Актуальні проблеми спадкування за заповітом

Предметом є проблемиспадкування за заповітом.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що інститут спадкового права в усіх правових системах, як стародавніх, так і сучасних, є одним із найважливіших. Його значимість обумовлюється також тим, що об’єктом спадкування переважно є право власності. Що залишається після смерті власника, кому має перейти майно, в якому порядку та обсязі – всі ці проблеми спадкового права з найдавніших часів і до нашого часу залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавців та дослідників, кожної людини, оскільки в тій чи іншій мірі торкається його інтересів. Важливим є також питання охорони інтересів спадкодавця, виконання його волі, якщо вона була заявлена у заповіті, оскільки останнім часом цьому питанню приділяються незначна увага. З прийняттям Конституції України відбулась переорієнтація суспільних відносин на охорону і захист громадян, побудову демократичної, правової держави, що зумовлює необхідність дослідження та аналізу на науковому рівні сучасного стану забезпечення прав суб’єктів спадкових правовідносин.

Виникнення права власності та розвиток шлюбно-сімейних відносин зумовили потребу відповіді на питання щодо долі майна, яке залишається після смерті людини. Можливість визначити долю майна після смерті і передати його в спадщину – є однією із найважливіших гарантій стабільності відносин приватної власності. Значення спадкування полягає насамперед у тому, що кожному членові суспільства гарантується, що доля надбаних ним за матеріальних благ буде визначена ним особисто: або вони перейдуть до найближчих йому осіб, або зайого волею стануть надбання суспільства Спадкування виступає як похідна інституція від права власності. К. Маркс у свій час писав: якби діти були забезпечені після смерті своїх батьків, то батьки б не турбувалися про те, щоб залишити їм засоби для життя, але поки цього немає, скасування спадкового права привело б до труднощів.

Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінене заповітом, тобто спадкодавець у заповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто. У цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі у числі спадкоємців у відповідних статтях Цивільного кодексу України. Такі особи називаються законними спадкоємцями або колом спадкоємців за законом. Як стверджує С.Я.Фурса, складання заповіту немає смислу, якщо спадкодавця влаштовує спадкування за законом, а саме:

- коло осіб, які будуть спадкувати його майно за законом;

- величини часток спадщини, які їм належить за законом.

Питання щодо того, якими критеріями має керуватися законодавець, визначаючи коло спадкоємців за законом, одне із найбільш спірних у цивілістичній літературі. Так, Г.Ф.Шершеневич, визначаючи дві засади спадкування за законом – сімейні і родинні, вважав, що пріоритет необхідно надавати сімейним засадам, оскільки фізіологічний зв’язок не завжди збігається із зв’язком духовним. Ще окремі дореволюційні російські цивілісти висловлювалися про доцільність обмеження кола спадкоємців при спадкуванні за родовими ознаками. Так, М.Я.Пергамент зазначав необхідність встановлення певної межі, за якою родичі вже не будуть братися до уваги, а спадщина переходитиме до держави, міста, громади, установи чи фонду, який має соціально, освітянську чи філантропічну мету, тобто в тому чи іншому вигляді переходить суспільству, країні, народу. Безмежність розширення кола спадкоємців за законом може призвести до того, що спадщину отримають особи, які навіть гадки не мали про існування спадкодавця, яких А.А.Бугаєвський свого часу іронічно називав “ спадкоємцями, які сміються ”.

У чинному законодавстві України встановлено п’ять черг спадкоємців за законом. До них законодавець відносить: дітей спадкодавця, подружжя, яке його пережило, батьків, братів та сестер, бабу, діда, дядька, тітку, членів сім’ї спадкодавця, родичів до шостого ступеня споріднення та утриманців спадкодавця. При визначенні осіб, які належать до дітей подружжя, батьків, а також дитини померлого, яка народилася вже після його смерті, слід керуватися нормами сімейного законодавства. Законодавець вживає термін “ дитина ” як факт походження особи від певних батьків і наявність між ними споріднення першого ступеня. Формулу законодавця, яка визначає спадкоємця як “ особу, яка була зачата за життя спадкодавця і народжена живою після відкриття спадщини ”, М.Ю.Барщевський вважає не зовсім вдалою, оскільки дитина спадкодавця не може бути зачата не за його життя.На це твердження Є.І.Фурса зазначає, що така позиція не враховує сучасного рівня науки, зокрема, генетики, і в свою чергу пропонує чітко регламентувати поняття біологічних батьків у законодавстві і в спадковому праві зокрема.

Сьогодні набуває особливої актуальності питання щодо встановлення батьківства і материнства при штучному походженні дитини. З часом випадки народження дітей за таких обставин не будуть поодинокими і тому виникає запитання: чи тотожні поняття “ біологічна дитина ” і “ спадкоємець ”?

До дітей спадкодавця прирівнюються і усиновлені діти, які спадкують саме після свого усиновителя і вже не вважаються спадкоємцями за законом рідних батьків. Однак, окремі фахівці вважають, що усиновлені ні за яких обставин не стають спадкоємцями своїх братів і сестер, діда та баби з боку усиновителя.

Спірною є думка, що не виникає ніяких прав та обов’язків між усиновленими та іншими дітьми усиновителя тому дитина усиновителя і усиновлена дитина не перебувають у правових відносинах брата або сестри.

Проблемним питанням в галузі спадкування за законом визнається також можливість спадкування між фактичним, а не юридично зареєстрованим подружжям. Згідно з законодавством України подружжя визнається спадкоємцем за законом лише у тих випадках, коли воно перебувало у зареєстрованому шлюбі з померлою особою.

У Цивільному кодексі України значно розширене коло спадкоємців за законом, причому цей термін поширюється на осіб не лише за ознакою родинних чи сімейних зв’язків, а й за ознакою членства у сім’ї. Однак, чинне законодавство не містить визначення поняття “ член сім’ї ”. Офіційне тлумачення цього поняття спробував дати Конституційний Суд України, у рішенні якого від 3 червня 1999 року зазначено, що природа сімейних правовідносин визначається кровними (родинними) зв’язками або шлюбними відносинами; спільним постійним проживанням; веденням спільного господарства.

Варто зазначити, що введення в п’яту чергу спадкування за законом родичів шостого ступеня споріднення практично позбавляє державу так званої відумерлої (вимороченої) спадщини. Якщо перехід вимороченої спадщини до держави є несправедливим, то чи доцільною є пропозиція, за якою цю саму спадщину замість держави отримуватимуть далекі родичі. І як вже було слушно зазначено, ці далекі родичі й самі не розраховували отримати щось із цієї спадщини.
Зокрема, до числа спірних питань спадкового права традиційно відносять поняття “ утриманець ”, але оскільки спадкодавець за життя турбувався про ту чи іншу особу, то позбавлення її засобів існування після смерті спадкодавця означає спотворення волі спадкодавця.

Підсумовуючи все вище зазначене, робимо висновок про те, що з прийняттям нового Цивільного кодексу України у спадковому праві з’явилися новели, які потребують єдиного розуміння, тлумачення і застосування. Серед них особливе місце займають проблеми, що стосуються спадкування за законом в Україні.

Література:

1. Бугаевский А.А. Советское наследственное право. – Одесса, 1926. – 122 с.

2. Барщевский М.Ю. Если открилось наследство. – М.: Юрид. лит., 1989. – 182с.

3. Чуйкова В. Ю. Правові питання спадкування за заповітом. дис... канд. юрид. наук; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. — Х., 1999. — 19 с.

Чилікін Дмитро Вадимович,

студента 2-го курсу Інституту прокуратури та слідства

Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник – к.ю.н., доцент Деревнін В.С.

ІНСТИТУТ ОГОЛОШЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ПОМЕРЛОЮ В УКРАЇНІ

Крім визнання фізичної особи безвісно відсутньою, законодавство передбачає правові підстави для оголошення фізичної особи померлою. Такий інститут передбачений нормами ЦК України, оскільки інколи довготривала відсутність особи дає підстави припускати, що такої особи вже немає в живих.

Наприклад, громадянин був пасажиром туристичного автобусу, з яким сталася аварія. Серед вбитих і поранених його не виявлено. За таких обставин він може бути оголошений померлим через 6 місяців після аварії. Інший строк встановлено для військово службовців або інших громадян, які пропали у зв'язку з воєнними діями. Вони можуть бути оголошені померлими не раніше ніж після закінчення двох років з дня припинення бойових дій.

Оголошення фізичної особи померлою має на меті врегулювання такого фактичного стану, коли відсутність, у визначених законодавством України випадках, учасника правовідносин унеможливлює врегулювання відносин, що були встановлені між сторонами. А це означає, що панування ситуації невпевненості гальмує, як і прийняття рішення (наприклад, про укладення договору купівлі-продажу з новим покупцем), так і здійснення дальших правочинів.

Взагалі, питання оголошення фізичної особи померлою було завжди актуальним. Серед вітчизняних науковців у сфері цивільного права особливий інтерес викликають наукові роботи таких вчених, як Є.О.Харитонова, І.А Бірюкова, Е.А. Суханова, А. Г. Діденка, Р.В.Іхсанова та інші. За своїми правовими наслідками оголошення фізичної особи померлою майже прирівнюється до смерті, а визнання її безвісно відсутньою має лише ті наслідки, які передбачені в законі.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена померлою у судовому порядку. При цьому не вима­гається, щоб попередньо її було визнано безвісно відсутньою [1].

Для оголошення фізичної особи померлою потрібна наявність ряду умов, зокрема:

1) відсутність громадянина в місці його проживання;

2) довготривала відсутність відомостей про місце перебування такої фізичної особи;

3) звернення зацікавлених осіб до суду;

4) рішення суду про оголошення громадянина померлим.

Слід зазначити, що оголошення громадянина померлим базується на презумпції смертності (тобто на припущенні, що громадянин, який відсутній, - мертвий). Презумпція смертності може бути по-різному обгрунтована. Розрізняються: безвісна відсутність - умовна презумпція смерті особи, і оголошення померлим - безумовна презумпція смерті особи. Г.Н. Амфітеатрів, М.Г. Стучінскій, А.Г. Потоків вважають, що при безвісному відсутності діє презумпція життя зниклого особи, так як прийняті при цьому заходи відрізняються від тих, які спричиняє смерть людини. Я вважаю, що правильніше називати цю презумпцію умовної презумпцією смерті. Невідомість місцеперебування особи і втрата всіх зв'язків з ним швидше викликають припущення про його смерть, ніж життя.

Наслідки винесення судом рішення про оголошення громадянина померлим спеціально законом не передбачені, оскільки вони повинні збігатися з тими, що мають місце при смерті громадянина. Однак повної тотожності наслідків, зрозуміло, немає. Таким чином, Е.А.Суханов визначає, що оскільки в основі лежить тільки припущення про смерть громадянина, то правоздатність його з моменту вступу рішення суду в законну силу не припиняється [2].

Разом з тим А. Г. Діденко зазначає, що скасування рішення суду про оголошення громадянина померлим призводить до відновлення його прав, але відновлюються не всі права. Так, наприклад, якщо чоловік вступив у новий шлюб, то шлюбні відносини з ним автоматично не відновлюються. Нове рішення суду є підставою для анулювання запису про смерть у книзі записів актів громадянського стану [3].

Ряд проблем виникає і при оголошенні громадянина померлим. Як відомо, вступило в силу судове рішення про оголошення громадянина померлим є підставою для внесення запису про смерть громадянина в книгу державної реєстрації смерті. Днем смерті громадянина вказується день набрання рішенням суду законної сили або встановлений рішенням суду день смерті, якщо громадянин, оголошений померлим, пропав за обставин, що загрожували смертю або дають підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку Виникає термінологічна розбіжность: стосовно державної реєстрації законодавець оперує поняттям "день", але очевидно, що правоздатність громадянина припинилася не в день набрання законної сили рішення суду, а в той момент, коли настала його смерть.

Виникає парадоксальна ситуація, складна юридична колізія: в один і той же час один і той же індивідуум є правоздатним учасником цивільного обороту, але його юридична смерть, зареєстрована у встановленому законом порядку, спричинила припинення всіх відомих правовідносин з його участю. Практично з цією проблемою пов'язано те, що рідко хто подає заяву, щоб особу визнали померлою, що зазвичай безсумнівно ускладнює процедуру встановлення статусу оголошення особи померлою.

Отже, можна зробити висновок, що оголо­шення фізичної особи померлою - це специфічний інститут, який базується на презумпції смертності (припущенні), що особа скоріше мертва ніж жива і викликає певні правові наслідки лише тоді, коли є відповідне рішення суду.

Література:

1. Бірюков І.А., Заїка Ю.О.Цивільне право України. Загальна частина Навчальний посібник / К.: КНТ, 2006.- 480 c.)

2. Цивільне право: У 2 т. Т. 1: Підручник/Відп. ред. проф. Е.А. Суханов. М.: Видавництво "Статут", 2010.С.162.)

3. А. Г. Діденко. Цивільне право. Загальна частина. Курс лекцій. «Нур-прес» - Алмати.-722 с., 2006

ЗМІСТ

СЕКЦІЯ 1

РОЛЬ ПРИНЦИПІВ DCFR У РЕГУЛЮВАННІ ПРИВАТНИХ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН

Харитонов Євген Олегович, Харитонова Олена Іванівна

ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ КОНЦЕПТУ ПРИВАТНОГО ПРАВА ЄВРОПИ І ПРИНЦИПИ DCFR.. 2

Шишка Роман Богданович

ЗНАЧЕННЯ ПРОЕКТУ ЗАГАЛЬНИХ ОСНОВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА.. 8

Адамова Олена Семенівна

ПРИНЦИПИ МОРСЬКОГО СТРАХУВАННЯ.. 11

Бабич Ірина Григорівна

ОДНОСТОРОННЄ РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ.. 14

Булеца Сібілла Богданівна

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЯКІСНИЙ ТОВАР В DCFR.. 17

Вороніна Надія Вікторівна

ДО ПИТАННЯ ОБОРОТОЗДАТНОСТІ ОБ’ЄКТІВ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ.. 20

Гончаренко Владислава Олександрівна

ВИРІШЕННЯ СПОРІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОНАННЯМ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ 23

Давидова Ірина Віталівна

ДО ПИТАННЯ ПРО ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ.. 28

Деревнин Владимир Сергеевич

ВЛАДЕНИЕ В ЗАРУБЕЖНЫХ ПРАВОВЫХ СИСТЕМАХ.. 30

Кирилюк Алла Володимирівна

ПРАВО НА ВІДТВОРЕННЯ ТА ПРАВО НА РОЗПОВСЮДЕННЯ ЯК ФОРМИ ВИКОРИСТАННЯ ТВОРІВ.. 34

Костова Наталія Іванівна

ПРИНЦИПИ ПРАВА У ПРОЕКТІ СПІЛЬНИХ ПІДХОДІВ (DCFR) 38

Кривенко Юлія Василівна

ПОЖЕРТВА ЧИ БЛАГОДІЙНА ПОЖЕРТВА?. 41

Машуков Роман Олександрович

ВИКОРИСТАННЯ ПРИНЦИПІВ DCFR ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ КАТЕГОРІЇ «КОНФЛІК ІНТЕРЕСІВ» У НАЦІОНАЛЬНІЙ ЦИВІЛІЛСТИЦІ 44

Некіт Катерина Георгівна

ПОНЯТТЯ ТРАСТУ В DCFR ТА ДЕЯКИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ ЯК ВЗІРЕЦЬ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВЦЯ.. 47

Нечипуренко Олександр Михайлович

ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПРОЕКТУ СПІЛЬНИХ ПІДХОДІВ.. 52

Орзіх Юрій Геннадійович

ВІДМОВИ ВЛАСНИКА ВІД ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ: ПИТАННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ НОТАРІУСОМ.. 55

Сафончик Оксана Іванівна

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ АЛІМЕНТНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПОДРУЖЖЯ.. 58

Токарева Віра Олександрівна

ПРАВОЕ РЕГУЛЮВАННЯ АВТОРСЬКИХ ПРАВ У ГАЛУЗІ ІНДУСТРІЇ МОДИ США.. 61

Форманюк Василь Іванович

ДРУГОРЯДНІ УМОВИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЗМІСТ ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ.. 65

Форманюк Вікторія Василівна

ДЕЯКІ АСПЕКТИ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ЄС 70

Халабуденко Олег Анатольевич

ВОПРОСЫ ТОЛКОВАНИЯ ГРАЖДАНСКО-ПРАВОВОГО ДОГОВОРА: ВЗГЛЯД СКВОЗЬ ПРИЗМУ НАЦИОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА И DRAFT OF COMMON FRAME OF REFRENCE. 74

Эннан Руслан Евгеньевич

ПАМЯТНИКИ ИСТОРИИ И КУЛЬТУРЫ: ПОНЯТИЕ, ПРИЗНАКИ, ВИДЫ, ФУНКЦИИ, СОЦИАЛЬНО-ПРАВОВОЕ ЗНАЧЕНИЕ. 79

Адаховська Надія Сергіївна

ДО ПИТАННЯ РОЛІ НОТАРІУСІВ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ОХОРОНИ МАЙНА ПЕВНИХ КАТЕГОРІЙ ОСІБ. 83

Денисяк Наталя Миколаївна

ОСОБЛИВІСТЬ ПРИНЦИПУ ДОБРОСОВІСНОСТІ В ДОГОВІРНИХ ЗОБОВЯЗАННЯХ.. 87

Ільїна Юлія Павлівна

ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ ЗА НОТАРІАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСЮ... 90

Книгін Костянтин Григорович

ОСОБЛИВОСТІ ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ НАДАННЯ ПРАВОВИХ ПОСЛУГ АДВОКАТОМ.. 93

Андрієнко Валентина Володимирівна

МІСЦЕ ДОГОВОРУ ФОРФЕЙТИНГУ В ДОГОВІРНОМУ ПРАВІ 98

Гребенщікова Тетяна Аркадіївна

ПРОТИПРАВНА ПОВЕДІНКА, ЩО СТВОРЮЄ ЗАГРОЗУ ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ 101

Мельник Олександр Володимирович

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ВІДНОСИНИ МІЖ УСИНОВЛЕНОЮ ДИТИНОЮ ТА УСИНОВИТЕЛЕМ: ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕННЯ.. 104

Абрикосов Дмитро Сергійович

ВІДПОВІДНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕХАНІЗМУ ЗАХИСТУ ПРАВ ПАСАЖИРА ЗА ДОГОВОРОМ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПОВІТРЯНИМ ТРАНСПОРТОМ ПРИНЦИПАМ DCFR.. 109

Галюк Роман Григорович

СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ СИСТЕМА ТА СТРУКТУРА ПРАВА.. 113

Гринько Руслан Віталійович

ЗАХОДИ ОПЕРАТИВНОГО ВПЛИВУ ЯК ЮРИДИЧНІ ФАКТИ.. 117

Громова Олена Олегівна

ДО ПИТАННЯ ВИЗНАННЯ КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ НЕДІЙСНИМ УКЛАДЕНОГО ОДНИМ ІЗ ПОДРУЖЖЯ.. 121

Завальнюк Сергій Володимирович

ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИК ЗАСТОСУВАННЯ АНАЛОГІЇ ПРАВА ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН.. 124

Земскова Ольга Вікторівна

ДІЯЛЬНІСТЬ З ПЕРЕВЕЗЕННЯ НЕБЕЗПЕЧНИХ ВАНТАЖІВ ЯК ДЖЕРЕЛО ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ.. 128

Кривенко Максим Олегович

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЙ КОЛЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ 132

Микитей Артем Олександрович

СУБ’ЄКТНИЙ СКЛАД ДОГОВОРУ БУДІВЕЛЬНОГО ПІДРЯДУ.. 135

Нетеса Катерина Григоріївна

ДОГОВІР ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ЯК ДОПОМІЖНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ ДОГОВІР. 137

Сумкін Станіслав Олександрович

ПРИНЦИПИ DCFR ЯК ОСНОВА ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРА.. 141

Фасій Богдан Володимирович

ДО ПИТАННЯ РОЗУМІННЯ СУБСИДІАРНОГО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ЗАКОНОДАВСТВА ДО ЦИВІЛЬНИХ ТА СУМІЖНИХ З НИМ ВІДНОСИН.. 144

Фолошня Діана Іванівна

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПІДСТАВИ ПРИПИНЕННЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ.. 147

Швидка Вікторія Георгівна

СПІВВІДНОШЕННЯ ПРИВАТНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО ДОГОВОРІВ НАЙМУ ЖИТЛА.. 151

Юсупов Раміль Шамільович

РОЗУМІННЯ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ДОГОВОРУ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРА ПОВІТРЯНИМ ТРАНСПОРТОМ ЗА ПРОЕКТОМ СПІЛЬНИХ ПІДХОДІВ (DCFR) 154

СЕКЦІЯ 2

ДО ПИТАННЯ МЕТОДОЛОГІЧНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ НА ОСНОВІ БАЗОВИХ ПРИНЦИПІВ DCFR

Берназ-Лукавецька Олена Михайлівна

ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ ЖИТЛОВОГО ПРАВА В УКРАЇНІ 158

Самойленко Георгій Валерійович

ПРИНЦИПИ DCFR ЯК ОСНОВА ВДОСКОНАЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ ПАСАЖИРУ.. 161

Фомічова Наталя Василівна

ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА ВІДМОВУ ВІД ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ.. 164

Цибульська Ольга Юріївна

ЩОДО ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОКРЕМИХ НОРМ СПАДКОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ НА ОСНОВІ БАЗОВИХ ПРИНЦИПІВ DCFR.. 168

Литвиненко Алина Григорьевна

ПОНЯТИЕ ПРАВОСУБЪЕКТНОСТИ ФИЗИЧЕСКОГО ЛИЦА ПО ГРАЖДАНСКОМУ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВУ УКРАИНЫ.. 170

Абрамов Максим Вікторович

УСУНЕННЯ ВІД СПАДКУВАННЯ В ЗАКОНОДАВСТВІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН 174

СЕКЦІЯ 3

ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ DCFR УКР. МОВОЮ: ПИТАННЯ СУМІСНОСТІ ТА АДАПТАЦІЇ ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ

Kharytonov E. O., Sukha Y. S., Heiko M.O.

ON THE ISSUE OF METHODOLOGICAL IMPROVEMENT OF NATIONAL CIVIL LEGISLATION BASED ON THE PRINCIPLES OF DCFR.. 177

Sukha Yulia

THE CONTENT OF THE PRINCIPLE OF CONTRACTUAL SECURITY IN ACCORDANCE WITH DCFR AND ITS IMPLEMENTATION IN NATIONAL CIVIL LEGISLATION.. 180

СЕКЦІЯ 4

НА ПОЧАТКУ НАУКОВОГО ШЛЯХУ

Баранова Анастасія Ігорівна

ПУБЛІЧНА ОФЕРТА І РЕКЛАМА: ПОДІБНЕ І ВІДМІННЕ. 184

Ворона Катерина Олександрівна

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ОБМЕЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ. 187

Гайдук Дмитрий Константинович

СОВРЕМЕННОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ГРАЖДАНСКОГО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА ПО АНАЛОГИИ.. 190

Гиренко Алина Евгеньевна

ИНСТИТУТ ГРАЖДАНСКОГО БРАКА КАК АЛЬТЕРНАТИВА ЗАКОННОМУ БРАКУ.. 194

Гончаров Олег Олегович

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ СПОРТИВНИХ АГЕНТІВ В УКРАЇНІ 197

Долматова Ганна Костянтинівна

РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ ПРО ПОЖЕРТВУ У ЦИВІЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ.. 201

Дулин Ярослав Сергійович

ВАЖЛИВІСТЬ ЮРИДИЧИХ ФАКТІВ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВИНИКАЮТЬ СПАДКОВІ ВІДНОСИНИ.. 204

Єрмілко Артем Анатолійович

ЗЕМЕЛЬНИЙ СЕРВІТУТВ ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ.. 208

Зуйков Володимир Ігорович

ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ЯК ЕЛЕМЕНТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН 211

Ігнатенко Дмитро Віталійович

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ НА СПІЛЬНЕ МАЙНО.. 215

Кічук Олена Миколаївна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ДИТИНИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ.. 218

Кортяк Денис Геннадійович

ПРОБЛЕМА ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ФІЗИЧНИХ ОСІБ – ПІДПРИЄМЦІВ.. 221

Косінова Дарина Станіславівна

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ У СФЕРІ ТОРГІВЛІ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ В УКРАЇНІ 225

Косінова Катерина Станіславівна

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ В ПРОЦЕСІ ОБІГУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ.. 228

Крамаренко Лариса Павловна

СООТНОШЕНИЕ ЮРИДИЧЕСКИХ КАТЕГОРИЙ «НИКЧЕМНАЯ» И «НЕДЕЙСТВИТЕЛЬНАЯ» СДЕЛКА В ГРАЖДАНСКОМ ПРАВЕ УКРАИНЫ.. 231

Кучерявенко Вікторія Сергіївна

СЕКРЕТНИЙ ЗАПОВІТ: СУТНІСТЬ ТА ПРОБЛЕМАТИКА.. 234

Лузум Анна Олександрівна

ФІКТИВНЕ БАНКРУТСТВО.. 237

Макаровець Юлія Сергіївна

ПРАВОВИЙ ЗРІЗ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ.. 240

Малій Аліна Олександрівна

ПРОБЛЕМА АНАЛОГІЇ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ.. 244

Новіков Іван Русланович

ІНСТИТУТ БЕЗВІСНОЇ ВІДСУТНОСТІ ОСОБИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ 248

Обелець Валерія Олександрівна

ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ СІМЕЙНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ У ЗВ’ЯЗКУ З ВНЕСЕННЯМ ЗМІН ДО СІМЙЕНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ.. 251

Орябинская София Анатольевна

РАСТОРЖЕНИЕ БРАКА С ИНОСТРАННЫМ ГРАЖДАНИНОМ ПО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВУ УКРАИНЫ.. 254

Палаш Юлія Олександрівна

СПІЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЧЛЕНІВ СІМ'Ї 257

Попова Олена Олександрівна

ЗАКОНОДАВЧЕ ТА ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 260

Прозорова Юна Юрьевна

НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ БРАЧНОГО ВОЗРАСТА В УКРАИНЕ. 264

Салин Дмитрий Андреевич

К ВОПРОСУ ОБ АВТОРСКОМ ПРАВЕ И ЕГО ЗАЩИТЕ. 267

Сатулова Дар’я Ігорівна

ДО ПИТАННЯ ПАТРОНАТУ НАД ДІТЬМИ.. 271

Татаренко Олена Олександрівна

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ НАЙМУ (ОРЕНДИ) ЖИТЛА.. 274

Терешко Альона Вячеславівна

ДАРУВАННЯ НА ВИПАДОК СМЕРТІ: РИМСЬКЕ ПРАВО ТА СУЧАСНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.. 277

Ушахина Анастасия Артуровна

ТЕЛЕСНЫЕ И БЕСТЕЛЕСНЫЕ ВЕЩИ В ГРАЖДАНСКОМ ПРАВЕ. 280

Федосов Денис Владимирович

ПРАВОВОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ КОЛЛЕКТОРСКИХ КОМПАНИЙ В УКРАИНЕ. 284

Хвостенко Наталія Сергіївна

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВІТОМ.. 287

Чилікін Дмитро Вадимович

ІНСТИТУТ ОГОЛОШЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ПОМЕРЛОЮ В УКРАЇНІ 290

[1]Следует иметь в виду, что одно и то же лицо в предусмотренных законом случаях вправе принимать участие в договорных отношениях, действуя, с одной стороны, от своего имени, а с другой – в качестве представителя другого лица. В частности, представитель вправе совершать сделки от имени представляемого в отношении себя лично, если их совершение прямо разрешено законом или соглашением сторон, а также в случае, когда такие сделки направлены на исполнение обязательства.

Дата добавления: 2015-05-23