Типологія конфліктів

Соціальні відносини – самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб’єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Основою соціальних відносин є соціальні зв’язки, які об’єднують індивідів, групи та інші елементи суспільства у функціональне ціле. Ядром їх є відносини рівності та нерівності, поза як розкривають взаємини між людьми, які перебувають на різних соціальних позиціях. Оскільки відносини абсолютної рівності неможливі, провідними виступають відносини соціальної нерівності.

Характер соціальної нерівності у системі соціальних відносин визначають:

- відмінності між людьми, закладені природою, притаманні їм від народження: етнічна належність, статеві й вікові особливості, фізичні можливості, інтелектуальні здібності та ін.;

- відмінності між людьми, що виникають у зв’язку з професійними ролями;

- відмінності між людьми, що зумовлені володінням (власністю, товарами, привілеями та ін.).

Вищою стадією розвитку суперечностей у системі відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів суспільства є соціальний конфлікт.

Соціальний конфлікт (лат. Conflictus – сутичка) – зіткнення двох або більше сил, спрямованих на забезпечення своїх інтересів в умовах протидії.

Учасниками соціального конфлікту можуть бути індивіди, групи, спільноти, здатні створювати конфлікту ситуацію, впливати на її розвиток, поведінку учасників.

Виділяють такі стадії соціального конфлікту:

1) Передконфлікт (виникнення соціальної напруженості).

2) Зростання напруги (поява конфліктної ситуації).

3) Безпосередній розвиток конфлікту (стадія відкритої боротьби сторін).

4) Регулювання (розв’язання соціального конфлікту).

Конфліктологи розглядають такі способи подолання конфліктів:

- компроміс;

- конкуренція;

- втеча;

- згода;

- співробітництво.

Співробітництво вважається єдиною конструктивною можливістю подолання конфліктної ситуації.

Існують різноманітні класифікації соціальних конфліктів:

- за включенністю до системи організаційних зв’язків – функціональні та дисфункціональні;

- за специфікою впливу на організацію – конструктивні та деструктивні;

- за тривалістю – короткотермінові й довготермінові.

Конфлікти бувають агоністичні (примиримі) й антагоністичні (непримиримі).

Кожен з основних типів конфліктів перебирає на себе особливості системи, у якій вони виникають і відбуваються.

Соціально-економічний конфлікт. Виникає внаслідок незадоволення існуючим економічним становищем, погіршення порівняно із звичним рівнем споживання й життя (реальний конфлікт потреб), гіршим станом, вищим порівняно з іншими соціальними групами (конфлікт інтересів).

Національно-етнічний конфлікт. Спричиняється проблемами державного суверенітету, вирішенням територіально-статусних питань, міжклановими суперечками тощо.

Політичний конфлікт. Пов’язаний зі свідомо регульованими цілями, спрямованими на перерозподіл влади. Для цього має бути сформована нова політична еліта.

Конфлікти ресурсів. Причиною їх є обмеженість ресурсів (економічних, матеріальних та ін.), що існує практично завжди.

Конфлікти цілей. Вони виникають, коли сторони, що виникають одне й те саме завдання, займають різні позиції, переслідують свої цілі.

Конфлікти цінностей. Спричиняють їх певні цінності різних індивідів та соціальних груп щодо значущих аспектів соціального життя.

Конфлікти комунікацій. Передумовою їх є або недостатня передача інформації, або її викривлення.

Беручи за основу рівень конфліктуючих сторін, конфлікти класифікують на:

- міжіндивідуальні;

- міжгупові;

- конфлікти між асоціаціями;

- внутрі – та міжінституційні конфлікти;

- конфлікти між секторами суспільного розподілу праці;

- конфлікти між культурами або групами культур.

2. Конфлікт є складним за структурою соціальним явищем, його елементи тісно взаємодіють між собою. До найважливіших із них належать:

1. Сторони, що конфліктують. В конфлікті беруть участь щонайменше дві сторони. У конфлікті можуть бути задіяні провокатори, співчуваючи, консультанти, посередники.

2. Зона конфліктної взаємодії. Конфлікт виникає лише за наявності предмета суперечки, який зумовлює зону взаємодії його учасників. Зона конфлікту є дуже рухомою, може розширюватися та звужуватися.

3. Уявлення про ситуацію. Кожний із конфлікт антів має власне уявлення про всі обставини, що спровокували та супроводжують конфлікт. Це створює додаткові підстави для непорозумінь.

4. Причини, мотиви. Кількість їх може бути необмеженою. Іноді вони є відкритими, іноді прихованими, усвідомленими або навпаки. Мотиви конфліктів конкретизуються у цілях, переслідуваних їх учасниками.

5. Умови, за яких відбувається конфлікт. Як правило, вони бувають політичними, економічними, культурними, психологічними, тощо. Їх з’ясування дає змогу розглядати конфлікт як реальну соціальну ситуацію.

6. Дії. За конфліктної ситуації дії кожної із сторін заважають іншій досягти мети й оцінюються як ворожі. Здебільшого вони проявляються в:

- створенні прямих або побічних перешкод для реалізації планів та намірів однієї зі сторін;

- невиконанні іншою стороною своїх обов’язків та зобов’язань;

- загарбанні або утриманні того, що, на думку цієї сторони, належить саме їй;

- нанесенні прямої чи побічної шкоди майну чи репутації;

- фізичному насильстві;

- погрозах та інших діях, що змушують протилежну сторону діяти всупереч своєї волі та обов’язкам;

- діях, що принижують гідність людини, соціальної спільноти.

Тактика поведінки у конфліктній ситуації може бути жорстокою, нейтральною, м’якою. У практичній реалізації вона передбачає:

- фізичне насильство, а інколи і вбивство;

- психологічне насильство;

- захоплення та утримання об’єкта конфлікту;

- тиск;

- демонстраційні дії;

- санкціонування (напр., зниження заробітної плати);

- тактика коаліцій – виявляє себе у створенні союзів, розширенні можливостей протидії;

- фіксація власних позицій (містить критику, прохання, переконання, висування пропозицій);

- дружелюбність;

- угоди.

7. Наслідки. Можуть бути як позитивні, так і негативні, що залежить не лише від правомірності домагань, але й від перипетій боротьби.

Механізм соціального конфлікту містить декілька стадій:

1. Передконфліктна ситуація.

2. Інцидент.

3. Ескалація.

4. Кульмінація.

5. завершення конфлікту.

6. Післяконфліктна ситуація.

Позитивні функції конфлікту:

- сигналізування про осередки соціальної напруги;

- інноваційна;

- консолідуюча;

- активізація соціальних зв’язків;

- комунікативна;

- зняття психологічної напруги.

Негативні функції конфліктів:

- дестабілізуюча;

- дезінтегруюча;

- аксіологічна (загострене сприйняття, оцінка цінностей, щодо яких спалахнув конфлікт).

До основних причин виникнення конфліктів належать:

1. Протилежні орієнтації сторін - суб’єктів взаємодії. Нерідко егоїстичні інтереси стосуються однієї і тієї ж цілі, яку неможливо реалізувати одночасно, без посягання на інтереси інших суб’єктів соціуму.

2. Різноспрямованість ідеологічних засад. Конфлікти часто переростають у безкомпромісну боротьбу за певне спрямування політичного, соціально-економічного розвитку держави, стосуючись таких суто прагматичних аспектів, як власність тощо. Часто вони стосуються релігійних, соціокультурних питань.

3. Різновекторність соціально-економічних орієнтацій. Передусім вони пов’язані з соціально-економічною нерівністю, нерівноправним розподілом матеріальних і духовних благ.

4. Суперечності між елементами соціальної структури. Обумовлені вони неузгодженістю цілей та завдань різних рівнів організації суспільства (центр – периферія).

5. Соціально-психологічні та морально-етичні. Вони постають у формі незадоволення окремих індивідів їх статусом у певному середовищі, що породжує різноманітні спроби змінити його.

Конфлікти розрізняються масштабом, типом, причинами, наслідками, складом учасників, тривалістю, засобами урегулювання.

За складом конфліктуючих сторін конфлікти бувають:

1. Внутріособистісні. Супроводжується такий конфлікт психоемоційною напругою, психологічним стресом, послабленням ділової, творчої активності, негативним емоційним фондом спілкування, заниженням самооцінки. У цьому контексті визначають мотиваційний (між „хочу” та „хочу”), моральний (між „хочу” та „треба”), нереалізованого бажання (між „хочу” та „можу”), рольовий (між „треба” та „треба”), адаптаційний (між „треба” та „можу”), неадекватної самооцінки (між „можу” та „можу”) види конфліктів.

2. Міжособистісні та групові. За своїм змістовим наповненням такі конфлікти бувають ресурсними або ціннісними. Ресурсні конфлікти пов’язані з розподілом матеріальних благ, території, часу тощо (щодо розподілу премій); ціннісні розгортаються в площині взаємовиключних культурних традицій, стереотипів, вірувань (між батьками та дітьми).

Класифікація:

- за сферами їх розгортання (ділові, сімейні, побутові);

- за наслідками (конструктивні та деструктивні);

- за критерієм реальності: справжні (конфлікт існує об’єктивно та сприймається адекватно); умовні (конфлікт залежить від зовнішніх обставин, які легко змінюються); зміщені (за явним приховується інший конфлікт); латентні (існує конфліктна ситуація, але конфлікт не відбувається); хибні (не існує об’єктивних підстав для конфлікту, відбувається лише у зв’язку з помилками сприйняте та розуміння).

3. Конфлікти в організаціях. За складом учасників поділяють на такі категорії: особистість-особистість (міжособистісні), група-група (міжгрупові), особистість-група.

За джерелом конфліктної енергії поділяються на:

- структурні (їх спричиняють суперечності щодо завдань, які вирішують

сторони (наприклад, між бухгалтерією та іншими підрозділами);

- інноваційні (будь-яка інновація порушує усталений ритм, традиції,

звички, певною мірою торкається інтересів багатьох співробітників, що

може спричинити конфлікт);

- позиційні (стосуються визначення першості, значущості, лідерства,

аутсайдерства, локалізовані у сфері символічного визнання (хто є

важливішим?);

- справедливості (виникають на підставі розходжень щодо оцінок

трудового внеску, розподілу матеріальних, моральних винагород тощо);

- суперництво з приводу ресурсів (традиційним для організацій; у

конфлікт переростає тоді, коли виконавці, між якими розподіляється

певний ресурс, ставлять у залежність від його отримання виконання

власних службових обов’язків);

- динамічні (мають соціально – психологічну природу, часто виникають у нових колективах, де не існує чіткої неформальної структури, не визначився лідер).

4. Міжгрупові конфлікти.

До між групових конфліктів здебільшого призводять:

- між групова ворожість;

- об’єктивний конфлікт інтересів, неминучість якого зумовлена природними інтересами його суб’єктів;

- груповий фаворитизм, сутність якого полягає у намаганні сприяти учасникам власної групи наперекір інтересам тим, хто належить до інших груп.

До простих конфліктів відносять:

- бойкот;

- саботаж;

- переслідування;

- вербальна та фізична агресія.

До складних форм соціальних конфліктів належить:

- суспільний протест;

- бунт;

- соціальна революція;

- війна.

5. Щодо сутності соціальних конфліктів у соціологічній науці склалося дві точки зору. Одна з них (К. Марксом) виходить з того, що конфлікт – це тимчасовий стан суспільства, організації, який може бути подоланий різноманітними засобами. За другою (Р. Дарнедорф, Л. Козер), конфлікт – це нормальний стан, об’єктивна риса соціальних систем, зумовлена суперечливою природою суспільного життя, результат опору відносинам владарюванням і підкорення.

Першим звернув свій погляд на соціальний конфлікт Аристотель. Як соціальне явище конфлікт був уперше розглянутий А. Смітом, який вважав його основою поділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними.

Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К. Маркса, М Вебера, Г.Зімлим.

К. Маркс застосував конфліктологічну парадигму до всього історичного розвитку, розглядаючи його як боротьбу класів. Підхід до вивчення конфліктів у теорії К. Маркса був однобічним і обмеженим. Він бачив лише один варіант розв’язання конфлікту – соціальний вибух і революцію.

М. Вебер головний конфлікт сучасного йому суспільства вбачав у боротьбі між політичними партіями, які репрезентують інтереси громадськості та бюрократією.

Г. Німмель вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. Чим гостріший конфлікт, тим згуртованішими є групи, що конфліктують; чим менша гострота конфлікту, тим імовірніше, що він виконує інтегруючу функцію у суспільстві; чим частіші конфлікти й менша їх гострота, тим імовірніше, що учасники конфліктуючих груп можуть позбутися ворожнечі й підтримати систему, виробивши норми врегулювання конфлікту. На відміну від К. Маркса, Г. Німмель вважав, що конфлікт не тільки може бути врегульований мирними засобами, а й стати засобом розвитку суспільства.

Із сучасних вчених найчастіше вдаються до проблеми соціології конфлікту Л. Козер, Р. Дарендорф, К.-Е. Боулдінг. Л. Козер у праці „ Функції соціального конфлікту ” всі різновиди конфлікту типізував на внутрішні та зовнішні, виокремлюючи у кожному з них соціально-позитивні, які ведуть до розвитку системи, та деструктивні конфлікти, що загрожують її існуванню. Демократичні, гнучкі суспільства небезуспішно намагаються використати конфлікти собі на користь, оскільки толерантне ставлення до них дає змогу соціальній системі перетворити їх на засіб самооптимізації.

Р. Дарендорф у своїй теорії „конфліктної моделі суспільства” розглядав конфлікт всюдисущим, оскільки кожне суспільство спирається на примушування одних його елементів іншими. Особливості суспільств він вбачав у різному ставленні до конфліктів з боку влади. Сам конфлікт долає три стадії розвитку:

1. Формування квазігруп з власними інтересами та готовністю до самозахисту.

2. Організація квазігруп в угруповання, усвідомлення ними власних глибинних інтересів.

3. Безпосереднє зіткнення соціальних груп (класів, націй, політичних партій тощо).

К.-Е. Боулдінг у своїй праці „Конфлікт та захист: загальна теорія” стверджував, що конфлікт є невід’ємним елементом суспільного життя. Конфлікт є ситуацією, за якої сторони розуміють несумісність власних позицій та намагаються випередити одна одну в своїх діях.

I. Запитання для роздумів, самоперевірки, повторення

1. Що таке конфлікт?

2. Які види конфліктів існують?

3. Які класичні теорії конфлікту Вам відомі?

4. Які структурні елементи конфлікту виділяють у конфлікті?

5. Назвіть головні причини виникнення соціальних конфліктів.

II. Виберіть правильну відповідь:

1. Думка про те, що конфлікт є тимчасовим станом суспільства, вихід з якого – революція належить:

а) К. Марксу;

б) Р. Дарендорфу;

в) Л. Козеру.

2. В чому вбачав головний конфлікт сучасного суспільства М. Вебер?:

а) у боротьбі між політичними партіями та бюрократією;

б) у боротьбі між політичними партіями та законодавчою владою;

в) у боротьбі між бюрократією та законодавчою владою.

3. Конфлікт – засіб розвитку суспільства – це думка:

а) М. Вебера;

б) Г. Зіммеля;

в) К. Маркса.

4. У конфлікті беруть участь щонайменше:

а) дві сторони;

б) три сторони;

в) чотири сторони.

5. У конфлікті можуть бути задіяні:

а) підбурювачі, консультанти, посередники;

б) провокатори, співчуваючі, консультанти, посередники;

в) підбурювачі, співчуваючі, консультанти, посередники.

6. Першою сутичкою конфліктантів, зав’язуванням конфлікту є:

а) кульмінація;

б) ескалація;

в) інцидент.

7. Вища точка конфлікту, коли напруга виражається у вибуховому акті, має назву:

а) кульмінація;

б) ескалація;

в) інцидент.

8. Конфлікт між „хочу” та „хочу” є:

а) моральним;

б) рольовим;

в) мотиваційним.

9. Конфлікт між „хочу” та „треба” є:

а) мотиваційним;

б) моральним;

в) адаптаційним.

10. Конфлікт між „можу” та „можу” є:

а) адаптаційним;

б) конфліктом нереалізованого бажання;

в) конфліктом неадекватної самооцінки.

III. Сформулюйте визначення поняття:

ü Соціальний конфлікт;

ü Ескалація;

ü Кульмінація;

ü Інцидент;

ü Консенсус.

IY. Напишіть реферат на одну із запропонованих тем

· Сучасні міжетнічні конфлікти.

· Медіація у вирішенні конфліктів.

· Звۥязок між розвитком культури суспільства і рівня соціальних конфліктів.

Рекомендована література

· Соціологія. Підручник. За редакцією В.Г.Городяненка. -К., 2005, с.318-339.

· Соціологія.Підручник. за ред.. В.М.Пічі. – Львів, 2000, с.224-243.

· Подольська Е.А., Подольська Т.В. Соціологія: 100 питань – 100 відповідей. – к., 2009, с. 339-350.

Дата добавления: 2015-05-23