Поняття етнонаціональної політики

Які основні форми регулювання конфлікту?

Якою є виборча система в Україні?

Мажоритарна с-ма абсолютної більшості. До ВРУ – пропорційна. + пит. № 83

88. Основоположні принципи зовнішньої політики держави. –

ü п-п відповідності поставленої мети реальним можливостям її досягнення

ü зовнішня політика – це мистецтво здобуття союзників, а не ворогів

ü п-п вибору пріоритетів

ü адекватна оцінка глобальної ситуації

ü узгодження внутрішньої і зовнішньої політики

ü узгодження політичної і військової стратегії.

ü

3 форми:

Придушення конфлікту (спосіб не рекомендується, є неефективним способом поведінки з к-ту, зростає злоякісність конфлікту)

Відміна к-ту (б-я. спроба в початк. Стадії ліквідувати суперечності. Ця спроба хибна, оскільки таке регулювання не ліквідовує власний к-т)

Регулювання к-ту (вирішення зас. Зменшення насильства майже усіх видів к-ту).

Форми регул конф:

- Переговори

- Посередництво

- Арбітраж – спосіб вирішення спору шляхом звернення до 3-ї сторони.

Загал способи запобігання:

- Компроміс – це угода на основі взаємних поступок

- Консенсус – це згода, це прийняття рішення на основі загал згоди.

Типи поведінки в конфл ситуації:

- Пряме протиборство чи конкуренція

- Ухилення

- Протиборство

- Уступки

- Співробітництво.

Для вирішення конфл існують спец конфлікт процедури:

- Парламентські дебати

- Узгоджувальні комісії

- Гром., арбітражні суди

- Адмін. процес

- Кр судочинство і конят суд

90. Умови вирішення глобальних проблем сучасності. –

1) зниження воєнних витрат і вивільнення частки необхідних ресурсів;

2) розробка наукових принципово нових технологій; поетапне розв'язання глобальних проблем з урахуванням їх гостроти в різних країнах і регіонах світу;

3) успішне розв'язання глобальних проблем сучасності потребує тіснішої плідної співпраці різних країн у сфері міжнародних відносин: різкого підвищення ролі міжнародних органів і суспільних рухів, зміни пріоритетів у міжнародній політиці, яка повинна стати ареною захисту не тільки вузько національних, а й загальнолюдських інтересів;

4) крім співпраці в економічній і політичній сферах, людство має об'єднати і свої величезні інтелектуальні сили, спрямувавши їх на пошуки ефективних шляхів розв'язання глобальних проблем;

5) необхідна тісна співпраця у сфері масової інформації й освіти.

Соціально-економічні та політичні зміни сприяють зростанню національної самосвідомості народів, поглиб­люють почуття національної гордості, але водночас подекуди призводять до сплесків войовничого націоналізму. Неврегульованість відносин між націями як в окремих країнах (особливо багатонаціональних), так і між різ­ними країнами загострює національні проблеми які спричиняють тривалі конфлікти, війни, потоки біжен­ців. Як наслідок — національна проблема набуває гло­бального, планетарного характеру. Тому з'ясування при­чин загострення міжнаціональних відносин і віднайдення способів розв'язання проблеми самовизначення наро­дів є одним із найважливіших завдань політичної науки.

Національна проблема існувала завжди. А гноблення та експлуатація одних народів іншими і визвольна бороть­ба властиві були ще рабовласницькому ладові й тривали в епоху феодалізму. Проте гостро національне питання постало в період розпаду феодалізму та утвердження капі­талізму, коли відбувалося становлення націй. Донині про­блема етнонаціональних відносин є однією з провідних у складній гамі соціально-політичних відносин.

Науково-обгрунтована етнонаціональна політика є необхідною умовою процесу державотворення в усіх багатонаціональних країнах. Її ефективність залежить від того, наскільки правильно її принципи відображають стан етнонаціональної ситуації, вміння правлячих кіл враховувати етнонаціональні інтереси та сприяти їх гармонії.

Етнонаціональна політика тісно пов'язана з економічною, соціальною, демографічною, культурною та іншими видами політики.

Етнонаціональна політика – це цілеспрямована діяльність з регулюванням відносин між етносами, націями і етнонаціональними групами (народами), що виявляється у свідомому впливі державних і суспільних організацій на розвиток міжнаціональних та міжетнічних взаємин з метою їх нормалізації, стабілізації та гармонізації.

Об'єкт етнонаціональної політики:

§ нації;

§ етноси;

§ етнонаціональні групи;

§ міжнаціональні та міжетнічні відносини.

Суб'єкт етнонаціональної політики:

· держава (її органи);

· політичні партії;

· громадські організації тощо.

Головна мета етнонаціональної політики – узгодження етнонаціональних стосунків, демократичне розв'язання міжнаціональних суперечностей і конфліктів.

Основні принципи етнонаціональної політики:

o демократизму;

o національної єдності;

o взаємоповаги та взаємодовір'я між націями;

o толерантності у стосунках різних національностей;

o поваги до національних традицій, звичаїв, віросповідань;

o самовизначення націй тощо.

Етнонаціональна політика в тій чи іншій державі має врахувати:

ü географічні фактори, демографічні процеси, історичні особливості формування певної нації або народності, її національної державності;

ü національний склад населення;

ü співвідношення корінного і некорінного населення, релігійність, особливості національної психології, національні традиції, звичаї, взаємовідносини певної нації з іншими етносами.

Дата добавления: 2015-05-23