Грудня 1991 ц. три держави (Росія, Україна, Білорусія), які підписували союзний договір 1922 р., заявили, що СРСР як держава припиняє своє існування

Запитання № 57

Перечисліть ознаки творення української державності

конституційний процес та його завершення в 90-х роках.

Наступні події нашої історії підтверджують, що найлегшим був етап проголошення української державності, найважче виявилось - творити, будувати свою власну державу.

Після проголошення незалежності одним з найперших державотворчих кроків стало запровадження атрибутів державності:

4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла закон '"Про державний кордон України", який проголошував недоторканість кордонів, визначав порядок їхньої охорони та правила переходу.

12 грудня Президент України підписав Указ "Про утворення державного митного комітету України", хоча за спеціальною домовленістю кордони між державами СНД визнавались "прозорими" — без митного контролю.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія парламенту прийняла постанову "Про військові формування на Україні", було утворено Міністерство оборони України на чолі з генералом К.Морозовим.

6 грудня 1991 р. прийнято Закон "Про збройні сили України".

4 листопада 1991 р. прийнято Закон "Про національну гвардію України".

20 вересня 1991 р. постановою Верховної Ради була утворена Служба національної безпеки (з березня 1992 р. СБУ).

5 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла закон "Про прокуратуру".

8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про громадянство України". Громадянство надавалося всім, хто на момент набуття чинності Закону проживав на території України і не був громадянином інших держав, не заперечував проти отримання громадянства України.

Особливе місце у державній атрибутиці посідають гімн, герб та прапор. 15 січня 1992 р. Президія Верховної Ради затвердила музичну редакцію Державного гімну "Ще не вмерла Україна".

4 вересня 1991 р. після триразового голосування синьо-жовтий національний прапор урочисто піднято над будинком парламенту.

28 січня 1992 р. постановою Верховної Ради він був затверджений Державним прапором.

19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України.

Запровадження власної грошової одиниці:

Листопад 1990 р. - запроваджено картки споживача, товари продавалися за умови одночасної оплати їх не лише рублями, а й одноразовими купонами. Ненасиченість ринку товарами, незахищеність купонів бажаного результату не дали.

З 10 січня 1992 р. роль валюти в умовах галопуючої інфляції виконували - нові купони багаторазового використання з певним захистом (виготовлені у Франції).

2 вересня 1996 р. відповідно до Указу Президента Л.Кучми на зміну купону прийшла справжня національна валюта - гривня.

Реорганізація органів влади:

25 лютого 1992 р. підписано Указ Президента " Про зміни в системі центральних органів державної виконавчої влади в Україні".

28 лютого 1992 р. Указом Президента "Про Державну Думу України" було утворено постійно діючий орган, який очолив Президент. Держдума проіснувала до кінця року і не стала ефективним органом управління.

5 березня 1992 р. утворено інститут представників Президента, як найвищих осіб виконавчої влади на місцях. Проте, в 1994 р. Верховна Рада ліквідувала цей інститут влади.

Оцінюючи реорганізацію органів влади слід сказати, що до сьогоднішнього дня вона є неефективною, її реформування та реорганізація не завершені. В основі державного устрою республіки відбулося по суті механічне поєднання елементів парламентської республіки, президентського правління і радянської влади, що зумовлює чимало внутрішніх протиріч і навіть протистоянь різних гілок влади.

Конституційний процес.

"Декларація про державний суверенітет України", прийнята 16 липня 1990 р, стала правовою основою концепції нової Конституції України, але події 24 серпня 1991 р. внесли серйозні корективи у розвиток конституційного процесу.

Проте, винесення на всенародне обговорення у 1992 р-1993 рр. двох варіантів проекту Конституції України закінчилось невдачею. Верховна Рада не затвердила жоден з них, чинною залишилася Конституція УРСР 1978 р., до якої було внесено понад 200 поправок.

Після того як Президентом України став Л. Кучма, було створено нову Конституційну комісію, але через протистояння гілок влади і боротьбу політичних сил вона теж не була результативною.

Певним компромісом став Конституційний договір, схвалений Верховною Радою 8 червня 1995 р., який створив умови для активізації конституційного процесу.

У червні 1996 р. Верховна Рада розглянула проект Конституції в другому читанні. Найбільш спірними питаннями були:

статус республіки Крим; державної мови; державної символіки; приватної власності: розподіл) владних повноважень.

Президент Л.Кучма уже готував Указ про проведення референдуму з питання затвердження Конституції.

Нарешті, робота п'яти узгоджувальних комісій дала свої наслідки - в ніч з 27 на 28 червня 1996 р. основні положення були погоджені і затверджені, а ранком 28 червня 1996 р. Конституція України прийнята.

В Конституції України (XV розділів) визначено базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування. їхні взаємовідносини та компетенція, права, свободи, обов'язки громадян, закріплено територіальний устрій України, визначено порядок внесення змін та перехідні положення.

Затвердження основного закону держави створює юридичне підґрунтя для дальшого розвитку конституційного процесу і утвердження правової, демократичної суверенної України.

Запитання № 58

Охарактеризуйте Парламенти України в 90-ті роки.

Парламенти України:

Перші порівняно демократичні вибори в УРСР відбулися в березні 1990 р.

На 450 мандатів претендувало близько 3 тис. кандидатів, у середньому по шість-сім осіб на одне місце.

Хоч вибори відбулися ще в умовах монополії КПУ на засоби масової інформації, Демократичний блок домігся значного успіху: з 442 обраних депутатів Верховної Ради УРСР його підтримкою користувалися -111.

Демблок отримав перемогу у п'яти областях: Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській та Київській, причому у Львівській області усі 24 мандати одержали кандидати від Руху.

У Верховній Раді утворилася парламентські більшість із ортодоксальних комуністів і консерваторів (" група 239") та парламентська опозиція - Народна рада, до складу якої увійшло 125 осіб, очолив Народну раду депутат, академік І.Юхновський.

На початку червня відбулися вибори Голови Верховної Ради, на цей пост претендувало 10 кандидатів. Комуністична більшість обрала головою парламенту В.Івашка, який одночасно був керівником комуністів республіки. Першим заступником став І.Плющ, заступником В.Гриньов. З липня І990 р. головою Верховної Ради УРСР обрано Л.Кравчука, а з 5 грудня 1991 р. Головою Верховної Ради України обрано І.Плюща.

З перших днів роботи Верховної Ради опозиція відігравала помітну роль. Її представники (І.Юхновський, О.Ємець, Д.Павличко. Л.Танюк, В.Яворівський та ін.) очолили 7 із 23 постійних комісій українського парламенту.

Історичною заслугою Верховної Ради України, обраної в березні 1990 р. стало прийняття нею Декларації про державний суверенітет України та Акту про незалежність України.

Другі (дострокові) вибори до Верховної Ради України відбулися 24 березня 1994 р.

У 450 виборчих округах окружними комісіями було зареєстровано 5833 кандидати у народні депутати України, в середньому по 13 осіб на один депутатський мандат.

На виборах, що проходили у два тури з 27 березня до 10 квітня бу ло обрано 338 народних депутатів, половина з них члени політичних партій. Найбільше місць отримали в парламенті КПУ- 101. Союзники комуністів СГТУ і Сел ПУ- здобули відповідно 14 і 18 мандатів. Рух мав у парламенті 20 своїх членів (6%). Решта партій спромоглися провести у Верховну Раду від одного до дев'яти своїх представників.

Отже, найбільшого успіху домоглися ліві партії, які контролювали понад третину мандатів: КПУ - 25%, СПУ - 5%, Сел ПУ - 6%.

Успіх комуністів на Сході, а націонал-радикалів на Заході відображав глибоке невдоволення виборців політикою правлячої еліти і кризу демократичного блоку, який не зумів запропонувати реальної альтернативи складній економічній ситуації.

18 травня 1994 р. Головою Верховної Ради України обрано лідера соцпартії О.Мороза, першим заступником - О.Ткаченка, заступником - О.Дьоміна (пізніше В.Мусіяка).

Доробком другого українського парламенту стало значне розширення правової бази реформ (прийнято 753 закони), прийняття нової Конституції України, посилення контролюючих функцій вищого законодавчого органу (започатковані парламентські слухання, дні уряду).

Однак, продовжувались серйозні протиріччя між гілками влади, незбалансо­ваність їх повноважень, політичні протистояння, прийняття заполітизованих недіючих законів.

Треті вибори до Верховної Ради України відбулися 29 березня 1998 р. за новим виборчим законом - змішаною мажоритарно-пропорційною системою (225 депутатів від політичних партій і блоків, які подолали 4% бар'єр і 225 від одномандатних округів).

У виборах взяло участь 30 партій і блоків, чотирьохпроцентний бар'єр подолало - 8:

1. Компартія України - 24,7%, всього 121 місць.

2. Народний Рух України - 9,4% всього 40 місць.

3. Соціалістична та селянська партія - 8,6%, 34 місця.

4. Партія зелених України - 5.4%, 19 місць.

5. Народно-демократична партія - 5%, 30 місць.

6. Об'єднання "Громада" - 4,7%, 22 місця.

7. Прогресивна соціалістична партія - 4,04%, 16 місць.

8. Соціал-демократична партія України (об'єднана) - 4,02%, 16 місць.

12 травня 1998 року XIV сесія Верховної Ради України розпочала свою роботу. Відкрила сесію і зачитала текст присяги найстарший за віком депутат від Івано-Франківщини Слава Стецько.

На посаду Голови Верховної Ради претендувало понад 50 депутатів (тільки кандидатура П.Симоненка пропонувалась чотири рази). Врешті, після довгих спроб Головою Верховної Ради обрано представника Селянської партії О.Ткаченка, заступниками А.Мартинюка і В.Медведчука. Які особливості Верховної Ради 1998 року можна виділити?

1. Комуністи мають найбільше мандатів, але при прийнятті своїх рішень більшості не мають, тобто 226 голосів не набирають.

2. Центристи і праві теж не перемогли, але й не зазнали поразки, бо вирішальне слово при прийнятті рішень за позафракційними, або внаслідок ситуаційної більшості.

3. Найбільше зросла у Верховній Раді кількість комуністів з 82 до 125, СДПУ (о) з 2 до 6,'ППСУ з 2 до 16, Рух з 20 до 44 і ПЗУ до 10. Зросла кількість депутатів-бізнесменів до 137 (навіть від КПУ 13 бізнесменів).

Зменшилось: аграрників - з 24 до 9, Реформи і порядок - з 6 до З, ДемПУ - з 6 до 1, УРП - з 4 до 1.

Отже, нинішню Верховну Раду можна назвати червонішою, зеленішою, урбанізованішою, просоціалістичною, рухівською і надто партійною.

Проте, (напевне, внаслідок внутрішніх розколів, суперечок, боротьби) у Верховній Раді немає політичної сили (ні "справа", ні "зліва"), яка би взяла на себе відповідальність за кризову ситуацію в країні, і заявила, що вона здатна покращити становище, бо її

Запитання № 59

Дайте історичну оцінку президентів і урядів України в 1991-1999 рр.

В липні 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла пакет законів щодо запровадження посади Президента в республіці, з вересня 1991 р. розпочалось висунення кандидатур.

Визначений законом рубіж у сто тисяч підписів змогли подолати лише сім (із 45 претендентів, які одержали підписні листи): В.Гриньов, Л.Кравчук, Л.Лук'яненко, Л.Табурянський, О.Ткаченю, В.Чорновіл, І.Юхновський, О.Мороз. (У ході передвиборчої компанії О.Ткаченко свою кандидатуру зняв на користь Л.Кравчука).

1 грудня 1991 р. 32 млн. громадян (84% внесених у списки виборців) взяли участь у голосуванні.

Л.Кравчук отримав 20 млн. голосів (62%) і став першим всенародно обраним Президентом України.

В.Чорновіл був на другому місці і одержав 7,4 млн. голосів виборців (23,3%).

В основі програми Л. Кравчука було 5 "Д" - Державність, Демократія, Достаток, Духовність, Довіра, але реалізувати вдалось частково лише одне - Державність. Справді, основи державності в 1991-1994 рр. було закладено. Проте, ряд економічних, політичних, духовних проблем не тільки не було вирішено, вони ще більше загострились і привели до економічної, політичної, духовної кризи.

Уряд першого Прем'єр-міністра незалежної України В.Фокіна (листопад 1990- жовтень 1992 р.) припустився ряд серйозних прорахунків:

· погодився з нав'язаною російською стороною оцінкою частини вкладу України в економіку СРСР - 16,37%, тоді як більшість економістів оцінюють - 21-23%, хоча і погодженої частини Україна не отримала;

· дозволив двотижневе (з 2 по 16 січня 1992 р.) масове і безконтрольне пограбування України Росією);

· перехід Росії на світові ціни за енергоносії призвів до великого державного боргу, залежності України від поставок пального з Росії; відхід від ринкових реформ привів до спаду виробництва, зниження рівня життя, некерованості економіки.

Уряд Л.Кучми (листопад 1992 р. - жовтень 1993 р.) мав надзвичайні повноваження, але економіка України продовжувала розвалюватися. За 9 місяців 1993 року виробництво промислової продукції знизилося на 21%. В жовтні 1993 р. Президент України сам очолив Кабінет Міністрів (виконуючим обов'язки був Ю.Звягільський), але стабілізувати економіку не вдалося й урядові Кравчука - Звягільського. У першому кварталі 1994 р. національний дохід скоротився проти відповідного року на 36%, обсяг виробництва промислової продукції - на 38,4%.

До парламентських і президентських виборів 1994 року Україна підійшла у стані глибокої кризи.

Процес зміни політичної влади в Україні завершили другі президентські вибори, що проходили в червні - липні 1994 р.

На посаду президента було зареєстровано сім кандидатів: В.Бабич, Л.Кравчук, Л.Кучма, В.Лановий, О.Мороз, І.Плющ, П.Таланчук. 27 червня у першому турі виборів найбільше голосів зібрали Л.Кравчук (37,68%) і Л.Кучма (31,25%), які вийшли в другий тур. У другому турі 10 липня 1994 р. Л.Кучма набрав 52,14% голосів, Л.Кравчук - 45,06%.

Л.Кучма вів передвиборну боротьбу під гаслами:

· відновлення зв'язків з Росією та іншими країнами СНД;

· надання російській мові статусу офіційної;

· боротьби з корупцією та організованою злочинністю;

· зупинити спад і стабілізувати економічну ситуацію в країні.

Л.Кучма опирався на підтримку промислового директорату, частини державної номенклатури і лівих політичних сил (в т.ч. комуністів). Національно-демократичні сили підтримували Л.Кравчука. Після виборів була зроблена спроба перейти до реалізації соціально-економічних реформ. Новообраний Президент переніс центр уваги з питань ідеологічних на економічні, зайняв центриську позицію для згуртування всіх сил суспільства.

Однак, і на цьому етапі розбудови української держави досягти значних успіхів не вдалось, відчувались серйозні протиріччя між гілками влади, економічна і політична криза поглибилась.

Кабінет Міністрів залишався найнестабільнішим - пішли у відставку уряди:

В. Масола - червень 1994р.-березень 1995 р.;

Є.Марчука - березень 1995 р. - травень 1996 р.;

П.Назаренка - травень 1996 р. - липень 1997 р.

З липня 1997 року Кабінет Міністрів України очолює В.Пустовойтенко. Протистояння Президент - Верховна Рада триває.

З червня 1999 р. почалась передвиборна компанія по виборах третього Президента незалежної України 31 жовтня 1999 р.

Кандидатами в Президенти України зареєстровано 15 осіб: О.Базилюк, Н.Вітренко, М.Габер, В.Кононов, Ю.Костенко, Ю Кармазін, Л.Кучма, Є.Марчук, О.Мороз, В.Онопенко, П.Олійник, О.Ржавський, Г.Удовенко, П.Симоненко, О.Ткаченко. В першому турі виборів більшість голосів набрав Л.Кучма -36.38%, П.Симоненко - 22.38%. 14 листопада 1999р. відбувся другий тур виборів. Президентом України на наступні п ять років обрано - (56% голосів виборців) Л.Кучму.

Запитання № 60

Особливості економічної політики, причини кризових явищ в суспільно-Економічному житті України в 90-ті роки.

Політична незалежність України не стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Україна самостійно не обрала своєї моделі переходу до ринку, а була втягнута в ринкові перетворення за російським зразком, які також себе не оправдали.

Вже навесні 1992 р. Україна знаходилась в кризовій ситуації. Так, національний дохід в 1991 р. знизився на 10%, а наступного року - на 14%. Валова продукція промисловості за 1991 - 1992 рр. скоротилася на 13,4%, сільського господарства на 18%. Виробництво товарів народного споживання становило 84% рівня 1990 р.

На кінець 1992 р. економіка із стану глибокої кризи вступила в етап некерованої руйнації. Інфляція досягла рубіжу 50%.

В 1993 р. незважаючи на надзвичайні повноваження Уряду Л. Кучми, економіка продовжувала розвалюватися. Випуск товарів народного споживання за 1993 р. скоротився на 21,3%. Виробництво промислової продукції знизилось на 21%. Інфляція перевищила 75%.

В першому кварталі 1994 р. національний дохід скоротився на 36% проти відповідного періоду минулого року, обсяг промислової продукції на 38%.

Зниження інфляції в середині 1994 р. було досягнуто, головним чином, за рахунок відстрочення бюджетних виплат і величезного зростання заборгованості. Наприклад, виконання бюджетного фінансування на освіту становило 64%, медицину 69%, культуру - 30%. Тіньовий сектор економіки сягнув в кінці 1994 р. 60%, грошова маса, що перебувала поза банківським обігом становила 40%.

Основна маса населення опинилася поза межею бідності, купівельна спроможність зменшилась у 5 разів, за межею бідності опинилося біля 70% населення, а кількість багатих становить до 10%.

У жовтні 1994 р. було проголошено курс на прискорення реформування як єдиний вихід із кризи і досягнення економічної стабілізації.

Основними напрямками реформування стали:

· фінансова стабілізація, послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи; ^:

· регульована та контрольована державою лібералізація цін;

· структурна перебудова виробництва на основі ринкової економіки;

· лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків; соціальний захист населення, підтримка власного виробника, вирішення соціальних, духовних проблем.

Ліберально-монетаристська модель реформування не змогла вирішити розв'язання кризових явищ, і особливо соціальних проблем. В 1995 р. було визнано необхідність кореляції реформ, пошуку власної української моделі ринкового трансформування економіки. Нові ідеї лягли в основу програми антикризових дій, яку Президент обнародував в 1997 р. В економічній сфері в 1995-1998 рр. відбулися певні зрушення, появилися паростки позитивних тенденцій:

· часткова, але періодична фінансова і цінова стабілізація, зниження інфляції;

· певні структурні зрушення: недержавний сектор виробництва в 1998 р. виробляв 66% промислової продукції;

· започаткувався процес повернення капіталу в Україну;

· інтенсифікувався процес приватизації, мала приватизація фактично завершена;

· відбулося роздержавлення землі і майна сільськогосподарських підприємств та інше.

Проте, ці тенденції не набули сталого характеру. В 1998 р.:

· збитково працювали 51% підприємств;

· нову конкурентоспроможну продукцію освоїли тільки 9% підприємств;

· на кінець 1998 р. знову почався спад промислового виробництва на 2-3% (в загальному спад промислового виробництва порівняно з 1990 р: —60%);

· зросла заборгованість по зарплаті, її рівень досяг 7 млрд. гривень;

· скоротилося виробництво зерна на 58%, молока на 76%, цукру на 60% в порівнянні з 1990 р.;

· життєвий рівень населення впав в 10-20 разів порівняно з 1990 р., спостерігається стрімкий ріст безробіття і т.д.

Можна називати безліч причин, які привели до такого катастрофічного стану українське суспільство, але серед них можна насамперед визначиш дві загальних:

1. Продовження і наслідки тих кризових явищ, які мали місце в радянській економіці, особливо в 70-х - поч. 80-х років;

2. Помилки, прорахунки, негативні явища, які допущені і зроблені на етапі розбудови уже самостійної Української держави.

Про першу групу причин і явищ уже ішла мова, серед других можна назвати:

· нерішучість і стихійність в проведенні реформ;

· повільне реформування правової бази, недієвість прийнятих законів;

· протистояння між гілками влади, прокомуністична Верховна Рада і недієздатні вісім урядів України;

· недостатня увага і недосконалий механізм соціальних компенсацій;

· зовнішньоекономічні прорахунки. за безцінь вивезені величезні багатства за межі України;

· неефективна, антиселянська аграрна політика, пограбування села;

· наявність величезного бюрократичного, командно-адміністративного апарату, диктат центру;

· економічну свободу одержав не законний власник, виробник, господар, а директорський корпус, адмінапарат, мефіозні структури;

· нехтування, неувага до виховної, духовної, моральної сфери і т.д.

Запитання № 61

Особливостігеополітичної ситуації та зовнішньополітичної

діяльності України в кінці ХХ століття.

Зовнішня політика української державності протягом всієї багатовікової історії носить виразно демократичний миролюбивий курс, хоча, перебуваючи в центрі Європи, вона завжди була важливим об'єктом світової геополітики.

2 липня 1993 р. Верховна Рада схвалила "Основні напрямки зовнішньої політики України":

· Зовнішня політика України спрямована на утвердження і розвиток незалежної демократичної держави.

· Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами.

· Україна не висуває жодних територіальних претензій до сусідів, як і не визнає жодних територіальних претензій до себе.

· Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності є: розширення участі у європейському співробітництві; співробітництво в рамках СНД; активна участь в діяльності ООН; співпраця з державами ЄС і НАТО.

· Україна має свої інтереси на Сході і на Заході, тому вона повинна відігравати роль мосту для взаємного їх проникнення і збагачення, гармонійно поєднуючи зовнішню політику як у східному, так і західному напрямках, в основі якої - незалежність, рівноправність, партнерство без сили і диктату.

В цьому суть багатовекторності зовнішньої політики України, враховуючи її геополітичну ситуацію в сучасному світі.

Які основні напрямки і результати зовнішньополітичної діяльності України в 90-і роки?

1. Вирішення проблеми ядерного роззброєння.

Тільки відмовившись від ядерного потенціалу Україна могла розраховувати на визнання світового товариства і надання ним гарантій безпеки і територіальної цілісності.

У січні 1994 р. під час зустрічей президентів США, Росії і України у Москві було підписано трьохсторонню заяву, відповідно до якої СІНА і Росія обіцяли надати Україні гарантії безпеки, як тільки вона завершить процес ядерного роззброєння і стане учасником договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

У 1996 р. Україна виконала взяте зобов'язання - вивезла і знищила третій за розміром ядерний арсенал світу, що спричинило своєрідний позитивний перелом у ставленні держав світу до України.

2. Інтеграція у світові, європейські політичні та економічні структури.

Україна - член понад 40 міжнародних організації!, бере участь у роботі понад 100 постійних або тимчасових органів, утворених в рамка цих організацій. В березні 1994 р. Україна підписала угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, в листопаді 1995 р. ввійшла до Ради Європи, є повноправним членом Центральноєвропейської ініціативи.

3. Налагодження регулярного політичного діалогу з США та іншими державами світу.

Україну визнали і встановили дипломатичні, консульські відносини 148 держав світу.

Активізація відносин з СІЛА почалася з 1994 р. Візити до США Президента України Л.Кучми і Президента США Б.Клінтона до України, утворення і робота двохсторонньої комісії Кучма - Гор - вивели наші відносини на рівень партнерських.

Вашингтон, як і ряд інших провідних країн світу розуміє, що Україна нині є важливим чинником гарантування стабільності та безпеки у Європі, політичним фактором міжнародного життя.

Плідно розвиваються відносини з Німеччиною. За обсягом інвестицій вона займає друге місце після США, успішно працює понад 250 українсько-німецьких підприємств.

Активізувалось співробітництво із Великобританією, Францією, Австрією, Канадою та іншими державами.

4. Зміцнення зв'язків з НАТО.

У програмі інтеграції до європейських структур активізувались контакти України і НАТО.

У травні 1997 р. у Києві відкрито інформаційний центр НАТО. 9 липня 1997 р. у Мадриді підписано Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО. Документ підписали Президент України та лідери 16 держав-членів альянсу.

5. Відносини з країнами СНД і насамперед Росією.

3 21 грудня 1991 р. до складу СНД увійшло 11 колишніх республік СРСР (без Грузії і держав Прибалтики).

Суть відносин між державами СНД - спроба перейти від відносин залежності та підкорення в рамках єдиної унітарної держави до відносин рівноправних партнерів.

Інтеграційний процес в межах СНД має суперечливий характер. З одного боку, певна консолідація країн СНД дає змогу задовольнити взаємовигідні інтереси на основі багатостороннього співробітництва. З іншого - в інтеграційному процесі простежується домінуюча роль Росії, її бажання перетворити СНД у наддержавну структуру.

Стосунки України і Росії започатковані в договорі між ними, підписаному 19 листопада 1990 р. Б.Єльциним і Л.Кравчуком в Києві.

Больовими точками російсько-українських відносин стала проблема Криму та Чорноморського флоту. Певним підсумком російсько-українських відносин, спробою розв'язати існуючі протиріччя стало підписання 30 травня 1997 р. Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною, в 1998 р. ратифікованого парламентами обох держав. Пріоритетними у двосторонніх відносинах є співробітництво України із найближчими сусідами - Білорусією та Молдовою. В останні роки активізувався процес співробітництва з партнерами СНД азіатського регіону - Туркменистаном, Узбекистаном, Киргизтаном. Нові успіхи зовнішньої політики України залежитимуть від внутрішньої стабілізації, економічного і духовного розвитку, від авторитету держави на світовій арені.

Навчальне видання

Дата добавления: 2015-05-23