Фіктивне банкрутство

В умовах складної економічної ситуації в Україні значна кількість підприємств опинилася в стані неплатоспроможності, із значною сумою боргових зобов’язань, у тому числі перед працівниками та бюджетом, при відсутності фінансових та сировинних ресурсів, з морально та фізично застарілою матеріально - технічною базою.

Необхідно зазначити правове регулювання інституту банкрутства, щоб дослідження цієї проблеми було комплексне. В Україні підстави і порядок визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом визначені в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. в редакції від 30 червня 1999р., главою 23 Господарського кодексу України та ст. 53 Цивільного кодексу України.

За законодавством України суб’єктами банкрутства можуть бути лише юридичні особи, зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності. Не може вирішуватися справа про банкрутство, якщо боржник не включений до держаного реєстру підприємств та організацій України або до реєстру суб’єктів підприємницької діяльності.

На теперішній час набуває поширення таке явище як фіктивне банкрутство. Визначення терміну «фіктивне банкрутство» міститься в ст. 215 ГК України. Під фіктивним банкрутством розуміють завідомо неправдиву офіційну заяву громадянина - засновника або власника суб’єкта господарської діяльності, а також службової особи – суб’єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. При цьому матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Із змісту ст. 218 КК випливає, що, для того щоб оголосити себе фіктивним банкрутом, суб’єкт підприємницької діяльності має: приховати, знищити фальсифікувати бухгалтерські та інші облікові документи, які відображають його економічну діяльність; приховати відомості про розмір майна, що йому належить, та про місце його знаходження, іноді передати майно у інше володіння, відчужити або знищити його тощо. Подальші процедури такі самі, як при не фіктивному банкрутстві.

Чинне законодавство України про банкрутство (ч. 3 ст. 215 ГК) передбачає відповідальність за умисне банкрутство (доведення до банкрутства). Умисне банкрутство – це стійка неплатоспроможність суб’єкта підприємництва, викликана цілеспрямованим діями власника майна або посадової особи суб’єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Як бачимо, стаття передбачає відповідальність, якщо господарські дії, вчинені навмисне власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності довели до банкрутства і завдали великої шкоди. Діяння визначене в цій статті, встановлює відповідальність за традиційне «злісне банкрутство».

Негативну сторону відображають саме корисливі мотиви доведення до банкрутства. На жаль, ця проблема на сьогодні є досить актуальною. Існує велика кількість підприємств, які, ховаючись за процедурою банкрутства, не бажають платити кредиторам, а особливо державі. Симптомом, що насторожує, тут є виведення активів або незаконне їх заміщення. Ці маніпуляції виявляються шляхом аналізу фінансових документів, що може дати привід для більш поглибленої перевірки. Якщо наявне різке погіршення фінансового стану, а виведення активів відбувається швидкими темпами, це дає підстави припускати наявність ознак навмисного банкрутства.

Банкрутство активно використовується також як інструмент у корпоративній конкуренції. Агресивний інвестор, скупивши борги підприємства, яке йому сподобалося, і вибравши найбільш сприятливий момент може ініціювати процедуру банкрутства й призначити свого арбітражного керуючого, через якого надалі контролюватиме всю діяльність і фінансові потоки боржника. А в плані санації з подачі найбільшого кредитора може бути передбачений пункт про обмін корпоративних прав боржника на вимоги кредиторів. Таким чином, банкрутство використовується як відносно дешевий та ефективний інструмент тіньової приватизації.

Отже, за своєю суттю банкрутство як цивільно-правова категорія є невід’ємною частиною і нормальним явищем ринкової економіки, природнім процесом конкурентної боротьби, в ході якої слабкі підприємства «вибувають з гри». Але коли в цю гру вступають недобросовісні суб’єкти, тоді вона набирає зовсім інших оборотів. Дії вчинені власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності при традиційному злісному банкрутстві становлять небезпеку в тому випадку, коли вони вчинені навмисно з корисливих мотивів, з метою доведення суб’єкта господарської діяльності до банкрутства.

Література:

1. Сугоняко О. Щодо питання вдосконалення антикризового законодавства//
Підприємництво, господарство і право: Щомісячний науково – практичний господарсько- правовий журнал.-2002.-№2 С. 12-15

2. Дудоров О. Про криміналізацію незаконних дій у разі банкрутства//Вісник прокуратури: Загальнодерж. фахове юрид. вид.-2001.-№2 С.30-39

3. Данишевська В. Огляд законодавства про банкрутство//Українське комерційне право.-2002.- №3 С.7-13

5. Рябцева Я.Г. Поняття та ознаки банкрутства//Вісник господарського судочинства.-2002.-№4 С. 213- 217

6. Грек Б. Фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства//Юридичний журнал: Аналіт. матеріали. Коментарі. Судова практика.-2004.-№5 С.98- 103

Макаровець Юлія Сергіївна,

студентка 3-го курсу Інституту прокуратури і слідства

Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник – к.ю.н., доцент Кривенко Ю.В.

Дата добавления: 2015-05-23