Етнонаціональне самовизначення націй

У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, який був затверджений Генеральною асамблеєю ООН у 1966 р., записано: "Всі держави повинні відповідно до положень Статуту ООН заохочувати здійснення права на самовизначення".

Право націй на самовизначення означає:

q вільний вибір народом державного устрою аж до відокремлення і формування самостійної держави;

q самостійність у розв'язанні економічних питань свого розвитку;

q добровільне об'єднання народів в єдину державу;

q вільний вибір інститутів і символів державності.

Самовизначення народів, націй неможливе без розв'я­зання проблеми національно-територіального розмежу­вання, яка є однією з найскладніших і найгостріших проблем. Реалізувати це право, беручи до уваги історич­ні умови певної нації, прийнятні форми його реалізації, можна у двох формах — відокремлення і возз'єднання.

Відокремлення — форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає вихід нації зі складу багатонаціонального утво­рення під впливом волевиявлення народу.

Така нація може відокремитися від іншої нації (ін­ших націй) й утворити свою незалежну державу, визна­чити форму і способи свого соціально-економічного роз­витку, характер державно-політичного устрою відповідно до своїх історичних умов; формувати основи й механізми внутрішньої та зовнішньої політики на вільних заса­дах без іноземного втручання; має поважати права інших народів і міжнародного співтовариства. Цю форму за останні роки обрало чимало народів, утворивши свої не­залежні держави: народи колишніх республік Радянсько­го Союзу, СФРЮ, Чехословаччини. Самостійною держа­вою від серпня 1991 p. стала й Україна.

Возз'єднання — форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає об'єднання народів (націй) в межах однієї держави.

Ця форма, як і перша, має природний, демократич­ний характер. Це — право на життя, щастя, братерство народів, яких об'єднують звичаї, традиції, а іноді й істо­рія та релігія. Виходячи зі спільних інтересів, народи (нації) ухвалюють рішення про возз'єднання в межах од­нієї держави. За формою державно-правові об'єднання народів можуть бути різними.

Світовій практиці відомі три основні форми возз'єднання:

ü унітарна держава;

ü фе­деративна держава;

ü конфедерація держав.

Усі вони мо­жуть бути використані лише численними націями, нечи­сленним народам — значно складніше. Складність поля­гає в забезпеченні державного утворення необхідними атрибутами (національна бюрократія, сили безпеки і правопорядку, армія). Тому специфіка нечисленних на­родів передбачає розробку різноманітних комплексних Програм, здатних забезпечити життя цих народів, не до­пустити їх знищення. Малочисельні народи мають право повною мірою користуватися своїми національними правами, зберігати національну мову, традиції та істо­рію. Одним з ефективних кроків щодо цього є автономі­зація, тобто існування в загальнодержавній адміністра­тивній структурі автономних районів і провінцій.

Політична автономія є могутнім стимулом для розвитку економіки, культури, національної самосвідомості малих народів. Але на шляху її активного впровадження існує чимало перешкод. Одна з них — міфи про окремі народи-етноси. У Туреччині, наприклад, уряд вважає, що курди — це ті ж турки, хіба що живуть у горах, а тому відірвані від турецького загалу, розмовляють своїм діале­ктом. Курдів у Туреччині називають «гірськими турка­ми» (їх 8,5 млн. осіб, або майже 24% всього населення країни). В Ірані панує концепція, що всі люди — «діти Аллаха», а тому не існує різниці між іранцем (персом), арабом, курдом. Є, мовляв, одна нація — ісламська. І во­на мусить перемогти на світовій арені. Цей курс чітко окреслився після перемоги ісламської революції в Ірані 1979 p.

Народи, що борються за відокремлення та побудову національної держави, можуть розраховувати на міжнародну підтримку за таких умов:

ü наявності території компактного проживання;

ü здатності до економічного самозабезпечення;

ü відсутності територіальних та інших претензій до сусідніх народів;

ü гарантування прав національних меншин, які опинилися на території новоутвореної держави.

Отже, історичний досвід свідчить, що реалізація наро­дом свого права на самовизначення залишається однією з найскладніших і найактуальніших проблем нашого часу.

Національні відносини в сучасному світі підпорядковані дії двох взаємозалежних тенденцій:

Þ з одного боку, формування й розвиток націй, їх боротьба за рівноправність і самостійність, за створення держав;

Þ з іншого — злам національних кордонів, посилення зв'язків і взаємного співробітництва, інтеграційних процесів на основі об'єктивного процесу інтернаціоналізації всіх аспектів суспільного життя.

Ігнорування цих тенденцій може не тільки загострити національне питання в окремих дер­жавах, а й спричинити непередбачувані наслідки в ме­жах усього світового співтовариства.

Дата добавления: 2015-05-23