Спільна власність членів сім'ї

Спільна власність членів сімї може існувати,якспільна часткова чи спільна сумісна власність.

З правової точки зору між двома цими різновидами спільної власності існують певні відмінності. Так, кожен учасник спільної часткової власності має чітко визначену наперед частку у праві власності на спільне майно (наприклад, одному співвласнику належить 1/2, двом іншим по 1/4 частки у праві власності на жилий будинок, автомашину).Частки можуть бути рівними або нерівними, що не впливає на обсяг повноважень співвласників. У випадку загибелі, пошкодження частини майна, якою користувався один із співвласників, останній не втрачає права спільної власності, оскільки відбувається відповідне зменшення часток інших співвласників.

У спільній сумісній власності учасники не мають наперед визначених часток.

Вона дозволяє кільком особам володіти, користуватися, розпоряджатися належним їм майном за взаємною згодою як одним цілим.

Спільна сумісна власність характеризується тим, що її учасники разом володіють і користуються майном (будинком, квартирою, земельною ділянкою, сукупністю речей тощо). Для розпорядження необхідна згода всіх співвласників, яка в одних випадках передбачається, а в інших - має бути висловлена у певній, передбаченій законом формі. Так,відповідно до п. 2 ст. 369 – (далі – ЦК України) згода співвласників на вчинення правочину має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена, якщо відносно спільного майна укладається правочин, що потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Важливим видом спільної сумісної власності у ЦК Укр. є спільна сумісна власність членів сім'ї. Виникають певні труднощі щодо її регламентації, оскільки в даному нормативно-правовому акті вона чітко не визначається.

Спільну сумісну власність членів сім'ї можна поділити на окремі підгрупи:

-спільна сумісна власність громадян на майно, придбане внаслідок спільної праці, які об'єдналися для спільної діяльності;

-власність селянського господарства;

-спільна сумісна власність на квартиру чи будинок, передані із державного житлового фонду при приватизації за письмовою згодою всіх членів сім'ї наймача у сумісну власність (стаття 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Спільною сумісною власністю, відповідно до ч. 4 ст. 368 ЦК Укр., також є майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Однак законодавець не визначає коло осіб, які мають визнаватися в таких правовідносинах членами сім'ї. В окремих законодавчих актах зустрічаються визначення поняття «член сім'ї», що не збігаються одне з одним. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 64 Житлового кодексу України (далі - ЖК Укр.) членом сім'ї наймача жилого приміщення вважаються дружина (чоловік) наймача, їхні діти й батьки та інші особи, якщо вони постійно проживають спільно з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. У ст. 3 Сімейного кодексуУкраїни (далі - СК Укр.) зазначається, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Наведені в ЖК УКр. та СК Укр. ознаки члена сім'ї можуть використовуватися також для тлумачення норми ч. 4 ст. 368 ЦК Укр. Однак їх недостатньо для визнання за членами сім'ї права спільної сумісної власності на майно, адже обов'язковою умовою для цього має також слугувати факт вкладення в це майно їхньої спільної праці чи їхніх спільних коштів.

Відповідно до ст. 20 ЗУ«Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. було змінено правовий режим майна фермерських господарств, у зв’язку з чим майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

В окремих випадках у законодавстві передбачається виникнення або спільної часткової або спільної сумісної власності. Так, згідно зі ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»,передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Майно, що використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону (ст. 6 Закону України «Про особисте селянське господарство»).

Досить складні відносини щодо права спільної власності виникають у разі приватизації квартир у багатоквартирних будинках. Так, відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.Таке рішення стосується інших співвласників, які придбали квартири у власників за іншими підставами (купівля-продаж, дарування тощо). Власне, це питання вирішене певною мірою в ЦК УКр., згідно зі ст.382 якого власникам квартир у багатоквартирному жилому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції тощо. Це означає, що реконструкція, перебудова таких об'єктів та інші дії щодо них мають здійснюватися за згодою співвласників.

Отже, спільну власність членів сімїможна поділити на підгрупи:

- спільна сумісна власність громадян на майно, придбане внаслідок спільної праці, які об'єдналися для спільної діяльності;

- власність селянського господарства;

- спільна сумісна власність на квартиру чи будинок, передані із державного житлового фонду при приватизації за письмовою згодою всіх членів сім'ї наймача.

Попова Олена Олександрівна,

студентка 2-го курсу Інституту прокуратури та слідства

Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник – к.ю.н., доцент Деревнін В.С.

Дата добавления: 2015-05-23