Орієнтація на неперервну освіту

Соціально-культурна, економічна ситуація, яка склалася на даний час у світі, й в Україні зокрема, свідчить, що необхідність змін у суспільстві ставить проблему розвитку людини на перше місце.

Одним зі способів вирішення даного завдання може виступати реалізація концепції неперервної освіти, яка покликана забезпечити гармонійний розвиток кожної особистості, виховати в кожній людині усвідомлену потребу в підвищенні рівня знань. Особистості, що навчається, повинні бути створені певні умови для одержання потрібних їй знань.

Реалізація концепції неперервності освіти обґрунтовується такими міркуваннями:

- зростаюча інтелектуалізація і динамізм праці. Кожне десятиліття обсяг наукових знань у світі подвоюється, відбувається швидке оновлення техніки і технологій. Спеціаліст вимушений у таких умовах навчатись усе життя і кілька разів перекваліфіковуватись;

- зростання значимості „людського фактора” як в економічному, так і в соціальному розвитку сучасного суспільства. Широке розповсюдження отримала концепція „компетентної людини” як провідної мети освіти, згідно з якою освітні системи мають бути достатньо широкими, гнуч­кими, адаптивними, щоб протягом усього житгя людини забезпечити розвиток її компетентності у найрізноманітніших проявах;

- поширення ідей демократизації суспільного життя та освіти. Демокра­тизація в освітній сфері привела до високого рівня гетерогенності тих, хто навчається (люди різної статі, соціального походження та перспек­тив, віку), а, отже, до різноманіття їх запитів, потреб, інтелектуальних можливостей. Звідси випливає необхідність побудови гнучкої і варіа­тивної освітньої системи;

- демографічні зміни, пов’язані з подовженням тривалості життя людей (у середньому до 75-78 років). Після виходу на пенсію вони мають ба­гато років вільного від роботи часу, який намагаються провести корис­но, удосконалюючи себе духовно та фізично. У зв’язку зі зростаючим попитом виникають нові освітні послуги;

- поява і широке розповсюдження нових інформаційних технологій (те­лебачення, відеотехніка, персональні комп’ютери, інтерактивні систе­ми тощо), що дають принципово нові можливості для дистанційного та індивідуального навчання [5].

Тенденція неперервної освіти передбачає вирішення проблеми наступності не тільки між школою та вищим навчальним закладом, але й враховуючи завдання підвищення професійної підготовки студентів, між вищим навчальним закладом і майбутньою виробничою діяльністю студентів.

Поняття „ неперервна освіта ” – це філософсько-педагогічна категорія. Відповідно до цього освіта розглядається як:

- процес, що охоплює все життя людини;

- аспект освітньої практики, що представляє її як цілеспрямоване засвоєння людиною соціокультурного досвіду, який не призупиняється з використанням усіх ланок наявної освітньої системи;

- принцип організації освітньої політики.

У кінці 60-х років програмами організації систем неперервної освіти почала перейматися ЮНЕСКО. У зв’язку з цим була створена міжна­родна комісія, що підготувала у 1971 р. фундаментальну працю „На­вчатися бути. Світ освіти сьогодні й завтра”, у якій сформулювані ос­новні принципи оновлення освітніх систем, провідним з яких стала неперервність освіти.

Починаючи з 70-х років окреслюється новий підхід у розгляді цього принципу, зокрема, концепція „суспільства, що навчається”. Її суть полягала у роз­ширенні розуміння поняття неперервності, включенні в нього всіх видів формальної та неформальної педагогічної діяльності.

На XIX Генеральній конференції ЮНЕСКО (80-і роки) неперервна освіта розглядається як така, що поєднує усю діяльність і ресурси у сфері освіти й спрямована на досягнення гармонійного розвитку особистості та прогресу в перетворенні суспільства. Неперервна освіта водночас виступає як засіб зв’язку та інтеграції елементів існуючої системи освіти, так і як основний принцип організації перебудови різних ланок освіти.

Нині принцип неперервності є одним з провідних шляхів реалізації Державної національної програми „Освіта” („Україна XXI століття”). Це відкриває можливість для постійного поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, досягнення цілісності й насту­пності у навчанні та вихованні; перетворення набуття освіти у процес, що триває упродовж всього життя людини.

Провідними тенденціями розвитку неперервної освіти в Україні є:

- орієнтація на особистість (у розумінні діяча суспільного розвитку, свідомого індивіда, який посідає певне становище у суспільстві та виконує певну громадську роль);

- відкритість та доступність цієї системи не тільки кожній людині, але й на зрізі кожного ступеня освіти;

- гнучкість освітньої системи у виборі стилю, типу набуття людиною знань, умінь і навичок (наявність таких форм, як заочна, вечірня тощо);

- створення цілісного „освітнього простору” (через мережу засобів масової інформації, бібліотек і т. і.) [6].

Особлива увага неперервної освіти у світі спрямована на навчання дорослих за межами базової освіти. Це набуття і підвищення професійної кваліфікації, перепідготовка внаслідок зміни професії, адаптація до мінливих соціальних умов, дозвіллєва освіта тощо.

Актуальними є різні форми освіти дорослих для маргіна­льних груп населення: безробітних, емігрантів, в’язнів тюрем та ін. В освітніх програмах, що розробляються для цих груп, наголошується на необхідності взаємозв’язку загальних та професійних навичок як за­собу надання можливості конкурувати на ринку праці. Оцінювати розміри та­ких освітніх послуг у США, наприклад, можна за тим, що у 1996 р. за програмами освіти дорослих тут навчалося 4 млн чоловік, які потребували підвищення навичок загальної й професійної грамотності та знання англійської мови. У цій системі працювало 180 тис учителів, волонтерів, адміністраторів.

На сьогодні жодна країна світу не створила чітко налагодженої системи неперервної освіти. Не зважаючи на це, вже тепер науковці простежують деякі істотні ознаки моделей нової освітньої вистеми.

Зокрема, у проблематиці неперервної освіти умовно виокремлюють два основні аспекти:

- соціально-освітній, що безпосередньо пов’язаний із побудовою системи неперервної освіти як частини соціальної практики;

- психолого-педагогічний пов’язаний із процесом освоєння людиною життєвого, соціального, професійного досвіду.

Реалізація неперервної освіти в освітній системі спирається на такі два чинники:

- „ вертикальну інтеграцію ” – наступність ступенів формальної освіти – дошкільної, початкової, середньої, після середньої (вищої, післядипломної), - за якої кожен рівень освіти припускає можливість переходу на наступний;

- „ горизонтальну інтеграцію ” – співвіднесеність освіти, отримуваної поза формальною освітньою системою (неформальна освіта), з освітною у межах навчальних закладів і спеціально організованих програмах (формальна освіта).

До функцій неперервної освіти умовно відносять:

- компенсуючі – заповнення прогалин у базовій освіті;

- адаптивні – оперативна підготовка й перепідготовка в умовах мінливої виробничої і соціальної ситуації;

- розвивальні (акмеологічні) – задоволення духовних запитів особистості, потреб творчого зростання [6].

Зокрема, у розвинених країніх світу переважають допоміжні, компенсуючі навчальні програми для випускників середніх шкіл. Поширеними є навчальні центри для дорослих, які співпрацюють із традиційними вищими та середніми навчальними закладами і пропонують широкий спектр освітніх послуг. Освітні програми з формування основ грамотності функціонують у країнах, що розвиваються. Останнім часом набули поширення програми, якими користуються особи, що змінюють професію або місце роботи.

У багатьох країнах створено програми, що забезпечують наступність освіти в середній школі й післясередній ланці: середня фахова освіта, вища та післядипломна освіта, виробниче навчання, підвищення кваліфікації.

Особлива увага приділяється нетрадиційним сферам неперервної освіти: освіті інвалідів; освіті жінок, які працюють у виробничій сфері; дозвіллєвій освіті за інтересами пенсіонерів.

Канали реалізації неперервної освіти охоплюють державну освітню систему, приватні навчальні заклади, очне і вечірнє, а також заочне навчання. Широко використовується дистанційна освіта.

Принципи неперервної освіти – це система базових ідей, які необхідно реалізувати в процесі конструювання системи освітніх установ, що супроводжують людину в різні періоди її життя. Принцами такої освіти є:

- гуманістичний характер (орієнтація освітньої системи на людину, її неповторну індивідуаль­ність, на базові потреби, серед яких найважливіше місце належить потре­бі в неперервному самовдосконаленні та самореалізації);

- широкий демократизм (спадкоємність усіх ступенів освітньої системи, доступність і відкритість будь-якого з них для кожного індивіда неза­лежно від статі, соціального стану, національності, раси);

- всезагальність (задіяність усього населення в різних структурах і рівнях освіти);

- інтеграція (формальних і неформальних освітніх структур традиційного і нового типу);

- гнучкість навчальних планів і програм, альтернативність способів організації навчального матеріалу;

- релевантність (зв’язок із життям індивіда, професійною і соціальною діяльністю) [5].

Отже, головна ідея неперервності системи освіти полягає у створенні для кожної людини можливостей отриман­ня і поповнення знань, розвитку, удосконалення, самореалізації протягом усього життя.

З цією метою у багатьох країніх діють регіональні, національні й міжнародні центри, що розробляють проблематику і координаційні програми та забезпечують інформаційний обмін із питань неперервної освіти. Наприклад:

- Європейський центр із питань освіти і дозвілля;

- Європейська асоціація з освіти дорослих;

- Африканська асоціація з грамотності та освіти дорослих та ін.

Найбільшим національним центром є Американська асо­ціація з освіти дорослих неперервної освіти. Із 1973 р. діє Міжнародна рада з освіти дорослих.

Дата добавления: 2015-05-23