Сутність політичних течій, критерії їх типології та функції у сучасному світовому політичному процесі. Соціальна база основних політичних течій

Питання для самоперевірки

1. Які ідеї Нового часу набули розвитку у ХХ ст.?

2. Як Ви вважаєте, які політичні теорії ХХ ст. є найбільш цінними з огляду на загальнолюдські ідеали?

3. Які національні школи Вам відомі?

4. Як Ви можете охарактеризувати проблемні підходи сучасної західної політології?

Тема 4. Сучасні ідейно – політичні течії

Мета: охарактеризувати сутність політичних течій, критерії їх типології та функції у сучасному світовому політичному процесі; розкрити соціальну базу основних політичних течій.

Зміст самостійної роботи

1. Сутність політичних течій, критерії їх типології та функції у сучасному світовому політичному процесі. Соціальна база основних політичних течій

Література

Базова:

1. Ганслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. — К., 1996

2. Основы политологии (наука о политике): Учеб. для вузов / Под ред. А.Боднара. — К., 2010

3. Политические учения: история и современность. Домарксистская политическая мысль. — М., 1991

4. Потульницький В. Теорія української політології — К., 2000

5. Політологія: Курс лекцій / За ред. І.С.Дзюбко. — К., 2010

6. Політологія: Підручник / За ред. О.І.Семківа. 2-е вид. — Львів, 1994

7. Санистебан Л.С. Основы политической науки. — М., 1992

8. Политология: Курс лекций / Под ред. В.В.Миронова. — М., 2000

9. Демидов В.И., Федосеев А.А. Основы политологии: Учеб. пособие. — М., 1995

10. Короткий політологічний словник. — К., 1991

11. Бебик В.М. Політологія. Теорія. Методологія. Практика. — К., 1997

12. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. — М., 1997

13. Гаджиев К.С. Политическая наука. — М., 1998

14. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіна, В.П.Горбатенко. — К., 2011

15. Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології. — К., 2012

16. Основи політології / За ред. Ф.М.Кирилюка. — К., 2012

17. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С.Шемшученка, В.Д.Бабкіна. — К., 1997

18. Брегеда А.Ю. Основи політології. — К., 2012

Допоміжна:

19. Дзюбко І.С., Циганков П.А. До питання про предмет політології // Український історичний журнал. — 1991. — № 7

20. История политических и правовых учений: Учеб. пособие / Под ред. В.С.Нерсесянца. — 2-е изд. — М., 1988

21. Каверин С.В. Потребность власти. — М.,1991

22. Луковская И.Д. Политические и правовые учения: Историко-теорети-ческий аспект. — Л., 2000

23. Михальченко М., Цимбалюк П. Політична ситуація в Україні. Перспективи розвитку // Розбудова держави. — 1993. — №1

24. Молчанов М. Ідеологія влади: віхи історії // Політичні читання. — 1992. — Вип. 2. — С.144—160

25. Шевченко В.Ф. Філософія поступу і стратегія України // Віче. — 1993. — №1. — С. 35—45

26. Шинкарук В. Громадське суспільство, держава, ідеологія // Розбудова держави. — 1993. — №5. — С. 51—54

27. http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-71.html

28. http://the-law.at.ua/_ld/2/268_MyX.pdf

29. http://books.br.com.ua/themes/272/357

Методичні рекомендації

У політичному житті суспільства надзвичайно важливе місце належить різним ідейно-політичним течіям не тільки як певному способу тлумачення політичної реальності, а і як способу політичних дій, що спрямовані на збереження або, навпаки, на зміну існуючої політичної реальності. Отже, ідейно-політичні течії в суспільному житті поєднують одночасно теорію і практику, роздуми і дії, раціональні моделі мислення та емоційні настрої, які сприяють формуванню в людини належної орієнтації у політичних процесах.

Світова практика виробила багато різних політичних течій. Найбільш вагомі з них є: лібералізм, консерватизм, соціалізм, фашизм.

Лібералізм – (від лат. liberalise – вільний). У політології прийнято виділяти два різновиди лібералізму: класичний лібералізм і неолібералізм. Виникнення класичного лібералізму пов’язано з розвитком капіталістичного суспільства і співпадає з часом перших буржуазних революцій ХVІІ – ХІХ ст. засновниками класичного лібералізму вважаються Т. Гобс, Дж. Лок, А. – Сміт, Ш.Л.Монтеск'є, та ін. класичний лібералізм спирається на три кити: свобода, рівність і приватна власність.

Ідеологи класичного лібералізму виступали проти втручання в особисте життя людини, в її підприємницьку діяльністю.

Головні принципи лібералізму:

1. Першість належить окремому індивіду, а не суспільству і його інститутам, індивідуальні потреби і права важливіші за будь – які колективні, загальні права та інтереси.

2. Відмінність і відокремленість кожної людини від інших – безумовні і первинні, а зв'язок і схожість – умовні і другорядні.

3. Всі закони і цінності людина створює сама.

4. Людина індивідуально вільна і відповідає за свою свободу, основою особистої свободи і відповідальності є приватна власність.

Основні політичні цілі:

1) схильність до парламентського ладу і традиційних парламентських процедур;

2) негативне ставлення до розростання економічних і соціальних функцій;

3) необхідність розподілу влади, політичний плюралізм і верховенство закону;

4) забезпечення основних політичних прав і свобод громадян, повага гідності людської особистості;

5) розширення практики плебісцитарної демократії, всенародного обговорення законів. Зміцнення місцевого самоврядування;

6) обґрунтування демократичної сутності елітаризму, необхідності конкуренції еліт;

7) компроміс, консенсус у розв’язанні найважливіших політичних проблем.

Неолібералізм – трансформований класичний лібералізм новітньої доби. Видатними його представниками є Дж. Кейнс, Ф. Хайек, Д. Ешер, Г. Олаж та ін.

Згідно з їх концепціями, місце теорії класичного лібералізму: «держава нічного сторожа» має зайняти ідея «держави добробуту», суть якої полягає в суттєвій зміні функцій і завдань, тобто втручання держави в соціальну, економічну сферу суспільства.

Неоліберальні концепції:

1. Технократичні доктрини (Т. Верлен, Дж. Барюсем, Л. Белл):

- влада в першу чергу повинна враховувати інтереси громадян;

- головною суперечністю суспільства стає суперечність між інженерно – технічною інтелігенцією та бізнесменами;

- відбувається революція в індустріальних країнах, нові технології мають дисциплінувати ліберальну демократію;

- виділити у суспільстві обов’язки громадян і т. ін.

2. Доктрини плюралістичної демократії (М. Дюверже, Р. Дарендорф):

- політична влада і прийняття рішень стають результатом вільної гри інтересів, конкуренції соціальних груп в постіндустріальному суспільстві;

- роль держави полягає у розв’язанні спірних питань між групами, нормуванні умов вільного доступу до влади, дотриманні «правил гри»;

- політична влада розподіляється між різними системними суб’єктами влади, настає її «дифузія».

Консерватизм – це політична течі я чи ідеологія, яка виникла в кінці ХVІІІ ст. як реакція на ідеї Великої Французької революції і лібералізму. Його засновниками вважаються Е. Берк, Ж. де Местер, Л. де Бональд та ін.

Найважливішою цінністю консерватизму вважають наступність, яку вони розуміють як вірність традиціям.

Другою цінністю консерватизму є стабільність.

Третьою – порядок.

Головні принципи консерватизму:

1. Суспільство – це система норм, звичаїв, традицій, інститутів, що сягають корінням в історію.

2. Існуючий інститут кращий за будь – яку теоретичну схему.

3. Орієнтація на державний авторитет.

4. Песимізм в оцінці людської природи, скептицизм стосовно людського розуму.

5. Зневіра у можливість соціальної рівності між людьми.

6. Приватна власність – гарант особистої свободи і соціального порядку.

Основні політичні цілі консерватизму:

1) ідея традиції, що визначає суспільне життя індивіда;

2) ідея національної величі;

3) ідея соціальної нерівності і політичної конкуренції;

4) ідея відмови від активного політичного втручання в суспільне життя;

5) зневага до парламентаризму та виборних інститутів влади.

Основні ідеї неоконсерватизму:

1) тільки ринкові відносини ведуть до ідеального розвитку;

2) класична демократія нездійсненна або шкідлива, необхідне поєднання демократії та влади еліт;

3) свобода і рівність несумісні;

4) головне право свободи – право мати власність та вільно нею розпоряджатись.

Типи неоконсерватизму та їх характерні особливості:

1. Ордоконсерватизм – головне у розв’язанні протиріччя між ринковим регулюванням і бюрократією. Виступає проти: неподільного планування ринкових структур; тоталітарної загрози свободі з боку держави.

2. Католицький неоконсерватизм – ґрунтується на християнській соціальній філософії та універсалістських теоріях, що виникають із концепції природного права.

3. Технократичний неоконсерватизм – зорієнтований на проблеми науки, техніки та індустріального розвитку.

4. Націонал – консерватизм – використовуються ідеї «консервативної» революції та ніцшеанської критики культури.

5. Політико – екологічний консерватизм – центральне питання – керованість суспільства у ставленні до довкілля.

6. Просвітницький неоконсерватизм – стверджує, що демократії загрожує плюралізм, соціальні домагання та бюрократизм.

Ідеї соціалізму виникли давно. У відповідності до цих ідей будувалось життя ранньохристиянських спільностей. Теоретичне оформлення ідеї соціалізму набули в Новий час у творах Т. Мора, Т. Компанелли, Р. Оуена, Ш. Фур'є, А.Сен – Сімона. Значний внесок у розробку соціалістичних ідей внесли французькі просвітителі і, перш за все, Ж. – Ж. Руссо.

У середині ХІХ ст. спробу дати наукове обґрунтування ідеології соціалізму здійснили німецькі мислителі К. Маркс і Ф. Енгельс. На базі їх учення виникла відома ідеологічна течія – марксизм, яка проголосила себе ідеологією пролетаріату.

Соціал – демократичний підхідрозглядає соціалізм як суспільний лад, який досягається не в результаті революційної ліквідації капіталізму, а шляхом його реформування зі збереженням приватної власності, забезпеченням росту середнього класу, досягненням вищого рівня політичної, соціальної, економічної свободи, соціальної рівності та справедливості.

Характерні риси ідеології соціал – демократизму:

1) матеріалістичне трактування суспільного життя;

2) підхід до аналізу суспільних явищ з позиції трудящих мас, усього народу;

3) гуманістичний характер поточних та кінцевих цілей;

4) соціальний колективізм;

5) історичний оптимізм.

Основні політичні ідеї соціал – демократизму:

1. Заперечення будь – якої диктатури як форми політичної влади.

2. Відданість принципу демократичного парламентаризму.

3. Орієнтація на політичний плюралізм і консенсус при розв’язанні важливих проблем.

4. Пріоритет мирних, демократичних засобів досягнення поставленої мети.

5. Державне (але не надмірне) регулювання економіки і розвиток ринкових механізмів.

6. Відданість концепції соціальної захищеності трудящих мас.

7. Орієнтація на мирне співіснування різних держав та їх достатню безпеку.

Основні положення демократичного соціалізму:

Мета – соціалізм (свобода, справедливість, солідарність, рівність).

Політична демократія:

- Гарантоване право на життя.

- Захист від свавілля держави.

- Свобода віросповідання, загальні вибори.

- Право на культурну автономію для меншин.

- Незалежність суддів і право на опозицію.

Міжнародна демократія:

- Підтримка миру.

- Боротьба проти гноблення і експлуатації народів.

- Допомога слабкорозвиненим країнам.

Економічна демократія:

- Повна зайнятість.

- Вища продуктивність праці.

- Піднесення життєвого рівня.

- Соціальне забезпечення.

- Справедливий розподіл доходів і власності.

- Соціальне планування.

- Забезпечення приватної власності, змішане суспільство.

- Демократизація економіки при збереженні її державного регулювання (принципом і рушійною силою такого регулювання є ринок).

Соціальна демократія:

- Пошук «вічних ідеалів і цінностей»: свобода поглядів, преси, об'єднань.

- Високий рівень життя, соціальне забезпечення.

- Справедливість – рівні соціальні можливості.

- Солідарність.

Фашизм сформувався в 20 – 30 – х роках ХХ ст. родоначальниками фашизму є колишній лідер лівого крила італійських соціал – демократів Б. Муссоліні і німецький політичний діяч А. Гітлер.

Теоретичною основою націонал – соціалістичної ідеології є ідеї расизму і елітаризму. Фашизм висунув теорію про зверхність певних народів над іншими. Цілісність раси, створення можливостей для її розвитку оголошувалось найважливішою цінністю.

Риси фашизму:

- тоталітаризм;

- зрощування партій з держапаратом;

- консолідація екстремістських організацій;

- расизм, геноцид, шовінізм, елітаризм, вождізм;

- використання крайніх методів, форм насильства для досягнення політичної мети;

- правовий нігілізм;

- ліквідація демократичних свобод, антидемократизм;

- максимальний контроль за громадським і особистим життям громадян;

- жорстокі переслідування інакомислячих.

Концептуальні засади фашизму:

- відкрита ставка на силові методи досягнення мети;

- агресивні форми поведінки;

- провокування суспільної напруженості;

- проголошення етнічної расової винятковості та гегемонії своєї нації;

- вияв крайньої нетерпимості до інакомислячих;

- здійснення підривних акцій;

- легко адаптується до ідеології, в основі якої лежать ідеї «сильної» держави і підлеглості їй індивідуальних політичних прав;

- установка на заохочення мілітаризму;

- як ідеологія, містить міфологічні та ірраціональні документи.

Однак, як показало життя, ні одна система поглядів не може претендувати на абсолютну істину. Навіть на точні науки в кінцевому підсумку впливають світоглядні принципи. Тому в демократичних країнах конституційно закріплене положення, що жодна течія чи ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова.

Дата добавления: 2015-05-23