Характеристика освітньої системи у Польщі

Динамічні політичні та соціально-економічні зміни в Польщі, що відбулися впродовж останніх років, вплинули на систему освіти і поставили перед нею нові організаційні та програмні вимоги.

Польща має розвинену систему освіти, що формувалася багато століть. Всі діти шестилітнього віку проходили річну дошкільну підготовку. Початкова школа мала вісім класів і поділялася на дві стадії: (нижчу і вищу), без якихось бар’єрів між ними.

Із майже 19 000 шкіл приватними було лише 300. У селах розташовані ¾ всіх шкіл, але вони переважно невеликі, тому навчаються тут трохи більше третини дітей 6-15 років. Сектор спецосвіти охоплював близько 7 % учнів.

Складною була структура завершального рівня середньої освіти Польщі, до якого входили заклади з надто відмінними програмами і завданнями. Вона мала такі різновиди:

І. Професійні школи:

- базові професійні школи – трирічний навчальний курс після восьми років початкової школи, після чого учень отримує посаду кваліфікованого робітника. Освіта у цих школах побудована за двома схемами: професійне навчання (що здійснюється на базі школи, виробничих майстерень або у навчально-виробничих центрах), або професійна практика (за погодженням з роботодавцями навчання здійснюється у процесі роботи на певних посадах у певних умовах);

- професійні ліцеї – чотирирічна середня школа, що дає змогу одночасно отримати кваліфікацію робітника і скласти іспит на атестат зрілості, а потім продовжити навчання і здобути вищу освіту;

- технічна середня школа та її аналоги (економічні ліцеї, торгові ліцеї) – це чотири – чи п’ятирічна середня освіта після закінчення восьмирічної початкової школи, або трирічний курс після закінчення базової професійної школи, що дає змогу отримати кваліфікацію техніка та скласти іспит на атестат зрілості;

- технічні школи, до яких приймають учнів після закінчення середньої школи і навчання в яких триває від одного до двох з половиною років і дає змогу отримати кваліфікацію залежно від рівня знань. До одних із них приймають після закінчення середньої школи, до інших – після отримання атестату зрілості.

ІІ. Технічні ліцеї – новий різновид шкіл у Польщі. У них навчаються після здобуття середньої освіти.

Ш. Загальноосвітня середня школа.

Як свідчать дані, орієнтовно однакова кількість молоді навчається у ліцеях (28-30 %, 4 роки) і спеціалізованих закладах (25-28 %, 4-5 років), випускні документи яких дають право на вступ до університетів. Менш престижне і тривале навчання у базових профшколах, які готують до виходу на ринок праці. Їхній контингент поступово зменшується.

На момент краху соціалістичного ладу державна вища освіта була безоплатною, а розподіл студентів у держсекторі виглядав таким чином:

- заклади Міністерства освіти: 10 університетів (96900 студентів), 18 вищих технічних закладів (64045), 9 сільськогосподарських ВЗО (26680), 5 еко­номічних інститутів (17970), 10 педагогічних закладів (28100.), 2 тео­логічні академії (1340 студентів);

- заклади, підпорядковані іншим міністерствам: 11 медичних академій (35880 студентів), 2 морські навігаційні школи (1980), 17 шкіл мистецтв (6850), 6 закладів фізкультури (9450 студентів). Всього денну освіту отримували майже 275 000 осіб, вечірню й заочну – 85 000. Кількість студентів-іноземців перевищувала 7000 (переважно з країн Третього світу).

Максимальна кількість студентів на 100 000 населення припала на сере­дину 70-х років ХХ ст. (1369 осіб), але надалі скорочення неденної освіти іст­отно зменшило цей показник (усього до 850 студентів наприкінці 80-х років ХХ ст.). Недержавний сектор складав Люблінський католицький університет (4370 студентів), відомий тим, що був єдиним великим недержавним закладом освіти в усьому „соцтаборі”.

Не маючи достатніх фінансових та інших матеріальних ресурсів для відкриття нових вищих шкіл і розширення обсягів набору студентів на кошти державного бюджету, демократичне керівництво національною освітою з усіх можливих варіантів надало перевагу законодавчим заходам, що не вимагало значного фінансування.

Майже одночасно були розроблені і прийняті Сеймом взаємопов’язані акти: Закон про місцеве самоврядування (8. 03. 1990 р.); закони про вищу освіту і про наукові ступені та звання (12. 09. 1990 р.); Закон про створення і діяльність громадського Комітету з наукових досліджень – вищого виборного органу управління наукою (12. 01. 1991 р.); Закон про освіту (7. 09. 1991 р., оновлений 8. 01. 1999 р.). Були прийняті також супровідні розпорядження нижчого рангу, необхідні для реалізації положень вказаних демократичних законів.

Відповідно до законів, був розроблений план реформи школи, що у повному обсязі почав реалізовуватися з 1 вересня 1999 р. Головним вважалось осучаснення змісту і форм навчання, наближення їх до рівня середньої освіти розвинених західноєвропейських країн.

Важливими чинниками впливу на реформування школи було прагнення: підвищити якість національної середньої освіти; піднести міжнародний рейтинг польського свідоцтва про повну середню школу („матуру”), забезпечити його володарям право на безперешкодний вступ у вищі навчальні заклади розвинених країн; зробити школу „приємною для дітей”; удосконалити програми традиційних предметів, запровадити нові. Після тривалих консультацій з кращими фахівцями-психологами країни та аналізу можливих варіантів вибору структури і стадій навчання Міністерство національної освіти Польщі ухвалило рішення про створення нового виду шкіл – трирічних гімназій.

Нова структура системи освіти Польщі ХХІ ст., затверджена Законом про освіту, у його новій редакції і передбачає:

- обов’язкову підготовку протягом року шестилітніх дітей до навчання в основній школі;

- початкову школу (шість років, обов’язкова загальна освіта 7-12 років) – інтегрований освітній курс, який забезпечує цілісний підхід до навчання і дає школярам базові знання чи навички (читання, письмо, лічба тощо);

- гімназію (три роки, обов’язкова загальна освіта у віці 13-16 років) – забезпечує академічний підхід до навчання і визначає здібності і схильності школярів (щоб допомогти їм визначити перспективи подальшої освіти) та урівноважує їхні шанси на освіту;

- ремісниче училище (два роки); додатковий ліцей (два роки) для випускників ремісничих училищ для отримання сертифіката про завершальну середню освіту; профільний ліцей (три роки).

Важливим аспектом освітньої реформи є зміна практично всіх програм навчання: замість транслювання учням енциклопедичних академічних знань вони матимуть змогу набути навички і вміння, значно необхідніші для життя й успішної особистої діяльності у демократичній Польщі.

Упродовж перших трьох років основної школи детермінуватиме інтегроване навчання, переважно здійснюване одним вчителем з чисто умовним поділом на окремі предмети. Заключний трирічний цикл основної школи передбачає введення предметів і значну свободу щодо розподілу 25 годин щотижневих обов’язкових академічних занять.

Науковці та експерти створили „основу спільної програми”, що відіграє роль національного освітнього стандарту.

Курс основної школи завершується комплексним об’єктивним педагогічним стандартом (математика і мова). Незалежно від результатів усі учні переходитимуть із основної школи до гімназії.

Гімназії готують підлітків на рівні дорослих, але переважно дитячим способом. Реформою передбачені комплектація штату гімназій, удосконалення програм для всіх предметів гімназії, перепідготовка вчителів основних шкіл і ліцеїв, створення нового навчального матеріалу та забезпечення ним учнів тощо.

Серед головних змін у старшій середній школі: підвищення ролі загальної (академічної) середньої освіти та відмова від орієнтації більшості учнів на суто професійну підготовку.

Головними завданнями реформи системи професійної освіти у Польщі є: формування і задоволення освітніх потреб суспільства; пристосування структури і форм професійної освіти до місцевих обставин та вимог сучасної економіки; удосконалення системи фінансування професійної освіти.

Зміни в польській системі професійної освіти мають такі завдання:

- пристосувати освіту до вимог ринку, передусім, щоб підготувати людей для існування в умовах економіки вільного ринку. Тому головним суб’єктом освіти стає людина, а потім уже враховуються потреби фірм;

- структурне пристосування освіти до місцевих потреб, обставин і вимог сучасної економіки;

- перетворення системи професійної освіти на гнучку, відкриту систему, що гарантує високу якість.

Мета і завдання реалізуються таким чином:

- зміна структури освіти (зменшення відсоткового складу професійної освіти в рамках системи загальної освіти) шляхом відновлення шкільної системи (разом з іншими заходами);

- повсюдне запровадження у школах сучасних дидактичних методів. Це, зокрема, модульні програми і модулі професійного навчання, запровадження програм, пов’язаних з ринковою економікою (особливо тих, що дають змогу навчитися працювати на самого себе) і консультативних систем (зі шкільних та профорієнтаційних проблем);

- поділ системи професійної освіти в шкільній системі на три стадії: попередня професійна орієнтація, широка профільна професійна освіта і професійне навчання спеціалістів;

- скорочення періоду професійного навчання спеціаліста в шкільній системі, порівняно з ситуацією, що існувала. Зосередження практичної підготовки в: роботодавців; шкільних лабораторіях (реорганізовані колишні шкільні майстерні), де вивчаються найбільш прості види діяльності, які складають професійну компетенцію; мережі практичних тренувальних центрів для опанування сучасними (і дорогими) технологіями та пристроями для продукування і надання послуг або дидактичного застосування методів, які вимагають дорогого лабораторного обладнання; шкільних майстернях; проектування, згідно з новими засадами, нових типів шкіл для професійної освіти; визначення кваліфікації як набору професійних навичок і вмінь та створення нової кваліфікації спеціальностей як для освітньої системи, так і для ринку праці;

- отримання професійної кваліфікації, що передбачає: набуття повного набору професійних навичок, що засвідчується відповідним закладом, і не менш як піврічне стажування як незалежного працівника за умови виконання роботи, що пов’язана з набутою кваліфікацією, яка таким чином екзаменується; відокремлення професійної освіти для молоді й дорослих від екзаменаційного процесу; зміна системи фінансування за допомогою запровадження „освітніх ваучерів” і перехід усіх шкіл під управління органів місцевого самоврядування.

У момент еволюції вищої освіти Польщі від соціалістичної то­талітарної до демократичної європейської моделі заклади вищої освіти отримали значно вищий рівень автономії і можливість для самоуправління, незалежність від держави, значне розширення прав факультетів і відділів; закони і статути гарантують особисті академічні свободи викладачів вищих навчальних закладів; замість централізованого управління діяльністю вищими навчальними закладами у Польщі з початку 90-х років діє метод посереднього впливу на заклади за допомогою системи конкурсного фінансування та конкурсної кадрової політики. Також вищі навчальні заклади отримали незалежне право приймати частину сту­дентів з оплатою навчання; переглянута номенклатура спеціальностей; виникло чимало приватних вищих навчальних вакладів. Навчання у державних закладах безоплатне для вступників за конкурсом у межах лімітів, якщо вони виконують програму. У випадку повторення навчального року через неуспішність студент платить з власної кишені. Змушені платити і студенти неденного навчання (вечірнього, заочного тощо).

У 1995 р. Польща мала 11 державних і 1 приватний університети класич­ної моделі, 15 технічних університетів і 2 інститути, 9 педінститутів, 6 академій економіки, 11 медичних академій, 17 шкіл мистецтв і 6 вищих закладів навчання з фіз­культури і спорту. Список недержавних закладів вищої освіти включав вже 84, з яких 9 мали право надавати кваліфікацію „магістр”.

Системою вищої освіти здійснюють нагляд і контроль міністерства. Деякі питання узгоджуються з громадським органом Головною радою з вищої освіти та Центральною комісією у справах звань і наукових ступенів.

Вища освіта Польщі складається майже виключно із закладів універси­тетського рівня. У довідники входять наступні типи вищих навчальних закладів: 1) університети (практично автономні в усіх питаннях внутрішньої і зовнішньої діяльності, включаючи введення нових факультетів чи спеціальностей); 2) політехнічні і вищі технічні університети, частина яких згідно з Законом про вищу освіту теж має дуже високу автономію; 3) медичні академії; 4) сільськогосподарські академії; 5) економічні академії; 6) вищі педагогічні школи (педінститути); 7) вищі акаде­мії мистецтв (музичні, театральні, художні, кіно); 8) академії фізичного ви­ховання; 9) морські школи; 10) теологічні академії; 11) вчительські колегії 12) неурядові і приватні заклади; 13) експериментальні технічні коледжі.

Структура вищих навчальних закладів аналогічна українській: факультети на чолі з деканом і радами включають кафедри й інститути. Закладом керує ректор і виборний сенат (представництво студентів у радах і сенаті сягає 12-20%). Мова викладання найчастіше польська, але з підвищенням рівня освіти зростає частка занять на іноземних мовах (англійська, німецька тощо).

Динамічно розвивається недержавний сектор вищої освіти: з нуля у 1989 р. до 230 в 2002 р. Вони є досить великі, оскільки разом у них навчалися 510 тис. студентів.

Наслідки реформування у Польщі виявилися позитивними насамперед для вищої освіти: зросла автономія закладів вищої освіти, вини отримали право приймати велику частину студентів з оплатою навчання. Виникло чимало приватних вищих навчальних закладів. Вища освіта запропонувала молоді важливі для ринкового господарства фахи. Зростає кількість вищх навчальних закладів з практично вільним вступом чи конкурсом атестатів. Збільшилася кількість студентів. Підвищилася якість дипломів, зріс доступ до вищої освіти дітям селян і робітників, урізноманітнились форми фінансування, модернізувалися програми і зазнали змін профілі підготовки, введені нові види дипломів (багатоступеневість освіти).

Дата добавления: 2015-05-23