Проблемні питання у сфері торгівлі цінними паперами в Україні

Дослідженню різним видам професійної діяльності на фондовому ринку було присвячено багато робіт різних авторів, таких як А.В. Габов, А.В. Семенов, Є.Б. Фіолетов, В.А. Васильєва, Р.В. Колосова, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць, В.В. Рєзніковата ін. Але незважаючи на численні публікації в цій сфері, на сучасному етапі ця проблема потребує подальшого наукового дослідження.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на
фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами, які
створюються у формі господарського товариства та для яких перації
з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами є виключним
видом діяльності. [1] Оскільки торговці цінними папери мають право на здійснення лише тих видів діяльності, які прямо встановлені законодавством, то можна дійти висновку, що вони володіють спеціальною цивільної правосуб’єктністю.

В свою чергу ч. 1 ст. 91 ЦК встановлює, що юридична особа здатна мати такі ж права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Тобто правосуб’єктності юридичної особи ЦК надано рис універсальності.

Питання щодо природи відносин з торгівлі цінними паперами в науці є дискусійним. Більшість дослідників такі відносини вважають фінансовим посередництвом. Але такий підхід є виправданим лише з економічної точки зору і необґрунтовано розширений з огляду на правову природу посередництва. [2] Такого висновку можна дійти, проаналізувавши ознаки такої діяльності. Так, брокерська та дилерська діяльність передбачають укладання торговцями цінними паперами цивільно-правових договорів від свого імені. Відповідно до ст 237 ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Тобто в даному випадку в зазначених видах професійної діяльності дійсно немає ознак представництва. Але андеррайтинг, в свою чергу, передбачає надання послуг щодо розміщення торговцем цінних паперів за дорученням, відімені та за рахунок емітента. Саме останні три ознаки й дають підстави співвідносити андеррайтинг з представництвом, а не посередництвом. [3]

На сьогоднішній день існуюють певні проблеми, пов’язані зі здійснення андеррайтингу, які передусім є наслідком відсутності належного законодавчого регулювання таких відносин. Наприклад, відносини, які виникають, коли андеррайтер придбає цінні папери емітента і не може їх розмістити. Тому виникає небезпека того, що в нашій державі такі посередники, не розмістивши придбані цінні папери, намагатимуться скористатися правами, які надаються за цінними паперами. А такі дії суперечать самій сутності договору андеррайтингу.[4]

Необхідно зазначити, що обов’язок андеррайтера діяти в інтересах емітента передбачений у ч. 4 ст. 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок». Але з іншого боку професійний торговець не може не враховувати інтересів інвесторів, які перш, ніж купувати цінні папери, мають отримати достатній обсяг інформації про них і емітента. Українське законодавство на сьогоднішній день не передбачає відповідальності андеррайтера за подання неправдивих або неповних відомостей, що суперечить міжнародній практиці. А тому така ситуація на фондовому ринку України створює простір для зловживань.

Крім того, конфлікт інтересів полягає в тому, що якщо при розміщенні цінних паперів андеррайтингу стають відомі певні обставини, які потенційно можуть негативно вплинути на інвестиційну привабливість цих цінних паперів.Андеррайтер має обрати, чи повідомляти цю інформацію інвесторам, що виразили бажання придбати цінні папери, або ж приховати її. А тому розкриття таких відомостей буде правильним діянням з боку андеррайтера, але не відповідатиме ані інтересам емітента, ані інтересу самого андеррайтера.

Правознавці зазначають, що вирішення цього конфлікту пускається «на самотік». Але в такому випадку андеррайтерам не будуть довіряти в обороті, що призведе до того, що більше доходу стануть приносити послуги тих посередників, хто може правильно встановити баланс між інтересами емітента і інтересами інвесторів.

Важливою умовою функціонування ринку цінних паперів та здійснення діяльності його учасників виступає контроль, який може бути державним і недержавним. Останній за діяльністю учасників ринку цінних паперів здійснюють саморегулівні організації. СРО професійних учасників фондового ринку утворюються за принципом: одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів. Така СРО повинна об’єднувати більше 75 відсотків професійних учасників фондового ринку за одним з видів професійної діяльності. [5] Важливою умовою здійснення професійної діяльності є членство щонайменше в одній СРО.

Звертає увагу на себе той факт, що участь у СРО учасників ринку цінних паперів є обов’язковою, в той час, коли адміністратори недержавних пенсійних фондів і кредитні спілки вступають у асоціацію добровільно.[6] А це суперечить міжнародному законодавству та свідчить про порушення принципу рівності учасників правовідносин.

Література:

1. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок», ст. 17

2. «Вісник Вищої ради юстиції» № 2 (14) 2013

3. Юридична енциклопедія у 6т/За заг. ред. Шемшучено Ю.С.. – Т. 5.

4. Маслова-Юрченко К.О.//Сучасні проблеми цивілістики: матеріали «круглого столу», 2013. – с. 84-87

5. Положення про об’єднанняпрофесійнихучасників фондового ринку від 27.12.2012 № 1925

6. Закон України «Про кредитні спілки» у ред. від 06.11.2014, ч. 1 ст. 2

Косінова Катерина Станіславівна,

студентка 3-го курсу Інституту підготовки кадрів для органів юстиції України

Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого

Науковий керівник – д.ю.н., професор Спасибо - Фатєєва І.В.

Дата добавления: 2015-05-23