Економічна свідомість – погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення і переконання стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до власності, економічної самостійності та ін

Соціальний механізм розвитку економіки – стійка система взаємодії соціально-економічних груп у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, регульована історично сформованими в даній країні типом культури, системою управління і соціальною структурою суспільства.

Національне питання – форма відкритої постановки в суспільстві проблеми розвитку націй, національних відносин (територіальних, економічних, екологічних, політичних, правових, мовних тощо).

Націоналізм – теорія і практика етнічних відносин, які ґрунтуються на самоідентефікації нації у вирішенні своїх проблем реалізуються у різноманітних формах діяльності, зумовлених специфікою економічного, політичного, духовного розвитку країни, традиціями, суспільною психологією тощо.

Нація – особлива історична сукупність людей, що характеризується спільністю походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культури, що виявляються в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості.

Важливою ознакою нації є внутрішній державний устрій та чіткі державні кордони, у межах яких завершується їх формування.

2. за даними ООН, у більш ніж 220 державах світу існує понад 3 тис. етнічних спільнот. Зважаючи на те, що сучасні етнічні проблеми існують у межах державних утворень, найчастіше ведуть мову про взаємини між титульними націями і національними меншинами.

До титульних належать нації, що компактно проживають на певних територіях, дають назву існуючому державному утворенню. В Україні проживає близько 130 етнічних спільнот.

Оскільки в Україні існують щонайменше три великі лінгвоетнічні групи (до 40% - українці, що говорять українською мовою, 33% - російськомовні українці та до 21% російськомовні росіяни) складною є і лінгвістична ситуація.

Міжнаціональні відносини виявляються в економічному, культурному, мовному та інших аспектах. Часто в них домінують різними своїми гранями питання соціальної справедливості.

Весь спектр етнонаціональних явищ реалізується не лише існуванням багатьох національностей у межах певної держави, а й завдяки системі етнонаціональних інтересів. Ці інтереси стосуються збереження їх самобутності, розвитку економіки, культури етнічних груп, тобто усвідомлюваного національного самоутвердження. Відповідно перед етносоціологією постає питання націоналізму.

Класифікація націоналізму:

1. Громадянський (державний, територіальний) націоналізм є найбільш раціональним, таким, що базується на принципах вільного самовизначення особистості.

2. Етнічний націоналізм поділяють на політичний і націоналізм у сфері культури. Політичний націоналізм заснований на розумінні нації як політичної сутності, має своєю метою боротьбу за отримання державності з урахуванням інститутів, ресурсів культурної системи. Націоналізм у сфері культури спрямований на збереження цілісності народу, підтримання і розвиток його мови, культури, історичної самосвідомості.

Загалом проблеми націоналістичних рухів зводяться до вирішення національного питання.

Виникає воно у зв’язку з реальними або уявними несправедливостями у міжнаціональному спілкуванні.

3. Дифузний націоналізм пов’язують з особливостями психологічного становища маргінальних груп, які не можуть ідентифікувати себе з жодною з існуючих соціальних національних груп, мають досить високий соціальний, економічний культурний статус. Такі групи характеризує пасивна форма націоналізму, що проявляється здебільшого в стресових ситуаціях.

Різновиди націоналізму:

1. Класичний націоналізм. Реалізується як спроба досягнення повної незалежності (пострадянські держави).

2. Паритетний націоналізм. Виявляє себе у прагненні до повної незалежності, яке обмежують певні внутрішні чи зовнішні чинники, наприклад, передача повноважень центру (автономні республіки Російської Федерації).

3. Економічний націоналізм. Його особливістю є прагнення до економічної незалежності етно-національних утворень (Гонконг за часів протекторату Великобританії).

4. Захисний націоналізм. Домінуючими в ньому є ідеї про необхідність відсічі „Зовнішнім силам”. Збереження культури, мови, території тощо (Чеченська республіка).

5. Ліберальний націоналізм. Обстоює права і свободи особистості, виступає за додержання базових „Європейських” цінностей.

I. Запитання для роздумів, самоперевірки, повторення

1. У чому відмінність між термінами «етнос» і «нація»?

2. До якого типу націоналізму Ви віднесли б український націоналізм?

3. Як, на Вашу думку, розвиватиметься українська нація? Аргументуйте свою відповідь.

II. Виберіть правильну відповідь:

1. Суть і функції різних етнічних спільнот з метою з’ясування загальних закономірностей їх взаємодії та механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин – предмет розгляду:

а) філософії;

б) етнографії;

в) етносоціології.

2. „Етнос” в перекладі з грецького означає:

а) народ;

б) нація;

в) народність.

3. Внутрішній державний устрій та чіткі державні кордони, у межах яких завершується їх формування, є важливою ознакою:

а) нації;

б) народу;

в) народності.

4. Витіснення елементів культури меншості під тиском титульної культури називають:

а) інтеграція;

б) асиміляція;

в) маргіналізація.

5. Втрата рідної культури мови – має назву:

а) маргіналізація;

б) сегрегація;

в) асиміляція.

6. Сегрегація – це:

а) втрата рідної культури, мови;

б) спроби зберегти свою культуру за рахунок звуження контактів з представниками інших національних утворень;

в) інтеграція культури меншин у простір титульної культури.

7. В Україні проживає:

а) до 120 етнічних спільних;

б) до 130 етнічних спільнот;

в) до 150 етнічних спільнот.

8. Націоналізм, що базується на принципах вільного самовизначення особистості, називають:

а) громадянським націоналізмом;

б) етнічним націоналізмом;

в) дифузним націоналізмом.

9. Виберіть приклади економічного різновиду націоналізму:

а) автономні республіки Російської Федерації;

б) Гонконг за часів протекторату Великобританії;

в) Чеченська республіка.

10. Виберіть всі можливі варіанти акультураційних стратегій:

а) інтеграція, асиміляція, сегрегація;

б) маргіналізація, сегрегація, асиміляція;

в) інтеграція, асиміляція, сегрегація, маргіналізація.

III. Сформулюйте визначення понять:

ü Етнос;

ü Нація;

ü Націоналізм;

ü Маргіналізація;

ü Асиміляція;

ü Інтеграція;

ü Сегрегація.

IY. Напишіть реферат на одну із запропонованих тем

· Етнічні стереотипи в сучасному українському суспільстві.

· Акультураційні стратегії в сучасному світі.

Рекомендована література

· Соціологія. Підручник. За редакцією В.Г.Городяненка. -К., 2005, с.340-354.

· Танчин І.З. Соціологія: Навч. Посіб.- К., 2008, с. 256-271.

Тема: «Економічна соціологія»

План

1. Особливості економічної та соціальної сфер суспільства. Соціальні функції економіки.

2. Предмет і об’єкт економічної соціології. Становлення економічної соціології як науки. Проблеми пошуки вітчизняної економічної соціології.

3. Основні поняття і категорії економічної соціології.

1. Економічна сфера є цілісною підсистемою суспільства, що охоплює всі види виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей. До неї належать державні, кооперативні, приватні, акціонерні, та інші форми підприємств і власності, різні типи економічної діяльності (виробнича, фінансова, торгова тощо), а також різні типи економічних відносин між індивідами, спільнотами (колективами, об’єднаннями, регіонами, державами тощо).

За словами П. Самуельсана економічна система суспільства покликана вирішувати такі взаємозалежні проблеми:

- які товари, послуги і в якій кількості виробляти;

- як, хто, завдяки яким ресурсам і на основі яких технологій має їх виробляти;

- кому адресовані ці товари і послуги, як вони будуть розподілені в суспільстві між різними групами людей.

Соціальна сфера – це відносини і взаємодія індивідів, соціальних груп, спільнот, що мають різне соціально – економічне становище в суспільстві.

Вона характеризується різним відношенням до власності (підприємці та наймані працівники), до організації праці (керівники та підлеглі), до джерел доходів (прибуток, заробітна плата, гонорар, пенсія), різним рівнем доходів (багаті, бідні, злиденні).

На межі економічної та соціальної сфер внаслідок їх взаємодії виникають соціально – економічні процеси. Ядром і суб’єктом цих процесів є людина – особистість як елемент соціальних спільнот (професійних, демографічних, територіальних, етнічних), включена у систему економічних і соціальних відносин (діяльність щодо виробництва, розподілу, обміну матеріальних цінностей), а також міжгрупові соціальні взаємодії.

Економіка розвивається разом із суспільством, породжується ним і водночас впливає на нього.

Функції економіки:

- генетична;

- ціннісно – нормативна та виховна функція (матеріальні потреби становлять сукупність базових потреб особистості й формують цінності, ціннісні орієнтації, впливаючи на соціалізацію індивідів);

- інтегративна (забезпечення єдності інтересів працюючих, створення соціально – економічних груп і верств);

- регулятивна (збереження відносної цілісності суспільства);

- творча (пов’язана з виробництвом засобів подальшого розвитку суспільного й індивідуального життя);

- адаптаційна функція (спрямована на забезпечення, функціонування і розвиток виробництва розподіл, обмін і споживання).

2. Економічна соціологія – міжгалузевий науковий напрям, галузь соціологічного знання, що вивчає економіку як соціальний інститут, закономірності її розвитку та функціонування.

Економічна соціологія покликана досліджувати економічне життя, розвиток економіки як соціальний процес, спонукуваний активністю соціальних суб’єктів, інтересами, взаємодією соціальних спільнот.

Предмет – економічної соціології – соціальні механізми регулювання економічних відносин, особливості поведінки соціальних суб’єктів.

Відмінності методологічних підходів до предмета економічної соціології зумовлюють різні трактування соціальних механізмів та їх регулятивних можливостей. К. Маркс розглядав закономірності економічного розвитку крізь призму інтересів, діяльності та відносин класів, вважаючи стрижнем соціального механізму розвитку економіки класову боротьбу пролетаріату і буржуазії. М. Вебер основними регулятивними механізмами економічного життя вважав політичні, етичні та релігійні інститути, що формують необхідні духовні якості, особливі риси людського характеру, виховуючи в людини сприйнятливість до новацій та оновлення традицій, ставлення до своєї справи як до духовного покликання. Т. Веблен вважав, що соціальними регуляторами людських дій є інстинкти, схильності, звички, зумовлені способом споживання. Під час їх аналізу часто вдаються до категорії „економічна поведінка”.

Об’єкт економічної соціології – економіка як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце в житті суспільства. У сфері економіки соціологія вивчає соціальне: суб’єктів, носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, організаційно-нормативні форми, соціальні механізми, що визначають функціонування та розвиток економіки. Економічна теорія вивчає соціальні закономірності економічного розвитку суспільства, соціальну ефективність економічних рішень, особливості та можливості економічної діяльності, економічну поведінку різних соціальних груп і класів, вплив соціальних відносин і різних форм організації трудової діяльності, соціальних норм і цінностей на ефективність суспільної праці.

Економічна соціологія почала формуватися як самостійна наукова дисципліна приблизно в середині 50-х років XX ст. завдяки старанням американських соціологів (Н. Смелзера, Т. Парсонса, К. Девіса). Однак деякі елементи були помітні ще у XVIII ст. (Ф. Вольтер, А. Тюрго, Ж. Кондорсе).

В XIX ст. О. Контом сформувалась концепція прогресивного розвитку цивілізації, який розглядався абсолютно залежним від досягнень людського розуму.

А. Сміт сформулював теорію економічного лібералізму. Згідно з нею людина переслідує власні утилітарні інтереси, кожен товаровиробник дбає про свою вигоду, а суспільство об’єднує зусилля.

Р. Рікардо сформував засади теорії розподілу та відтворення, заснованої на визнанні соціальної природи економічної діяльності людини. Т. Мальту намагався обґрунтувати взаємозалежність між виробництвом і динамікою народонаселення.

Першим зайнявся дослідженнями основ соціального порядку, соціальної ролі економіки О. Конт, який окреслив характерні особливості, сформулював закони функціонування і розвитку індустріального суспільства.

Г. Спенсер розглядав ринок та політику як регулятори суспільного життя, стверджував, що держава не повинна втручатися в економічні діяльність суб’єктів, а тільки захищати їх майнові інтереси.

Проблему вікового плюралізму і диференціації в суспільстві порушив Е. Дюркгейм, стверджуючи, що диференціація є передумовою „органічної солідарності”, коли разом живуть різні, майже незалежні люди. Спеціалізованість праці зумовлює їх взаємну потребу, поєднання їх відмінностей в ціле.

Наприкінці XIX – на початок XX ст. стрімко розвивалися соціально-економічні дослідження і в Україні завдяки старанням К. Волого, Й. Ланга, Т. Степанова, А. Билимовича, М. Вольського, М. Грушевського, В. Винниченка, В. Садовського, М. Тугана-Барановського, І. Янжуля, які здебільшого розглядали практичні проблеми економіки в єдності з системою певних соціальних цінностей.

Розвиток вітчизняної соціології відбувався в умовах панування централізовано-адміністративних методів управління економікою. Проведені імперичні дослідження давали цікавий матеріал, який, однак, з ідеологічних причин не мав належного наукового обґрунтування.

Західна економічна соціологія розвивалася динамічніше. Економічна соціологія починає розглядати економіку як одну із соціальних підсистем суспільства, що взаємодіє з іншими соціальними підсистемами.

Економісти, яких не задовольняв поділ соціально-економічних підсистем на капіталізм, соціалізм і комунізм, зайнялися створенням альтернативних моделей.

Ліндлом запропонував таку класифікацію ринкових систем:

- традиційні системи приватного підприємництва (Західна Європа, Північна Америка), що керуються інтересами споживача;

- системи приватного підприємництва, якими управляє держава (оборонна промисловість США);

- державне підприємництво, в якому ціна регулюється попитом (тогочасна Югославія);

- державне підприємництво, підпорядковане централізованому плануванню (Радянський Союз, Східна Європа).

Сучасна українська економічна соціологія робить перші кроки, зосереджуючись на аналізі економічних процесів у суспільстві, їх специфіки у загальноцивілізаційному контексті, нових різновидів і форм економічної діяльності, функціонування економічних інститутів тощо.

3. Базовим для економічної соціології більшість учених вважав поняття „соціальний механізм розвитку економіки”.

Рушійною силою його є соціально-економічні потреби та інтереси соціальних груп, що регулюють їх поведінку в сфері економіки.

Уявлення про соціальний механізм розвитку економіки ґрунтується на тому, що результати економічного розвитку є наслідком не лише діяльності органів управління, а передусім діяльності й активності соціальних груп, які залежать від мотиваційного, статусного, культурного, управлінського регуляторів.

Дія цього механізму перетворює розвиток економіки на соціальний процес, який розглядають у вертикальному та горизонтальному ракурсах. Вертикальний ракурс реалізується стосовно різних рівнів територіальної структури суспільства (країна, регіон, область, місто, район), організаційної структури виробництва (відомство, об’єднання, підприємство, підрозділ). Горизонтальний ракурс виявляє себе через горизонтальні соціально-економічні взаємодії:

- у межах певного регіону, області, району, між підприємствами й організаціями конкретних галузей виробництва;

- між різними соціально-демографічними і професійними групами, що займаються економічною діяльністю – робітниками, інженерами, підприємцями, менеджерами, селянами як у межах конкретної господарюючої одиниці, так і в ширших соціально-економічних сферах;

- між різними регіонами, областями, містами, галузями виробництва, соціально-демографічними і професійними групами країни.

Поняття „соціальний механізм розвитку економіки” конкретизується у процесі розгляду такої важливої категорії економічної соціології, як „економічна поведінка”.

Економічна поведінка – система соціальних дій, пов’язаних з використанням різних за функціями і призначенням економічних цінностей (ресурсів) та зорієнтованих на одержання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу.

Особи, що виступають на ринку, формуються у конкретних і здебільшого подібних соціально-економічних умовах і тому виявляють здатність до типових форм поведінки.

Універсальною мотивацією суб’єктів економічної поведінки є формула: максимум винагороди за мінімум витрат. Однак цілком реалізувати цю формулу неможливо, нерідко діяльність приводить до непередбачених результатів.

Параметри економічної поведінки залежать від різних факторів, насамперед від задіяних економічних ресурсів.

Класифікація економічної поведінки:

1. Дистрибутивна економічна поведінка. Залежно від ступеня доступу до ресурсів, контролю за одержанням вигоди від їх обороту виділяють господарську, агентську, функціональну моделі дистрибутивної поведінки.

Розглядає ринок як нескінчений процес перерозподілу величезної маси економічних ресурсів у сфері обміну на обігу, де безліч суб’єктів перманентно набувають і втрачають право контролю над певними благами. Залежно від ступеня доступу до ресурсів, контролю за одержанням вигоди від їх обороту виділяють господарську, агентську, функціональну моделі дистрибутивної поведінки.

Господарська модель характеризує економічну поведінку суб’єктів, що є власниками економічних ресурсів. Агентська модель реалізується суб’єктами економічної поведінки, які за дорученням власників забезпечують правовий, економічний та організаційний контроль над діями осіб, що мають доступ до об’єкта чужої власності. Функціональна модель властива суб’єктам, які використовують і отримують вигоду з економічних ресурсів, що належать іншим особам. Найтиповіші моделі дистрибутивної поведінки властиві особам, зайнятим за наймом, орендарям.

2. Виробнича поведінка. Пов’язана з нагромадженням, концентрацією матеріальних, технологічних, інтелектуальних, організаційних та інших ресурсів, поєднанням і комбінуванням з метою одержання конкретних благ і прибутку (доходу) від їх обігу на ринку.

3. Обмінна поведінка. Забезпечує рух різноманітних економічних благ (товарів, послуг, інформації) на ринку на основі обліку та порівняння їх цінностей.

4. Споживча поведінка. Забезпечує вилучення економічних благ з товарного обігу і присвоєння їх з метою задоволення потреб людини.

Спонукальною основою економічної поведінки людини є потреби - об’єктивно зумовлені суспільними відносинами свідомі наміри людини (груп людей) досягти кращих умов життя. На основі потреб формується економічна свідомість.

З економічною свідомістю тісно пов’язане економічне мислення.

Дата добавления: 2015-05-23