За логікою передачі та сприймання навчальної інформації

(С.Шаповаленко) поділяє методи на індуктивні та дедук­тивні.

Ø Індуктивний передбачає перехід у процесі навчання від часткового до загального (учитель на основі знайомства з окремими фактами, демон­страції дослідів, наочних посібників, виконання вправ поступово підво­дить учнів до узагальнення, виведення закономірностей та правил).

Ø Дедуктивний, навпаки, передбачає перехід від загального до част­кового (учитель спочатку знайомить із загальними положеннями, за­кономірностями, законами, а згодом підкріплює їх конкретними при­кладами).

за ступенем керівництва навчальною роботою

(П.І.Підкасистий, В. Ф.Паламарчук, В.І.Паламарчук) також передба­чає поділ методів на два види:

· навчальна робота під керівництвом учителя (написання у класі творів, складання задач, робота з контурною картою тощо);

· самостійна робота учнів (виконання різноманітних домашніх за­вдань).

За характером пізнавальної діяльності учнів

(пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, частково-пошуковий, проблемний виклад матеріалу, дослідницький).

II. Методи стимулювання і мотивації учіння.

Першу підгрупу створюють методи формування пізнавальних інтересів учнів.

До них відносять:

1) метод створення ситуації інте­ресу при викладанні певного навчального матеріалу (використання пізнавальних ігор, ситуацій, відкриття, дотепних гумористичних опо­відок, перегляд навчальних телепередач, фрагментів кінофільмів, де­монстрація інтригуючих дослідів тощо);

2) метод опори на життєвий досвід учня (використання як опори фактів, явищ, процесів, які легко­доступні для спостереження учнів і з якими вони зазвичай знайомі);

3) метод пізнавальних ігор (дидактизовані ігри, КВК, „Поле чудес", „Що? Де? Коли?", ігри-подорожі та ін.);

4) метод навчальної дискусії (за умови відповідної попередньої підго­товки учнів, яка полягає в опрацюванні додаткової літератури з теми);

5) метод створення відчуття успіху в навчанні (зміцнює впевненість у досягненні поставленої мети, пробуджує бажання вчитися),

Другу підгрупу створюють методи стимулювання і відповідаль­ності.

До них відносять:

1) метод роз'яснення мети навчання та пока­зу учням суспільної й особистої значущості учіння;

2) метод пред'яв­лення учням вимог до вивчення предмета (організаційно-педагогіч­них, дисциплінарних, орфографічних тощо);

3) методи заохочення і покарання у навчанні (виставлення високої оцінки, схвалення чи осуд педагогом учня)

III. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.

1) метод усного опитування, який передбачає перевірку знань, умінь та навичок учнів; використовуються репродуктивні (спрямовані на відтворення вивченого), реконструктивні (вимагають застосування знань та вмінь у змінених ситуаціях), творчі (застосування знань та вмінь у нестандартних умовах) запитання та завдання; за охоплен­ням учнів перевіркою таке опитування має груповий, фронтальний або індивідуальний характер, може закінчуватися виставленням по­урочного бала);

2) метод письмового контролю (письмові відповіді на заздалегідь підготовлені питання, предметні диктанти);

3) метод графічної контрольної перевірки (виявлення знань за до­помогою графіків, таблиць, малюнків, тощо);

4) метод лабораторного контролю (перевіряються вміння учнів користуватися лабораторним обладнанням);

5) метод програмованого контролю (здійснюється за допомогою комп'ютерів);

6) метод тестового контролю (безмашинний і машинний);

7) метод взаємоконтролю учнів (передбачає допомогу сильніших учнів слабшим);

8) метод самоконтролю учнів (надан­ня права перевірки правильності виконаного завдання при зіставленні його результатів із відповіддю, розміщеною в кінці підручника; пра­во перевірки правильності продиктованого вчителем під час диктанту тексту; слідкування за правильністю вимови іншомовних слів з вико­ристанням магнітофонних записів; на­дання учням із високою успішністю права вибору домашніх завдань, виставлення самому собі оцінки і т. д.).

IV. Бінарні методи навчання.

Бінарний (від лат. - подвійний, такий, що складається з двох частин, компонентів).

У 80-х рр. А.М.Алексюк на основі попередніх досліджень по-своєму обґрунтував бінарну класифі­кацію методів, взявши за основу дві ознаки: характер і рівень пізна­вальної самостійності й активності учнів та джерела знань учнів. Та­ким чином, згідно з цією класифікацією, було визначено чотири рівні застосування методів:

1) на інформаційному (або догматичному) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;

2) на проблемному (або аналітичному) рівні словесна форма набу­ває бінарного характеру словесно-проблемного методу;

3) на евристичному (пошуковому) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-евристичного методу;

4) на дослідницькому рівні словесна форма набуває характеру сло­весно-дослідницького методу.

Так само класифікуються бінарні методи за наочної форми (наочно-інформаційний, наочно-проблемний, наочно-практичний, наочно-еврис­тичний, наочно-дослідницький) та практичної форми (практично-евристичний, практично-проблемний, практично-дослідницький). Відсутній лише практично-інформаційний метод, очевидно, з огляду на нереальність такого поєднання.

Бінарну класифікацію прийнято вважати найзручнішою в силу то­го, що вона дозволяє вчителю порівняно легко знаходити той набір методів, які поєднуються з формами навчання.

З наведеного видно, що майже у кожного з підходів своя система класифікації, але жодна класифікація не охоплює всі істотні сторони навчання. Тому достатньо обґрунтованої і загальновизнаної класифікації методів навчання створити ще не вдалося.

Дата добавления: 2015-05-23