Пояснювальна записка. Програма навчального курсу

1. Визначте правові засади зовнішньої політики України.

2. Висвітліть основні пріоритетні напрями зовнішньої політики України та охарактеризуйте кожен з них.

Напрям підготовки 6.020303 Філологія. Українська мова і література (освітньо-кваліфікаційний рівень «Бакалавр»).

Історія світової літератури (антична література):

Робоча програма та навчально-методичні матеріали на допомогу студенту-філологу / Уклад. Василенко І.М. – Кривий Ріг: КДПУ, 2010. – 94 с. Робоча програма розрахована на студентів педагогічних університетів, укладена згідно програми курсу “Історія зарубіжної літератури” для студентів філологічних спеціальностей / Уклад. В.Г.Пащенко, Г.Баканов. – К.: УМКВО, 1997. – 16 с. Друкується за рішенням кафедри української літератури Криворізького державного педагогічного університету

кафедрою української та світової літератур Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет» (протокол №1 від 30.08. 2012 р.)

вченою радою Криворізького педагогічного інституту (протокол №2 від 13.09. 2012 р.)

Курс: підготовка (бакалаврів, спеціалістів, магістрів)	Напрям, спеціальність, освітньо-кваліфікаційний рівень	Характеристика навчальної дисципліни
Кількість кредитів, відповідних ECTS: 1 Модулів: к-ть модулів + (навчальний проект: ІНДЗ, реферат, есе, курсова робота та ін.) 1 Змістових модулів: 4 Загальна кількість годин: 60 Тижневих годин: 4	Шифр та назва напрямку (наприклад 0101 педагогічна освіта) Шифр та назва спеціальності (наприклад: 6.010100 Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова і література) Освітньо-кваліфікаційний рівень (бакалавр)	Обов’язкова Рік підготовки: І Семестр: 1 Лекції (теоретична підготовка): 16 (УАФ‑18) Семінари + практичні: 38 (УАФ – 36) Самостійна робота: 18 Індивідуальна робота: навчальний проект (ІНДЗ) – коротка характеристика, 2 Вид контролю: залік

1.1. Мета дисципліни, її місце в системі підготовки спеціалістів.

Курс „Історія світової літератури” (антична література).

Робоча програма курсу складена для студентів першого курсу навчання з урахуванням матеріалів програми для педагогічних університетів.

У програмі відбиті основні періоди розвитку літератури Давньої Греції і Риму, еволюція літературних жанрів, представлена творчість видатних митців античності.

Мета курсу – залучити студентів до скарбниці світової літератури, ознайомити їх із визначними зразками літератури античного періоду, дати уявлення про літературний процес та історію його розвитку. Даний курс передбачає читання текстів у перекладах з грецької та латинської на українську мову, тому одним із завдань курсу є ознайомлення студентів із зразками кращих перекладів античних творів (І.Франка, М.Зерова, А.Содомори).

– навчити студентів розуміти й аналізувати твори письменників античності;

– дослідити основи та еволюцію основних літературних розділів і з...., що беруть свій початок в літературі Давньої Греції і Риму;

– навчити розумінню специфіки художньої літератури як мистецтва слова, сприйняттю літературного твору як естетичного явища у єдності змісту і форми;

– підвищити інтерес до читання, розширити читацький досвід.

Тема	Кількість годин, відведених на:
Лекції	Практичні заняття	Самост. робота	Консульт. робота
Змістовий модуль І. Антична міфологія
Тема 1. Історичні процеси періоду Античності
Тема 2. Міфологія як форма свідомості античного періоду і основний фактор творення культури
Модульний контроль
Змістовий модуль ІІ. Література Давньої Греції
Тема 1. Етапи розвитку культури Давньої Греції
Тема 2. Героїчний епос Гомера, дидактичний епос Гесіода, роль міфології як основного джерела сюжетів
Тема 3. Грецький театр. Творчість Есхіла, Софокла, Евріпіда. Арістотель про грецьку трагедію
Тема 4. Розвиток ліричних жанрів у творчості Сапфо, Тіртея, Алкея, Анакреона
Модульний контроль
Змістовий модуль ІІІ. Література Риму
Тема 1. Формування латинської літератури, оригінальність культури Давнього Риму. Лірика Катулла
Тема 2. „Золота доба” римської літератури: правління Августа, творчість Вергілія, Горація, Овідія
Тема 3. Енеїда Вергілія як історичний епос – міфологізм латинської культури
Тема 4. Римський театр: комедія і трагедія
Тема 5. Розвиток латинської прози: Апулей „Золотий осел”
Модульний контроль
Змістовий модуль ІV. Антична риторика та літературознавство
Тема 1. Формування літературознавства Античності
Тема 2. Антична риторика міфологія красномовства
Тема 3. Ораторське мистецтво Давньої Греції: Горгій, Демосфен, Сократ, Арістотель
Тема 4. Риторика Стародавнього Риму: Цицерон, Юлій Цезар
Тема 5. Риторика раннього християнства: Юліан Флавій Клавдій
Модульний контроль

Усього годин: 51 кількість кредитів 1, лекцій 16 год., практичних занять + модульний контроль 38 год., консультації – 2 год.

МЕТОДИ НАВЧАННЯ: лекції, семінарські заняття, лабораторні дослідження окремих текстів, творчі завдання, робота в Інтернеті, самостійна робота.

МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ: поточне оцінювання, модульний контроль (тест), підсумкова письмова робота, оцінка за навчальний проект.

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: навчально-методична література, опорні конспекти лекцій, інтерактивний комплекс навчального забезпечення дисципліни, комп’ютерний варіант лекцій, завдань, ілюстративний матеріал.

Тему навчального проекту студент обирає згідно з програмою курсу, враховуючи особисті науково-літературні інтереси

Наприклад: Оригінальність міфологічних уявлень давніх римлян та відображення їх у творчості Вергілія.

Тема, зміст	Лекцій	СРС
Історичні процеси періоду Античності	2 год.
- поняття “античність”, періодизація античної літератури, географія, основні історичні події;
- міфологія, міфологічна історія, героїчний епос;
- найдавніші культури світу, зв’язок “заходу” і сходу, гуманізм та антропоцентризм античної культури

Блаватский В. Земледелие и античное общество.

Буасье Г. Археологические прогулки по Греции, М., 1991.

Буасье Г. Археологические прогулки по Риму, М., 1998.

Тема, зміст	Лекцій	СРС
Міфологія як форма свідомості античного періоду і основний фактор творення культури - поняття “міф” “міфологія”, “міфотворчість”, структура міфу. - вплив міфології на формування грецької культури: література філософія, скульптура, архітектура. - різновиди і цикли грецьких міфів, відображення міфології у творчості Гомера, Гесіода, Езопа. - міф і грецька трагедія (Есхіл, Софокл, Евріпід) - відмінність між міфологією Греції і Риму культ домашнього вогнища у давніх римлян і відображення його у латинській літературі (Сенека, Теренцій, Плавт, Вергілій).

Боги. Древні італійські божества / Антична література. Хрестоматія. К, 2006.

Змістовий модуль ІІ. Література Давньої Греції

Тема, зміст	Лекцій	СРС
Етапи розвитку літератури Давньої Греції - долітературний період – формування жанрів: Орфей, Гомер, Езоп; - героїчний епос Гомера, дидактичний твір Гесіода роль міфології як основного джерела сюжетів; - грецький театр – творчість Есхіла, Софокла, Евріпіда, Арістотель про грецьку трагедію - розвиток лірики: Сапфо, Тіртей, Алкей, Анакреонт - роль грецької культури у формуванні Європейського мистецтва

Підлісна Г.Н. Світ античної літератури, К., 1989.

Михед Т.В., Якубіна Ю.В. Антична література, К.. 2006.

Ватікан. Античне мистецтво в музеях світу. Рим, - 2004.

Мегела І.М., Левко О.В. Давньогрецька класична лірика, К., 2006.

Тема, зміст	Лекцій	СРС
Формування латинської літератури, оригінальність культури Давнього Риму. - вплив культури етрусків і греків на формування літератури Риму (Тіт Лівій “Історія від заснування Риму”, Плутарх “Порівняльні життєписи”) - “золота доба” римської літератури: правління Августа, творчість Вергілія, Горація, Овідія - “Енеїда” Вергілія як історичний епос; пророцтва і перетворення – міфологізм латинської культури - римський театр: комедія і трагедія - розвиток прози: Апулей “Золотий осел” - значення римської літератури та її вплив на розвиток літератури Європи

Немировський А.И. Энтрусское зеркало – М., 1964.

Сенека Луций Аней О Гнева / Вестник древней истории – 1994 - № 2-3

Плутарх Порівняльні життєписи / Пер. Й Кобів, Цимбамяк – К., 1991.

Змістовий модуль IV. Антична риторика та літературознавство.

Тема, зміст	Лекцій	СРС
Теорія літератури та риторика - формування літературознавства: Арістотель “Поетика”, Горацій “До Пізонів”. - історія літератури та традиціоналізм: наслідування творчості Гомера, Езопа, Сапро, римський і грецький театр, формування лірики. - поняття “риторика”, основні течії, творчість Цицерона. - трактат Цицерона “Про Оратора”, його теоретична цінність, стиль, призначення риторики. - риторика раннього християнства, трактати Юліана Флавія Клавдія.

Катон Марк Порций Фрагменты речей / пер. Трухиной – М., 1981.

Цицерон Марк Тулий Три трактата об ораторском исскустве / Пер. Ф.А.Петровского, М., 1993.

№	Тема та план практичних занять	Кільк. годин
1.	Міфологія античності та її роль у формуванні європейської культури: - формування цивілізацій Середземномор’я; - найдавніші міфи, що належать до мікенського періоду; - періодизація античної міфології; - космологічні та етіологічні міфи.
2.	Цикли міфів Стародавньої Греції: - троянський цикл міфів, його зв’язок із міфами про богів та поемою Гомера „Іліада”; - відображення світогляду греків у фіванському циклі міфів; - календарні міфи про Діоніса, Деметру та Персефону; - відмінність античної та східної міфології, зв’язок міфології Греції та Єгипту.
Модульний контроль – творча робота
3.	Література Давньої Греції. Героїчний епос (архаїчний період), жанр байки. Езоп: - Гомерівський період розвитку літератури; зв’язок із міфологією та фольклором; - постать Гомера, історичність його поем; - висвітлення подій троянської війни у поемі „Іліада”; - структура поеми, характеристика персонажів; - протистояння благородних героїв, роль богів у поемі; - значення фінальної сцени у розкритті конфлікту.
4.	Міфологізм аттичного епосу: поема Гомера „Одіссея”, „Теогонія” Гесіода: - відображення психології та життєвого устрою давніх греків у поемі Гомера „Одіссея”; - образ героя троянської війни Одіссея, причини його поневірянь, пригоди, доблесть, моральні цінності; гуманістичний пафос поеми; - роль Гомера та Гесіода у формуванні язичницької релігії греків; - відображення світоустрою у поемах „Одіссея” та „Теогонія”; - значення поем для світової культури.
5.	Дидактичний епос Гесіода „Труди і дні”: - образ автора, структура поеми, полемічний характер твору; - гіпотеза розвитку людства, зв’язок хтонічної і олімпійської міфологічних систем; - картини життя стародавніх греків, повчання, значення поеми для розвитку грецької культури і моралі.
6.	Класична література Греції: - після гомерівський період: кіклічні поеми, гомерівські гімни, пародійний епос; - розвиток лірики: елегійна лірика (постать Тіртея); ямбічна лірика (творчість Архілоха); мелос (Алкей, Сапфо, Анакреонт); хоровий мелос (Піндар).
7.	Аттичний період розвитку грецької літератури. Розвиток грецького театру. Жанр трагедії в давньогрецькій літературі: - театральне мистецтво і культи Діоніса та Аполлона; - вічні образи грецької трагедії: Есхіл „Прометей закутий”; - зіткнення людини і долі: Софокл „Едіп-цар”; - творчість Еврипіда: трагедія „Медея”, психологізм змалювання характерів.
8.	Еволюція комедійного жанру у давньогрецькій літературі: - походження і структура комедії, перші комедіографи; - творчість Аристофана, комедії „Жаби”, „Хмари”; - комедія доби еллінізму: творчість Менандра (комедія „Третейський суд”); - значення грецької комедії у розвитку жанру.
Модульний контроль – аналіз художніх текстів
9.	Римська література: - періодизація римської літератури, особливості світогляду давніх римлян, формування нації і мови, вплив культури поневоленої Греції; - історичні легенди, міфотворчість; - розвиток літературних жанрів; творчість Плавта „Скарб”; - комедії Афра („Свекруха”).
10.	Огляд латинської літератури: творчість Лукреція, Цицерона: - розвиток лірики: Гай Валерій Катулл; - особливості трактату Лукреція „Про природу речей”.
11.	Література доби Октавіана Августа: - постать імператора, сприяння розвитку мистецтв; - гурток Мецената, залучення до творчості на славу Риму талановитих митців; - постать Вергілія в історії літератури: „Георгіки” та „Буколіки” пророцтво народження божественного хлопчика.
12.	Художня своєрідність поеми Вергілія „Енеїда”: - поема як історичний епос, її зміст і структура; - боги і герої у поемі, образ Енея, трактування подій троянської війни; - гекзаметр і особливості поетики твору; - характеристика розділів і образів поеми; - порівняння ідейного змісту античної поеми та „Енеїди” Котляревського.
13.	Поетична творчість Горація: - біографія поета; - основні жанри творчості Горація (еподи, сатири, оди, послання); - характеристика поетичних творів.
14.	Видатний поет античності Публій Овідій Назон: - оригінальність поетичного стилю і світогляду митця: „Любовні елегії”, „Наука кохання”, „Ліки від кохання”; - „Метаморфози” – синтез античного світорозуміння греків і римлян, одухотвореність природи, моральні цінності, психологізм; - „Скорботні елегії” – еволюція творчого методу, трагедія розлуки з Батьківщиною, характеристика далеких від Риму країн; - значення поетичної спадщини Овідія, образ поета у літературних творах ХХ ст.
15.	Римська література пізньої імперії. Творчість Луція Аннея Сенеки: - постать Сенеки та морально-естетичні погляди, близькість до раннього християнства; - трагедії Сенеки „Федра”, „Медея”; - переосмислення традиційних поглядів у трагедії „Федра”; - система колізій, конфлікт твору; - образ Федри – закономірність трагічної розв’язки; - творчість Арбітра, Лукана, Флакка – сучасників Сенеки.
16.	Жанр байки в античній літературі: - Езоп – легендарний байкар Давньої Греції, його найвідоміші твори; - Осмислення езопових байок у творчості Бабрія; - Творча спадщина Федра – вершина байкарської майстерності, поетичність; - античні байки у європейських літературах.
17.	Розквіт римської літератури у період правління династій Флавіїв і Антоніїв, творчість Апулея: - творча спадщина Марціала і Ювенала, характеристика епіграм і сатир; - вершина художньої прози античності роман Апулея „Метаморфози”, вплив єгипетської міфології, культ Із іди; - структура роману, вставні елементи, гумор і сатира у творі; - філософський зміст уривку „Амур і Психея”.
18.	Антична риторика та літературознавство: - поняття „риторика”, основні течії красномовства Стародавньої Греції; - жанри промов, творчість Демосфена, мистецтво Лісія, Сократа; - взаємозв’язок риторики і філософії Греції: Геракліт, Демокріт, софісти, Сократ, Платон, Арістотель; - „Поетика” Аристотеля; - ораторське мистецтво Риму, термінологія, творчість Цицерона; - трактати Цицерона „Про оратора”, „Оратор”, „Брут”, вимоги до оратора, естетична насолода, вільний і могутній стиль; - християнське ораторське мистецтво, проповідницька література.
Модульний контроль – творче завдання

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Життєдайною основою античної культури була міфологія. На зорі цивілізації міфологія була формою мислення світосприйняття і тлумачення світу. У міфі поєднувалась розповідь і сакральне дійство обрядово-ритуального характеру, яке мало магічну силу. Художнього значення міф набув пізніше. Міфи створювалися в умовах общинно-родового ладу, що ґрунтувався на родових сімейних зв’язках, тому природа і навколишній світ уявлявся своєрідним угрупованням живих розумних істот.

Міф – це форма суспільної свідомості, первісна форма духовної культури людства, яка виникла на ґрунті народної фантазії, а потім набула нових властивостей і стала основою релігійних культів, філософських учень, літературних творів і шедеврів образотворчого мистецтва.

Приблизно у V ст. до н.е. з появою перших збирачів та оповідачів міфів зародилася наука міфологія – окрема галузь знань, що вивчає та класифікує міфи різних народів світу, всебічно аналізує міф як універсальне синтетичне явище. У розвитку античної міфології існує два періоди: архаїчний та класичний (хтонічний та олімпійський).

Дисгармонія та хаос – це головні риси архаїчної міфології. В історії людства цей період припадає на панування матріархату. У класичній міфології магічна сила божества сконцентрувалася в окремих антропоморфних істотах, що були наділені довершеною красою та безсмертям. Поступово сформувався функціональний розподіл сфер впливу між богами, у світі панували олімпійський лад і гармонія. У класичній міфології вперше з’явилися герої – нащадки богів і людей. Саме вони продовжили боротьбу з хтонічними чудовиськами, яку розпочав Зевс.

Римська міфологія не була такою художньо-поетичною, як грецька, але давній римлянин відчував повну залежність від богів, серед яких існував чіткий функціональний розподіл сфер впливу: від охоронця першого крику немовляти до провідника у царство мертвих.

Прагматична римська міфологія охоче запозичувала чужих богів від грецького Аполлона до єгипетської богині Із іди, боги Юпітер, Юнона, Мінерва – етруського походження. Римляни створили спільний греко-римський пантеон богів і надали йому державного статусу. З епохи Августа імператор прирівнювався до бога і йому ставили вівтарі.

Міфологія народів світу розвивалася у тісному взаємозв’язку. Основою середземноморської цивілізації є критська та мікенські культури. Більшість подій міфологічної історії Греції належать до мікенського періоду. Греки відрізнялися віротерпимістю і з великою пошаною ставилися до чужих богів. Так відчутні взаємовпливи між єгипетською, ірано-вавілонською, грецькою, римською міфологією і культурою.

Проте існує істотна відмінність між античною культурою та цивілізаціями Сходу. Антична культура базувалася на антропоцентричних уявленнях, особистісному типу творчості, на прагненні гармонії, краси і справедливості. Культура і міфологія Сходу була переважно геоцентричною, творчість узагальнюючого типу (образи брехні, лінощів), суспільний устрій – переважно тиранія. Отже, міфологія і культура античності – основа європейської культури і мистецтва, невичерпне джерело мудрості, краси і натхнення для митців різних епох і народів.

Антична міфологія як джерело тем, мотивів сюжетів для української і зарубіжної літератур ХVІІІ-ХІХ ст. (на матеріалі художніх творів).

Завдання: робота має практичний характер, студент повинен виявити знання міфології, вміння узагальнювати матеріал, продемонструвати навички аналізу художнього тексту.

Перші літературні пам’ятки давньогрецькою мовою датуються УІІІ ст. до н.е. Література, скульптура і архітектура Стародавньої Греції втілювали ідеал незламної, величної, прекрасної людини. Еллада – це кипіння розуму, пошук міри, сенсу та гармонії буття, перша спроба „олюднення” світу, погляд на людину як на „міру всіх речей”. Мистецтво Еллади піднесло людину на вищий щабель досконалості, відобразило гармонію співдружності філософії та літератури, закарбувалось у пам’яті людства шедеврами, що їх створили великі греки Гомер, Есхіл, Еврипід, Перикл, Арістотель, Платон.

Антична література зображувала в основному зовнішній-матеріальний і тілесний світ. Пластика античного митця наївна, але надзвичайна ясність і сувора гармонія образів. У цьому полягає особливість античної літератури. У літературному процесі античності помітні початки літературних напрямків: міфологічного реалізму і міфологічного символізму, що ґрунтуються на різних елементах структури античного міфу. Арістотель у процесі „Поетика” прослідковує не лише структурні елементи трагедії, але й класифікує давніх авторів за художніми стилями в залежності від способу зображення людини. Грецька антична література відкриває історію європейської літератури. Перші пам’ятки – епічні поеми „Іліада” та „Одіссея”, які належать легендарному співцеві Гомеру. Зміст і образи поем – яскраве свідчення високого рівня догомерівської народної творчості. Збереглися імена творців і легендарних виконавців пісень серед яких найвідоміший Орфей. Як вважають, він був на 10 поколінь старшим від Гомера, засновником найдавнішого жанру – героїчного епосу. Антична традиція змальовує його мандрівним співцем, одним із аедів. Гомер мав авторитет як неперевершений поет і „учитель Греції”.

З падінням авторитету міфології виникає необхідність пошуків нових засобів впливу на людину, утвердження норм моралі. Ще у УІІІ-УІІ ст. до н.е. зароджується дидактичний епос. Гесіод у поемі „Труди і дні” обґрунтовує необхідність наполегливої праці, відстоює засади справедливості, правди, пошани до богів.

У УІІ ст. до н.е. виникає лірика, зростає увага до особистості, її внутрішнього світу, виникає синтез мистецтв: музики, поезії, танцю (Тіртей, Архілох, Алкей, Сапфо, Анакреонт, Піндар).

У глибині віків криється коріння драматичного мистецтва. В обрядових діях вже існували елементи драматичного дійства. На основі діонісійського культу зароджується традиція самостійної театрально-видовищної вистави. У класичний період драматургія набула значного розвитку. Великими трагіками були Есхіл, Софокл, Еврипід, а у І Уст до н.е. – комедіограф Аристофан.

У найдавніші часи розвивається проза. Як найдавніший прозовий жанр існує байка, творцем якої був Езоп (УІ ст. до н.е.). Близько 200 р. н.е. з’являється перший любовно-буколічний роман Лонга „Дафніс і Хлоя”, насичений драматизмом, досконалістю і вишуканістю відчуттів.

Література Давньої Греції справила вплив на значну територію під час завоювань Олександра Македонського, стала основою культури Риму, після підкорення перемогла завойовників. До сюжетів грецьких авторів звертаються митці черпаючи художнє натхнення.

Модульний контроль: виконати тестову роботу.

Творче завдання: Здійснити літературознавчий аналіз одного з драматичних творів, використовуючи працю Арістотеля „Поетика” як методологічну основу.

Заснована у ІІІ ст. до н.е. римська література проходить такі ж етапи розвитку, як і грецька, але значно інтенсивніше. Найвищого розвитку вона досягла в період ранньої римської імперії – Принципату. Октавіан Август підтримував могутність держави не лише силою, але й за допомогою різних засобів пропаганди своїх ідей, увічнення слави Риму в мистецтві. Близький до Августа Гай Цільній Меценат згуртував навколо себе талановитих поетів, підтримував їх матеріально, створюючи умови для творчості. До гуртка Мецената належали найвидатніші поети – Вергілій, Горацій, Тібулл, Проперцій, підтримував стосунки з гуртком матеріально незалежний Овідій.

„Золотий вік” римської поезії засвідчує творчість Вергілія, Горація та Овідія. Автор „Епод” (двовірш), „Сатир”, „Од”, „Послань” Горацій був одним із перших, хто теоретично осмислив творчий досвід античної літератури і виклав свої думки у трактаті „Послання до Пізонів” („Наука поезії”). У ХУІІ-ХУІІІ ст. у період становлення класицизму в європейській літературі, трактат став основою поетики класицизму. Найбільшою популярністю користується тридцята ода Горація „До Мельпомени”.

Визначним явищем римської літератури була поезія Овідія. Його вірші, дидактичні поеми збагатили римську літературу на рубежі епох. Особливе значення мала поема „Метаморфози” („Перетворення”), яка продемонструвала символічне мислення автора, його світобачення, нове розуміння античних міфів. Це один із найбільших творів, що складається з 15 книг і являє собою „безперервну пісню” від створення світу і до часів Овідія (останній сюжет перетворення Цезаря на зірку), утворюючи широке міфологічне полотно.

Вергілій був найвидатнішим римським поетом. Світогляд його формувався під впливом філософії Епікура в римському її трактуванні. Перші твори написані в жанрі пасторальної поезії („Буколіки”). „Еклоги” Вергілія на відміну від ідилій грецького поета Феокріта, якого наслідував Вергілій, відображають почуття незадоволеного життям городянина, що милується сільською екзотикою – змученої життям людини, що шукає простоти і спокою. Великий успіх має „Четверта еклога”, у якій йдеться про оновлення світу після народження хлопчика від чистої богині. Цей вірш сприймається як пророцтво про народження Христа.

Останній твір Вергілія „Енеїда”, побудований на основі міфів про троянців – засновників Риму, набув значення національного римського епосу.

У ІІ ст. н.е. з’являється роман в одинадцяти книгах римського письменника Апулея „Метаморфози” („Золотий осел”). Це один із найкращих романів античності. Він написаний вишуканою мовою (з майстерно дібраними архаїзмами, які створюють добре продуманий комічний ефект, з численними розмовними елементами) в стилі „Мілетських оповідань” Арістида. Твір має широке коло джерел, зокрема, текст Лукіана („Луцій, або Осел”).

Жанрове розмаїття римської літератури вражає: філософська, елегійна поезія, монументальні поеми, оди, сатири, послання, історіографічні твори (Цезар, Светоній, Тіт Лівій).

Модульний контроль. Виконати тестові завдання.

Творча робота: Здійснити аналіз та текстуальне порівняння поем Вергілія „Енеїда” та І.Котляревського „Енеїда”. Написати ґрунтовні висновки.

Студенти повинні продемонструвати знання найвідомішого в українській літературі античного тексту.

Модуль ІV. АНТИЧНА РИТОРИКА ТА ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО

Історія риторики сягає середини І тис. до н.е. Зародившись у Давній демократичній Греції з суспільної потреби переконувати слухачів живим словом, вона швидко виробила свої технології, категорії й закони, стала наукою моральною і патріотичною, перетворилася на мистецтво слова. Захоплюючи елітні прошарки суспільства, риторика поширилася у просторі й часі на всю Європу. Джерелом риторики є міфологія. У грецькій міфології риторику уособлювала прекрасноголоса муза Каліопа, донька Зевса і Мнемосіни. Від імені Мнемосіни в риториці походить назва розділу, в якому розробляються засоби запам’ятовування тексту – мнемоніка. Каліопа була покровителькою духовної культури – риторики чарівного слова, співу, поезії, науки, яка вчила співати Ахілла, одним із її синів був Орфей, який словесними і музичними чарами впливав на людей, богів, природу.

Божественним голосом чарування наділені міфічні сирени, що заманювали мореплавців, бог глузування Мом злісно лихословив про богів і людей, богиня чуток Осса наділена божественним голосом, богиня Геката допомагала людям у громадських справах захищати себе словом.

У Греції покровительками красномовства були три богині: Пейто (переконання) і дві Еріди (одна – гармонії, компромісу, друга – суперечок, конфліктів). Згодом еристикою стали називати види словесних спорів.

У римській культурі риторика зображалась в образі величної жінки – богині мистецтв, що сиділа на троні у пишному вбранні, на якому виткані мовні фігури; з уст її росла лілея – символ краси, а в руках тримала меч – грізну зброю. Своїх покровителів риторика має і в інших міфологіях світу: єгипетській (Тот), японській (Бенсай-тен), індійській (богиня Вач).

Розвиток риторики у Давній Греції пов’язаний з епохою софістики, представники якої вважали, що об’єктивної істини немає, а є лише суб’єктивне судження про істинність.

Розробкою риторики займалися філософські школи софістів: діалектики, елати, піфагорійці. Для поширення риторики мало значення те, що до УІІ-У ст. до н.е. панував культ живого, а не писаного слова, цінувалося живе звертання до колективу. Виникає жанр ембатеріїв (пісень воїнів), майстром якого був Тіртей (з яким пов’язані легенди про силу промови). Першим з великих ораторів Афін був Перикл, який завдяки своєму хисту красномовства керував містом 40 років. Його промови відзначалися логікою і впевненістю у правоті.

Видатним грецьким оратором був Горгій (483-375 р. до н.е.). Зразком красномовства стали твори „Похвала Олені” та „Виправдання Паламеда”. Горгій створив Олені, винуватиці троянської війни, захисну промову: „Олену вільною від безчестя повинні визнати” Учень Горгія Теократ відкрив в Афінах школу красномовства. У класичній давньогрецькій риториці Демосфен (384-322 р. до н.е.) став вершинною постаттю, її символом, політичний пафос якого був спрямований проти тиранії і на захист демократії.

Давньоримська риторика мала пряме практичне значення і йшла від простоти і практичності до краси і пишності: „Тримайся суті справи – слова знайдуться” (Катон Старший). Прикметною ознакою римської риторики є її афористичність та сумлінно зібрані і згруповані факти. До Цицерона були поширені два типи промов: аттичний (стислий) і азіатський (пишний). Цицерон створив власний ораторський стиль, який навіки став взірцем красномовства, свої думки щодо ораторського мистецтва він виклав у трактаті „Оратор”.

ТВОРЧА РОБОТА: створити промову в одному з ораторських жанрів (судова промова, дорадча, урочиста) на одну з літературних тем: