Перелік запитань і проблем 3 страница

1) відмовитись від дезорганізації фронту; що виявилось у відкликанні і передислокації частин, руйнуванні фронту без порозуміння з Росією;

2) припинити роззброєння більшовицьких частин в Україні;

3) не пропускати через Україну козачі формування на Дон [отаман Каледін не визнавав Ленінський Раднарком];

4) пропусти через територію України більшовицькі війська на Південний фронт.

РНК Росії вимагала протягом 48 годин задовільної відповіді, а коли вона надіслана не буде, погрожувала; що вважатиме Раду в стані війни проти радянської влади в Росії і в Україні.

Центральна Рада отримавши підтримку з'їзду Рад в Києві, який кваліфікував ультиматум як агресію проти УНР, відкинула домагання Росії, зазнаючи, що не можливо одночасно визнавати право на самовизначення "аж до відокремлення" і робити грубий замах на це право, накладаючи свої форми політичного ладу державі яка самовизначилась. "Доки у Великороси розвивається анархія, економічні, політичні та господарчі розрухи, доки там панує груба сваволя та нищення усіх свобод, які одвоювала в царизму революція - Генеральний Секретаріат не визнає погрібним повторювати цю сумну спробу на території українського народу". Як бачимо гідна відповідь у цілком спокійному тоні спрямованому на пошук компромісу. Було очевидно, що більшовицький уряд Росії, за допомогою демагогічних, наперед неприйнятних вимог шукав привід для війни з Україною. [Цікаво, що серед звинувачень Центральної Ради було і таке, що вона відмовляється скликати з'їзд Рад - шли в Петрограді не могли не знати, що він відкривався в день оголошення Україні ультиматуму.] Таким чином з 5 грудня 1917р. УНР фактично перебувала в стані війни з Радянською Росією.

Тим часом більшовицька частина з'їзду Рад у Києві (124 чол.), залишивши його, переїхала до Харкова, де під охороною радянських військ, нашвидкуруч був організований альтернативний з'їзд Рад. На ньому було близько 200 делегатів, які представляли 89 Рад (із понад 300 існуючих в Україні). Не дивлячись на неправочинність з'їзду, він за більшовицьким сценарієм 25 грудня 1917р. ухвалив такі рішення:

1) схвалив жовтневе збройне повстання в Петрограді та політику Раднаркому;

2) проголосив встановлення Радянської влади в УНР;

3) обрав Центральний Виконавчий Комітет Рад в Україні;

4) Центральний Виконавчий Комітет утворив Народний Секретаріат – радян­сь­кий уряд [характерно, що свідомі своєї слабкості, більшовики в Україні намагались надати радянській владі національних рис. Наслідуючи Централь­ну Раду вони поки що називали державу не соціалістичною, а Українською Народною Республікою, а уряд - не "Радою Народних Комісарів", а "Народним Секретаріатом". Головою Центрального Виконавчого Комітету призначили не більшовика русофіла Г. Пятакова, а лівого соціал-демократа Ю. Медвєдєва тощо]

Висновок:

Отже проголошення Радянської влади в Україні не дивлячись на його нелегітимність (незаконність) дало можливість Радянській Росії прикрити агресивні воєнні дії проти УНР, як допомогу у боротьбі радянської влади з Центральною Радою.

Запитання № 15

Охарактеризуйте обставини прийняття, зміст

та історичне значення IV універсалу.

Початок січня 1918р. характеризувався досить складним політичним становищем в Україні. Російська радянська армія під командуванням В. Антонова-Овсієнко розпочала загальний наступ на УНР. Її чисельність за різними оцінками була від 3 5 до 60 тисяч. Цей наступ мав усі ознаки агресії та окупації. Досить прислухатись до горезвісного наказу №14 одного з більшовицьких командирів М. Муравйова: "Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів, і там де її встановлюємо, всемірно підгримуємо її силою цих багнетів." Більшовицький наступ підтримували загони червоної гвардії (близько 100 тисяч). В багатьох містах відбувалися повстання збільшовизованих солдатів та червоногвардійців [Одеса, Катеринослав. Миколаїв. Херсон та інші]. Впродовж січня більшовицькі війська зайняли майже всю Лівобережну Україну. За цих складних обставин, які вщент зруйнували усі плани УНР. у тому числі і скликання на 9 січня Українських установчих зборів перед Центральною Радою постали 3 головні завдання:

1) мобілізувати та організувати український народ для відпору агресору;

2) формально відмежуватись від більшовицького режиму;

3) створити передумови для самостійних переговорів з Німеччиною та її союзниками.

Спробою реалізувати ці завдання став IV універсал (ухвалений на засіданні Малої Ради шляхом поіменного голосування після триденних дискусій 22 січня 1918р.)

В IV універсалі констатувалося повне знесилення України чотирма роками війни. Звинувачувалось у грабежах та насильництвах більшовицьке військо, яке за вказівкою Петрограду насунуло в Україну і "веде криваву боротьбу з нашим народом і Республікою" тощо. Виходячи з цього Центральна Рада в IV універсалі:

1) проголосила УНР самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу, яка хоче жити у злагоді й приязні з усіма сусідами;

2) приписувала вищому виконавчому органові, який віднині почав іменуватися Радою народних міністрів, вести мирні переговори у Брест-Литовському цілком самостійно й укласти мир, щоб УНР розпочала своє господарське життя у спокої і згоді, розпустила армію і на її місці створила народну міліцію;

3) проголошувала тверду й рішучу боротьбу з більшовиками;

4) обіцяла по поверненні солдатів з фронтів переобрати волосні і повітові ради, міські думи, а до цього часу встановити на місцях таку владу, до якої мали б довір'я всі революційно-демократичні верстви народу;

5) робила акцент, що закон про соціалізацію і передачу землі трудовому народові без викупу вже розроблено і він буде розглянутий на IX сесії Української Центральної Ради через кілька днів, а сама передача землі відбудеться ще на початку весняно-польових робіт. Ліси, води, надра мали перейти у підпорядкування УНР;

6) давала вказівку Раді Народних Міністрів негайно приступити до переведення всіх фабрик і заводів з воєнного на мирний стан, на вироблення продуктів потрібних народу, прибрання до рук найважливіших галузей торгівлі, монополізацію залізної, вугільної, тютюнової промисловості, встановлення державного контролю над усіма банками;

7) проголосила боротьбу з безробіттям і курс на соціальне забезпечення скалічених та потерпілих від війни;

8) визнала дійсними всі свободи проголошені в III універсалі і права всіх націй в УНР на національно-персональну автономію;

9) закликала народ якнайпильніше провести вибори до Українських установчих зборів, які могли взяти на себе функцію найвищого господаря і впорядчика української землі, закріпити свободу; лад і добробут народу тощо.

Висновок:

Отже проголошення IV універсалу ознаменувало завершення революції українського національного руху від автономізму-федералізму до самостійництва, до повного розриву з імперським центром. В цьому якраз полягає найбільше значення цього вікопомного державотворчого акту, який давав гасло, що могло об'єднати антибільшовицькі національно-демократичні сили, та ставав межею між автономічним та самостійницьким етапом діяльності Центральної Ради. Не можна погодитись, що IV універсал був прийнятий з тактичних потреб моменту, бо вимоги політичної самостійності не було у програмах, українських партій, які мали більшість у Центральній Раді. Але слід визнати, що IV універсал було прийнято в момент коли кульмінаційна точка розвитку революції була вже позаду, коли революційна ініціатива і підтримка мас і т. п. вже йшли на спад.

Взагалі проголошення IV універсалом самостійності України саме на початку 1918р. в якійсь мірі є закономірним, адже саме тоді, користуючись ослабленням російського імперського центру проголосили свою самостійність 7\.итва (грудень 1917р.), Естонія і Латвія (лютий 1918р.), Білорусія (березень 1918р.), Вірменія і Грузія (травень 1918р.) та інші.

Прийняття IV універсалу звичайно диктувалось і потребою заключення миру з четверним союзом і було також свідченням того, що в лідерів українського національного руху похитнулась віра в можливість порозуміння з російськими соціалістичними силами стосовно задоволення потреб національних прав України. У вогнях пожеж спричинених більшовицькими обстрілами Києва згоріла за словами М. Грушевського: "Наша орієнтація на Московщину на Росію."

Запитання № 16

Дайте характеристику Брест-Литовському мирному договору

15 грудня 1917р. між Радянською Росією та країнами четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією) було підписане перемир'я. Намагаючись зміцнити свої внутрішні позиції, не втратити шанс легалізації та утвердження української державності на міжнародній арені Генеральний Секретаріат 24 грудня звернувся з нотою до всіх воюючих країн, в якій заявив, що оскільки влада Раднаркому не поширюється на українські землі, то будь-яка ухвала підписана Радянською Росією не буде правочинною для України, без ухвали урядом УНР. Таким чином було проголошено, що УНР "стає на шлях самостійних міжнародних стосунків до того часу, поки не буде створено загальнодержавної федеративної влади в Росії." У відповідь на це повноважні представники німецького блоку дали згоду на участь у переговорах делегації УНР.

10 січня 1918р. розпочалися переговори делегації УНР. Українську делегацію очолив В.Голубович. Глава делегації Радянської Росії Л.Троцький змушений був визнати самостійне становище на переговорах представників УНР, тоді як представники харківського "народного секретаріату" увійшли до складу російської делегації. Пізніше делегацію УНР в Бресті очолив О. Севрюк. 9 лютого 1918р. договір між УНР і державами німецького блоку було підписано. Не вистачало часу на підготовку добротного документу. Тому австро-німецька сторона запропонувала укласти короткий договір у загальних рисах з додатками, які потім мали бути опрацьованими у комісіях. Делегація УНР спочатку відмовилась від такої пропозиції. Але обставини в Україні склалися так, що Київ уже захопили більшовики, і тоді у вкрай нервовій, напруженій атмосфері в ніч на 9 лютого (о 2-й ночі) поспіхом, навіть без перекладу на українську мову відбулося офіційне підписання Брестської мирної угоди. Така робота у надзвичайній ситуації не могла не відбитися на якості тексту мирного договору. З юридичної точки зору він заслуговує критики. Багато його статей грішать неясностями, різночитанням, юридичними і фактичними неточностями і суперечностями. Переклад на українську мову робився поспіхом уже після підписання і теж був недосконалий.

Що стосується суті Брестського мирного договору то:

1) у преамбулі договору визнавалось незалежність УНР;

2) кордонами між Австро-Угоршиною і УНР проголошувались ті, які існували між Російською і Австро-Угорською імперіями до 1914р. тобто вся Галичина, Закарпаття, Північна Буковина залишались за Австро-Угорщиною, зате вся Холмщина, Підляшшя поверталися Україні;

3) відновлювалися дипломатичні і консульські стосунки;

4) обмін військовополоненими;

5) відкидались будь-які відшкодування збитків;

6) вказувалось на обов'язок сторін розвивати господарські стосунки, проводити взаємообмін лишками сільськогосподарських і промислових товарів на державній основі;

7) допускався дрібний товарообмін у межах 15-кілометрової прикордонної смуги;

8) передбачалися взаємні митні пільги тощо.

В цей же день 9-го лютого був укладений україно-німецькіх договір. Через три дні були укладені аналогічні двосторонні додаткові договори між УНР і Австро-Угорщиною, УНР і Болгарією, УНР і Туреччиною. Згідно цих угод УНР зобов'язувалась на протязі першої половини 1918р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса іншої сільськогосподарської та промислової сировини. 17 лютого представник делегації УНР М.Любинський від імені Центральної Ради звернувся до німецької сторони з проханням "надати допомогу українському народові у важкій боротьбі за своє існування." Центральна Рада розраховувала, що ця допомога буде надана введенням на Україну двох дивізій (приблизно ЗО тис.) сформованих з військовополонених українців, але Німеччина та Австро-Угорщина розпочали широкомасштабний наступ силами 450 тисячної армії. На почату березня 1918р. Центральна Рада повернулася разом з німецько - австрійськими військами до Києва. Україну було звільнено від більшовиків. Але це була так звана "піррова перемога".

Отже відкривалася ще одна трагічна сторінка історії України - "незалежне" життя в умовах окупаційного режиму (німці безконтрольно господарювали в Україні, видавали власні нормативні акти, що мали обов'язковий характер в Україні). Поступово втрачаючи рештки влади, Центральна Рада ще проіснувала до 29 квітня 1918р., коли в Україні відбувся державний переворот і до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський.

Запитання № 17

Коли і як було здійснена гетьманський переворот?

В чому суть гетьманського режиму Скоропадського?

29 квітня 1918р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд (близько 8тис.чол.) проголосив почесного отамана Вільного козацтва генерала Павла Скоропадського гетьманом України. Центральна Рада була розпущена і в Україні було започатковано нове державне утворення - гетьманат "Українська держава"

Державний переворот відбувся майже безкровно (загинуло кілька офіцерів з гетьманської дружини у короткочасній перестрілці із січовими стрільцями, котрі невдовзі перейшли на сторону П. Скоропадського). Чому? Що забезпечило безкровний характер державного перевороту?

1) Суттєві помилки допущені Центральною Радою позбавили її підтримки мас:хитання у стратегічних політичних орієнтаціях;

а) хитання у стратегічних політичних орієнтаціях;

б) непослідовність тактичних дій;

в) невиправдані поступки та компроміси;

г) зволікання із вирішенням насущних соціально-економічних проблем;

д) ігнорування та зневага до представників імущих класів:

є) не досить прихильне ставлення до церкви і духовенства;

ж) недалекоглядність, повна ейфорія, втрата почуття реальності, схильність до демагогії і популізму;

з) не повне усвідомлення потреби творення боєздатної національної армії тощо.

2) підтримка П. Скоропадського 450-ти тисячною німецько-австрійською армією, оскільки Центральна Рада не виконувала взятих на себе в Брест- Литовську зобов'язань по поставці продовольства і сировини Німеччині та її союзникам;

3) важке економічне становище України | після 4-річної світової війни, 8-ми місячної "холодної війни" Центральна Рада з Тимчасовим урядом та більш ніж 60-ти денної "гарячої війни" з більшовиками - зубожіння селян, падіння виробництва промислової продукції, руйнування транспорту, зв'язку та ін. Можна погодитись із висновком самого П.Скоропадського: " Бешкети і анархія продовжуються в Україні, економічна розруха і б езроботиця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющоїколись України встає грізна мара голоду"].

4) розкол в політичних силах України, які мали більшість в Центральній Раді. [На весну 1918р. найчисельніша партія Українських соціал-революціонерів була близька до розпаду, що і сталося у травні 19І8р; майже така ж доля спіткала й УСДРП - з неї вийшли "українські більшовики'", а також ліві соціал-демокра­ти, пізніше незалежники тощо]

5) водночас через збіг об'єктивних і суб'єктивних обставин стрімко підноситься роль Української демократично-хліборобська партії, яка стала опорою П.Скоропадського тощо.

Мета гетьманського перевороту:

1) зупинити процес паралічу влади, котрий все стрімкіше набирав ходу (влада Центральної Ради обмежувалася лише Києвом та околицями);

2) не допустити дезорганізації та деградації суспільства, що неминуче вело до суспільної катастрофи;

3) покінчити з радикальними перетвореннями, зокрема щодо приватної власності тощо;

4) утворити державну владу, здатну " забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці" (П.Скоропадський).

Якщо узагальнити сили на які опирався гетьманат П.Скоропадького то можна виділити:

1) всі ті хто мав приватну власність, кому було що втрачати (поміщики, буржуазія, заможне селянство та інші);

2) вільне козацтво;

3) проросійські імперські сили, що вбачали в режимі П.Скоропадського надії на відродження "єдиної і неділимої російської імперії";

4) старе чиновництво, здебільшого зрусифіковане і яке прагнуло стабільності та повернення звичних норм життя тощо.

Таким чином якщо Центральна Рада опиралася в своїй діяльності на ліві сили (в її складі були в основному партії соціалістичного спрямування) то гетьманат П.Скоропадського базувався на підтримці правих сил. Ідеологічна платформа тих сил, які привели ло влади П.Скоропадського були викладені в "Грамоті до всього українського народу " підписаній 29 квітня. Прерогативи його влади були розписані в "Законі про тимчасовий державний устрій", оприлюдненому також 29 квітня 1918:

1) гетьман призначав отамана (голову Ради Міністрів);

2) затверджував і скасовував склад уряду;

3) виступав найвищою посадовою особою у зовнішньополітичних справах;

4) був верховним воєнноначальником;

5) оголошував амністію, а також воєнний чи надзвичайний стан.

Вищенаведене свідчить, що суттю державного режиму гетьманату була зміна демократичної парламентської форми правління на авторитарну тобто було здійснено перехід верховної влади, як законодавчої так і виконавчої в руки одної особи-гетьмана П.Скоропадського.

Висновок:

Отже гетьманський переворот був спробою консервативних політичних сил загасити полум'я революції, покласти край радикальним соціальним настроям, силою державної влади та поміркованих реформ спрямувати суспільне життя на рейки правових норм, забезпечити перш за все право приватної власності "як фундаменту культури й цивілізації".

Запитання №18

Якими були досягнення і прорахунки гетьманату П.Скоропадського.

В історичній літературі діяльність гетьмана П.Скоропадського оцінюється неоднозначно. Тут констатуються як його досягнення, так і прорахунки. В залежності від позицій автора фіксується увага, або зміщуються акцепти в той чи іншій бік.

Так досягненнями («плюсами») діяльності гетьманату П.Скоропадського були:

1) відновлення права приватної власності та вільного підприємництва;

2) налагодження діючого адміністративного апарату, набуття досвіду організації держав служби;

3) реформування вищих органів судової влади в особі Державного Сенату;

4) створення нових органів охорони правопорядку - Державну варту, що поєднували поліцейські і жандармські функції;

5) жорстке державне регулювання промисловості, транспорту, торгівлі і зв'язку в умовах гострої економічної кризи, боротьба з анархією на місцях та дезорганізацією виробництва;

6) налагодження нормального грошового обігу, вдосконалення грошової системи (українська валюта була забезпечена природними багатствами і головним чином цукром); сформування державного бюджету, відкриття українських банків, акціонерних товариств і бірж тощо;

7) організація чіткої кордонної і митної служби;

8) намагання утвердити міцний середній клас селян-власників як соціальну опору гетьманату;

9) прийнято закон про загальний військовий обов'язок та розроблено план організації армії, яка мала нарахувати понад 300 тис. чол.(8 армійських корпусів);

10) створення центрів підготовки кадрів для армії (Військова Академія, 4 кадетські школи: 2 військових школи старшин для піхоти та по одній для кінноти, артилерії та технічної служби);

11) розпочато розбудову українського морського флоту;

12) сформовано гвардійську сердюцьку дивізію (національну гвардію) з юнаків із заможних хліборобських родин Полтавщини, як зразкових військових частин;

13) практичні кроки по відновленню козацьких традицій, формування українського вільного козацтва, яке мало бути свого роду військовим резервом;

14) визнання де-юре і де-факто суверенітету Української Держави з боку майже 2-х десятків країн;

15) підписання прелемінарного (попереднього) мирного договору з Росією, за я Радянська Росія офіційно визнала Укр. Державу. Встановлювалась демаркаційна лінія, розвивались торговельні відносини;

16) ведення переговорів з Кримом, який мав стати автономною частиною України, та Румунією стосовно Бесарабії;

17) створення досить широкої мережі посольств Української Держави, генеральних консульств, консульств та консульских агенств в більш ніж 20 країнах світу;

18) подальші кроки щодо українізації народної освіти і підвищення авторитету державної української мові (відкрито курси українознавства для вчителів, створено українськіпочаткові школи, відкрито 50 нових українських державних середніх шкіл, 150 українських гімназій (не замість російських, а поруч з ними), широка програма видань підручників та інших книг укр. мовою);

19) піклування про розвиток науки, заснування Укр. Академії Наук та українських наукових видань;

20) значне розширення мережі національної вищої школи: відкрито Київський державний український університет. Одеський політехнічний. Київський архітектурний. Київський клінічний, Київський вищий технічний, Одеський с/г інститути тощо.

21) надання імпульсу театральному життю України, створено Державний народний театр, Державний драмтеатр. Молодіжний драмтеатр. Залізничний театр,Херсонський український драмтеатр. /Драматичну консерваторію, Держ. драматичну школу режисерсько-інструкторські курси;

22) суттєвий внесок у розвиток нац. культури, створено Муз,- драматичний інститут ім. М.В. Лисенка Першу народну оперу в М.Харкові. Першу дитячу оперу. Перший український національний хор симфонічний оркестр ім. М.В.Лисенка, Держ. капелу бандуристів МУЗ-пед. інститути. Київське концертне бюро...;

23) засновано нові бібліотечні та музейні заклади - Нац. бібліотека. Черкаський краєзнавчий музей, музей церковно-історичної та археологічної громади;

24) підвищення авторитету православної церкви, надання їй статусу Екзархату і автономію, у складі РПУ: докладено початок Автокефальній Український Православної церкви:

25) заснування Українського товариств Червоного Хреста;

26) ухвалення статуту Державного видавництва тощо.

Щодо прорахунків («мінусів») діяльності гетьманату П.Скоропадського, то вони полягали в наступному:

1) повернення поміщиків у свої маєтки і «вибивання» компенсації з селян за збитки, нанесені маєткам;

2) каральні експедиції в селах для отримання потрібної кількості продуктів, щоб розрахуватись з Німеччиною за військову допомогу;

3) закон про засоби боротьби з розрухою с/г, за яким дозволялося примусово використовувати в поміщицьких маєтках реманент селян;

4) невирішеність аграрного питання на практиці;

5) закон про локаути (відновлення закону 1905р. Рос. імперії - т.б. заборона страйків), що вело до значного обмеження демократизму;

6) збільшення тривалості робочого дня до 12 годин;

7) зайняття чиновницьких посад росіянами (в основному), більшість в уряді були членами російської партії кадетів:

8) відмовлення дореволюційної адміністративної системи, яка існувала за царату: повернення до губерній, повітів та волостей, скасування міського і земського самоврядування

9) помилкова ставка лише на багаті і заможні верстви населення, відсутність політичної гнучкості;

10) не вдалося провести мобілізацію;

11) не спромоглися реалізувати власні плани по створенню достатньої боєздатної армії (вдалося створити лише 60 тис військо);

12) заблокування конституційного процесу;

13) велика залежність від німецько-австрійської військової адміністрації:

14) орієнтація лише на держави німецького блоку⁷. Невдача спроб зав'язати відносини з країнами Антанти;

15) засилля в Україні промонархічно настроєних росіян, які негативно ставились до незалежності Української Держави, виступаючи з намірами відновлення «єдиної і неділимої» Росії;

16) фактична відсутність реальної протидії деструктивним діям і пропаганді більшовицьких сил в Україні;

17) прийняття Акту про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією тощо.

Висновок:

Таким чином, в діяльності гетьманату П.Скоропадського, як бачимо, були «+» і «-» Наголосимо тільки на тому, що своїм «Актом про федерацію з небільшовицькою Росією» гетьман перекреслив головні здобутки на шляху державотворення, оскільки цей «Акт» означав фактично офіційне скасування державної самостійності України.

Запитання № 19

Дайте характеристику процесу відновлення УНР та правлінню Директорії.

В травні 1918р. партії просоціалістичної орієнтації утворили опозиційний гетьманові П. Скоропадському Український національно-державний союз (з серпня - Український національний союз; з вересня очолив Винниченко). 13 листопада на таємному засіданні УНС було вирішено підготувати збройний виступ проти П. Скоропадського і для керівництва Повстанням було утворено тимчасовий орган - Директорію [названа за аналогією з Вел. Французькою буржуазною революцією, в ході якої у 1795р., після повалення якубінської диктатури було утворено Директорію в кількості 5 чоловік] До Директорії увійшло 5 чоловік:

В.Винниченко, соціал-демократ, голова;

С.Петлюра, соціал-демократ;

Ф.Швець, соціаліст-революціонер:

П. Андрієвський, соціаліст-самостійник;

А.Макаренко, безпартійний.

Головним центром зосередження антигетьманських сил стало м. Біла Церква. Найбільший бій відбувся під Мотовилівкою 18 листопада 1918р., де війська гетьмана зазнали нищівної поразки і питання про владу було практично вирішено. 14 грудня 1918р. гетьман П. Скоропадський зрікається влади і вона повністю переходить в руки Директорії, котра 19 грудня аташтовує тріумфальний парад переможців на Садіївській площі у Києві.

Таким чином після перемоги антигетьманського повстання Директорія формально повинна була скласти свої повноваження. Однак відновивши УНР вона не відновила Центральну Раду, оскільки та втратила свою популярність у масах. 26 грудня 1918р. Директорія проголосила дуже важливий документ, яку деякі дослідники називають «Тимчасовою Конституцією України».

В «Декларації»:

1) вперше після свого утворення чітко заявила про основні програмні цілі та чинники їх реалізації;

2) зроблена спроба самоідентифікації - Директорія оголосила себе «верховною владою революційного часу», правда (функції і повноваження не було чітко окреслено) зазначивши свою тимчасовість і готовність передати свої права і повноваження трудовому народові самостійної УНР;

3) було офіційно оповіщено про скликання Конгресу Трудового Народу України, який був «революційним представництвом організованих працюючих мас» і розглядався як Тимчасовий передпарламент.

4) проголошено ряд «стандартних» соціально-економічних гасел, зокрема:

а) робітничий контроль;

б) боротьба із спекуляцією;

в) «кращі форми соціальних реформ, яких досягла західно-європейська трудова демократія;

г) «національна злагода і дружнє поєднання трудової демократії всіх націй, що заселяють українську землю» тощо;

5) скасовано всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики: відновлено 8 годинний робочий день, колективні договори, право коаліції і страйків;

6) дрібні селянські землеволодіння лишалися непорушними, а решта земель повинна була перейти у користування безземельних і малоземельних селян;

7) відновлювалась нац. персональна автономія;

8) позбавлялися права голосу класи нетрудові (виникла проблема з тим чи зараховувати до трудових класів представників інтелігенції, зокрема адвокатів, лікарів, журналістів тощо).

За соціалістичними фразами і публіцистичною формою Декларації вгадувалась постать її автора В. Винниченка.

26 грудня 1918р. було утворено перший уряд Директорії, який очолив соціал-демократ, пробільшовицької орієнтації В. Чехівський. В уряді було 6 укра­їнців соціал-демократів, по 4 українці соціал-революціонерів і соціал-самостій­ників, 3 соціал-федералісти, 1 єврейський соціал-демократ і 1 безпартійний.

За інструкцією від 5 січня 1919р відбулися вибори до Конгресу Трудового

Народу України (КТНУ). Було обрано: 593 делегати в тому числі 65 від ЗУНР. Делегати обиралися на основі куріальної системи: від селян - 377, від робітників - 118. від трудової інтелігенції - 33. Слід зазначити, що на відміну від більшовиків, які в Конституції (липень 1918р) закріпили принцип: один голос робітника дорівнює п'яти голосам селян, лідери Директорії вважали всі голоси рівними.

22 січня 1919р. на Садіївській площі було урочисто проголошено Акт Соборності України (злуки УНР і ЗУНР). КНТУ ухвалив «Закон про форму влади в Україні». Хоча цей закон був дуже недосконалий (готувався поспіхом у ході засідань Конгресу на основі фракційних резолюцій) і містив дуже багато декларативних положень, але цим законом підтверджу вся статус Директорії як верховної влади (тимчасової) до скликання «слідуючої» сесії Трудового Конгресу, а також її повноваження видавати закони, що підлягали затвердженню сесією Конгресу. КНТУ став нажаль фінальним акордом молодого українського парламентаризму, останньою спробою демократичного вибору.

Дата добавления: 2015-05-23