Класифікація чорних PR – технологій та конкретні “брудні” прийоми

Маніпуляція свідомістю за допомогою “чорних” PR – технологій на українському передвиборчому полі 2002 року.

Якщо розглядати чорний PR як сукупність конкретних чорних технологій, то слід класифікувати їх максимально чітко, щоб досягти вищеперерахованих цілей. Знову ж таки, якщо до брудних технологій відносити лише ті, що суперечать законодавству країни, то класифікувати їх досить легко. Якщо ж відносити до них і ті, що суперечать етичним нормам виникає складніша ситуація, оскільки, як відомо, останні не можуть бути цілком об´єктивними. Тим ни менш, пропоную декілька видів класифікації.
Перш за все, спеціалістами у цій галузі використовується наступна класифікація чорного PR-у:

Узагальнені категорії

Неетичні методи і технології (тобто ті, які не відповідають етичним і моральним нормам суспільства)

Методи і технології, які прямо суперечать законодавству

Конкретні методи:

компромати (якщо використовується неправдива інформація або інфомація, яка була зібрана незаконними методами)

підкуп журналістів і розміщення інформації, яка вигідна для клієнта/замовника, в пресі на платній основі

технології, напрямлені на те, щоб свідомо очорнити конкурента, підірвати його репутацію (ситуація Доренко-Лужков)

Що стосується першого пункту, тут великий ступінь невизначенності критеріїв, розмитості меж і ситуативності. Складається враження, що у більшості випадків PR-технолог сам вирішує що етично, а що – ні, виходячи з ситуації і власного суб´єктивного досвіду.

Підкуп журналістів практично одностайно сприймається як прийом чорного PR. Ця проблема, до речі, викликає найбільшу занепокоєність PR суспільства, тому що використання такого роду технологій – джерело цілого ряду проблем (наприклад, порушення природного руху матеріалу в пресі, зміщення акцентів, складність розрізнення дійсних PR-матеріалів та “джинси”), які значно ускладнюють роботу всіх елементів PR-ринку.

З цього питання було розглянуто статтю в журналі “Советник” №7 за 1997 рік “Имидж “по-черному”, а по-белому – паблисити” Тетяна Стрепкова, автор даної публікації, зачіпає ще один аспект того, що більшість спеціалістів вважає чорними технологіями, тобто підкуп журналістів. Споживачі вважають, що головна та єдина мета технологів PR, це підкуп журналістів для того, щоб вони написали щось хороше про клієнта. Не будемо приховувати, такі факти мають місце, але так працюють непрофісійні PRщики. Або професіонали у кризових ситуаціях. Важливим є вміння організовувати пресу. У цивілізованих країнах знають, як створити позитивний імідж завдяки широкій популярності людини, товару або послуги. Вітчизняні технологі діють, на жаль, через оплату журналісту/головному редактору/видавцю або через подачу своєї інформації через рекламний відділ ЗМІ. У телевізійників на даний рахунок існує інше визначення – “джинса”,-- тобто оплачений матеріал, який йде не в рекламному блоці, а як звичайний сюжет новин.

Для боротьби із такими методами чорного PR на виборах 2002 була створена етична комісія журналістів з 12 членів, яку очолює головний редактор тижневика “Дзеркало тижня” В. Мостовий. Своїм завданням комісія ставить звести чорний PR до мінімуму, пропонуючи три основні напрямки роботи:

відслідковування порушення журналіської етики

відслідковуання випадків, коли редактори примушують журналістів писати матеріали, які суперечать їх переконанням

вчасно зупиняти битви “преса на пресу”, де рахунки між кланами, між видавцями виплескуються на публіку і виливаються з однієї газети на іншу, або з одного телеканалу на інший.

Загалом, існує 6 основних чисто журналіських прийомів чорного PR:

«Читання думок»-- коли до висказувань відомої людини журналістом приписуються думки або робляться висновки, про які він сам, можливо навіть і не думав.

Анонімність – коли журналіст у своїй роботі використовує анонімні джерела. Наприклад, повідомляє певну компрометуючу інформацію, посилаючись на людину, близьку до оточення, яка побажала залишитися невідомою.

Вилучення. У цьому прийомі просто відбувається нехтування деякими фактами, факт проходить через так званий інформаційний фільтр. Наприклад, всі негативні деталі розглядається зі всіх сторін, випитуються у спеціалістів, а позитивні навіть не згадуються. Саме так діяв Сергій Доренко у своїй авторській програмі. Він за тиждень робив вибірку усіх матеріалів про Лужкова та ОВР і, творчо обробивши, пускав у ефір. Його програма характеризувалася досить оригінальними PR-ходами. Наприклад, коли він став називати ОВР – Отечество МИНУС Вся Россия. У цього пункта є декілька підрозділів:

а) Ухилення. Журналіст дає слово двом наче протилежним сторонам, але думка з ключового питання у них виявляється однаковою,

б) Перспектива. Журналіст проводить дискусію, але постійно розставляє необхідні йому акценти,

в) Евфемізм. Використання таких синонімів та фразеологізмів, які відображають сутність речей, але компроментують одну зі сторін конфлікту,

г) Останнє слово. Після дискусії або дебатів, журналіст бере слово і підсумовує конфліктну ситуацію, завершує її своєю думкою або цитатою певної сторони.

Як це не дивно, оспівування теж є чорною PR-технологією. У цьому випадку відбувається ідеалізація певної групи, персонажа або процеса. Головне при використанні цього методу -- це перехвалити. Менталітет українця такий, що той, кого постійно хвалять починає здаватися йому негативним героєм. Можна використовувати декілька підметодів. Наприклад, подавлення негативів, найменування та оспівування негативів, ігнорування негативів, атака на аморальних опонентів.

Підробний нейтралітет. Використання штучних компліментів, критики, прототипу, напівдебатів (присутня лише одна сторона), подвійна бесіда (журналіст у бесіді сам собі суперечить – інформаційний флюс).

Остання чорна технологія, яку відзначають PR-практики, називається “Структура, яку редагують”. Вона поділяється на два підтипи це:

а) отруєний сендвіч – між позитивними інформаціями дається негативна,

б)солодкий сендвіч—між негативними інформаціями дається, відповідно, позитивна.

Політичні провокації класифікуються за об'єктом інформаційної атаки:

дискредитація політичних діячів

дискредитація суспільно-політичних організацій

дискредитація промислових і фінансових компаній, холдингів

дискредитація державних установ або структур

дискредитація держави в цілому

Найсуттєвішою я вважаю класифікацію політичних провокацій за напрямком інформаційної агресії, як відображаюча сутність предмета, що вивчається:

безпосередньо проти політичного суб'єкта (пряма дискредитація)

проти деяких подій, фактів, ознак, які прийнято ототожнювати з політичним суб'єктом, який атакується (непряма дискредитація)

До першої групи можна віднести такі дії як:

Компрометуючі відомості, або просто т.з. «компромат» -- організація “утікання” і «розкрутки» певних відомостей, які дискредитують певного політичного суб'єкта, придуманих або тих, що мали місце наспрвді, без вказування конкретного джерела отримання цих відомостей.

Так звані «організаційні» технології, коли певного політичного суб'єкта дискредитують «встановлюючими» методами – наприклад, зрив зустрічі з виборцями або цілеспрямоване стравлювання «протесного електорату» з певним політичним суб'єктом Загалом, ті, для реалізації яких потрібна велика група виконавців, які підпорядковуються єдиному командному центру.

Дискредитація певного політичного суб'єкта «від його імені». В цьому випадку джерелом певної інформації є ніби сам кандидат (в цьому відмінність від компромату).

До другої групи можна віднести інші дії:

Дискредитація групи осіб, які знаходяться в оточенні певного політичного суб'єкта.

Дискредитація образу політичного суб'єкта (ракурс зйомки, символи, слогани). Наприклад використання у заставці авторської програми Доренка слогана Отечество- Вся Россия «справи вище за слова» у компрометуючій манері. Те саме можна віднести до обігрування назв деяких блоків (За ЄдУ-єдоки, Тундра та ін), з американських прикладів, використання республіканцем Бушем у передвиборній телевізійній рекламі слова демократи наступним чином – democRATS (демоКРИСИ). Хоча цей приклад можна віднести і до чистого порушення законодавства, оскільки у даній провокації використовувався метод 25-го кадру і справа вирішувалася у суді.

Як варіант можна розглядати агітацію (яка мала місце або придуману) за певного політичного суб'єкта людиною, яка не користується довірою у виборців. Наприкла, підтримка наче б то зі сторони Анатолія Чубайса або Салмана Радуєва під час парламентських виборів у Росії.

Опублікування подробиць особистого життя, здоров'я, особистого стану політичного суб'єкта, яке йде у вигляді набору фактів, вільних від оцінок та емоцій (тобто перерахування деяких фактів, розуміння яких викликає у виборців негативне ставлення). Достатньо згадати лише один приклад – передачу Сергія Доренко, у якій демонструвався тазобедрений суглоб Євгена Примакова «у розрізі». Операція Примакова – реальний факт, і сам по собі він може не лише відлякнути виборців, але й, навпаки, викликати їх співчуття та симпатію до кандидата (особливо, якщо враховувати гендерні та вікові особливості електорату Примакова). Але форма подачі цього реального факту, яка була обрана Доренком, не могла викликати у виборців ніяких емоцій, окрім страху та огиди.

І, нарешті, існують більш конкретні чисто політичні чорні PR-засоби. Всі вони поділяються на три підрозділи: побутові, адміністративні і власне PR-технології.

Побутові засоби понизити імідж конкурентів:
Нічні дзвоники від опонента. Люди не люблять, коли їм дзвонять додому у пізній час. Можно посадити декілька чоловік на телефон, щоб вони по ночах обзвонювали виборчу дільницю та агітували за опонента. Це прийом широко застосовується в Росії на всіх рівнях виборів, у нас же активно користуватися ним стали лише на поточних.

Роздача продуктових наборів низької якості. Влаштування благодійних їдалень з дуже низькою якістю та брудним обслуговуванням від імені опонента. Тема дуже легко підхоплються і розкручується ЗМІ. У спростування звичайно не вірять.

Звернення представників сексуальних меншин у підтримку політичних суперників. Не дивлячись на показну терпимість багатьох до сексуальних меншин, така підримка буде негативним фактором.

У Росії дуже великою популярністю користується розклейка листівок опонента клеєм “Момент” або “Суперклеєм” на лобове скло автомобілів або оббивку дверей квартири.

Інформація про плідні відносини опонента зі спецслужбами своєї або зарубіжних країн.

Одруження, навчання дітей за кордоном на кошти, які були виділені постраждалим будь-яких катастроф.

Розсилка учням протизаплідних засобів від імені кандидата – прихильника збереження сімейних цінностей. Цей прийом було використано на президентських виборах 1999 року, коли презервативи розсилалися від імені лідера Комуністичної партій України П. Симоненка

Дата добавления: 2015-05-23