз-начені, і саме вони стають об'єктом купівлі і про-дажу. Чітке визн-ня прав власності, усунення ін. осіб від вільного доступу до ресурсів змінюють і поведінку суб'єктів госп-ня. Ці обставини сприя-ють с творенню умов для придбання прав власно-сті тими, хто їх цінує вище і здатний одержувати від них більшу користь. Для ринку не має значен-ня, хто персонально володіє ресурсом. Важливо, щоб був такий власник. Для успішного функ-ня ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Як­що трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визна-чені і виконуються суб'єктами госп-ня - ринок здатний до са­морегулювання настільки, що може усувати навіть соц-не зна­чущі зовнішні ефекти (екстерналії). Зовнішні ефекти - це витрати, або вигоди, зв'язані з ек-ною діяльністю, що стосую-ться осіб, які не є учасниками даної ринкової уго-ди. Наприклад, забруднення навколишнього се-редовища якимось під-вом, шум аеропор­ту тощо. Той, хто спричиняє ці «ефекти», часто змушує населення збільшувати витрати на охоронні за-ходи, але далеко не завжди ком­пенсує їх. Досліджувати цю проблему почав іще англ. ек-ст А. Пігу. Він доводив, що ринкова сис-ма нездатна її розв'язати, оск зовнішні ефекти не можна оці-нити. Тому він обгрунтував необхідність держав-ного втручання і запровадження спеціального по-датку на винних. Р. Коуз довів помилковість тео-ретичних виснов­ків А. Пігу і показав можливість трансформації зовнішніх ефектів у внутрішні вит-рати учасників ринкової угоди без будь-якого втру­чання держави. Цей висновок має назву теореми Коуза.Державне втручання не завжди ба-жане. Воно буде ефективним тоді, коли ви­трати державного втручання будуть меншими за витра-ти, зв'язані з нестабільністю ринку. У мінімізації трансакційних витрат державі теж надається пев-на роль: прийняття відповідних з-нів і забезпече-ння їх дотримання, В сус-них благ, оборона, дер-жавний апарат, інфраст­руктура, соц-ні потреби.

теорія суспільного вибору, яка зародилася у 60-ті роки XX ст. як галузь ек. науки, що вивчала питання оподат­кування та державних витрат у контексті проблем надання суспільних благ. Нині чітко можна виділити три особливості теорії суспільного вибору, що визначають характер розроблюваних на її основі аналітичних схем: " для характеристики поведінки людини в політичній сфері використову­ються ті ж гіпотези, що і в неокласичній економічній теорії: гіпотези сліду­вання особистому інтересу, повноти та транзитивності уподобань, ра­ціональної максимізації цільової функції;" процес виявлення уподобань індивідів найчастіше розуміється у термі­нах ринкової взаємодії: передбачається, що стосунки між людьми у політичній сфері можуть бути описані у термінах взаємовигідного обміну; " під час дослідження ставляться такі ж питання, які мають центральне значення в неокласичній теорії ціни (питання про існування та стабільність політичної рівноваги, шляхи її досягнення та її оцінки з погляду принципу ефективності Парето). Можна виокремити два напрямки попередників теорії суспільного вибо­ру, які розробили ідеї, що лежать в основі теорії суспільного вибору. 1. Вперше ці ідеї були сформульовані ще наприкінці XIX ст. представни­ками італійської школи державних фінансів М. Панталеоні, У. Маццола, А. де Вітті де Марко та ін., які першими використали граничний аналіз та теорію ціни для вивчення бюджетного процесу, а також для моделювання по­питу та пропозиції на ринку суспільних благ. 2. Подальшого свого розвитку цей підхід набув у працях представників шведської школи в ек. науці - К. Вікселя та Е. Ліндаля, які першо­чергову увагу приділяли політичним процесам, що забезпечували б визначен­ня державної бюджетної політики. Безпосередній імпульс теорії суспільного вибору дали дискусії 30 - 40-х рокахXX ст. з проблем ринкового соціалізму та економіки добробуту (А. Бергсон, П. Се-мюелсон). як самостійний напрямок економічної науки теорія суспільного вибору сформувалася лише у 50 - 60-ті рокиXX ст. К. Ерроу та Д. Блек спробували застосувати методи еко­номічного аналізу до політичних процесів. Основну роль у цьому відіграли представники так званої вірджинської школи в економічній теорії, засновником і визнаним лідером якої є американський економіст Джеймс МакДжіл Б'юкенен, нагороджений у 1986 році Нобелів­ською премією з економіки "за дослідження договірних та конституційних основ теорії прийняття ек. та політичних рішень".Послідовно використовуючи принципи класичного лібералізму та методи мікроекономінного аналізу, вони зробили об'єктом аналізу не вплив кредитно-грошових, фінансових заходів на економіку, а сам процес прийняття урядових рішень. Дж. Б'юкенен сформулював три основні передумови, на які спирається теорія суспільного вибору. Теорія суспільного вибору - це теорія, яка вивчає різні способи і методи, за допомогою яких люди використовують урядові установи у своїх власних інтересах. Основними сферами аналізу цієї теорії є: сам виборний процес; діяльність депутатів; теорія бюрократії; політика державного регулювання. Дж. Б'юкенен запропонував нову концепцію організації політичного рин­ку для досягнення згоди у суспільстві. У межах політичного обміну виділя­лось два рівні суспільного вибору: 1. Перший рівень - розробка правил та процедур прийняття політичних рішень, наприклад, правил, що регламентують способи фінансування бюдже­ту, схвалення державних законів, систем оподаткування. Це можуть бути різно­манітні правила: принцип одностайності, кваліфікованої більшості, правило простої більшості тощо. Це дасть змогу знаходити узгоджені рішення. Су­купність запропонованих правил Дж. Б'юкенен назвав конституцією полі­тичної економії. 2. Другий рівень -практична діяльність держави та її органів на основі прийнятих правил та норм. Дж. Б'юкенен пропонує здійснити приватизацію в суспільному сек­торі, оскільки це зменшить бюрократизацію економіки, посилить конку­ренцію, зменшить політичну ренту тощо. Господарюючі суб'єкти повинні укладати угоди без регламентації з боку держави. Таким чином, застосувавши традиційну неокласичну методологію до ана­лізу сфери політико-правових відносин, "вірджинці" прийшли до пропаганди. теорія суспільного вибо­ру порушує ряд проблем, яким не можна не приділити уваги. 1. Вона перш за все дає підґрунтя для застереження щодо розширення економічної ролі держави. 2. Приймаючи політичні рішення, завжди необхідно зіставляти економічні наслідки ринкового та державного регулювання, щоб визначити оптималь­ну форму та міру втручання.

Дата добавления: 2015-05-23