V етап - лютий - грудень 1990 р. - поступовий відхід політичного керівництва СРСР від формальних, революційних перетворень і одночасно радикалізація народних мас

IV етап - травень 1989 - лютий 1990 рр. - розмежування та консолідація полярних політичних сил у суспільстві. їхнє відкрите протистояння.

III етап - літо 1988 - травень 1989 рр. - переміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз.

II етап - січень 1987 - літо 1988 р. - усвідомлення основних завдань перебудови, формування і розширення її соцільної бази.

Нa січневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС, було покладено початок новому етапові перебудови, на перший план висунуто вже не прискорення, а завдання демократизації суспільного життя.

В цей період відбувається перебудова в кадровій політиці, звільняються перші секретарі Дніпропетровського, Ворошиловградського, Львівського обкомів, багато секретарів менших обласних комітетів КПУ.

На цьому етапі визначено стратегічні завдання перебудови: нове політичне мислення; радикальна економічна реформа (червневий 1987 р. Пленум ЦК КПРС); демократизація усієї політичної структури.

Саме в цей час активно формується соціальна база перебудови - виникають, зміцнюються та набувають авторитету в суспільстві неформальні організації.

Вперше за роки радянської влади було поставлено питання про необхідність глибокого реформування політичної системи, створення правової держави, парламентаризму, розподілу влади.

В економічній сфері спостерігається посилення самостійності державних підприємств та розширення сфери діяльності приватного сектора.

КПРС дедалі більше "не вписується" в процес перебудови, не "встигає" за перебігом подій, появляється масове вільнодумство, формуються нові політичні структури, започатковується процес становлення багатопартійності в Україні.

Цей етап починається І з'їздом Рад СРСР - (травень - червень), що активно стимулював поглиблення процесу перебудови. У цей час набирає силу процес інтенсивного формування народних фронтів - перших незалежних організацій, які мали масовий характер.

Саме в цей період в Україні виникає Народний Рух України за перебудову (вересень 1989 року), незалежний масовий робітничий рух (липень 1989 р.). Поглиблення розмежування та наростаюча консолідація опозиційним владним структурам сил були переконливим симптомом того, що монополія КПРС у політичній сфері поступово витісняється реальним плюралізмом. Врешті під тиском обставин лютневий (1990 р.) Пленум ЦК КПРС голосує за відміну 6-ої статті Конституції СРСР, яка проголошувала КПРС ядром політичної системи.

У цей період особливо загострилася ситуація в країні. Спад в економіці став реальністю. У 1990 році в Україні валовий суспільний продукт знизився на 2,4% порівняно з 1989 р.; національний дохід відповідно зменшився на 3,6%. Падіння показників розвитку промисловості республіки становило 0,1%, сільського господарства - 3,7%.

Тобто, "революція згори" (так планували перебудову) дедалі більше набувала рис хаотичного, неконтрольованого процесу, в якому поштовхи "знизу" ставали все-сильнішими і нерідно випереджали реакцію "ініціаторів перебудови" на хід подій.

Політичне життя в Україні на цьому етапі перебудови відзначалося активністю та інтенсивністю, а кризовий стан в КПУ все більше наростає. Так, якщо за 1989 р. кількісний склад КПУ зменшився на 0.25%, то за 1990 р. - на 10%.

VI етап - грудень 1990 - серпень 1991 рр. - загострення економічної і політичної кризи в СРСР. намагання консервативних сил повернути вправо, врятувати імперію, кінець перебудові, перемога демократичних сил.

Спад виробництва катастрофічно наростав, в 1991 р. валовий суспільний продукт в Україні був на 11,3% меншим, ніж у 1990 р., національний дохід зменшився на 11.2%, падіння промисловості становило 4,8%, сільського господарства — 13,2%.

Важливою віхою цього етапу став березневий референдум, суттю якого було питання про збереження існуючого СРСР.

Спроба консервативного табору перейти до активних дій, силою взяти реванш знайшла своє втілення у здійсненні 19-21 серпня 1991 р. державного перевороту. Але демократичним силам вдалося не тільки вистояти, а й перемогти путчистів, і 24 серпня 1991 р. український парламент прийняв Акт про незалежність України.

Запитання № 52

Економічний потенціал України на початку 90-х років.

На території України (604 тис.км²) могли б розміститись десять європейських держав, таких як: Австрія, Албанія. Болгарія; Данія; Ірландія, Голландія, Люксембург, Угорщина, Швейцарія, Португалія.

В кінці 80-х років Україна виробляла зерна по 1 тоні на кожного жителя, але якщо за 15 років виробництво зерна в УРСР зросло на 18%, то державні поставки в центр - на 30%. В той час як фондоозброєність праці в сільському господарстві УРСР становила 12,7 тис. крб., то в РРФСР - 19 тис. крб. Україна володіла найпотужнішим економічним потенціалом серед радянських республік (46% обсягу виробництва продукції СРСР). Порівняльний економічний потенціал України серед радянських республік виглядає так: (в балах, максимум - 10 б.): сільськогосподарське виробництво - 10; ступінь індустріалізації - 9; мінеральні ресурси - 8; інфраструктура - 8; рівень забезпечення промтоварами - 7.

В 1989 р. виробництво цукрового буряка становило 1000 кг на душу населення, в Угорщині - 450 кг, Франції - 415 кг, Італії - 250 кг, Англії - 140 кг, СІЛА - 90 кг. Далеко попереду Україна і по виробництву цукру: в чотири рази більше ніж у США і у п'ять разів ніж у Англії. Щороку Україна вивозила за свої межі 4 млн. тон цукру (на світовому ринку тона цукру коштувала 340 доларів).

Спеціалісти підрахували, що потреби України в мінеральній сировині задовільняється: щодо флюсів - на 110%, титанової руди - 140%, марганцевої руди - на 165%, самородної сірки - на 200%, ртуті - на 150%, графіту - на 700%.

За даними на 1990 рік Україна виробляла на душу населення 2100 кг залізної руди. Для порівняння: США - 220кг, Франція - 170кг, Китай - 150кг. Японія - 0,5кг.

З виробництва товарного вугілля на душу населення (близько 3 тонн) Україна поступалася лише США, ФРН та Польщі, і випереджала Великобританію, Італію, Китай.

Україна виробляла у 1990 році 300 млрд. кіловат-годин електроенергії (теплові електростанції 68%, атомні - 25%). На душу населення це менше, ніж у США і ФРН, але більше, ніжу Великобританії й Італії. В Україні живе у два з лишком рази більше людей, ніж у всіх п'яти країнах Північної Європи разом узятих - Швеції, Норвегії, Фінляндії, Данії й Ісландії. На тисячу чоловік припадає 170 вузів і середніх навчальних закладів. За цим показником Україна поступалася лише США і Канаді і випереджала всі європейські держави. 14 відсотків усього населення зайнятого в народному господарстві має вищу і середню спеціальну освіту.

Чому цей потужний економічний потенціал республіки не забезпечив високий рівень життя в незалежній Україні вже на початку 90-х років?

1. Найперше - український народ не почував себе господарем в рідному домі. Тоталітарна, командно-адміністративна система обрубала, підірвала корені господаря-трудівника, власника.

2. Величезний потенціал України ішов в "закрома родини", в центрі на підтримку так званих "прокомуністичних режимів" у світі. До 25% потенціал}' республіки ішло на мілітаризацію, ВПК.

3. Економіка СРСР і України була затратною, самоїдною, енерго- і трудомісткою.

Зокрема, втрати сільськогосподарської продукції становили до 50% (в більшості держав світу до 5%). Наприклад, із 19 млн. тонн вирощеної картоплі споживали лише 6 млн. тонн, а 13 млн. тонн пішло на смітник. За кордоном закуповували до 31 млн. тонн зерна, а втрачали у себе до 60 млн. тонн (30% вирощеного).

На одну одиницю національного доходу витрачали в 4.5 рази більше палива, ніж в США і в 6,8 разів більше, ніж Японія.

Спосіб безперервного розливу сталі винайшли наші вчені, але японці закупили ліцензію і перевели заводи на безперервну розливку, якби ми своєчасно впровадили цей винахід в себе, то зберегли б стільки електроенергії, скільки виробляють всі атомні електростанції СРСР.

4. Вже в перші роки проголошення економічного і політичного суверенітету (1987-1991 рр.) потенціал України був пограбований, вивезений, розкрадений.

Взятий потенціал - природні і людські багатства України - за 70 років СРСР ніхто не повертав. Наші магазини спорожніли не тільки і не стільки через те. що промисловість погано запрацювала, а й тому, що "братні сусіди" спустошили полиці, вивезли товар за межі республіки, використовуючи девальвований союзний рубль.

Українські "човники" вивозили товар, продаючи його за гроші, які Росія одержувала за допомогою друкарського верстата.

Спритними ділками, партократами, тими, хто був ближче до державного і партійного корита, величезні багатства були вкрадені, "приватизовані", вивезені за межі України, вкладені в іноземні банки.

Так просто і легко - через нашу тисячолітню бездержавність, через історичну безпам'ятність, через хлопську покірність і підданство ми неодноразово в своїй історії втрачали те, що нам дав Бог, природа і праця власного народу.

Запитання № 53

Назвіть основні історичні події, що відбулися на шляху

до незалежності України в 1986-1990 рр.

Трагічним поштовхом до пробудження українського суспільства стала аварія на Чорнобильській атомній електростанції, 26 квітня 1986 року, вона поставила питання: хто головний винуватець катастрофи?

13 листопада 1986 року в Києві відбувся перший несанкціонований владою мітинг, в якому взяло участь понад 20 тис. осіб, основна ідея якого: хто повинен нести відповідальність за трагедію і її замовчування?

· Восени 1987 року у Києві засновано Український культорологічний клуб, у Львові культурологічне Товариство Лева, в Івано-Франківську - молодіжне товариство Рух - з метою відродження української культури, мови, історії.

· Еліта наші - українські письменники: Олесь Гончар, Дмитро Павличко. Іван Драч, Сергій Плачинда - виступили з різкою критикою мовної ситуації в республіці.

· Червень-липень 1988 р. у Львові відбулися перші несанкціоновані владою мітинги.

· 26 березня 1989 року на мітингу у Львові вперше піднято синьо-жовте знамено. 1 травня колона львів'ян вийшла з національними прапорами на демонстрацію.

· 1989 р. - виникають осередки "неформальних" (тобто непідпорядкованих КПРС) об'єднань: "Меморіал", Товариство української мови ім.Т.Шевченка, Студентське братство, Спадщина, Зелений світ та ін.

· В лютому 1989 року відбулася установча конференція ТУМ ім. Т.Шевченка, де було розглянуто проект програми Народного руху України, як першої альтернативи програмі КПРС.

· У вересні 1989 року в м. Києві було проведено установчий з'їзд Народного Руху України. Учасники з'їзду репрезентували майже 280 тис. членів НРУ Головою Руху обрано Івана Драча.

· 1 серпня 1990 р. за рішенням міськради Червонограда на Львівщині було демонтовано пам'ятник Леніну. 14 вересня подібний акт привселюдно було зроблено у Львові, 9 жовтня в Івано-Франківську та в багатьох містах України.

· 15 березня 1990 року вперше на державній установі (міськвиконкомі) в м. Стрию Львівської області було піднято національний прапор. З квітня над Львівською ратушею, 24 липня національний прапор, освячений на площі біля Софіївського собору, замайорів на щоглі біля будинку Київської міської ради.

· На початку літа 1988 року активізує свою діяльність Українська Гельсінська спілка, вона першою в республіці заявляє про необхідність побудови самостійної української держави.

· Першою формально задекларованою політичною партією стала створена у жовтні 1989 р. у м. Львові Українська національна партія (УНП) на чолі з багаторічним політв'язнем Г.Приходьком.

· В березні-травні 1989 р. вперше в історії СРСР відбулися альтернативні вибори народних депутатів СРСР. Від УРСР було обрано представників демократичного блоку Дмитра Павличка, Володимира Яворівського, Юрія Щербака, Ростислава Братуня.

· У березні-травні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР Демократичний блок одержав 111 місць (із 442). В п'яти областях України (Львівській, Івано-Франківській; Тернопільській, Волинській і Київській) перемогли кандидати від Руху. Вперше в трьох областях України (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська) компартія програла і змушена була перейти в опозицію.

· З весни 1990 року - почався новий етап боротьби за українську державність - її центром стала трибуна Верховної Ради, де розгорнулись гострі дискусії і протистояння між комуністичною "групою 239" і демократичним блоком об'єднаним в Народну Раду.

· Гостра боротьба в парламенті і суспільстві завершилась прийняттям 16 липня 1990 року "Декларації про державний суверенітет України", яка проголосила:

Ø верховенство влади республіки на своїй території;

Ø від імені народу могла виступати тільки Верховна Рада;

Ø територія України є неподільною і недоторканою;

Ø право республіки на власну економічну політику;

Ø вільне національно-культурне відродження;

Ø право на власні збройні сили;

Ø дотримуватись трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Декларація проголошувала основні ознаки суверенної держави, але вона не мала сили закону і реалізувалась дуже повільно. Осінь 1990 року - радянська більшовицька система відчула свій крах і боротьба загострилась: відбуваються політичні страйки шахтарів, студентів, з 2 по 17 жовтня тривало політичне голодування студентів в Києві. Наступ консервативних політичних сил проявився в провокації з депутатом С.Хмарою, в зруйнуванні пам'ятників Є.Коновальцю, С.Бандері в Галичині, спаленні могили В.Стуса в Києві, провокаціях проти осередків Руху. На кінець 1990 р. радянська імперія ще мала два останніх шанси свого тимчасового порятунку: заключення нового договору про оновлений союз (хитра ленінська тактика) або комуністичний більшовицький путч і відновлення сталінської диктатури, але ці спроби могли бути вже тільки фарсом, історія не повторюється.

Запитання №54

Охарактеризуйте процес виникнення політичних партій в Україні

на початку 90-х роківта їх нинішнюситуацію.

В кінці 1989 - на початку 1990 року на базі "неформальних" організацій і Руху почали утворюватися політичні партії, опозиційні до КПРС. З березня 1990 р. стаття к Конституції СРСР про "керівну і спрямовуючу Комуністичну партію" переспіла діяти.

· 29-30 квітня 1990 р. в Києві відбувся установчий з'їзд Української Республіканської Партії, яка виникла на базі Української Гельсінської Спілки. Головна мета програми УРП - створення Української незалежної держави. Головою партії обрано Л.Лук'яненка.

· Справа від УРП в 1989-1993 р. були утворені: Українська національна партія. Українська християнсько-демократична партія, Всеукраїнське політичне об'єднання "Державна самостійність України". Українська консервативна республіканська партія та інші, програми яких характеризувалися непримиренним антикомунізмом і радикальним націоналізмом.

· У червні 1990 року відбувся установчий з'їзд Української селянсько-демокра­тичної партії, лідером якої став письменник С.Плачинда.

· У березні 1990 рову створено ініціативний комітет для утворення Демократичної партії України, перший з'їзд якої відбувся у грудні 1990 року. Головною метою партії проголошувалося: "досягнення державної незалежності України та побудову в ній демократичного й гуманного суспільства". Головою партії обрано Ю.Бадзя.

· У вересні 1990 року відбувся установчий з'їзд Партії зелених України. Її метою проголошувалося: "відродження та захист природного довкілля і людини від згубних техногенних та інших руйнівних факторів, побудова вільної, суверенної, демократичної держави - Республіки Україна".

Головою партії став письменник, народний депутат СРСР Ю.Щербак.

Крім названих, протягом першої половини 90-х років було утворено: ПДВУ. ППУ, СПУ, Селянську ПУ, ПДПУ. УНКП, УПС, ПЕВ Криму, КУН, КДПУ. ТКУ КПУ, ОУН в Україні, СДПУ, СНПУ, ХЛС, НРУ та багато інших політичних партій.

Так, якщо до проголошення незалежності в Україні було зареєстровано 4 партії, то в грудні 1993 року - 27, в березні 1997 року близько 40; в березні 1998 року понад 50, в 1999 р. — понад 70.

Процес розвитку багатопартійності відкрив простір для партій досить різнобарвного політичного спектра, але всі вони фактично належать до трьох кл асичних політичних напрямків: лівого, правого та центриського.

Л іве крило (ті, хто прагне до повернення старих радянських порядків) утворюють 7 основних політичних партій, найпотужнішими з яких є Комуністична партія України, лідер П.Симоненко), Соціалістична партія України (лідер О.Мороз), Селянська партія України (лідер О.Ткаченко).

П раве крило (ті, хто за радикальні, революційні, економічні і політичні перетворення, за суверенну самостійну українську державу) об'єднують понад десять партій національного та націоналістичного спрямування. Найпомітні­шими партіями правого спрямування є Народний рух. Українська республік­канська партія, Конгрес українських націоналістів. Християнсько-демократична партія України, Українська національна асамблея, Демократична партія України.

Центристські партії (ті, котрі займають помірковані позиції, базуючи свою діяльність на ідеях соціал-демократії, або лібералізму). Об'єднують майже 30 партій політичної палітри України. Найвпливовіші серед них ті, котрі зуміли подолати на виборах 1998 рову 4% бар'єр: Партія зелених України, Народно-демократична партія, Всеукраїнське об'єднання "Громада" та Соціал-демократична партія України (об'єднана).

Загальна картина спектру політичних партій України на кінець 90-х років наступна (за результатами виборів 1998 року):

1. Комуністи - 27,8%;

2. Народно-демократична партія - 17,3%:

3. Рух-11.3%;

4. Всеукраїнське об'єднання "Громада" - 10%;

5. Соціалісти і селяни - 8,7%;

6. Зелені-5,1%;

7. Соціал-демократи (об'єднані) - 4,2%;

8. Прогресивні соціалісти - 3,9%;

9. Інші партії -11,8%.

Характерними рисами розвитку багатопартійності на сучасному етапі є:

1. Велика кількість політичних партій, які часто утворюються внаслідок розколу, суперечок, боротьби за лідерство.

2. Малочисельність їх рядів. Навіть найбільша Комуністична партія налічує до 150 тис. осіб, найвпливовіша права - Народний Рух України - 55 тис. Більша половина партій налічують у своїх рядах від тисячі до кількох тисяч членів. Тобто, члени деяких партій складають 1-2% усіх виборців України.

3. Невизначеність соціальної бази, незрозуміло виразниками інтересів яких груп населення вони є, їхні програми апелюють до всього народу, але ні одна політична сила не має абсолютного впливу на більшість населення.

4. Локальність партійного впливу, недостатня поширеність партійних структур у провінції.

5. Географічна зорієнтованість партій: націонал-демократи у Західній Україні, партії лівої орієнтації - у Східній.

6. Партії, блоки, об'єднання створюються під чергові парламентські або президентські вибори, так звані "партії влади"' (колгоспно-радгоспна еліта, директорський корпус, апарат місцевих рад і т.д.).

Найсуттєвіше, що сьогодні ні одна із політичних партій чи об'єднань не може і не хоче взяти на себе відповідальність за нинішню кризову ситуацію в державі, відповідальність за вирішення всіх проблем не на словах, а на ділі.

Запитання № 55

Як відбувався процес т.з. "оновлення Союзу" і його наслідки?

Влітку 1990 року новообрані парламенти союзних республік один за одним проголошували декларації про державний суверенітет. У цій ситуації М.Горбачов, обраний позачерговим з'їздом народних депутатів СРСР у березні 1990 р. Президентом СРСР, запропонував укласти новий союзний договір, який зберігав би унітарну, союзну державу.

З того часу всі політичні події були пов'язані з питанням, яким повинен бути новий союзний договір, які республіки ввійдуть в оновлений союз, на скільки центр збереже свою владу над республіками і т.д.

Державницькі, демократичні сили України з самого початку виступали проти заключення союзного договору, за незалежну суверенну українську державу, в певній мірі їх наміри були відображені в "Декларації про державний суверенітет України".

1 жовтня 1990 р. з початку роботи другої сесії Верховної Ради УРСР депутат С.Конєв зачитав звернення Асоціації демократичних Рад та демократичних блоків у Радах з вимогою відмовитися від підписання нового союзного договору в будь-якій формі.

В кінці вересня з початку жовтня 1990 р. в Києві відбулися масові мітинги і маніфестації під гаслами "Ні - союзному договору".

Серед вимог голодуючих студентів 2-17 жовтня 1990 р. був пункт про непідписання союзного договору.

Звичайно, така позиція демократичних сил України налякала імперську братію, благоденство якої було тісно пов'язано з існуванням унітарної держави.

З початку 1991 року проімперські сили намагаються перейти в контрнаступ, силою і обманом знову нав'язати союзний зашморг. В січні 1991 р. демократичні сили різних союзних республік спробували теж об'єднатися в Харкові, проводять установчу конференцію міжреспубліканського політичного блоку "Демократичний конгрес" (ДК). До його складу увійшли 42 партії, рухи із 13 республік СРСР У спільній декларації учасники ДК запропонували відкинути нав'язуваний центром проект союзного договору і приступити до підготовки самими республіками договору про співдружність незалежних держав.

В цій ситуації перший і останній Президент СРСР М.Горбачов вирішив скористатися "ленінським танго", заручитись "голосом народу" вдало, хитро і дипломатично "сформулювавши питання на референдум".

17 березня 1991 р. в союзному бюлетні референдуму було поставлено запитання: "Чи вважаєте ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?"

Український парламент після тривалих дебатів вирішив занести до бюлетенів додаткове республіканське питання:

"Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?"

На перше питання "так" відповіли 70,2%, на друге 80,2% громадян, що взяли участь у референдумі.

Галицька асамблея (представники виконавчої влади трьох областей: Івано-Франківської, Тернопільської і Львівської) прийняли рішення включити у бюлетень третє питання:

"Чи хочете Ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої та зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам незалежно від національної та релігійної приналежності?"

Результати референдуму в Галичині були наступними:

Івано-Франківськ - відповіли "так"

· за союзне питання - 18,2%;

· за республіканське питання - 52%;

· Галицький референдум - 87,2%.

Львів - відповіли "так"

· за союзне питання - 16,4%;

· за республіканське питання -30,1%;

· Галицький референдум - 89,6%.

Чому 70% українського населення в березні 1991 р. підтримували горбачовську ідею про "оновлений союз"?

1. Референдум проводився під контролем домінуючої в суспільстві КПРС і КПУ

2. В кризовій політичній і економічній ситуації народ відчував страх за розвал імперії, яка володіла найстрашнішим в світі репресивним апаратом, який неодноразово використовувався проти власного народу, а лідер конаючого СРСР заявляв: "розвал СРСР - это значит резать по живому".

3. На результати референдуму вплинула роз' єднаність, розпорошеність, амбіційність політичних сил в республіці.

4. Певну частину населення заманив вдало сформульований термін "оновлений союз суверенних республік" і демократичні гасла.

5. І можливо, на нашу думку, головне (про це засвідчив Галицький референдум) - в цілому український народ ще не дозрів до ідеї самостійної, соборної, незалежної України.

23 квітня 1991 р. з ініціативи М.Горбачова була проведена зустріч у Ново- Огарьово (біля Москви) з керівниками дев'яти республік з метою найти копромісну формулу нового союзного договору.

Проте, до літа 1991р. ситуація в СРСР суттєво ускладнилась: на фоні активізації консерваторів різко погіршується економічна ситуація, радикалізується суспільно-політична активність народних мас.

Незважаючи на те, що в Ново-Огарьово в основному було узгоджено текст союзного договору і його підписання передбачаюся попередньо на 20 серпня 1991 р., український парламент під тиском Народної Ради вирішив відкласти розгляд проекту на осінь.

Імперські сили зрозуміли, що Україна може залишитись поза "оновленим союзом", а допустити цього вони не могли, бо пам'ятали більшовицьке: '"без Украины нет России...". тому перейшли до активних дій - силою і страхом взяти реванш.

Запитання № 56

Які події привели до розпаду радянської імперії в серпні-грудні 1991 р.?

Імперські комуністичні сили діяли хитро, підступно, готові були піти на все аби зберегти союз і свої привілеї.

На літо 1991 року довіряти дальший хід подій Горбачову вони вже не відважувалися, бо він і так пішов на більші поступки, ніж дозволяла тоталітарна система. За традиційним сценарієм (як із Микитою Хрущовим в 1964 році) Горбачова було ізольовано під час чергового відпочинку в Криму. Остання спроба врятувати імперію відбулася 19-21 серпня 1991 року. Це була "спроба приречених", які хотіли встановити диктатуру військової хунти, відновити владу більшовицької партії, повністю знищити паростки демократії і гласності, повернутися до сталінської репресивної машини. Шлях до нової комуністичної диктатури путчистам перекрили демократичні сили, в т.ч. нове керівництво Росії на чолі з Б.Єльциним. Будинок російського парламенту став символом захисту демократії та обраної народом влади. Серед захисників "Білого дому" було чимало українців.

Військово-комуністична хунта планувала спочатку Україну нейтралізувати, а після розгрому демократії в Росії ввести війська до Києва, Львова та інших міст України і ліквідувати суверенітет республіки. Представник ДКНС генерал В.Варенников в ультимативній формі вимагав покірності Верховної Ради та уряду України, невтручання опозиційних сил, за непослух погрожував репресіями.

Цікаво проаналізувати ставлення різних гілок влади і посадових осіб в Україні до надзвичайної ситуації 19-24 серпня 1991р.:

· Голова Верховної Ради Л.Кравчук діяв стримано, зважено, хитро непослідовно, намагався запобігти конфронтації і протистоянню, закликав зберігати витримку, дотримуватись Конституції;

· Президія Верховної Ради УРСР після дводенної дискусії опублікувала лише 22 серпня обтічну і невизначену заяву. Пропонувалося зробити все, щоб уникнути загострення соціально-політичної ситуації, утриматись від страйків, мітингів і маніфестацій (як того вимагав ДКНС), хоча на вимогу представників Народної Ради (О.Ємець, Д.Павличко, І.Юхновський) було внесено положення, що постанови ДКНС "не мають юридичної сили на території України".

· Представники Народної ради ще 19 серпня заявили протест проти антиконституційного державного перевороту і вирішили згуртувати опозиційні сили. НРУ теж уже в середині дня 19 серпня закликав громадян України до активного опору путчистам. Багато інших демократичних партій, спілок, об'єднань та рухів стали на захист суверенітету України.

· Серпневі події остаточно виявили антидемократичну, антинародну, анти українську суть КПРС та її філії в Україні. Секретаріат ЦК КПУ того ж дня зобов'язав партійні комітети на місцях сприяти ДКНС, керуватися його документами. Хунту підтримали або лояльно поставились обкоми партій, облвиконкоми, де переважала партійно-радянська верхівка, догідницьки повелося українське телебачення, радіо, компартійні газети.

Після провалу комуністичного путчу в Москві уже 21-22 серпня, саморозпуску КПРС 24 серпня 1991 р., ситуація різко змінилася і в Україні. Компартійні структури повністю дискредитували себе в очах народу, фактично КПУ перестала існувати.

24 серпня 1991 року відкрилася позачергова сесія Верховної Ради України, на якій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці, і на пропозицію депутата Левка Лук'яненка прийнято підготовлений ним пакет - Постанови та Акту проголошення незалежності України, затверджені конститу­ційною більшістю депутатів - 346.

Це було торжество історичної справедливості, наслідок тисячолітньої боротьби за українську державність:

· Україна ставала незалежною, демократичною державою;

· Територія України оголошувалась неподільною і недоторканою:

· В Україні є чинними лише власні Конституція, закони та постанови уряду.

З метою всенародного підтвердження Акту про незалежність України сесія вирішила провести 1 грудня 1991 року всеукраїнський референдум. Л.Кравчук підписав Указ Президії Верховної Ради України "Про заборону діяльності Компартії України". На той час тимчасова комісія Ю.Гайсинського подала докази підтримки керівництвом КПУ державного перевороту. 1 грудня 1991 р. на виборчі дільниці прийшло 31 млн. 891 742 громадян (84.2% із тих, хто мав право голосу).

Підтвердили Акт проголошення незалежності України 29 млн. (90,35%) громадян. Проти було тільки 2,4 млн. (7,6%). По окремих областях за незалежну Україну проголосувало:

Івано-Франківська. Львівська - 98%;

Черкаська - 97%; Харківська - 91%;

Донецька - 80%; Луганська - 72%;

Кримська АРСР - 56%,

Немає жодної області, де б більшість виборців проголосувала проти незалежності.

Чому така переконлива і однозначна воля народу на референдумі 1991р.?

· це була реалізація мрій, сподівань, боротьби минулих і нинішніх поколінь українських патріотів;

· абсолютна більшість громадян України сподівались на краще життя в своїй державі;

· як завжди, частина населення довірилась рішенням і авторитетові Верховної Ради та її Голови.

На урочистому засіданні 5 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла звернення "До парламентаріїв і народів світу", в якому наголошувала, що договір 1922 р. про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і недіючим.

Дата добавления: 2015-05-23