Показники використання оборотних коштів і шляхи прискорення їх обертання. 5 страница

1.10. Товари, роботи, посіїуги, отримані на умовах відстрочки платежу. За дохід у плановому періоді визнається сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями).

1.11. Цільове фінансування і цільові надходження (субсидії, асигнування з бюджету і кошти спеціальних цільових фондів, гуманітарна допомога). Це кошти цільового призначення, які планується отримати як джерело фінансування певних заходів.

1.12. Інші джерела.

До інших джерел формування та надходження коштів відносять:

• кошти, виділені на забезпечення наступних виплат персоналу;

• поточні зобов'язання за розрахунками: з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, із внутрішніх розрахунків;

• інші поточні зобов'язання.

Методичні рекомендації особливу увагу звертають на встановлення планових розмірів кредиторської заборгованості, яка постійно перебуває у розпорядженні підприємств і бере участь в обігу разом з його власними коштами (стійкі пасиви). До такої заборгованості відносять заборгованість із заробітної плати, нарахування на заробітну плату, резерв майбутніх платежів та витрат тощо.

Детальніше описання розрахунку розміру мінімальної заборгованості за заробітною платою робітникам та службовцям і заборгованості з нарахувань на заробітну плату див. в розд.4, п. 4.З.

Тема 10.1 Фінансова криза на підприємстві

1. Симптоми та фактори, що спричиняють фінансову кризу.

2. Економічна сутність санації підприємства.

3. Прийняття рішення про фінансове оздоровлення підприємства.

4. Порядок проведення фінансової санації.

1. Симптоми та фактори, що спричиняють фінансову кризу.

Під фінансовою кризою розуміють період розбалансованої діяль­ності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини.

фактори, які можуть викликати фінансову кризу на підприєм­стві, поділяються на зовнішні (які не залежать від діяльності Підприємства) та внутрішні (які залежать від його діяльності).

До зовнішніх факторів належать: спад в економіці в цілому, інфляція, нестабільність господарського та податкового законодав­ства, а також фінансового та валютного ринків, посилення конку­ренції в галузі, криза окремої галузі, політична нестабільність у країні чи в країнах — постачальниках сировини.

До внутрішніх факторів належать: брак чітко визначеної стра­тегії в розвитку підприємства; низький рівень організаційної структури, менеджменту, маркетингу та втрата ринків збуту, не­задовільне використання виробничих ресурсів, утримання зайвих робочих місць.

і Всі ці причини тісно взаємопов'язані. Типовими наслідками впливу вищеназваних причин на фінансово-господарський стан підприємства є:

• втрата клієнтів та покупців готової продукції;

• зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу про­дукції;

• підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та на­явність понаднормованих запасів;

• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищен­ий плинності кадрів;

• підвищення тиску на ціни і зменшення обсягів реалізації.

Види кризи:

1)стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано вироб­ничий потенціал і це призводить до незадовільної структури ба­лансу);

2)криза прибутковості (коли збитки з'їдають власний капітал);

3)криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним).

2. Економічна сутність санації підприємства.

Заходи щодо оздоровлення фінансової системи України можуть дати позитивні результати тільки за умови санації фінансів базо­вої ланки економіки — підприємств.

Останнім часом у країні зберігається стійка тенденція щодо збільшення кількості фінансово нестійких підприємств. Як наслідок, найбільша кількість позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку із банкрутством підприємств. Водночас банкрутство підприєм­ства та його ліквідація означають не тільки збитки для його акціо­нерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, збільшення рівня без­робіття, що в свою чергу може стати одним із чинників макроекономічної дестабілізації. Суттєвим є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких знаходяться на розгляді, дуже багато таких підприємств, які тимчасово потрапили у скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато більша за дебіторську заборгованість. За умо­ви санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і успішно функціонувати далі.

У зв'язку з цим вивчення теми "Фінансова санація та банкрут­ство підприємств" є дуже актуальними.

Термін "санація" походить від лат. sanare — оздоровлення, або видужання.

Санація — це система фінансово-економічних, виробничо-тех­нічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямова­них на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквід­ності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємва-боржника в довгостроковому періоді.

Мета фінансової санації — покриття поточних збитків та усу­нення причин їх виникнення, поновлення ліквідності та плато­спроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фінан­сових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів ви­робничо-технічного характеру.

Санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебу­ває на межі банкрутства, з потужною компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшен­ням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетво­ренням короткострокової заборгованості на довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що пере­буває на межі банкрутства.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють ав­тономну та гетерономну санацію.

Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний про­цес сторонніх осіб).

Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Рішення щодо проведення фінансової санації підприємства може прийматися в ряді визначених випадків.

Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концепції окре­мого підприємства представляє собою "класична модель санації"

Підприємство у кризовому стані

Аналіз причин виникнення кризової ситуації

Заходи для ліквідації: · на добровільній основі; · примусовими методами

    Першочергові заходи для санації

Рішення щодо ліквідації чи санації

Визначення цілей санації

Формування стратегії санації

Розробка санаційних заходів

Програма санації

Проект санації

Реалізація, координація й нагляд

НІ ТАК

Рис. 11.1. Класична модель санації

(рис. 11.1), яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в країнах із розвинутою ринковою економікою.

Згідно з класичною моделлю процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення та аналізу фінансової кри­зи на підприємстві. На основі первинних бухгалтерських доку­ментів визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а та­кож реальний фінансовий стан підприємства.

3. Прийняття рішення про фінансове оздоровлення підприємства.

Рішення про проведення санації приймається в таких, головне, ситуаціях:
1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, - коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів у арбітражний суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).
2. Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також (на бажання) запропонувати умови укладання мирової угоди та проведення санації.
3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій, арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення фінансової санації юридичної особи.
4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність", установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.
5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном. Якщо внаслідок санаційних заходів не відновилася платоспроможність підприємства, то заставо держатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.
6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств указаний орган уповноважується здійснювати управління майном такого підприємства та розробляти пропозиції щодо його фінансової санації.
7. З ініціативи Національного Банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України "При банки та банківську діяльність".

4. Порядок проведення фінансової санації.

Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств відповідно до особливостей економічного й соціального розвитку, принципів побудови національних фінансових систем та їхніх складових - фінансів підприємств. Цілісною системою проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства є так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації конкретних суб'єктів господарювання в країнах із розвинутою ринковою економікою.
Згідно з класичною моделлю санації, функціональну схему якої зображено на рис. 11.2, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації е проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.
Під час аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, а відтак - про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо підприємство перебуває в глибокій кризі, не сумісній із дальшим його існуванням, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Інакше санація означатиме лише відстрочку часу ліквідації підприємства і нічого, крім додаткових збитків, власникам та кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому порядку.
У разі, коли підприємство має справді реальні надії на виправлення становища, приймають рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення, з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Що раніше на санаційне спроможному підприємстві розпочнеться санація, то більші шанси на її успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в напрямку зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. З цією метою доцільно реалізувати так звану шокову (Crach) програму.
Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації. За визначення цілей санації слід ураховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та мусить провадити свою діяльність у рамках правового поля відповідної держави. Цілі мають бути реальними та придатними для кількісного (чи якісного) вимірювання. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме:
* сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;
* основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність тощо).
Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної мети санації.
Стратегія - це, власне, узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її полягає у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.
Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система запрогнозованих, взаємозв'язаних заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.
Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обгрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.
Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств повинен своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод під час здійснення оздоровчих заходів. Дійову допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є контроль за ходом реалізації плану санації, ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.

Тема 10.2 Планування та фінансування санації підприємства

1. План санації.

2. Санаційна спроможність підприємства та її оцінка.

3. Санація через реорганізацію.

4. Санаційний аудит.

1. План санації.

Розробка програми санації здійснюється, як правило, фінансо­вими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, аудиторськими фірмами.

Програма санації складається із вступу та 4 розділів.

У вступі відображається загальна характеристика підприєм­ства, а саме:

• правова форма організації бізнесу та форма власності;

• організаційна структура;

• сфера діяльності;

• історична довідка.

І розділ відображає вихідну ситуацію на підприємстві. Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:

• Оцінювання зовнішніх умов — оцінювання зовнішніх умов, у яких функціонує підприємство, є основою стратегічного плануван­ня і включає вивчення загальних політико-економічних тенденцій, що впливають на діяльність підприємства, аналіз галузі та ринко­вого сегмента. Під час вивчення загальної політико-економічної си­туації розглядаються розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища. Го­ловною метою оцінювання навколишнього середовища є оцінюван­ня можливості адаптації стратегії розвитку підприємства до змін у суспільно-політичному житті країни.

• Аналіз фінансово-господарського стану — проводиться за дво­ма напрямками:

• аналіз виробничо-господарської діяльності;

• аналіз фінансового стану.

У ході аналізу з'ясовується фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина при­бутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспромож­ності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо).

• Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць — полягає в систематизації та оцінюванні причин фінансової кризи та наслідків їхнього впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Аналіз причин фінансової кризи проводиться з метою їхньої лока­лізації та усунення. Виявлення симптомів кризи робиться на підставі аналізу слабких місць на підприємстві. Обмежувальні чинники (слабкі місця) можуть виявлятися в таких сферах:

• залучення капіталу (наприклад, утрата довіри кредиторів);

• ринок (бар'єри на шляху входження чи виходу з ринку);

• персонал (позиція профспілок, висока мобільність, психо­логічні фактори);

• законодавство (податки, заборона звільнення працівників).

У разі тривалої фінансової кризи фактори, що забезпечують по­тенціал підприємства, поступово вичерпуються. Як наслідок, по­зиції підприємства слабшають.

• Наявний потенціал — тут вивчаються сильні сторони підпри­ємства, можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, вироб­ничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Наявний у підприємства потенціал розвитку визначається такими основни­ми факторами:

• фінансове забезпечення та можливості залучення додатково­го капіталу;

• наявність кваліфікованого персоналу;

• наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини та матеріалів;

• наявність ринків збуту продукції;

• виробничий потенціал;

• ефективна організаційна структура;

• висока якість менеджменту.

На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.

У II розділі програми санації сформульовано стратегічні цілі санації, цільові орієнтири, а також розробляється стратегія санації підприємства.

Крім цього розділ має запропонувати оперативну (Crash) про­граму з відображенням заходів, спрямованих на покриття поточ­них збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови успішного виконання цієї програми підприємство може отримати можливість реалізувати план санації, тобто здійснити заходи для відновлення прибутковості та досягнен­ня стратегічних конкурентних переваг. У каталозі санаційних за­ходів у рамках Crash- програми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи:

• рефінансування дебіторської заборгованості (форвейтинг, фак­торинг, звернення до арбітражного суду);

• мобілізація прихованих резервів через продаж окремих по­зицій активів;

• зменшення та збільшення статутного капіталу;

• реструктуризація кредиторської заборгованості;

• заморожування інвестиційних вкладень;

• зворотний лізинг;

• розпродаж за зниженими цінами товарів, що користуються

низьким попитом.

/// розділ є основною частиною плану санації. Це контактний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспро­можності підприємства в довгостроковому періоді. Складовими цього розділу є:

План маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут про­дукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; га­лузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісне оцінювання частини ринку, яка належить підприємству, проводить­ся за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, наводяться перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та не­доліків, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалі­зованої ціни й собівартості. Визначаються можливості та способи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства.

План виробництва та капіталовкладень — містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з віднов­ленням (придбанням нового обладнання, ремонтом та реконструк­цією), можливості оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його "вузькі" місця, комерційні зв'язки з по­стачальниками факторів виробництва, зазначаються конкретні заходи щодо поліпшення асортименту продукції та підвищення її якості з тим, щоб досягти конкурентних переваг.

Організаційний план — тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реоргані­зації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадро­вий склад, фактичну кількість працівників і пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації праців­ників та поліпшення організації менеджменту. У разі необхідності вивчаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства.

IV розділ містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контро­лю за ходом реалізації. У цьому розділі деталізуються очікувані

результати використання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки.

Основними критеріями оцінювання ефективності санації є:

• ліквідність та платоспроможність;

• прибутковість;

• додаткова вартість, створена в результаті санації;

• конкурентні переваги.

Якщо брати за основу критерій прибутковості, то ефективність санації (£) можна визначити за такою формулою:

E= Прогнозований обсяг додаткового прибутку/ Розмір вкладень проведення санації

(11.1)

Результати санації можна оцінити через додатковий прибу­ток підприємства, тобто різницю між сумою прибутків після са­нації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення.

Мета санації вважається досягнутою, якщо за допомогою зовні­шніх і внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність на довгостроковий період.

2. Санаційна спроможність підприємства та її оцінка.

Розробка плану санації не є безпосереднім завданням санаційного аудиту. Як уже було зазначено, підготовкою санаційної концепції займаються або внутрішні аналітичні служби підприємства, або сторонні особи: консалтингові фірми, професійні керуючі санацією тощо, хоч у деяких випадках аудитори беруть активну участь у розробці плану санації. Зауважимо, що санаційний аудит не слід ідентифікувати з причинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, який здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. Без огляду на те, що в обох випадках використовуються ті самі методи аналізу, а також на схожість цілей, між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку - це складова частина процесу розробки плану санації, у другому - це перевірка достовірності та реальності відображених в плані санації даних.
Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Водночас, кінцевою метою фінансової санації суб'єкта господарювання є забезпечення його життєдіяльності в довгостроковому періоді. Отже, санаційна спроможність визначається здатністю підприємства до виживання.
Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають здатність до успішного проведення його фінансової санації. До загальних умов санаційної спроможності відносять наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:
а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації;
б) конкурентних переваг;
в) виробничого та кадрового потенціалу.
Економічними критеріями санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг. Указані кількісні та якісні величини є тісно взаємозв'язаними між собою. Так, досягнення конкурентних переваг можливе лише за наявності стійкої ліквідності та платоспроможності, водночас, орієнтація лише на забезпечення ліквідності дає можливість забезпечити життєздатність підприємства тільки в короткостроковому періоді.
Санаційне спроможним підприємство буде в тому разі, коли продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) буде більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації.
З правового погляду, санаційно спроможним підприємство буде в тому разі, якщо воно здатне підтримувати фінансову рівновагу в довгостроковому періоді, тобто коли є достатні передумови для відновлення та збереження стабільної платоспроможності з тим, щоб у кредиторів не було підстав звертатися із заявою до арбітражного суду для порушення справи про банкрутство.
З метою визначення санаційної спроможності підприємства в процесі санаційного аудиту розв'язуються такі завдання:
* проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;
* визначаються причини фінансової кризи, її глибина та можливості подолання;
* робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства;
* здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підприємства санаційної концепції;
* оцінюються ризики, пов'язані з реалізацією санаційної концепції;
* робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання.
У процесі проведення санаційного аудиту використовуються різноманітні методи та інструменти. До головних слід віднести такі: опитування (анкетування) співробітників; факторний аналіз відхилень; аналіз сильних та слабких місць (СОФТ-аналіз); розробка сценаріїв; портфельний аналіз; метод ланцюгових підстановок; нуль-базис бюджетування; вартісний аналіз; трендовий аналіз.
Етапи та порядок проведення санаційного аудиту характеризуються відповідною структурно-логічною схемою

3. Санація через реорганізацію.

Одним із інструментів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація, використання якої передбачено Законом Украї­ни "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та іншими нормативними актами. Реструктури­зація — це один з найефективніших засобів відновлення плато­спроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації.

Дата добавления: 2015-05-23