Дарування на випадок смерті: римське право та сучасне законодавство

Відомий іспанський романіст професор Гарсія Гаррідо зазначав: «Дарування в римському праві розумілось як акт виявлення щедрості, який мав на увазі певне виснаження коштів дарувальника і збагачення одержувача. В цьому сенсі класичне дарування не було типовим договором, а підставою для акта привласнення майна або прибутком» [1, С. 270]. Окремим випадком дарування була обіцянка щось надати, вчинити певні дії, тобто дарча обіцянка. Більш повну характеристику дарування можна отримати з тексту основного джерела римського права – Дигест Юстиніана, в якому зазначалось: «Існує багато дарувань. Хтось дає, маючи на увазі, що він бажає, щоб це негайно стало належати тому, хто приймає дар, і ні в якому разі не поверталося до нього (дарувальнику), і робить він це, щоб показати щедрість і великодушність; хтось дає, щоб це тоді стало належати тому хто приймає (дар), коли щось станеться - це не буде даруванням у власному розумінні, але все це умовне дарування …» Римський закон допускав, як особливий вид договору, дарування на випадок смерті, який не вважався обов’язковим для дарувальника і останній, у будь-який час до відкриття спадщини, міг його скасувати. Але варто зазначити, що римські юристи за низкою ознак відмежовували дарування і угоди на випадок смерті (mortis causa donatio). За своєю суттю це звичайне дарування і включає в себе всі його ознаки, але виконання цього договору відкладається до смерті дарувальника і обумовлюється тим, що дарувальник помре раніше обдарованого. Це пояснюється тим, що дарувальник бажає втримати дарунок в себе до смерті, ніж подарувати його обдарованому, але, разом з тим, бажає краще подарувати його обдарованому, ніж своєму спадкоємцеві [2, С. 21]. Юстиніан в одному із своїх законів прямо вказував на існування між юристами та законодавцями сумнівів щодо того, куди відносити mortis causa donatio: до дарування чи до розпоряджень останньої волі. Юстиніан був схильний до другого варіанту, проте оскільки дарування на випадок смерті зберегло певний перелік ознак, які досить чітко відокремлюють його від розпоряджень останньої волі, його віднесли до дарування. А саме: 1) для того щоб дарування вступило в силу необхідно прийняття дарунка обдарованим; 2) при встановленні дарування на випадок смерті дарувальник має право повернути дарунок назад або змінити його, а також він може відмовитись від такого права, тобто йдеться вже про безповоротність подарунка. З часом римські юристи прийшли до висновку, що дарунок визнається безповоротним тоді, коли це прямо встановлено при здійсненні дарування; 3) дарування на випадок смерті, як і будь-який договір дарування, є безоплатним, тому обдаровуваний не може бути обтяжений виконанням якоїсь дії на користь дарувальника [3]. Отже, в римському праві за цим договором майно попереднього власника (дарувальника) переходить до його наступника (обдаровуваного) лише після настання смерті власника, що прямо суперечить сучасному законодавству.

Ч. 3 ст. 723 ЦК України зазначає, якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється [4].

Норми ЦК України не передбачають можливість дарування на випадок смерті. Майно за договором дарування може бути передане лише за життя дарувальника або обдаровуваного. Адже майнові відносини, що виникають на підставі договору дарування, мають особистий характер, а тому смерть будь-якого учасника договору дарування припиняє зобов'язання передати певне майно у дарунок. Тому передане та прийняте на підставі договору дарування майно належить обдаровуваному на праві власності, і у разі його смерті воно включається до складу спадщини та переходить до спадкоємців обдаровуваного. Проте закон по-іншому регулює ситуацію, коли був укладений консенсуальний договір дарування, за яким передача дарунку мала відбутись у майбутньому та пов'язувалась із настанням певного строку (терміну) або відкладальної обставини. Зокрема, якщо настане смерть дарувальника чи обдаровуваного до настання строку (терміну) чи відкладальної обставини, встановленої у договорі дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, то відповідно: спадкоємці обдаровуваного не вправі вимагати від дарувальника виконання його зобов'язань за договором, а до спадкоємців дарувальника не переходить зобов'язання щодо передачі дарунку обдаровуваному. Законом встановлено, що договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому у випадку смерті дарувальника або обдаровуваного припиняється. Таким чином, у спадкоємців зазначених осіб не виникає жодних прав чи обов'язків за даним договором. А розпорядження про передачу майна після смерті особи оформлюється заповітом.Отже, найважливішою ознакою відмінності дарування на випадок смерті за часів римського законодавством та сучасного періоду є, перш за все, відсутність такого права за цивільним законодавством нашої держави. Адже ЦК України не передбачає ані такого договору, ані такої можливості як дарування на випадок смерті.

Література:

1. Гарсия Гарридо М. Х. Римское частное право. – М. – 2005. – 343 с.

2. Умов В.А. Дарение, его понятие, характерные черты и место в системе права: Сравнительное исследование по римскому и новейшему законодательствам. – М.: СПАРК. – 2007.

3. Савельев В.А. Дарение в римском праве и в современном законодательстве. // Журнал российского права. – 2007. – № 3.

4. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.

Ушахина Анастасия Артуровна,

студентка 2 курса факультета международно-правовых отношений

Национального университета «Одесская юридическая академия»

Научный руководитель – к.ю.н., доцент Деревнин В.С.

Дата добавления: 2015-05-23