Особливості Синьхайської революції 1911-1913 рр

У працях істориків радянської школи В.Н. Нікіфорова, Г.Б.Єфімова та інші виокремленні характерні тиси буржуазних революцій у країнах Сходу. Основою була формаційна теорія К.Маркса. Згідно із його теорією революцій:

- буржуазні революції виникають як результат конфлікту між новими виробничими силами і старими феодальними відносинами;

- у сфері політичній революції передбачають повалення монархії і встановлення республіканських режимів правління;

- в економічній сфері вони спрямовані на знищення всіх перешкод, що гальмують розвиток капіталізму.

У працях радянських істориків до цих положень був доданий ще один пункт: загальні прогресивні ідеї об’єднують під революційними прапорами широкі соціальні верстви, а національний аспект перетворює буржуазні революції в країнах Сходу на «всенародні».

На нашу думку, марксистську тезу про «невідповідність» навряд чи можна застосувати до Синьхайської революції. Капіталістичний лад у Китаї тільки зароджувався, його питома вага була невеликою, буржуазія слабкою й інертною. Маньчжурська династія для китайців залишалася іноземною. Традиційна боротьба проти династії трансформувалася в національну ідею, що залучило на бік революції значні маси китайського населення, незалежно від соціального статусу. Нерівноправні договори перетворили Китай в напівколонію, йому загрожувала небезпека втрати незалежності. Тому в революції був антиколоніальний аспект, але більш слабкий ніж анти- маньчжурський. У ході революції не було розгорненої аграрної програми. Тому частина селянства залишалася інертною, нерідко виступала під контрреволюційними знаменами. Звідси й суперечливість результатів революції.

У сучасній російській історіографії події 1911-1013рр. у Китаї трактуються по-різному. Наприклад, Л.С.Васильєв термін «революція» вживає, але її буржуазний характер не підкреслює [1,с.208-209]. У навчальному посібнику С.Б.Сенюткіна йдеться про «синьхайські» події 1911-1913рр., які привели до повалення Цінської династії [3,с.84-88]. У шеститомному виданні «История Востока» події 1911-1913рр. оцінюються як «повалення монархії в Китаї». На думку О.Є. Непомніна, повалення монархії та проголошення республіки відбулося внаслідок Сичуаньського повстання вересня – жовтня 1911р., яке викликало ланцюгову реакцію у вигляді збройних повстань та політичних акцій в інших провінціях. Оскільки переворот відбувся в рік синьхай (1912), його назвали Синьхайською революцією [5,с.474].

Суттєво відрізняються висновки істориків радянського періоду і сучасних сходознавців про учасників подій 1911-1913рр., тобто про рушійні сили революції. Так, С.Л.Тихвинський вважав, що в революції брали участь:

а) наймані робітники і селяни;

б) очолювані Сунь Ятсеном революційні демократи – дрібна буржуазія, поміщики та інтелігенція;

в) ліберали – прибічники Кан Ювея;

г) представники національних окраїн: монголи, уйгури, тибетці. Всіх їх об’єднувала боротьба за національне визволення [7,с.70].

У сучасних працях О.Є.Непомніна підкреслюється визначальна роль «нової армії» в революції; другою опозиційною силою автор вважає конституціоналістів і лібералів, що спиралися на провінційну бюрократію; третя група – революційні демократи, лівого і правого напряму. Революціонери також мали своїх прибічників в армійських підрозділах Півдня країни [8,с.566-568].

Як же розвивалися події?

У жовтні 1911р. розпочався заколот воєнного гарнізону в районі Уханя (міста Ханькоу, Ханьян, Учан). 10 жовтня 1911р. владу в провінції захопили повстанці. На кінець 1911р. вже в 14 провінціях з 18 влади знаходилася в руках повстанців. 29 грудня у Нанкіні доктора Сунь Ятсена обирають тимчасовим президентом Китайської республіки. У виборах взяли участь представники 15 провінцій з 18. У лютому 1912р. імператор Пу І зрікся престолу і передав владу Юань Шикаю. Сунь Ятсен вирішив відмовитися від повноважень тимчасового президента на користь Юань Шикая. Навесні 1912р. Об’єднаний союз Сунь Ятсена перетворений у Національну партію Гоміньдан. Вибори до першого китайського парламенту проходили в квітні 1912р. Більшість місць отримали прибічники Сунь Ятсена, однак вибори були визнані незаконними, бо в них взяли участь тільки жителі південних провінцій. Впродовж року точилася боротьба за владу між революціонерами та поміркованими лібералами. Сунь Ятсен виступав за сильну законодавчу владу, його ідеалом була парламентська республіка (ідея сильного парламента і слабкого президента). Юань Шикай вважав, що Китай потребує сильної виконавчої влади в особі голови держави авторитарного типу. Хоча в 1912р. Юань Шикай стверджував, що в умовах роздробленого Китаю перевагу слід віддати президентській республіці, у потаємних думках генерал залишався монархістом. Боротьба за владу продовжувалася. На виборах у квітні 1913р. до двопалатного парламенту більшість місць стримала революційна партія Гоміньдан, а президентом Китая залишався Юань Шикай. На той час вже встановився авторитарний режим колишнього генерала.

Влітку- восени 1913р. на півдні країни розпочинається т.зв. «друга революція». Однак революціонерам не вдається закріпитися в південних районах. Військова перемога над Гоміньданом відкрила для Юань Шикая дорогу до військової диктатури. Сунь Ятсен та його найближчі соратники були змушені залишити країну. У листопаді 1913р. Юань Шикай розпускає парламент, закриває всі демократичні газети. Розпочинаються репресії проти республіканців. На початку 1914р. ліквідовуються провінційні демократичні установи, скасовується написана Сунь Ятсеном тимчасова конституція. 1 травня 1914р. був опублікований проект нової конституції, відповідно до якої президент наділявся диктаторськими правами, а також відновлювалося багато посад, звань і титулів тільки-но поваленої монархії. Згідно із новою конституцією вся влада (виконавча, законодавча і судова) опинилася в руках Юань Шикая. Невдовзі президент продовжив термін своїх повноважень до 10 років, а також отримав право призначати свого наступника.

Державний переворот 1913-1914рр., здійснений президентом-генералом, відкривав для нього шлях до імператорського трону. Наприкінці 1914р. Юань Шикай в імператорському вбранні здійснив урочистий обряд у храмі Неба. Ця дія символізувала вірність імператорським традиціям. Але перед країною стояло інше завдання. Впродовж декількох років урядові Юань Шикая не вдалося зупинити збройні виступи, заколоти, бунти у різних частинах країни. У 1915-1916рр. провінції Юнанань, Гуансі, Чжецзян, Гуандун, Сичуань і Хунань оголосили про свою незалежність. Відцентрові сили суспільства продовжували процес роз’єднання країни. До 1916р. китайський президент намагався відновити монархію. Його раптова смерть у червні 1916р. показала, що в країні немає достатньо сильної, наділеної необхідними можливостями та авторитетом особи, здатної об’єднати державу.

ЛІТЕРАТУРА

1.Васильев Л.С. История Востока. – м.: Высшая школа, 2001.

2.История Китая: учебник (под ред. А.В. Меликсетова. – 2-е изд., исп. и доп. – М.: Изд-во Моск. унив.: Высшая школа, 2002. – 736 с.

3.Сенюткин С.Б. Новая история Китая и Японии в ХVII-начале ХХвв. С.Б.Сенюткин.- Нижний Новгород, 1996.-238 с.

4. Сидихменов В.Я. Маньчжурские правители Китая. – М., 1985. – 272с.

5.История Востока. Т.Ч. Восток в новое время (конец ХVIII- начало ХХв.). – Кн.2. – М.: Вост.лит., 2005.- 574с.

6.Синьхайская революция. Сборник документов и материалов. – М.: Просвищение, 1968.

7.Тихвинский С.Л.Завещание китайского революционера /С.Л. Тихвинский. – М.: Изд. полит.лит., 1986. – 223с.

8.Непомнин О.Е. История Китая: Эпоха Цин / О.Е. Непомнин. – М.: Вост.лит., 2005. – 711с.

9.Евдокимова А.А. История стран Востока в новое время. Курс лекций: учебное пособие для студентов вузов. – Уфа: Изд-во БГПУ, 2009.-238с.

10.Борох Л.Н. Конфуцианство и европейская мысль на рубеже ХІХ-ХХ веков: Лян Цичао и теория обновления народа / Л.Н.Борох. – М.:Вост. Лит., 2001. – 285с.

11.Грубе В. Духовная культура Китая / История Китая. Духовная культура Китая.- М.: Евролинц, 2003. – 203с.

12.Сунь Ятсен. Избранные произведения / Сунь Ятсен. Авт.ред. С.Л.Тихвинский. – 2-е изд., исп. и доп. –М.: Наука, 1985. – 781с.

Дата добавления: 2015-05-23