Українські народні музичні інструменти струнної групи

Рідкісні українські народні музичні інструменти духової групи.

Духові музичні інструменти поділяються за принципом звукоутворення на 3 групи: флейтові, язичкові і мундштучні. Перша група – флейтові або лабіальні (від лат. Labialis - губний) – це інструменти, вібратором в яких є струмінь повітря, що розсікається об гострий край стінки ствола. До флейтових належать фрілкак, флояра, теленка, сопілка, флейта Пана (свиріль), дводенцівка, півтораденцівка, окарина, свистулька. Друга група – язичкові (глотофони або шалмеї) – це інструменти, у яких вібратором є еластична пластина-переривник, тростина, пищик, язичок. До язичкових належать кларнет, фагот, саксофон, волинка, ріжок, гармоніка, баян, гобой, сурма. Третя підгрупа – мундштучні (від нім. Mund – язик, Stuck – частина, кусок) або амбушорні – це інструменти, у яких вібратором є губи виконавця, відповідним чином стулені і приставлені впритул до мундштука. До мундштучних належать ріг, трембіта, пряма металева або дерев’яна труба.

Дводенцівка, півтораденцівка – подвійна флейта. Являє собою дві скріплені сопілки. Причому, у півтораденцівки друга сопілка не має пальцьових отворів. Флейта Пана (свиріль) – складається зі скріплених між собою трубок (від 12 до 20). Виготовляється із тростини очерету, бамбука, граба. Фрілка – поздовжня відкрита флейта. Має 6 пальцьових отворів. Довжина 250-350 мм, діаметр ствола 8-11 мм. Виготовляється з ліщини та бузини. Окарина (від італ. - гусенятко) – належить до різновидності свистунів. Має 7-10 отворів. Як правило, її роблять із глини, хоча й зустрічаються порцелянові. Корпус окарини має вигляд продовгуватого яйця з трохи загостреним одним кінцем. На Гуцульщині носить назву зозулька. Волинка(дуда, коза) – інструмент, що являє собою набір кларнетів з одним спільним гнучким резервуаром для повітря, що вичиняється з овечої, козячої або телячої шкіри. Найпопулярнішим варіантом є волинка, що має три дерев’яні трубки, вставлені в отвори міха. Трембіта – давній мундштучний ритуальний інструмент Карпатського регіону. Довжина – 2,5-4 м, діаметр розтруба – 60-100 мм. Матеріал – смерека. Лігава – укорочена трембіта, що побутує в Поліссі і має довжину 1-2 м. У вузькій частині лігава має товщину 30 мм, у широкій 60-100 мм. Роблять її із сосни, ялини, берези. Часом трапляються дугоподібні лігавки, що нагадують ріг.

Усі вищезазначені інструменти розповсюджені на Гуцульщині, Буковині, Поліссі, в Карпатському регіоні. Майстри-виготовлювачі Д. Демінчук, А. Іваниш, Д. Левицький, Є. Бобровников, В.Зуляк, М.Прокопенко, О.Шльончик.

Струнні інструменти поділяються за способом звуковидобування на фрикційні, щипкові і струнно-ударні. Фрикційні – інструменти, в яких звук видобувається тертям об струну якогось тіла – смичка, колеса: скрипка, басоля (віолончель), контрабас, ліра, бугай (бербениця), козобас (бийкоза). У щипкових звук видобувається щипком пальців або плектром: бандура, ладкова кобза, гуслі. До струнно-ударних належать цимбали, у яких основний принцип звуковидобування – удар по струні паличками.

Басоля - нагадує велику скрипку чи віолончель, хоч стандартних розмірів не має і виготовляється здебільшого аматорами. На території центральних та східних областей України частіше зустрічається чотириструнна басоля, в західних - триструнна. Грають на басолі смичком. Цікавий різновид басолі можна зустріти на Закарпатті. Це п'ятиструнний інструмент, на якому грають щипком плектра або ударяють по струнах спеціальною паличкою – бильцем. Козобас - гуцульська басоля з оригінальним резонатором у вигляді барабана. Гриф, як правило, прикрашає голівка кози, часом над нею, мов парасолька, прикріплена металева тарілочка, брязкіт якої доповнює акомпанемент струнного ударного інструмента. Кобза (бандура) - корпус інструмента овальний, видовбаний з верби, груші, горіха. Спочатку він мав майже симетричну, а із збільшенням струн на корпусі - асиметричну форму. Ліра - інструмент, звук на якому видобували обертанням колеса, що торкалося струн. Одна струна виконувала мелодію, дві інші безперервним гудінням у певному висотному інтервалі створювали аккомпанемент. Ліру називають інструментом з нескінченним смичком. Сьогодні її можна побачити хіба що в музеї. Цимбали - зовні вони схожі на гусла: трапецієподібний дерев'яний корпус, плоскі деки, два резонаторних отвори. Проте, на відміну від гусляра, що видобуває звуки щипком пальців, цимбаліст грає, вдаряючи по струнах спеціальними дерев'яними паличками. До того ж струни групуються по три-п'ять, а іноді по сім, настроєних на одну ноту. Цимбали мають багату музичну палітру і використовуються як для сольної, так і для ансамблевої гри, особливо у троїстих музиках. Дослідники вважають, що предком цимбал є ассірійський сантир - гуслеподібний інструмент трикутної форми, на якому грали ударом паличок по струнах. Згодом він поширився і був удосконалений з Угорщині, Румунії, Югославії, Болгарії, на території нашої країни-в Білорусії та на Правобережній Україні. Під час гри інструмент кладуть на стіл чи на коліна, часто тримають перед собою на ремені, що дозволяє грати стоячи або на ходу під час весільних та інших святкових обрядів, У професіональній народно-інструментальній музиці використовують концертні цимбали, що стоять на ніжках. У них великий діапазон звуків і різноманітні засоби виразності. Цимбалісти-віртуози нерідко поєднують у своїй грі не тільки удари паличок по струнах, а й щипки пальцями.

Дата добавления: 2015-05-23