Економічна ситуація в США

Сполучені Штати не завжди були переконаним прихильником вільної торгівлі. Спостерігалися періоди в історії цієї країни, коли вона рішуче повертала в бік економічного протекціонізму. Так, наприклад, в перші роки республіки державний діяч Олександр Гамільтон виступав за введення протекціоністського тарифу в порядку заохочення промислового розвитку Америки, причому країна багато в чому йшла його рекомендацій. Американський протекціонізм досяг свого піку в 1930 р., коли був прийнятий Закон Смута - Холі, який різко підвищив введені в США тарифи. Цей закон, швидко викликав відповідні заходи з боку іноземних держав, значною мірою сприяв виникненню кризи, який в тридцяті роки XX століття охопив Сполучені Штати і значну частину всього світу[3,c.65].

Починаючи з 1934 р., підхід США до проведення торговельної політики представляв собою пряме продовження невдалого досвіду, з яким асоціюється Закон Смута - Холі. У згаданому році Конгрес прийняв Закон про торговельні угоди від 1934 р., що надав основний законодавчий мандат на зниження тарифів CША. «Країни не можуть досягати рівня виробництва продукції, необхідного для підтримки життя свого народу і добробуту, якщо ці країни позбавлені розумних можливостей торгувати один з одним, - пояснив займав у той час пост державного секретаря Корделл Халл. - Тому принципи, що лежать в основі Програми торгових угод, є необхідним кутовим каменем будівлі світу».

Після Другої світової війни багато керівників США стверджували, що стабільність усередині країни і збереження відданості її союзників буде залежати від відновлення їх економіки[6,c.72]. Американська допомога мала велике значення для цього відновлення, але згадані союзники також потребували експортних ринках, особливо в величезному ринку США, для того, щоб знову здобути незалежність своєї економіки і домогтися економічного зростання. Сполучені Штати підтримували лібералізацію торгівлі і зіграли важливу роль у створенні Генеральної угоди про тарифи й торгівлю (ГАТТ), представника собою міжнародний звід тарифних і торгових правил. Ця угода була підписана в 1947 р. 23 країнами. До кінця вісімдесятих років XX століття до нього вже приєдналися понад 90 країн.

Крім встановлення зводу правил поведінки у сфері міжнародної торгівлі ГАТТ виступило в якості спонсора декількох раундів багатосторонніх торговельних переговорів, а Сполучені Штати взяли активну участь у кожному з них, одночасно виступаючи в якості лідера. У дев'яностих роках минулого сторіччя уругвайський раунд, названий так, оскільки він почався на переговорах у Пунта -дель -Есте, Уругвай, забезпечив подальшу лібералізацію торгівлі[11,c.67].

Сполучені Штати вірять у систему відкритої торгівлі, на яку поширюється принцип законності. З часу Другої світової війни президенти Сполучених Штатів стверджували, що участь у світовій торгівлі надає американським виробникам доступ до широких іноземних ринків і дає американським споживачам можливість більш широкого вибору при покупці продуктів. Останнім часом лідери Америки відзначали, що конкуренція з боку іноземних виробників також дозволяє підтримувати низькі ціни на багато товарів, пом'якшуючи тим самим вплив інфляції.

Американці заявляють, що вільна торгівля приносить вигоду й іншим народам. Економісти вже давно вважають, що торгівля дозволяє країнам приділяти основну увагу виробництву тих товарів і послуг, високу якість яких ці ​​країни можуть забезпечити з найбільшою ефективністю. Таким чином, вони підвищують виробничі потужності всього світового співтовариства. Більше того, американці переконані в тому, що торгівля сприяє зростанню економіки, соціальної стабільності та розвитку демократії в окремих країнах, а також що цей вид економічної діяльності сприяє світовому процвітанню, утвердженню законності і забезпечення миру в міжнародних відносинах.

Відкрита система торгівлі вимагає, щоб країни надавали справедливий і вільний від дискримінації доступ на ринки один одного. Переслідуючи цю мету[17,c.50], Сполучені Штати готові забезпечити іншим країнам сприятливі умови доступу на свої ринки, якщо ці країни будуть надходити аналогічним чином, знижуючи свої власні торгові бар'єри за допомогою укладення багатосторонніх або двосторонніх угод. Незважаючи на те, що в зусиллях щодо лібералізації торгівлі основну увагу традиційно приділяється зниженню тарифів і певних нетарифних бар'єрів на шляху торгівлі, в останні роки з'являються нові заходи щодо забезпечення цієї лібералізації. Американці, наприклад, вважають, що торговельне законодавство і торгова практика кожної країни повинні бути прозорими. Інакше кажучи, всім слід знати правила і мати рівні шанси на участь в конкуренції. У дев'яностих роках XX століття Сполучені Штати і члени Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) зробили черговий крок до забезпечення більшої прозорості, домовившись між собою про заборону практики надання торгових переваг іноземним урядовцям.

Сполучені Штати також часто наполягають на тому, щоб зарубіжні країни провели дерегулювання своїх галузей промисловості і зробили кроки щодо забезпечення такого положення, при якому залишилися регулюючі правила були б прозорими, не носили б дискримінаційного характеру стосовно іноземним компаніям і відповідали б міжнародній практиці[18,c.53]. Зацікавленість американців у дерегулювання частково пояснюється занепокоєнням з приводу того, що деякі країни можуть використовувати регулювання в якості непрямого кошти недопущення на свої ринки експортних товарів інших країн.

Адміністрація президента Білла Клінтона (1993-2001 рр..) Надала торговельній політиці США ще один новий аспект. Вона заявила, що країнам слід дотримуватися, принаймні, мінімальних стандартів трудових відносин та охорони навколишнього середовища. Американці займають подібну позицію почасти в силу побоювань, що власні відносно високі стандарти Америки, що стосуються трудових відносин та охорони навколишнього середовища, можуть збільшити собівартість вироблених в США товарів, утрудняючи таким чином конкуренцію вітчизняних галузей з схильними меншому регулюванню компаніями інших країн. Однак американці також стверджують, що громадяни інших країн не отримають вигод вільної торгівлі, якщо їх роботодавці стануть експлуатувати робітників або завдавати шкоди навколишньому середовищу, намагаючись більш успішно конкурувати на міжнародних ринках[5,c.63].

Адміністрація Клінтона підняла ці питання на початку дев'яностих років минулого сторіччя, коли наполягала на тому, щоб Канада і Мексика підписали побічні угоди, в яких взяли б на себе зобов'язання щодо забезпечення дотримання законів про охорону навколишнього середовища та стандартів трудових відносин в обмін на ратифікацію НАФТА Сполученими Штатами. У період перебування Клінтона на посаді президента Сполучені Штати також проводили роботу спільно з Міжнародною організацією праці з надання допомоги країнам, що розвиваються у прийнятті заходів щодо забезпечення безпечних умов на виробництві та основних прав робітників. Крім того, США фінансували програми по скороченню масштабів дитячої праці в ряді країн, що розвиваються.

Незважаючи на загальну прихильність принципам свободи від дискримінації, Сполучені Штати приєдналися до деяких торговельних угодами про преференції. Так, наприклад, програма Узагальненою системи преференцій США націлена на надання сприяння економічному розвитку в бідних країнах шляхом надання безмитного режиму деяких товарах, які ці країни експортують до Сполучені Штати; преференції не надаються, коли виробники того чи іншого продукту перестають потребувати допомоги, що має своєю метою набуття конкурентоспроможності на ринку США. Інша програма преференцій, Ініціатива для Карибського басейну, спрямована на надання допомоги бореться за виживання своєї економії регіону, який вважається політично важливим для Сполучених Штатів; ця програма надає безмитний режим всім товарам, що імпортуються в Сполучені Штати з району Карибського моря, за винятком текстилю, ряду шкіряних виробів, цукру і нафтопродуктів[21,c.42].

Іноді заради досягнення політичних цілей Сполучені Штати відступають від своєї загальної політики сприяння вільній торгівлі, обмежуючи обсяг імпорту в країни, які, за існуючим думку, порушують права людини, підтримують тероризм, терпимо ставляться до торгівлі наркотиками і становлять загрозу міжнародному миру. У число країн, що піддавалися подібним торговим обмеженням, входять Бірма, Куба, Іран, Ірак, Лівія, Північна Корея, Судан і Сирія. Однак у 2000 р. Сполучені Штати скасували один із законів від 1974 р., що містить вимогу про те, щоб Конгрес щорічно проводив голосу- вання з приводу того, чи слід продовжувати «нормальні торговельні відносини» з Китаєм. Цей крок, що усунув одне з основних джерел непорозумінь в американсько -китайських відносинах, ознаменував собою важливу віху на шляху прагнення Китаю до членства у Світовій організації.

Немає нічого нового в тому, що Сполучені Штати вдаються до торговельних санкцій для досягнення своїх політичних цілей. З часу Американської революції, що відбулася багато більше 200 років тому, американці користуються санкціями і заходами з контролю над експортом. Однак після закінчення «холодної війни» подібна практика набула більш широких масштабів. Тим не менш, в Конгресі і федеральних органах влади продовжується обговорення питання про те, чи є використання торгової політики дієвим засобом досягнення зовнішньополітичних цілей.

Ще одним принципом, якому Сполучені Штати традиційно слідували на торговій арені, є багатосторонній підхід. Протягом багатьох років цей принцип складав основу участі та лідерства США в цілому ряді слідували один за іншим раундів міжнародних торгових переговорів. Закон про розширення торгівлі від 1962 санкціонував так званий раунд торговельних переговорів Кеннеді і, в кінцевому рахунку, привів до висновку 53 країнами, на які припадає 80 відсотків обсягу міжнародної торгівлі, угоди про зниження тарифів у середньому на 35 відсотків. У 1979 р. в результаті успіху токійського раунду переговорів Сполучені Штати приблизно 100 інших країн домовилися про подальше зниження тарифів та скорочення таких нетарифних бар'єрів на шляху торгівлі, як вимоги про наявність квот та ліцензій[18,c.14].

Пізніша серія багатосторонніх переговорів, так званий Уругвайський раунд, почалася у вересні 1986 р. і майже через десять років завершилася підписанням Угоди про подальше зниження промислових тарифних і нетарифних бар'єрів і скороченні ряду сільськогосподарських тарифів і дотацій, а також введенням нових заходів по захисту інтелектуальної власності. Мабуть, найбільшим досягненням Уругвайського раунду стало створення Всесвітньої торгової організації, нового, обов'язкового для всіх механізму врегулювання міжнародних торгових спорів. На кінець 1998 р. самі Сполучені Штати подали до СОТ 42 скарги на застосування недобросовісної торгової практики; до них слід додати скарги, подані багатьма іншими країнами, включаючи скарги на Сполучені Штати.

Незважаючи на свою прихильність багатостороннього підходу, в останні роки Сполучені Штати також прагнули до укладення регіональних і двосторонніх угод. Це частково пояснюється тим, що легше буває обумовлювати умови більш вузьких угод, а також тим, що з їх допомогою часто вдається підготувати грунт для нових, більш масштабних договорів. Перша угода про вільну торгівлю, підписану Сполученими Штатами - Угода між США та Ізраїлем про зону вільної торгівлі - набула чинності в 1985 р., а друге - Угода між США і Канадою про вільну торгівлю - було введено в дію в 1989 р. Останнє потім призвело до висновку в 1993 р. Північноамериканської угоди про вільну торгівлю, який об'єднав Сполучені Штати, Канаду і Мексику в рамках угоди, що поширюється майже на 400 мільйонів чоловік, які спільно виробляють товари та послуги на суму приблизно 8,5 трильйона доларів США[7,c.101].

Географічна близькість сприяла активному розвитку торгівлі між Сполученими Штатами, Канадою і Мексикою. У результаті підписання НАФТА середній мексиканський тариф на американські товари знизився з 10 відсотків до 1,68 відсотка, а середній тариф на мексиканські товари зменшився з 4 відсотків до 0,46 відсотка. Особливе значення для американців мав той факт, що в цю угоду включено ряд заходів захисту патентів, авторських прав, торгових знаків та комерційних таємниць, власниками яких є американські громадяни. В останні роки американці проявляють все більший неспокій з приводу комерційного піратства та контрафакції продуктів США, починаючи з комп'ютерного програмного забезпечення і кінофільмів і кінчаючи продукцією фармацевтичної і хімічної промисловості.

Дата добавления: 2015-05-23