Економічний розвиток Китаю

РОЗДІЛ 2. Економічне становище в Китаї та США

З кінця 1970-х Китай переорієнтувався від закритої, центрально - планової системи до економіки більш орієнтованою на ринок, яка є однією з найбільших у світі в 2010 році Китай став найбільшим у світі експортером. Реформи почалися з колективізованого сільського господарства і розширилися шляхом поступової лібералізації цін, фінансової децентралізації, збільшення автономії для державних підприємств, створення різноманітної банківської системи, розвитку фондових ринків, швидкого зростання приватного сектора та підвищення відкритості до зовнішньої торгівлі та інвестицій. Китай здійснив реформи поступово[18,с.76].

В останні роки Китай відновив свою підтримку державних підприємств у секторах, які він вважає важливим для " економічної безпеки, " явно націлившись на лідерство в глобальній конкуренції. Після підтримки курсу валюти в жорсткій прив'язці з долара США протягом багатьох років, в липні 2005 року Китай переоцінив курс юаня і рушив у бік оцінки його обмінного курсу по відношенню до кошика валют. Разом з тим, обмінний курс все ж залишався фактично прив'язаним до долара до червня 2010 року, коли Пекін знову зважився на поступову переоцінку юаня[12,с.63].

Реструктуризація економіки та підвищення ефективності сприяло більш ніж десятиразового збільшення ВВП Китаю за період з 1978 по 2010 рік. Виміряний виходячи з паритету купівельної спроможності валют (PPP), даний показник в 2010 році став другим за величиною в світі після США, перевершивши Японію в 2001 році[12,с.67]. Доларова вартість обсяг сільськогосподарського і промислового виробництва Китаю вже перевищує аналогічні показники США; Китай є другим після США за сукупною вартістю сектора послуг, які він виробляє. Однак, дохід на душу населення залишається нижче середньосвітового.

Китайський уряд стикається з численними економічними труднощами, включаючи: (a) скорочення високої внутрішньої норми заощаджень і відповідно низького внутрішнього попиту; (b) підтримка відповідного зростання зайнятості для десятків мільйонів мігрантів і створення нових робочих місць; (c) скорочення корупції та інших економічних злочинів; та (d) нанесення шкоди навколишньому середовищу і зростання соціальної нерівності, яке має відношення до швидкому перетворенню економіки[7,c,86]. Економічний розвиток йшло набагато більш швидкими темпами в прибережних областях ніж у глибині країни і приблизно 200 мільйонів сільських чорноробів і їхні діти переселилися в міста, щоб знайти роботу. Наслідок політики " однієї дитини " - те, що Китай - тепер одна з найбільш швидко старіючих країн у світі. Погіршення в навколишньому середовищі - особливо забруднення повітря, ерозія грунту, і стійке падіння горизонту грунтових вод, особливо на півночі - є інший довгостроковою проблемою. Китай продовжує втрачати орну землю через ерозію та економічного розвитку. Китайський уряд прагне додати здатність вироблення енергії з джерел крім вугілля і нафти, зосереджуючись на ядерному і альтернативному енергетичному розвитку.

У 2009 році глобальна економічна криза знизив попит на китайський експорт вперше за багато років, але Китай швидко відновився до зростання приблизно 10 % на рік, вигравши у всіх інших великих промислово - розвинених країн. Економіка Китаю, як видається, буде рости стійкими темпами і в 2011-2016 рр. В основному унаслідок політики стимулювання, яку правлячий режим проводив під час глобальної фінансової кризи. Урядові обіцянки, содржащіеся в 12-му п'ятирічному плані, прийнятому в березні 2011 року, спрямовані на продовження перетворення економіки і підкреслюють необхідність збільшити внутрішнє споживання, щоб зробити економіку менш залежною від експорту в майбутньому. Однак, Китай, ймовірно, зробить тільки окремі успіхи на шляху до цих цілей. Двома економічними проблемами, з якими в даний час стикається Китай, є інфляція - яка, в кінці 2010 року, перевищила цільові показники уряду 3% і борги місцевих органів влади, які різко зросли в результаті політики стимулювання і які можна віднести до боргів поганої якості.

Китай на початку XXI століття є космічною і ядерною державою. Побудова ринкової економіки здійснюється в Китаї під керівництвом Комуністичної партії на основі п'ятирічних плані. Економіка зберігає свою багатоукладність. При високій частці іноземних інвестицій майже 80 % всіх іноземних інвесторів в економіку КНР - це етнічні китайці (хуацяо), які проживають за кордоном. До 2020 року Китай повинен за планами КПК наздогнати США по сукупному доходу ВВП[15,с.42].

Щоб сприяти структурним змінам, Китай розвиває власну систему освіти, навчання студентів за кордоном (особливо в США і Японії), заохочує імпорт технологій, що дозволяють розвивати такі прогресивні сектори економіки як виробництво програмного забезпечення, нових матеріалів, телекомунікаційну індустрію, біотехнології, охорона здоров'я. У КНР понад 384 млн користувачів Інтернету, країна також лідирує у світі за кількістю користувачів мобільного телефонного зв'язку (487300000 користувачів на квітень 2007 року). У районі Хайдянь північніше Пекіна створена китайська «Силіконова долина». Інтенсифікація виробництва приносить і побічні результати: рівень прихованого безробіття в сільській місцевості приблизно вдвічі перевищує офіційні показники (4,6 %). Китай негласно заохочує еміграцію.

Дата добавления: 2015-05-23