Основні напрями і особливості сучасної соціальної та економічної політики України

Питання для самоперевірки

1. Що таке політична система суспільства?

2. Охарактеризуйте теорію політичної системи Д. Істона.

3. Розкрийте суть теорії політичної системи Г. Алмонда.

4. Назвіть характерні риси теорії політичної системи К. Дойча.

Тема 6. Економічна і соціальна політика

Мета: охарактеризувати основні напрями і особливості сучасної соціальної та економічної політики України.

Зміст самостійної роботи

1. Основні напрями і особливості сучасної соціальної та економічної політики України.

Література

Базова:

1. Ганслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. — К., 1996

2. Основы политологии (наука о политике): Учеб. для вузов / Под ред. А.Боднара. — К., 2010

3. Политические учения: история и современность. Домарксистская политическая мысль. — М., 1991

4. Потульницький В. Теорія української політології — К., 2000

5. Політологія: Курс лекцій / За ред. І.С.Дзюбко. — К., 2010

6. Політологія: Підручник / За ред. О.І.Семківа. 2-е вид. — Львів, 1994

7. Санистебан Л.С. Основы политической науки. — М., 1992

8. Политология: Курс лекций / Под ред. В.В.Миронова. — М., 2000

9. Демидов В.И., Федосеев А.А. Основы политологии: Учеб. пособие. — М., 1995

10. Короткий політологічний словник. — К., 1991

11. Бебик В.М. Політологія. Теорія. Методологія. Практика. — К., 1997

12. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. — М., 1997

13. Гаджиев К.С. Политическая наука. — М., 1998

14. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіна, В.П.Горбатенко. — К., 2011

15. Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології. — К., 2012

16. Основи політології / За ред. Ф.М.Кирилюка. — К., 2012

17. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С.Шемшученка, В.Д.Бабкіна. — К., 1997

18. Брегеда А.Ю. Основи політології. — К., 2012

Допоміжна:

19. Дзюбко І.С., Циганков П.А. До питання про предмет політології // Український історичний журнал. — 1991. — № 7

20. История политических и правовых учений: Учеб. пособие / Под ред. В.С.Нерсесянца. — 2-е изд. — М., 1988

21. Каверин С.В. Потребность власти. — М.,1991

22. Луковская И.Д. Политические и правовые учения: Историко-теорети-ческий аспект. — Л., 2000

23. Михальченко М., Цимбалюк П. Політична ситуація в Україні. Перспективи розвитку // Розбудова держави. — 1993. — №1

24. Молчанов М. Ідеологія влади: віхи історії // Політичні читання. — 1992. — Вип. 2. — С.144—160

25. Шевченко В.Ф. Філософія поступу і стратегія України // Віче. — 1993. — №1. — С. 35—45

26. Шинкарук В. Громадське суспільство, держава, ідеологія // Розбудова держави. — 1993. — №5. — С. 51—54

27. http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-71.html

28. http://the-law.at.ua/_ld/2/268_MyX.pdf

29. http://books.br.com.ua/themes/272/357

Методичні рекомендації

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури за умов руйнації економічних зв´язків призвело до кризового соціального стану суспільства. Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині 90-х pp. XX ст., відродження “тіньової” економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері:

• зниження рівня життя значної частини населення;

• значну частку прихованого безробіття;

• різку поляризацію населення за рівнем доходу;

• майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;

• посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції;

• формування маргінальних груп населення, готових до суспільне деструктивних дій.

Соціальна політика – це діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування, вітчизняних і зарубіжних підприємств, установ усіх форм власності, їх об´єднань і асоціацій, громадських і приватних фондів, громадських і релігійних організацій, громадян щодо розвитку й управління соціальною сферою, щодо збалансування розвитку суспільства, забезпечення стабільності державного правління, соціального захисту населення, створення сприятливих умов для існування індивідів і соціальних спільнот.

Нерозв´язання соціальних проблем викликає негативні соціальні явища, які стримують і деформують розвиток суспільства, унеможливлюють повноцінну участь громадян у всіх сферах суспільного життя.

Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю:

• відміни системи субсидованого житлового фонду та комунальних послуг і підвищення видатків на комунальні послуги;

• раціоналізації і спрощення існуючої системи пільг;

• зменшення видатків на розподіл і доставку допомоги з метою підвищення рентабельності системи;

• впровадження цільового спрямування витрат на допомогу тим, хто її найбільше потребує, зокрема на пільги для дітей та пенсіонерів з низьким рівнем доходів;

• реформи пенсійного забезпечення;

• переходу від державного фінансування охорони здоров´я до його здійснення переважно на страхових засадах,

• підвищення межі пенсійного віку;

• відміни вікових пільг;

• обмеження прав на пільги:

• ліквідації прихованого безробіття тощо.

Важливими проблемами соціальної політики України є:

- визначення шляху суттєвого підвищення вартості національної робочої сили;

- поєднання політики економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою;

- підвищення платоспроможного попиту населення;

- посилення мотивації праці;

- зайнятість населення.

У процесі трансформації політичної та економічної систем в Україні триває пошук ефективної моделі розвитку економіки. Очевидно, що нова економічна система не може бути “чистим” капіталізмом, який переважав усередині XIX ст. Тим більше що в розвинених країнах домінують змішані суспільства. У них взаємодіють ринок як засіб підвищення ефективності економіки і система коригування ринку як засіб досягнення оптимально справедливого розподілу доходів через структуру соціального законодавства.

Eкoнoмiчнa політика України на початку XXI ст. має своєю головною метою перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Риси сучасного економічного становища України:

- величезна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств країнам близького і далекого зарубіжжя;

- відставання сектора економіки, який виробляє товари, від сектора економіки, який їх споживає;

- паливно-енергетична залежність від Росії;

- занадто сильний контроль економіки з боку українського уряду, що має ефект придушення того її сектора, що виробляє товар;

- криміналізація стосунків між державним апаратом і бізнесом, розподілення між кланами найприбутковіших секторів економіки України;

- Україна занадто відірвана від світової економіки.

Основними завданнями української держави в галузі економіки є:

- реформування електроенергетичного сектора;

- надання людям економічної свободи;

- зміцнення інституційних структур національної економіки;

- стабілізація національної валюти;

- створення умов для подолання кризи виробництва і для підвищення його конкурентоспроможності;

- розвиток аграрного сектора економіки, перетворення землі в товар і набуття нею реальної вартості;

- утвердження відкритого типу економіки, забезпечення прозорості економічних процесів;

- входження України у світовий економічний простір;

- захист вітчизняного товаровиробника шляхом створення фінансового, кредитного та податкового механізмів, які стимулюють виробництво;

- створення української економіки як самодостатньої системи;

- перехід відносин між суб´єктами господарювання з бартерних принципів на грошовий (товарно-грошовий);

- легалізація “тіньових” капіталів і виробництв, “тіньової” економіки і відносин;

- інтенсифікація процесів приватизації, особливо в аграрному секторі;

- посилення боротьби з економічною злочинністю, корупцією;

- переведення економіки у ліберальне русло.

Реалізація економічної політики в Україні передбачає використання таких методів впливу держави на економіку, як:

- регулювання і планування пропорцій;

- державні замовлення;

- цільові програми;

- політика доходів;

- вирівнювання економічних потенціалів і життєвих умов різних регіонів.

Модель економічного розвитку України передбачає поетапне здійснення цілеспрямованої, науково обґрунтованої програми виходу з кризи шляхом поєднання регулюючого впливу державних органів на економіку і запровадження ринкових відносин. Ключовим чинником у створенні економічної сфери, сприятливої для підприємницької діяльності, є держава, яка, не втручаючись у діяльність приватних підприємств, управляє ринком і підтримує його, стримує негативні тенденції через відповідні юридичні важелі — програми оподаткування, монетарну політику. Держава покликана дбати про поєднання приватних і суспільних інтересів.

Здійснюючи стратегію виходу з економічної кризи, важливо брати до уваги, що перехід суспільства від тоталітарного устрою до демократичного не відбувається за кілька років. Економіка України потребує суттєвих структурних змін, а це неможливо без формування механізму відтворення цілісної національної економіки (за роки незалежності так і не вдалося його сформувати). Тому потрібні всебічно обґрунтована концепція економічних реформ, відповідні управлінські структури, професійно підготовлені кадри, які б досконало володіли механізмами перетворення сучасної економіки. У ситуації, коли першочерговим завданням є розв´язання проблем модернізації економіки і прискорення темпів розвитку країни, існує спокуса встановити авторитарний режим.

Та застосування авторитарних методів управління матиме лише тимчасовий успіх. А формування соціальне орієнтованої економіки неможливе без утвердження демократичної, соціальної, правової держави.

З огляду на реалії й особливості суспільного життя в Україні, становлення та розвиток її політичної системи характеризуватимуть такі параметри:

- подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору для самоуправління суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації;

- побудова справді демократичної, соціальної, правової держави з ефективно діючим парламентом, професійним висококваліфікованим урядом, незалежними судовими органами;

- формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

- розвиток політичної свідомості та політичної культури суспільства й особистості як на загальнодержавному, так і на побутовому рівні;

- забезпечення необхідних умов для вільного розвитку нації загалом і кожного етносу зокрема, формування та підвищення національної свідомості й самосвідомості, національної культури;

- удосконалення діяльності ЗМІ, підвищення їх ролі,в регулюванні політичних відносин, управлінні суспільством, формуванні політичної свідомості та політичної культури суспільства і кожного громадянина;

- своєчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього та міжнародного становища України (постійна самоадаптація).

Гармонізація політичної системи українського суспільства разом з ефективними економічними перетвореннями покликані забезпечити політичну та економічну безпеку держави, високий життєвий рівень її громадян.

Дата добавления: 2015-05-23