Світлолікування

Крім лікувальних ванн для загартування організму широко застосовують повітряні й сонячні ванни.

При деяких захворюваннях добрі результати дають електрофізичні лікувальні процедури. Теплову процедуру можна одержати за допомогою ламп — солюкс, інфраруж і лампи Мініна. Основним діючим фактором у них є інфрачервоні промені, які мають здатність проникати в тканини на глибину 3—4 мм. Поглинаючись тканинами організму, квант-енергія інфрачервоного опромінення (ІЧ-випромінювання) перетворюється в теплову енергію і спричиняє судинну реакцію — короткочасний спазм з наступним стійким розширенням кровоносних судин, активною гіперемією і підвищенням місцевого кровопостачання. Під час ІЧ-опромінення виникає почервоніння шкіри — теплова еритема, яка через 30—60 хв зникає.

Під впливом ІЧ-опромінення поліпшуються обмінні процеси, знижується больова чутливість, знімається спазм судин, виводяться продукти метаболізму, розсмоктуються вогнища запалення. Використовують ІЧ-опромінення при хронічних і підгострих запальних процесах.

Солюкс — переносна лампа з рефлектором, який відбиває інфра-червоні промені, що утворюються в лампі з вольфрамовою ниткою розжарювання. Потужність лампи 200 Вт. Балон зроблений із звичайного скла і не пропускає ультрафіолетових променів. Лампою солюкс опромінюють місцеве протягом 10—ЗО хв щодня або через день.

Лампа іпфраруж дає переважно інфрачервоні промені. Спіраль, розташована на внутрішній поверхні лампи, нагріваються електричним струмом. Температура нагріву до 500 °С. Опромінюють місцеве певні ділянки тіла. Прогріваються при цьому не лише поверхневі, але й глибокі тканини. Опромінюють щодня або через день по 15—30 хв.

Лампа Мініна складається з рефлектора і синьої лампочки (мал. 44). Крім теплових променів вона випромінює й ультрафіолетові промені. Лампою Мініна опромінюють окремі ділянки тіла. Лампу тримають у руках над ділянкою тіла протягом 10—15 хв. Відстань лампи від тіла визначають за відчуттям тепла.

Серед відомих методів світлотерапії важливе значення мас ультрафіолетове опромінення (УФ-опромінення). При його проведенні слід пам'ятати про необхідність індивідуального підходу, оскільки світлова чутливість різних людей і навіть різних ділянок шкіри має індивідуальні коливання. Найбільш чутлива до УФ-опромінення шкіра тулуба, найменш чутлива — шкіра кінцівок.

Найпоширенішими джерелами УФ-випромінювання є газорозрядні лампи, зокрема дугова ртутна трубчаста лампа — ДРТ. Лампа є кварцевою трубкою, наприкінці якої впаяні вольфрамові електроди. Повітря з трубки викачане, а її порожнина заповнена парами ртуті і невеликою кількістю газу аргону. Після увімкнення лампи в електричну сітку в парах ртуті виникає дуговий розряд. Нормальний режим лампи встановлюється через 5—10 хв після увімкнення. Інтегральні джерела УФ-випромінювання — лампи ДРТ — використовують у різних стаціонарних і портативних випромінювачах -- ВУШ-1, ВПУ, ВКУФ-5М, БВД-9 та ін. (мал. 45).

Механізм дії УФ-випромінювання складний і різноманітний. Проникаючи на глибину 0,1—1 мм, УФ-випромінювання активізує в організмі біохімічні процеси, змінює структуру клітин і ДНК. Прикладом фотохімічної дії УФ-випромінювання є утворення вітаміну О. Широко використовують також бактерицидні властивості УФ-променів. УФ-промені мають виражену протизапальну дію, прискорюють розвиток сполучної тканини і епітелізацію шкіри, знижують больову чутливість, стимулюють еритроцитопоез, знижують артеріальний тиск на початкових стадіях гіпертонічної хвороби, нормалізують ліпідний обмін при атеросклерозі. Тому УФ-промені мають високий терапевтичний ефект при багатьох захворюваннях (бронхіт, пневмонія, плеврит, гіпертонічна хвороба, ревматизм, артрит, виразкова хвороба, гастрит, холецистит, міозит, невралгія, екзема, трофічні виразки, бешиха та ін.). Крім того, проводять УФ-опромінення вагітним жінкам для профілактики рахіту у дітей, недоношеним дітям; для загартовування, оздоровлення, підвищення опірності організму до інфекційних захворювань; особам, що працюють на півночі, в шахтах, для компенсації природної УФ-недостатності.

Головними протипоказаннями до УФ-опромінення є злоякісні пухлини, схильність до кровотеч, гіпертиреоз, захворювання крові, активний туберкульоз легень, гіпертонічна хвороба III стадії та ін. При проведенні процедури опромінення необхідно захищати очі хворого і персоналу темними хустками або захисними окулярами. Недостатній захист очей може призвести до розвитку гострого кон'юнктивіту внаслідок опіку ультрафіолетовими променями кон'юнктиви і рогівки очей (біль, світлобоязнь, сльозотеча, почервоніння кон'юнктиви). Симптоми утримуються протягом кількох діб, при цьому рекомендуються холодні примочки і очні краплі з дикаїном. При грубих порушеннях техніки безпеки можливі опіки шкіри у хворих, які лікують так само, як термічні опіки. Перед опроміненням хворих УФ-промінням проводять його дозування, тобто визначають мінімальну інтенсивність опромінення, здатного призвести до утворення еритеми. Для цього користуються біодозиметром БД-2 (мал. 46). Це металева пластинка з шістьма прямокутними отворами, площею 25x7 мм кожен. Отвори закривають пересувною заслонкою. Дозиметр обшивають клейонкою і фіксують до тіла хворого шнурочками. При визначенні біодози медична сестра накладає біодозиметр на ділянку, яку будуть опромінювати, або на нижню частину живота, якщо проводитимуть загальне опромінення. Останні частини тіла закривають простиралом. Хворий надягає захисні окуляри. Опромінювач з увімкненою і прогрітою ртутно-кварцевою лампою встановлюють перпендикулярно до поверхні місця опромінення на відстані 50 см. Медична сестра відкриває перший отвір біодозиметра і опромінює шкіру над ним протягом 30 с. Потім через кожні ЗО с вона відкриває наступні отвори, продовжуючи опромінювати ділянки під відкритими раніше отворами, поки не будуть опромінені всі 6 отворів. Через 24 год при огляді шкіри будуть виділятися еритемні полоси відповідно до отворів біодозиметра. Підрахувавши їх кількість, можна визначити час, який необхідний для утворення мінімально вираженої полоси. Оскільки біодозиметр має 6 отворів, а час опромінення шкіри під кожним збільшували на ЗО с, то час експозиції опромінення шкіри під першим отвором складає 3 хв, під другим — 2 хв 30 с, під третім — 2 хв, під четвертим — 1 хв 30 с, під п'ятим — 1 хв, під шостим — 30 с. Якщо у хворого* наприклад, після опромінення з'явилося 4 полоси, то очевидно, що мінімально виражена з них відповідає 4-му отвору. Вона утворилася при опроміненні протягом 1 хв 30 с, що і є біодозою для даного хворого. В повсякденній практиці опромінення проводять, як правило, з відстані 35, 50, 70 та 100 см. Біодозу визначають з відстані 50 см.

При виборі дози для групового опромінення можна орієнтуватися за середніми біодозами, які одержали 10 осіб при користуванні певною лампою. Ці дані наведені в паспорті кожної лампи.

Застосовують дві основні методики УФ-опромінення: загальну (опромінення всього тіла) і місцеву (опромінення частини тіла). Загальне УФ-опромінення може бути груповим та індивідуальним. Групове опромінення проводять з метою профілактики, індивідуальне — для лікування. При індивідуальному загальному опроміненні послідовно діють на передню і задню поверхні оголеного тіла постійно наростаючими дозами. Починають курс опромінювання з 1/4—/2 індивідуально визначеної біодози. Через кожні 2—3 процедури дозу вдвічі збільшують і доводять до кінця курсу лікування до 2—3 біодоз. Процедуру загального опромінення проводять через день. Під час лікування гіперемії шкіри не спостерігається, оскільки інтенсивність опромінення збільшується поступово.

Для місцевого опромінення застосовують еритемні дози УФ-променів. Проводять опромінення з відстані 50 см. Площа опромінення не повинна перевищувати 600—800 см2. В один день опромінюють тільки одне поле. Повторно одне й те саме поле опромінюють у міру зменшення еритеми, через 2—3 дні, а іноді пізніше, але не більше ніж 5 разів.

Масові профілактичні опромінення проводять у спеціальних приміщеннях — фотаріях.

5. Застосування п'явок (гірудотерапія)

У медичній практиці п'явки застосовують з давніх-давен, переважно з метою крововитягання і як загальний та місцевий протизсідний засіб.

П'явки належать до класу кільчастих хробаків. Вони живуть у прісних стоячих водоймах (ставках, озерах, болотах, канавах).

З лікувальною метою застосовують медичні (Нігudо medicinalis) та аптечні (Нігudо оfficinalis) п'явки, котрі не слід плутати з кінськими п'явками.

П’явка має довгасте пласко-опукле тіло, що складається з кілець; тому вона може сильно скорочуватися, а насмоктавшись крові, так само дуже збільшуватися. Довжина дорослої п’явки становить 3—6 см, поперечник—10—12 мм; її маса — 1,5—2 г. На головному (звуженому) кінці п'явки: є присосок. На його дні знаходиться рот, а в ньому — 3 щелепи, що розходяться у вигляді радіусів, що мають форму маленьких пилок, поділених на 90 зубчиків, що ними п'явка прокушує шкірні покриви. На хвостовому (подовженому) кінці є друга, більшого розміру, присоска, за допомогою якої п’явка причіплюється до шкірних покривів та просувається вперед.

Спинка медичної п'явки має оливково-зелене забарвлення, часто майже чорне, з шістьма вузькими червонуватими поздовжніми смугами. Черевце її також має оливково-зелене забарвлення з чорними плямами.

Зберігають п'явки у банці з чистою водою ємкістю в декілька літрів. При цьому в 3 — 5-літровій банці їх може зберігатися до 300 особин. Банку слід прикривати кришкою з отворами або рідким полотном. Воду наливають з водопровідного крана до половини або на ²/₃ банки, давши їй відстоятися протягом доби (щоб виділився хлор), міняти воду необхідно щодня або через день. На дно банки треба насипати невеликий шар піску. Банку слід тримати на вікні в не дуже світлій кімнаті, по можливості при температурі повітря +12-+18 °С.

Треба знати, що для використання придатні тільки здорові, голодні п'явки. Вони повинні мати такі ознаки: швидко пересуватися у воді, у витягнутому вигляді мати тонке тіло, при дотику води дуже (у 3 — 4 рази) скорочуються, набуваючи форму яйця; тіло такої п'явки на дотик еластичне, слизьке.

Мляві рухи, вузлики, ділянки ущільненості на тілі, липкий слиз на його поверхні вказують на хворобливий стан п'янки. Така п'явка непридатна до застосування.

Необхідно пам'ятати, що для запобігання передачі через п'явку інфекційних хвороб (гепатит, СНІД) від одного до іншого треба застосовувати п'явку тільки один раз.

Звичайно використані п'явки знищують, кидаючи їх у розчин формаліну або нашатирного спирту чи солону воду, потім викидають їх до каналізації.

Але їх можна використовувати у того самого хворого декілька разів. Для цього після використовування п'явки її слід потримати декілька хвилин у підсоленій або підкисленій оцтом воді, обережно пальцями витиснувши з неї кров (у напрямку від головного до хвостового кінця) та залишити голодною на декілька місяців (кров, що залишилася у п’явці перетравлюється надто повільно).

Краще відсмоктують кров п'явки масою 1 — 2 г. Велика п’явка може насмоктати за 1 год від 10 до 15 мл крові. Таким чином, 8 — 10 п'явок, що їх звичайно прикладають, можуть викликати крововтрату до 100 — 150 мл.

Первинна дія п’явок: висмоктуючи кров, п’явки випускають у ранку та кров секрет своїх слинних залоз, що в своєму складі має фермент грудин (інгібітор ферменту тромбіну), фермент дестабілазу та деякі простагландини, що у своєму складі мають гістаміноподібні речовини, ферменти, що інгібують медіатори запалення, ферменти, що підвищують фагоцитарну активність нейтрофільних гранулоцитів, ферменти, що мають бактерицидну та бактеріостатичну дію, подразнення певних рефлексогенних зон поверхні тіла.

Остаточна дія п’явок: гальмування зсідання крові, тромболітична дія (грудин лізує-руйнує тромби, що вже утворилися і блокує процес присипання тромбоцитів один до одного та до стінки судин), протиатеросклеротична, протизапальна і знеболююча дія, відтягування крові із застійних ділянок, запальних вогнищ, зменшення об’єму циркулюючої крові внаслідок її перерозподілу (подібно до кровопускання), дія, подібна до голковколювання (зняття артеріальних спазмів, гіпотензивна, знеболююча, заспокійлива).

Покази: ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, тромботичний інсульт, тромбоемболія легеневої артерії, атеросклеротичні ураження артерій, гіпертонічна хвороба, тромбофлебіт, хронічний бронхіт, мляво плинний ревматизм, колагенози, важкий головний біль, неврит, невралгія, радикуліт, хронічний застій крові у легенях при серцевих вадах, хронічному легеневому серці, важких хронічних бронхітах.

Протипоказання до застосування п'явок. Хвороби зі зниженим зсіданням крові, ламкість судин, недокрів'я (анемія), гідремія, гіпотензія, гострий септичний стан, злоякісні пухлини, алергічні захворювання. Обережно слід застосовувати п'явки при лікуванні антикоагулянтами.

Місця для накладання п’явок: ділянка серця, соскоподібні відростки, над місцем інфаркту легені, уздовж хребта, уздовж уражених судин, грудна клітка у міжребер’ях.

П'явки не можна прикладати на ті місця, де вени або артерії проходять близько до шкіри, і п'явки можуть прокусити їх (скроні, ділянка нижньої щелепи, шия); де шкіра надто тонка та чутлива (обличчя, шия); де підшкірна основа надто пухка (обличчя) і може просякнутися кров'ю; на ділянках, де шкіра надто товста (долоні, підошви), що її п'явки не зможуть прокусити.

Якщо п'явку треба прикласти біля відхідника або піхви, куди вони можуть заповзти, треба завчасно покласти туди ватний тампон, просякнутий вазеліновою олією.

Необхідно пам'ятати, що застосовувати п'явки треба тільки за вказівкою лікаря, а прикладає їх медична сестра або фельдшер. Показувати п'явки хворому не слід, оскільки їхній зовнішній вигляд може викликати огиду або млість, внаслідок чого хворий може відмовитися від цієї корисної процедури.

Техніка прикладання п'явок. Необхідно відібрати придатні п'явки у банку або склянку без води і потримати їх так протягом 2—3 год (після цього вони краще будуть присмоктуватися). Слід узяти на 5—6 п'явок більше, ніж потрібно.

Перед накладанням п'явок необхідно підготувати шкіру хворого. Якщо на місці накладання п'явок є волосся, його треба поголити, але заздалегідь, бо п'явка не виносить запаху мила. З метою знезараження шкіри її протирають 70 % етиловим спиртом, потім ватним тампоном, змоченим теплою кип'яченою водою, а далі сухим ватним тампоном.

Хворого треба покласти у положення лежачи або напівлежачи, тому що він може знепритомніти.

Необхідно пам'ятати, що для обробки шкіри ні в якому разі не можна застосовувати запашного мила, ефіру, йоду, бо їхній запах відлякує п'явок. Для кращого присмоктування п'явок можна зробити таке: розтерти шкіру масажними рухами (приплив крові приваблює п'явок), змочити шкіру 40 % розчином глюкози.

Для процедури прикладання п'явок необхідні такі засоби: здорові голодні п'явки, пробірка, хірургічний пінцет, 40 % розчин глюкози, кухонна сіль або її розчин, стерильні серветки, вата, бинт, у разі необхідності — засоби гоління (безпечна бритва, мило, помазок).

П'явку захоплюють пальцями (ні в якому разі не пінцетом) біля її головного кінця та прикладають до шкіри у потрібному місці. Тримають п'явку до тих пір, доки вона не присмокчеться.

Можна помістити п'явку у пробірку таким чином, щоб задній присосок був повернутим до її дна, а передній до отвору. Пробірку приставляють до потрібного місця і обережно, щоб не відірвати п'явку від ранки, коли та присмокчеться, виймають з-під неї пробірку.

Щоб прикласти п'явку в точно визначеному місці, можна позначити його шматочком паперу з отвором певної величини, куди слід прикласти п'явку. Якщо треба прикласти декілька п'явок в одній ділянці, слід розмістити їх у склянці та потримати, поки всі п'явки присмокчуться.

Ознаками присмоктування п'явки є поява болю та хвилястих рухів передньої частини тіла п'явки. Після того як п'явка присмокталася, під її задній присосок підкладають стерильну серветку, тому що присмоктування п'явки до шкіри цим присоском значно знижує активність смоктання.

Необхідно також знати таке: якщо під час смоктання п'явки сповільнюються, треба вздовж її тіла провести ватним тампоном, змоченим теплою водою; якщо п'явка присмокталася, а потім швидко відпала, її треба замінити іншою; п'явка смокче кров звичайно протягом З0—45 хв і більше, поступово наповнюючись нею. Насмоктавшись крові, п'явка може відпасти самостійно у підставлений заздалегідь лоток. Якщо п'явку треба зняти швидше, ніж вона відпаде сама, треба посипати її сіллю або змочити розчином солі. Слід пам'ятати, що відривати п'явку від шкіри не можна, тому що при цьому можна відірвати їй щелепу, яка може залишитися в ранці, або, навпаки, разом зі щелепою п'явки можна відірвати шматочок шкіри хворого. І в тому, і в іншому випадках це призводить до значної кровотечі. Після відпадання п'явок місця їх укусів кровоточать протягом 6 год — однієї доби і довше. Тому на ранку треба накласти тугу ватно-марлеву пов'язку і тримати її протягом доби. Якщо вона просякнулася кров'ю, її треба підбинтувати ватою та бинтом.

Після зняття пов'язки, якщо кровотеча припинилася, обробити, шкіру 3 % розчином перекису водню і ще на 1-3 доби накласти суху асептичну пов'язку. За цей час ранка звичайно загоюється.

Вдруге застосовувати п'явки на тому ж місці можна через 3—4 дні.

При застосуванні п'явок можуть виникнути такі ускладнення: у чутливих хворих може бути досить сильний біль, тривала кровотеча з-під стискуючої пов'язки.

При цьому необхідно прикласти до рани тампон, змочений міцним розчином перманганату калію, і знову щільно забинтувати, Якщо це не допомагає, слід тонкою голкою накласти на рану шов у вигляді вісімки. Якщо ушкоджена велика судина, треба негайно накласти кровоспинний зажим, а потім накласти шов.

Можуть спостерігатися підшкірні крововиливи, алергічні реакції (свербіння шкіри, висип, набряк Квінке), нагноєння шкіри.

Дата добавления: 2015-05-23