Водолікування

Ванни — це водні процедури, які приймають з гігієнічною, лікувальною та профілактичною метою. Ванни є загальні, коли у воду занурюють усе тіло, і місцеві — коли занурюють частини тіла. Серед останніх слід виділити половинні, коли вода покриває тіло до попереку; сидячі, або тазові, коли у воду опускають таз, нижню частину живота і верхню частину стегон; ручні — у воду занурюють кисть і передпліччя; ніжні — ступню та гомілку та ін. Перед початком прийняття хворим ванни медична сестра повинна перевіряти готовність ванної кімнати і ванни до проведення процедури. Температура повітря у ванній кімнаті повинна бути не нижчою ніж 25 °С, вікна — зачинені. Санітарка миє ванну мочалкою або щіткою з милом і гарячою водою, ополіскує дезинфікуючим розчином (0,5 % розчин хлорного вапна), а потім — гарячою водою. Заповнюють ванну водою безпосередньо перед прийманням процедури: спочатку холодною, а потім гарячою. Температуру води вимірюють водяним термометром, не виймаючи його з води. Хворий сідає у ванну так, щоб спина опиралася в одну стінку ванни, а ноги - - в другу. Якщо хворий не дістає ногами стінки ванни, то під ноги йому підкладають щиток або спеціальне пристосування.

Для кожного хворого має бути приготовлений комплект чистої білизни, мило та чиста мочалка, яку кип'ятять після кожного хворого. У медичної сестри у шафі повинен бути набір необхідних медикаментів для надання першої допомоги при погіршенні стану хворого. При прийманні будь-якої ванни, гігієнічної чи лікувальної, хворого не можна залишати одного. Медична сестра повинна стежити за загальним станом хворого, його шкірними покривами та пульсом. Якщо хворий зблід, з'явилося запаморочення або він утрачає свідомість, необхідно за допомогою санітарки вивести хворого з ванни, витерти рушником, покласти на канапу з трохи піднятим ніжним кінцем, розтерти скроні і дати понюхати нашатирний спирт. При болю в ділянці серця дають валідол і терміново викликають лікаря.

		Механізм дії ванн

Для сидячої ванни користуються спеціальною посудиною з оцинкованого заліза або емальованою мискою. Сидячі ванни бувають теплі та гарячі (37—40 °С), тривалістю 10— 15—20 хв, або холодні (15—20 °С), тривалістю 3—5 хв. Для ніжної ванни можна взяти відро або виварку, для ручної — миску або ночви. Є й спеціальні посудини для ніжних та ручних ванн. Температура ванни для рук та ніг — 40—45 °С, тривалість — 10—20 хв. У міру охолодження води підливають гарячу.

У механізмі дії ванни важливе значення має вплив на шкіру температурного, механічного і хімічного подразників. Залежно від температури води розрізняють ванни холодні (нижче 20 °С), прохолодні (до 33 С), індиферентні (Р-36 °С), теплі (37—39 °СУ, гарячі (понад 40 °С). Тривалість ванн коливається від 3 до 30 хв.

Своїм температурним фактором ванни істотно впливають на тепловий обмін організму хворого. При цьому змінюються потовиділення і дихання, перерозподіл крові, подразнення чутливих нервових закінчень шкіри, що сприятливо впливає на роботу всіх органів та систем організму. Зокрема, при зануренні хворого в холодну ванну наступає спазм кровоносних судин шкіри і посилюються процеси обміну речовин. Це призводить до зменшення тепловіддачі і посилення теплопродукції. Гаряча ванна спричиняє зворотні явища — кровоносні судини шкіри розширюються, потовиділення збільшується, інтенсивність окисно-відновних процесів зменшується, тобто тепловіддача збільшується, а теплопродукція зменшується. Всі ці процеси залежать від температури води, поверхні тіла і тривалості процедури.

Прохолодні ванни готують таким чином: спочатку у ванну наливають воду температури 34—35 °С, а потім, додаючи холодну воду, знижують температуру води до необхідного рівня. Коли хворий знаходиться в такій ванні, верхню частину його тулуба розтирають рушником; тривалість ванни З—5 хв. Після ванни хворого витирають зігрітим простиралом, надягають -сорочку, закутують теплою ковдрою і вкладають у ліжко. Прохолодні ванни мають тонізуючу дію, посилюють обмін речовин, стимулюють функцію серцево-судинної і нервової систем. Призначають прохолодні ванни при неврозах зі станом пригнічення, апатії, при зниженому апетиті тощо.

Для приготування гарячої ванни до води температури 35—36 °С додають гарячу воду, доводячи температуру ванни до необхідного рівня. Після ванни хворого теж витирають рушником і тепло закутують. Під час ванни і після процедури уважно стежать за станом хворого, в першу чергу за пульсом. Гарячі ванни втомлюють хворого, спричиняють загальну слабкість, серцебиття, запаморочення голови і тому повинні бути короткочасними (5—10 хв). Якщо ці явища виникають під час процедури і стають обтяжливими для хворого, його виводять з ванни, голову й обличчя змочують холодною водою. Після гарячої ванни хворий повинен відпочити не менш як ЗО хв. Якщо треба продовжити потовиділення, хворого закутують у тепле покривало, а щоб зупинити його, — призначають холодний душ або обливання. Призначають гарячі ванни при хронічних захворюваннях суглобів, захворюваннях периферичних нервів (радикуліт, поліневрит), порушеннях обміну речовин (подагра), приступах ниркової кольки. Гарячі ванни не можна приймати при серцево-судинних захворюваннях, гіпертензії, схильності до кровотеч, кахексії тощо. Теплі ванни зменшують біль, знімають м'язове напруження, заспокоюють нервову систему, поліпшують сон. Індиферентні ванни не мають значного впливу на організм, вони дають легкий тонізуючий і освіжаючий ефект.

Механічна дія ванни полягає в стисненні грудної клітки, внаслідок чого зменшується кількість її дихальних рухів, а також стисненні черевної порожнини.

Хімічна дія ванни визначається характером лікарських засобів, які додають до води. За своїм складом вони можуть бути прісними, запашними, лікарськими, мінеральними та газовими. З лікувальною метою найчастіше використовують ванни з домішками газу (кисень, сірководень, радон, вуглекислота). Крім механічної та термічної дії мінеральні ванни справляють ще хімічний вплив на шкіру пацієнта. Пухирці газів, покриваючи шкіру, подразнюють її, рефлекторно спричиняють розширення капілярів, внаслідок чого шкіра червоніє і відбувається перерозподіл циркулюючої крові. Газові ванни сприятливо діють на серцево-судинну систему. Сірководневі та радонові ванни призначають при захворюваннях периферичної нервової системи, артритах, деяких захворюваннях шкіри та периферичних судин тощо. На курс лікування призначають 12—18 ванн щодня або через день, їхня тривалість 5—15 хв. Штучні мінеральні ванни готують шляхом насичення звичайної прісної води певним газом у визначеній концентрації.

Сірководневі ванни готують за принципом витіснення вільного сірководню із солей більш сильними кислотами. Хімічною сировиною для ванни є сульфід натрію, технічна хлористоводнева (соляна) кислота і гідрокарбонат натрію (двовуглекисла сода). Ці хімічні речовини (крім соди) і одержаний внаслідок реакції сірководень мають токсичні властивості, що вимагає дотримання правил техніки безпеки. У ванну наливають 200 л води температури 35—37 °С, висипають 27 г двовуглекислої соди і розмішують дерев'яною палицею до повного розчинення, потім туди ж виливають 355 мл 12,'6 % розчину сульфіду натрію, а пізніше 110 мл технічної хлористоводневої кислоти, продовжуючи розмішувати палицею. Температуру води доводять до 36—37 °С, тривалість процедури 10—15 хв. Курс лікування 12—15 ванн, через 1—2 дні.

Радонові ванни готують у спеціальному приміщенні з дотриманням правил техніки безпеки із розчину радону, який одержують із солей радію. Препарат міститься в спеціальній посудині, яка знаходиться в свинцевому контейнері. Цей розчин є вихідним для приготування невеликих порцій (100—200 мл) радонової води. Концентрований розчин радонової води з посудини через сифон виливають на дно ванни, попередньо наповненої водою температури 35—37 °С, і обережно перемішують. Концентрація радону 36—72—109,2 мКі при температурі 35—37 °С; тривалість ванни 10—15 хв. Курс лікування 12—15 ванн.

Кисневі ванни готують за 10 хв до прийняття процедури. В 200 л води висипають 100 г гідрокарбонату натрію, 5 мл 5 % розчину сульфату міді (мідний купорос) і 200 мл технічного пергідролю, ретельно перемішують і через 10 хв, коли відбудеться накопичення максимальної кількості пухирців кисню, хворому дозволяють прийняти ванну. Температура води 35—37 °С, тривалість 10—15 хв. Курс лікування 15—20 ванн, через день або щодня.

До цієї групи належать також «перлинні» ванни. Вони характеризуються виходом повітря, яке нагнітають компресором під тиском 1,5 атм через спеціальну решітку, що знаходиться на дні ванни. Повітря бурлить і переливається у воді ванни, як перли, спричиняючи додаткове механічне подразнення шкіри. Температура води 35—37 °С, тривалість 10—20 хв. Курс лікування 12—15 ванн, через день.

Крім газових ванн у лікувальній практиці використовують воду з домішкамиспеціальних лікарських препаратів. Зокрема, гірчичні ванни призначають як відволікаючий засіб при катарі верхніх дихальних шляхів, бронхітах, підвищенні артеріального тиску, а місцеві (ніжні) — при приступах бронхіальної астми. Для цього 100—250 г гірчиці розчиняють у 10 л води при температурі 38—40 °С. Одержаний розчин виливають у ванну, наповнену прісною водою необхідної температури, і розмішують. Загальну ванну приймають при температурі води 36— 38 °С, тривалістю 5—7 хв, а місцеві — при температурі 39—40 °С, тривалістю 10—15 хв. Після ванни хворого споліскують теплою водою або він приймає душ, витирають рушником, закутують в простирало і вкладають на канапу на 30—40 хв. Гірчичні ванни приймають на ніч, протипоказані вони при захворюваннях шкіри.

Скипидарні ванни застосовують при захворюваннях периферичних нервів (радикуліти, неврити), суглобів (поліартрити, артрози), хронічних пневмоніях тощо. Для приготування ванни користуються білою емульсією із саліцилової кислоти, подрібненого дитячого мила, скипидару і води. Саліцилову кислоту (0,75 г) і дитяче мило (10 г) заливають перевареною водою (550 мл), ретельно перемішують до одержання емульсії, яку охолоджують до 40—50 °С, і додають скипидар (500 г). На першу ванну беруть від 15 до 20 мл приготованої емульсії, а потім від процедури до процедури її кількість збільшують і доводять до 60—70 мл. Температура ванни 36—37 °С, тривалість 10—15 хв, курс лікування 10—15 ванн, через день.

Крохмальні ванни приймають при шкірних проявах ексудативного діатезу, вони зменшують свербіш, підсушують шкіру. Картопляний крохмаль (100 г на відро води) розводять у холодній воді і виливають у ванну. Температура води 37—38 °С, тривалість ванни для дорослих 30—45 хв, для дітей — 8—10 хв. Після ванни необхідно прийняти душ. Курс лікування 10—12 ванн, кожного дня або через день.

Шавлійові ванни призначають, коли треба втамувати біль при захворюваннях і наслідках травм периферичних нервів, наслідках травм опорно-рухового апарату, при хронічних запальних процесах жіночої статевої сфери, їх готують шляхом додавання до води рідкого або згущеного конденсату мускатної шавлії. У воду наливають 4—5 л рідкого або 200 г згущеного конденсату шавлії на 100 л води і перемішують. Температура води 35—37 °С, тривалість процедури 8— 15 хв. Курс лікування 12—18 ванн.

Хлористо-натрієві ванни (штучні) готують шляхом розчинення у воді на 200 л 5 кг кухонної (озерної або морської) солі, яку поміщають у мішок і кладуть під цівку гарячої води. Поступово температуру води доводять до 35—36 °С. Можна додати брикет хвої. Тривалість ванни 12—15 хв. Курс лікування 12—15 ванн, через день.

Йодо-бромні ванни (штучні) готують, використовуючи розчини солей брому та йоду. Віл води розчиняють 100 г йодиду натрію і 250 г броміду калію і зливають у темну посудину. Після цього у воді розчиняють 2 кг кухонної солі, куди додають 100 мл зазначеного розчину і заповнюють ванну водою температури 35—36 °С. Тривалість ванни 10— 12 хв. Курс лікування 12—15 ванн, через день.

Хвойні ванни показані при функціональних розладах нервової системи (неврози, дратливість, безсоння). Для їх приготування використовують рідкий сосновий екстракт — 2—3 мл на відро води — або порошок - - 1—2 г на відро води. Тривалість ванни для дорослих 15—ЗО хв, для дітей 7—10 хв, температура води 36—37°С. Курс лікування 15—20 ванн, через.-день.

Дата добавления: 2015-05-23