Становище українців у Польщі. 1 страница

Паризька мирна конференція в 1919 році уповноважила Польщу окупувати Галичину лише тимчасово до остаточного рішення держав-переможниць. Польща запровадила жорстокий окупаційний режим. Було скасовано Галицький крайовий сейм, ліквідовано всі органи самоврядування. Було заборонено вживати назву "Західна Україна" і " Східна Галичина". Замість цього вживався термін "Малопольська Всходня". Щоб закріпити ці землі за собою, Польща провела в 1921 році перепис населення в краї, в 1922 році - парламентські вибори, включаючи окуповані землі. Українці, в знак протесту, бойкотували ці заходи. Акція протесту, саботажу і терору очолила УВО/українська військова організація - утворена у Відні 1920році-очолив С.Коновалець. До 1923року у Відні існував еміграційний уряд ЗУНР, очолюваний Є.Петрушевичем (ноти протесту та різні проекти відновлення незалежності). Державам Антанти потрібний був сильний заслон проти більшовицької Росії, яким мала стати Польща. Тому 14 березня 1923 року Рада Послів великих держав визнали Східну Галичину частиною Польської республіки. Польща обіцяла забезпечити національним меншинам усі права та можливості вільного розвитку і надати Галичині автономію. Польська конституція 1921 і 1935 років підтверджувала правовий статус національним меншинам, але це були просто демагогічні обіцянки. У 1923 році Міністерство освіти заборонило вживати слово "українець", "український" - замість них термін - "русин", "руський". Причому "русин" трактувалося не як окрема нація, а як етнографічний матеріал для розбудови польської нації. А міністр освіти С.Грабський провів у сеймі закон, який перетворював більшість українських шкіл у двомовні ("утраквістичні") з перевагою польської мови. За 20 років польського панування кількість українських шкіл зменшилась з 3662 до 144. Законом 1924 року було заборонено вживати українську мову в усіх державних і муніципальних установах. У 1924році - закон про військову колонізацію краю (солдати і офіцери польської армії, що брали участь у війні з більшовиками отримували безплатно в Галичині земельні наділи до 45га - так звані осадники). В результаті було роздано 800 тис. га землі, а внаслідок цієї акції переселилося близько 200 тис. польських осадників. Зазнавала репресій і православна церква, особливо на Волга і. В кінці 3 0-х тут провели акцію насильної " ревіндикації" (примусового навернення до католицької віри), під час якої було знищено мало не 200 православних церков, а ще близько 150 було переведено римо-католикам. В результаті із діючих в 1914 році 389 православних церков у 1939 залишилось лише 51.

Найкричущим порушенням прав українців була "пацифікація" (умиро­творення), яка охопила близько 500 сіл. Армійські загони і поліція руйнували українські громадські центри, бібліотеки, конфісковували майно, жорстоко карали селян за" підпали майна польських посадників, застосування принципу колективної відповідальності всієї української громади за дії її окремих представників. 1934рік- створено спеціальний концентраційний табір Береза Картузька (нині м. Береза в Білорусі). Мав рацію історик І.Лисяк-Рудницький, коли характеризував політику міжвоєнної Польщі щодо українців словами Палейрана - "Це гірше ніж злочин, це - дурість." І все таки слід зазначити, що політична система Польщі грунтувалась на конституційних засадах. Це давало можливість українцям, не зважаючи на дискримінацію, обстоювати власні інтереси через легальні, офіційні установи державної влади. Певно саме тому вже в 1925 році українці мали 12 своїх політичних партій, що представляли широкий політичний спектр (від пропольської орієнтації до прорадянської і самостійницької). В економіці протидія польському офіційному курсу здійснювався через український кооперативний рух. Як слушно відзначає О.Субтельний "кооперативний рух став розглядати себе як знаряддя самоврядування та економічного самозахисту". Так в 1939 році в Галичині було вже 4000 кооперативів.

Коли тиск польської влади став нестерпним, реакція українського населення дедалі більше починає відходити за межі легальних, мирних форм, набирати характеру революційного, а іноді екстремістського характеру. Очолила цю боротьбу ОУН (Організація Українських Націоналістів), яка була утворена у січні 1929 року у Відні (очолив Є.Коновалець).

Становище українців в Румунії:

Подібною до польської була політика щодо українців уряду Румунії. Українці усувалися з адміністративних посад, закрито українську кафедру у Чернівецькому університеті, православну церкву на Буковині перейменували у "православно-румунську" і підпорядкували Румунському патріархату. Закон про шкільну систему від 26 грудня 1924 року трактував українців як "румунів, які забули свою рідну мову". До 1928 року на Буковині було скасовано дію Конституції 1923 року і встановлено відкритий реакційний режим.

Українські землі у складі Чехословаччини

3 трьох держав-наступниць Австро-Угорської імперії, що успадкували від неї західноукраїнські землі єдина Чехословаччина забезпечувала більш-менш демократичний устрій, який хоч і не був ідеальним, але все таки давав деякі реальні можливості українцям. Вони принаймні визнавали за українським населенням право жити в кордонах однієї адміністративної одиниці Підкарпатської Русі (з 1928 року - офіційна назва - Підкарпатської Руської землі), правда надання автономії було відкладено аж до 1938 року. Чехословаччина дала притулок і фінансову допомогу декільком українським навчальним закладам - Українському вільному університетові, Високому педінститутові ім. М.Драгоманова Українській господарській академії у Подєбрадах тощо.

Висновок:

Отже не зважаючи на постійні коливання офіційного курсу

польська і румунська політика (чехословацька в більшій мірі становила тут виняток) щодо українців загалом мало відрізнялась і зводилась до стратегічної мети — асиміляції українців. Відповіддю українського населення західно­українських земель на асиміляторський державний курс стала активна протидія, що виявилась у різних формах боротьби — як легальних так і нелегальних.

Запитання № 30

Проаналізуйте процес проголошення Карпатської України

Закарпатській Україні, цьому відносно маленькому краєві, судилося зіграти несподівано велику роль у міжнародних подіях напередодні другої світової війни. ЗО вересня 1938 року після укладання Мюнхенської угоди між 1 керівниками Великобританії, Франції, Італії та Німеччини, Чехословаччина змушена була віддати Гітлерові велику частину своєї західної території. Послабленням Чехословаччини скористалися словацькі лідери, які 6 жовтня проголосили автономію Словаччини.

Закарпаття пішло за словацьким прикладом. 8 жовтня на зборах українських лідерів одноголосно вирішили домагатися для Підкарпатської русі автономного статусу. Чеське керівництво їхню вимогу задовольнило - 11 жовтня було офіційно надано автономію. 14 жовтня сформувався перший автономний уряд Підкарпатської Русі у складі 4-х міністрів і 2-х державних секретарів. Його прем'єром став русофіл Андрій Бродій, який займав відкриту античеську позицію і виношу вав план приєднання Закарпаття до Угорщини.

Наприкінці жовтня його заарештували, а новим прем'єр-міністром призначили Августина Волошина. У результаті цих змін в уряді та в політичному житті автономного краю взяли гору українські сили. Але наступні події розвивались не на користь українців. 2 листопада німецько-італійський арбітраж у Відні присудив Угорщині не лише південну частину Словаччини і Закарпаття, де проживали мадяри, але і велику частину Підкарпатської Русі (Закарпаття), включаючи найбільші міста Ужгород, Мукачеве, Берегове, до Угорщини відійшло 1856 км² з 180 тисячами населення. Уряд Волошина евакуювався до нової столиці - Хуст. Не дивлячись на зовнішній політичний тиск, уряд автономної Карпатської України активно проводить розбудову державних структур та забезпечення нормальної життєдіяльності краю:

1) Було українізовано освіту і пресу;

2) Розширено мережу кооперативів;

3) Налагоджено комунікації і зв’язок;

4) Організовано роздачу продовольства;

5) Створено власні збройні сили - Українську національна самооборону, згодом реорганізовано в Карпатську Січ (приблизно 12 тисяч);

6) Перемога коаліції українських партій - Українського національного об’єднання на виборах до автономного сейму 16 лютого 1939 року (92,4 % голосів, і це в краї, де в 1924 році лише 12 % населення вважали себе українцями) тощо.

Українська автономія у Закарпатті викликала занепокоєння у всіх сусідніх державах, а найбільше у Польщі та Угорщині. Трагізм зовнішньополітичної ситуації полягав у тому, Карпатська Україна опинилася у повній міжнародній ізоляції, і єдиним гарантом її існування була фашистська Німеччина. Гітлер, зберігши Карпатську Україну, залишав у своєму активі серйозні засоби тиску на Угорщину, Польщу та СРСР, т.ч. використовуючи у власних геополітичних інтересах "українську карту".

Можливість перетворення Карпатської України у зародок більшої самостійної української держави створювало додаткову напруженість у відносинах між Москвою і Берліном. Радянське керівництво у Москві злякав сам державотворчий приклад українського населення на одній із частин пошматованої України. Сталін з роздратуванням зупинився на проблемі Карпатської України у своїй звітній доповіді на ХVIIІ з'їзді ВКП(б) 10 березня 1939 року: "в Німеччині є божевільні, котрі мріють приєднати слона, тобто Радянську Україну (приблизно 30 млн. чол.), до кузьки, тобто до так званої Карпатської України (приблизно 700 тис. чол.)". Німецьке керівництво сприйняло виступ Сталіна як відмову Радянського Союзу від претензій на цю частину української землі: це послужило поштовхом до німецько-радянського зближення, що завершилося укладанням пакту Мологова-Рібентропа.

Тим часом події навколо Карпатської України розвивалися драматично. 14 березня 1939р. угорське військо вчинило напад на Карпатську Україну (отримавши на це дозвіл від Німеччини). Ввечері того ж дня уряд Волошина встиг ще проголосити державну незалежність краю. Наступного дня, 15 березня, коли гітлерівські війська увійшли в Прагу, сейм Карпато-України схвалив конституційний закон, за яким Карпатська Україна проголошувалась незалежною Республікою Карпато-України. Але вже 16 березня угорські війська захопили Хуст. Карпатська Січ, слабо оснащена і погано озброєна, протягом 5 днів чинила опір регулярній армії. Майже половина з січовиків загинула. Але навіть після поразки, ще до середини квітня у Карпатах точилась партизанська війна.

Висновок:

Таким чином, Карпатська Україна була першою, хто вчинила збройний опір угорсько-фашистській агресії, відкинувши домагання нацистської Німеччини капітулювати. Вона стала однією з перших жертв агресорів у переддень другої світової війни.

Запитання № 31

Проаналізуйте наслідки радянсько-німецьких договорів 1939 року

на долю українських земель

Наступною після Закарпаття частиною українських земель, котрі розігрували, як карти в своїх інтересах великі держави стала Західна Україна. 23 серпня 1939 року несподівано для всіх було підписано радянсько-німецький договір про ненапад, т.зв. пакт Молотова-Рібентропа, який Гітлер назвав шлюбом за розрахунком ".У таємному додатковому протоколі до пакту про ненапад зафіксовані стратегічні агресивні наміри Сталіна і Гітлера, щодо сфер впливу у Східній Європі. У ньому були пункти, які безпосередньо стосувалися українських земель. Так в пункті 2 зазначалося, що "на випадок територіальних і політичних перетворень в областях, які належать Польській державі, сфери впливу Німеччини на СРСР будуть розмежовані приблизно по лінії рік Нарив, Вісла,Сан". В пункті 3 було записано: '"Щодо Південно-Східної Європи Радянська сторона вказала на свою зацікавленість в Бессарабію. Німецька сторона ясно заявила про повну політичну незацікавленість у цих територіях".

Таким чином, як виклипає з тексту таємного протоколу, Німеччина та СРСР поділили територію Східної Європи на свої сфери впливу за спиною урядів і народів інших держав.

Оскільки Гітлер розв'язав проблему війни на 2 фронти, і отримав гарантії на Сході, він зміг розпочати другу світові війну в сприятливих для себе умовах. Як відомо, 1 вересня 1939 року гітлерівська Німеччина, здійснивши напад на Польщу, розпочала другу світову війну. Трохи більше, ніж за 2 тижні-17 вересня - реалізовуючи таємний протокол пакту Молотова-Рібентропа. Червона Армія перейшла р. Збруч і вступила на територію Західної України. Як офіційний привід для введення своїх військ радянське керівництво називало захист життя і майна населення Західної України і Західної Білорусії. Але радянські урядові заяви не розкривали справжні мотиви Москви. Допомога '"єдинокровним братам - українцям", і "братам-білорусам", що проживали в Польщі не становили найвищих пріоритетів радянського керівництва. Цей мотив радше можливість СРСР не виглядати агресором. Насправді ж Москві йшлося про покращення своєї геополітичної ситуації-перенесення своїх кордонів у зв'язку з загрозою нової війни. Очевидно, не останню роль зіграло прагнення ліквідувати націоналістичний "П'ємонт" в Галичині.

28 вересня 1939 року було укладено німецько-радянський договір "Про дружбу і кордони", який остаточно розмежовував зони німецької і радянської окупації колишньої Польщі. Лінія кордон)' проходила по так званій "лінії Керзона"; визначеній Верховною Радою Антанти в 1919 році. Щоправда, етнічний принцип не був здійснений повністю. На німецькому боці залишились давні українські землі: Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина. Радянське керівництво в спішному порядку оформляло новий політичний і територіальний статус Західної України. Щоб надати легітимного характеру приєднанню західноукраїнських земель до української PCP, 22 жовтня 1939 року відбулися (до Народних Зборів Західної України. Вибори проводились під контролем радянських військ і партійної влади. Всі без винятку кандитати належали до блоку партійних і безпартійних. 27 жовтня 1939 року Народні Збори, виражаючи "єдинодушну визволеного народу", проголосили встановлення радянської влади. А через два дні (29 жовтня) вони звернулися з проханням до Верховної Ради СРСР включити західноукраїнські землі до складу Української PCP тим самим завершити возз'єднання західних українців у складі єдиної держави.

У відповідності з законом Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1939 року Західна Україна стала складовою частиною Радянської України. Було утворено 6 нових областей: Волинську, Дрогобицьку, Львівську. Ровенську, Станіславську і Тернопільську. їх сукупна територія складала 86 тис. км², населення - 8 млн. чол., в тому числі українців - 7,5 млн. чол.

Наступним кроком у реалізації статей німецько-радянського договору, що стосувалися українських земель, було вирішення проблеми Північної Буковини та Бессарабії. 28 червня 1940 року Радянський Союз, погрожуючи Румунії війною, змусив її уступити ці землі, заселені українцями. Рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 року вони увійшли до складу Української PCP.

Радянізація західноукраїнських земель. В цілому зміни, що відбувалися в Західній Україні, мали суперечливий характер.

З одного боку:

1) Експропріація маєтків польських землевласників;

2) Проведено земельну реформу (конфісковано землеволодіння поміщиків, монастирів і державних чиновників). Земля передавалась селянським комітетам, яким належало поділити її серед безземельних і малоземельних селян; до кінця 1939 року було конфісковано 2753 млн. га майже третину всіх с/г угідь, але близько половини цієї площі роздали селянам, решта мала послужити основою для створення колгоспів і радгоспів тощо;

3) Націоналізація промисловості, торгівлі і банків;

4) Введення 8-го робочого дня;

5) Зменшення безробіття;

6) Українізація державних установ і судочинства;

7) Значне розширення мережі українських шкіл (так якщо в 1939 році таких шкіл було лише 139, то в 1940 році - 6000);

8) Для підготовки вчителів відкривалися педагогічні технікуми, вчительські інститути, у Львівському університеті навчання велося українською мовою;

9) Ліквідовувалась неписьменність серед дорослого населення;

10) Поліпшення медичного обслуговування, особливо на селі (відкривалися нові лікарні, амбулаторії, медпункти, пологові будинки тощо). Зі східних областей України сюди приїхало чимало медичних працівників;

11) розширювалась мережа культосвітніх закладів тощо.

Але на жаль, ці позитивні зміни затьмарились репресивним свавіллям, командно-адміністративними, тоталітарними методами, які ламали віками сформований уклад життя:

1) Руйнація політичної та культурної інфраструктури, створену українською інтелігенцією:

а) перестали функціонувати всі українські партії;

б) закрито "Просвіту";

в) ліквідоване Наукове Товариство ім. Т.Шевченка, тощо.

2) Насильницька націоналізація навіть дрібних підприємств і будинків: знищення розгалуженої мережі кооперативів та споживацьких товариств;

3) Окрім конфіскації поміщицької землі "розкуркулення" заможних селян;

4) Призначення на керівні посади "перевірених жителів Східної України або Росії, здебільшого росіян, які слабо орієнтувались в місцевих умовах і мали недостатню фахову підготовку;

5) Тотальні репресії проти національно свідомих представників західноукраїнського суспільства;

6) Масові депортації населення (на 13 лютого 1940 року із Західної України було вивезено 17206 сімей або 89062 особи). А всього із Західної України і Західної Білорусії за 1939-40 роки було депортовано 1.173.170 осіб, або 312800 сімей. Це майже 10 % краю. За даними митрополита А.Шептицького з однієї лише Галичини, радянська влада депортувала близько 400 тис. українців (більшість депортованих були українцями).

7) Великим злочином стали репресії проти церкви - були закриті духовна Академія, семінарія, релігійні школи, монастирі, припинилося видання релігійної літератури тощо.

Висновок:

Даючи оцінку приєднанню ("возз'єднанню") Західної України до складу Української PCP, доцільно визначити, що не зважаючи на злочини тоталітарного режиму, які звичайно нічим не можна виправдати, сам факт об'єднання після майже 600-літнього роз'єднання українських земель заслуговує позитивної оцінки. Цього український народ чекав багато століть.

Запитання № 32

Дайте оцінку подіям початкового етапу радянсько-німецької війни

на території України

Прославляючи перемогу, радянська історіографія часто опускала найважли­віший, найтрагічніший період війни з фашистами-початковий. В 1941 році українські землі опинилися в епіцентрі боротьби двох тоталітарних імперій за панування в світі:

· Радянський Союз хотів володіти всіма українськими землями як плацдармом для наступу на Захід і утвердження там більшовицького соціалізму. Архівні документи радянського генштабу свідчать, що ще 15 травня 1941 року у Кремлі розглядався план, який пропонував "атакувати німецьку армію, розгромити головні сили вермахту і на першому⁷ етапі війни захопити Польщу і Східну Прусію".

· Німеччина теж хотіла використати українську територію, перетворити край у аграрносировиний додаток рейху, який повинен був "постачати продовольством населення великого рейху на тисячу років наперед", і як плацдарм для наступу фашизму на Схід.

Перший рік війни з 22 червня 1941 ропу до 22 липня 1942 року привів до повного захоплення німецькими окупантами українських земель. Найсуттєвішими ознаками цього періоду війни на українських землях були:

· відчайдушний опір і величезний героїзм воїнів Радянської армії, особливо на західних кордонах України;

· справді самовіддана, кровопролитна оборона міст-героїв: Києва - липень-вересень 1941 p., Одеси - серпень-жовтень 1941 p.;

· евакуація промислових та сільськогосподарських об'єктів, населення України в глибокий тил. На схід було перевезено 550 великих заводів і близько 3,5 млн. населення України, значна частина якого неповернута і до сьогоднішнього дня;

· знищувались промислові, транспортні об'єкти, зібраний урожай і запаси продовольства, затоплювались шахти, зруйновані усі 54 домни Донбасу - тобто застосовувалась тактика "спаленої" землі";

· після грудневого успіху в битві під Москвою, війська Західного і Південного фронтів у січні 1942 р. тимчасово визволили частину Харківщини і Донбасу, але весняний наступ Радянської армії 1942 року провалився, війська зазнали ще одної тяжкої поразки. 22 липня 1942 року після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловградської області вся територія Української PCP була остаточно окупована;

· перший період війни привів до величезних військових і мирних втрат, до безпорадності, прорахунків, помилок політичного і військового керівництва. За перші тижні війни Червона армія втратила 850 тис. воїнів, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, тобто половину довоєнного потенціалу. Втрати вермахту в живій силі були в 10 разів меншими.

Які причини трагедії і невдач першого періоду-радянсько-німецької війни?

Сучасна історична наука розвінчує сталінську оцінку невдач в перший період війни: нібито це був наслідок раптовості нападу, неготовності СРСР до війни, тимчасових прорахунків командування.

Насправді історичні факти підтверджують, що СРСР мав об'єктивні передумови

для належної відсічі агресору, кількісну і якісну перевагу над ворогом. Наприклад, лише за танками і літаками Червона армія переважала майже удвічі Німеччину, Японію, Італію, Румунію разом узяті. Київський військовий округ переважав німецьку групу "Південь" у співвідношенні в живій силі 1,2:1, в танках 4:1, авіації 2,5:1 і т.д.

Отже, причини трагедії криються не в слабкості СРСР, а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму:

1) Сталін і його керівництво вперто ігнорували численними попередженнями про підготовку нападу на СРСР. надіючись виграти час для підготовки превентивного удару по Гітлеру.

2) Згубно відбилося на обороноздатності масове знищення Сталіним і його поплічниками військових кадрів. Протягом 1937-1938 років були репресовані і знищені 40 тис. командирів, в т.ч. 1800 генералів Радянської армії.

3) Трагічну роль відіграла наступальна концепція Москви, згідно з якою збройні сили були підтягнуті впритул до західних кордонів. Вони зазнали раптового і нищівного удару в перші години війни.

4) Врешті, народ, який відчув на собі жорстокість сталінізму, особливо на західноукраїнських землях не міг підгримувати і захищати цю більшовицьку імперію, яка по-звірячому знищила до 1941 року мільйони людей. Був розпач, пасивність, нейтралітет і навіть сприяння німцям, яких зустрічали спочатку як визволителів від червоного окупанта.

Таким чином, провина більшовицького тоталітарного режиму за трагедію першого періоду радянсько-німецької війни очевидна і зрозуміла, але сьогодні може здатись дивним і неприйнятним - була і його заслуга. В чому?

На нас пішов фашистський тоталітарний режим і йому було протиставлено такий же тоталітарний більшовицький режим, який здатний швидко приймати рішення, і головне оперативно і жорстко організовувати їх виконання. Наприклад, мобілізація сил і трудових ресурсів, евакуація заводів, налагодження їх роботи на нових місцях, організація оборонних і наступальних операцій - усе це було зроблено рішуче, жорстко, блискавично.

Західні демократії луснули під фашистським чоботом, а Радянський Союз вистояв і переміг, переміг ту гідру, до якої і сам був причетний. Звичайно, переміг подвиг народу, солдата, але не слід відкидати і організуючу потужність тоталітарного режиму в таких екстремальних ситуаціях.

Запитання № 33

Охарактеризуйте фашистський окупаційний режим на території України.

Під ногою фашистського окупанта українські землі перебували від червня 1941 р. до повного їх вигнання - жовтня 1944 року. Вже перші дні окупації показали - ворог прийшов на нашу землю не дія визволення від більшовизму, чи дарувати незалежність. Фашизм мав одну мету - нищення народу і перетворення його на рабів. Україна була розділена на кілька окремих частин:

1) Дистрикт "Галичина" (Львівська, Станіславська, Тернопільська і Дрогобицька обл.). який було приєднано до Краківського генерал-губернаторства на чолі з Г.Франком і значився як територія рейху.

2) Рейхкомісаріат "Україна" у складі 12 областей (Правобережжя. Полтавської і Запорізької), який очолив лютий ворог українства Ерік Кох.

3) Донбас і Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового командування.

4) Закарпаття фюрер подарував Угорщині як окрему адміністративну одиницю "Підкарпатська територія".

5) Південні землі між Дністром і Південним Бугом з центром в Одесі утворили "Трансністровію", яку разом із Північною Буковиною і Бесарабією передали Румунії.

Фашистський окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання:

1) Забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської воєнної машини.

2) Фізичне знищення українського населення, депортація та вивезення на роботу до Німеччини з метою створення "життєвого простору ' для арійської раси.

3) Сприяти колонізації значної частини окупованих земель, заселенню цілих районів німецькими переселенцями.

Для реалізації цієї мети окупантами було здійснено наступне:

· усі адміністративні одиниці очолювали німецькі комісари, які опиралися на поліцію безпеки і гестапо. Будь-яка політична діяльність українцям була заборонена. Тільки в генерал-губернаторстві з дозволу властей існував Український Центральний Комітет (УЦК) в Кракові, очолюваний Володимиром Кубійовичем, його діяльність поширювалась в основному на громадську опіку і просвітницьку роботу;

· найбільші підприємства України були поділені між німецькими магнатами. Оку панти нещадно грабували міста і села, перетворювали колгоспи і радгоспи в "общинні господарства", запроваджували в них кріпосний режим:

· під страхом суворої кари запроваджувалась обов'язкова трудова повинність. Грабунок, свавілля, терор возведені в ранг державної політики. За час окупації з України було вивезено 9,2 млн.т. зерна, 622 тис.т. м'яса та мільйони тон інших продуктів, навіть чорнозем, для перевезення було задіяні 1418 тис. вагонів;

· здійснювався шалений наступ на духовне життя поневоленого народу. Окупанти дозволили відкрити в Україні лише початкові школи. Відбувалось повальне пограбування пам'яток історії та культури, національних реліквій.

· вершиною жорстокості окупантів був наказ про "знищення населення більшовицької імперії", в т.ч. України. Планове знищення населення було частиною державної політики третього рейху. Першими жертвами геноциду стало єврейське населення. Тільки у Львові знищено в гетто, розстріляно десятки тисяч євреїв, у Бабиному Яру в Києві понад 100 тис.

· Не менш жорстоким було ставлення окупаційних властей до українців, масові розстріли відбувалися у Києві, Львові, Станіславі та інших містах.

Фашисти спалили вщент 250 населених пунктів України, розстріляли там все мирне населення. В Україні фашисти створили 50 гетто і понад 180 великих концентраційних таборів. Під час окупації населення республіки скоротилося на 14 млн. чоловік, із них на фронтах загинуло біля 6 млн., 5 млн. постраждало під час окупації, понад 2 млн. вивезено на каторжні роботи до Німеччини. За останніми даними Україна понесла 48% людських втрат Радянського Союзу в роки війни.

Насамкінець слід зауважити, що частина українського населення, скривджена більшовицьким режимом, не вбачаючи великої різниці між Гітлером, і Сталіним, рятуючись від голоду, пішла на співпрацю з окупантами. (За підрахунками О.Субтельного до 220 тис.) Українці могли займати пости лише в апараті нижчого ешелону окупантів - міських та волосних управах, староствах. З них формувалась "допоміжна українська поліція", яка займалася громадським порядком.

Нерідко поліцейські-українці приєднувались до руху опору, як це було на Волині 1943 року; коли біля 5 тис. "шуцманів" перейшли на бік УПА. Деяким українським структурам вдавалося використовувати співробітництво з німецькою адміністрацією в інтересах українства. Зокрема, УЦК домігся визволення з концтаборів військовополонених, уродженців Західної України, врятував від голодної смерті 25 тис. дітей Підкарпаття восени 1941 рогу. Важко оправдати факти співпраці з окупантами, але все ж в основному це була співпраця в ім 'я порятунку українства.

Страшною і жорстокою була ніч німецької окупації для українців. "Народ мій український, — записав у щоденнику 21 червня 1942 року Олександр Довженко, — чесний, спокійний і працьовитий, який ніколи в житті не прагнув чужого, страждає і гине, пошматований, знедолений в арійських застінках".

Запитання № 34

Дайте оцінку боротьбі проти фашизму на українських землях в 1941-1944 рр.

Питання боротьби з фашистським окупаційним режимом на українських землях залишається предметом гострих дискусій на сторінках історичної літератури, у виступах людей різної політичної орієнтації.

Архівні документи, історичні факти, об'єктивні наукові дослідження переконливо засвідчують, що в русі опору проти фашизму на українських землях було дві течії:

Дата добавления: 2015-05-23