Форма правління в Китаї

Форми правління в Китаї та Америці.

Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.
За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії; - республіки.

Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину.Іноді монарх може обиратися. За свою державну діяльність монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відповідальності. Як правило, такі монархи несуть відповідальність тільки перед Богом.

Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницьк[5,с.68].При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викладені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін.В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх — глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер.

До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які ще можна назвати конституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію.

Дуалістична монархія — це така форма правління, коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.

Теократична монархія — це така форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.

Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях.

Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну).Республіки як форми правління почади інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI—XVII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період[1,с.98]. Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентськ (або змішана), парламентська.
Їх назви в певній мірі умовні, разом й тим кожна з них має свою специфіку. Існували та існують і інші види республік: Радянська республіка.

Народно-демократична республіка, республіка Паризька Комуна, ісламські республіки і інші.

Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту[3,с.109]. Наприклад, у США, Мексиці, Іракці.
Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Франція, Фінляндія, Україна.

Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.

Кита́йська Наро́дна Респу́бліка: 中華人民共和國 — держава у Східній Азії[]. Межує на півночі з Монголією, на північному заході з Казахстаном, на північному сході з Російською Федерацією та Північною Кореєю, південному заході з Індією та Непалом,напівдні з Бутаном, М'янмою (раніше Бірма), Лаосомі В'єтнамом,на південному сході країну омиває Південно-китайське море; має площу 9596960 км²; столиця Пекін; рельєф: дві третини займають гори і пустелі (на півночі і заході), включаючи пустелю Гобі на півночі, на сході рівнина зрошується з річок Хуанхе (у перекладі з китайської означає Жовта ріка),Янцзи і Сіцзян. Глава держави Ху Цзіньтао з 2003, глава уряду Вень Цзябао з2003; політична система — соціалістична республіка; експорт: чай, м'ясні продукти, шовк, бавовна, нафта, мінерали (найбільший виробник вольфраму і антимонію), хімікати, вироби легкої промисловості; населення 1,329,349 тис. (2007), в основному етнічні китайці (хань), до інших етнічних груп належатьтибетці, уйгури й джуанги; Китай найбільш населена країна у світі; мовикитайська, кантонська й інші діалекти.

Стосовно КНР, державний лад Китайської Народної Республіки заснований на тому, що, згідно з конституцією КНР, «Китайська Народна Республіка є соціалістична держава демократичної диктатури народу, кероване робочим класом (через Комуністичну партію Китаю) і засноване на союзі робітників і селян. У країні встановлений соціалістичний лад. Вся влада належить народу. Народ здійснює державну владу через Всекитайські збори народних представників і місцеві збори народних представників різних ступенів».

До складу державних органів КНР входять:

органи державної влади (Всекитайські збори народних представників і місцеві ради народних представників різних ступенів).Голова Китайської Народної Республіки:

державні адміністративні органи (Державна рада КНР і місцеві народні уряди різних ступенів). Також, центральна військова рада КНР, державні судові органи - народні суди, державні органи юридичного нагляду - народні прокуратури.

Всекитайські збори народних представників (ВЗНП) - найвищий орган державної влади КНР[14,с.57]. До його складу входять депутати, обрані від провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування та збройних сил. Депутати ВЗНП обираються на термін 5 років.

Постійно діючим органом ВЗНП є його постійний комітет, який відповідальний перед ВЗНП і йому підзвітний. Постійний комітет здійснює функції найвищого органу державної влади і працює під контролем ВЗНП в період між сесіями ВЗНП. Сесії ВЗНП зазвичай скликаються Постійним комітетом ВЗНП раз на рік[10,с.42].

Китайська Народна Республіка здійснює адміністративний контроль над 22 провінціями; при цьому уряд КНР вважає Тайвань своєю 23-ою провінцією. Окрім цього, до КНР також входять 5 автономних районів, де проживають національні меншини Китаю; 4 муніципальних утворення, відповідних містам центрального підпорядкування, і 2 спеціальних адміністративних району під управлінням КНР[17,с.69]. Відповідно до Конституції КНР, у країні прийнятий триступінчастий адміністративний розподіл:

1. країна розділена на провінції, автономні райони і міста центрального підпорядкування;

2. провінції й автономні райони розділені на автономні округи, повіти, автономні повіти і міста;

3. повіти й автономні повіти розділені на волості, національні волості і селища.

Автономні райони, автономні округи й автономні повіти є територіями національної автономії. У разі потреби держава може засновувати особливі адміністративні райони.

Таким чином, адміністративно-територіальний поділ КНР: 22 провінції, 5 автономних районів і 4 міста центрального підпорядкування. Це об'єднуються терміном «континентальний Китай», куди зазвичай не входять Гонконг, Макао і Тайвань[10, с.27].

Мал.№ 1(Адміністративні території Китаю)

Cучасне державне право Китаю відбиває національну специфіку та історичну унікальність його державності, особливості китайського варіанту модернізації тоталітарно-бюрократичного суспільства.

Конституційне право КНР як галузь національного права має певну низку особливостей. Перш за все, воно є галуззю соціалістичного права й пронизано відповідними ідеями. У конституційному праві відбилися всі основні концепції та постулати соціалістичного "конституціоналізму", керівна роль комуністичної партії, соціалістичне народовладдя, соціалістична законність, класова боротьба та ін. Цілі та за­вдання конституційно-правового регулювання визначаються перспективами будівництва соціалізму, сформульованими у Конституції 1982 року

[8, с.72].

Для соціалістичного права характерна насиченість нор­мативних актів нормами-принципами, нормами-побажан-нями, різного роду сентенціями (типу "не трудящий та не їсть"), які створюють ідеалістичну картину гармонійного суспільства. Все це властиве й конституційному праву КНР.

Особливістю конституційного права є наявність актів, які мають експериментальний тимчасовий характер.

Таким чином,ми можемо зробити висновок, що КНР за своєю формою правління, досягла величезних перемог, бо такий устрій допоміг стати країні тією, що вона є зараз.

Більшість китайців неуявлють, якби у країні існував інший лад, щоб було з країною. Домінування комунізму твердо закріпилось у цій країні на багато років, і це дало не аби який результат.

Дата добавления: 2015-05-23