Основні напрями розвитку професійної освіти

Фахівці стверджують, що нині відбуваються значні зміни у організації професійно-технічної освіти молоді. У минулому вона здійснювалася в більшості країн поза системою середньої освіти. Контингенти професійно-технічних училищ комплектувалися в основному з випускників шкіл системи початкової освіти, а також за рахунок відсіву невстигаючих із середніх шкіл. Професійно-технічна освіта вважалася другосортною і не давала повноцінних знань ні загальноосвітнього, ні технологічного характеру, а, отже, серйозно обмежувала перспективу майбутнього профессійного росту випускників цих навчальних закладів і утрудняла для них можливість соціальної мобільності.

Не дивно, що така ситуація вступила в різке протиріччя з об’єктивними завданнями розвитку виробництва, техніки й науки. Назріла необхідність зміни пріоритетів при оцінці значимості різних шляхів навчання молоді. Розширення професійно-технічної освіти та здійснення ряду заходів, спрямованих на те, щоб підвищити її престиж і ефективність навчальної підготовки стали важливим аспектом реформ системи освіти. Із цією метою колишнім професійним училищам привласнюються більш престижні назви (ліцеї, коледжі, гімназії). Змінюється їх реальний статус. Зміст навчання збагачується за рахунок розширення обсягу й підвищення рівня загальноосвітніх знань. Фактично вони є професійними відділеннями старшої середньої школи. Це професійні ліцеї у Франції, міські технічні коледжі Великобританії, спеціалізовані середні школи Японії, професійні відділення у молодших коледжах США [2].

У загальноосвітніх середніх школах для частини учнів вводяться особливі навчальні курси професійної спрямованості, або навіть утворюються спеціальні професійні відділення (потоки). Для західноєвропейських країн це важливе нововведення: у ліцеї, гімназії, граматичні школи давали лише загальноосвітню підготовку для вступу в університет. Тепер функції повних середніх шкіл розширюються. Випускники цих навчальних закладів одержують право поступати в спеціалізовані вищі школи [2].

Сьогодні система професійно-технічної освіти перетворюється з другорядного на істотний компо­нент освіти. Її цілями є:

- надання молоді, що вперше вступає у трудове життя, широкого кола загальних і професійних знань та навичок, які стануть достатньою ба­зою для неперервної професійної освіти протягом усього життя;

- забезпечити робітників, які вже працюють, новими навичками та ком-петенціями, необхідними для задоволення постійно оновлюваних по­треб сучасного високотехнологічного виробництва;

- забезпечення доступу до ринку праці безробітних, що не мають доста­тньої освіти [16].

Єдину політику уніфікації програм, номенкла­тури професій, кваліфікаційних розрядів для учнів професій­но-технічних закладів здійснює окрема комісія Європейського економічного співтовари­ства. Слід зазначити, що із 1986 р. у Західній Європі діють стандартні кваліфікаційні вимоги до багатьох спеціальностей.

Професійна освіта нижчого і середнього рівнів охоплює підлітків шкільного віку і тому нерідко підпорядковується Міністерству освіти.

Професійна освіта нижчого рівня побудована:

- на базі початкової школи, що характерно для багатьох країн, які розвиваються, Азії та Африки. Ці країни відчу­вають гостру потребу в кваліфікованих робітниках для розвитку своєї промисловості й сільського господарства на сучасній науковій основі. Нерозвиненість системи професійно-технічної підготовки молоді в багатьох країнах Азії, Африки, Латинської Америки гальмує їхній рух до економічної самостійності та забезпечен­ня гідного рівня життя;

- на базі неповної середньої (основної) школи, що досить поширено в європейських державах, а також у тих краї­нах Азії і Латинської Америки, які досягли значних успіхів у модернізації економіки.

Останнім часом у багатьох європейських країнах простежується тенденція підготовки кваліфікованих робочих кадрів у стаціонарних середніх професійних навчальних закладах. У Західній Європі кількість учнів подібних навчальних закладів у загальному контингенті системи середньої освіті з 1970 р. по 2000 р. збільшлося від 18 до 28%. Однак західні фахівці вважають таке зростання недостатнім і таким, що не відповідає потребам сучасного виробництва. Дана ситуація пояснюється фінансовим дефіцитом, оскільки професійно-технічні навчальні заклади з майстернями, лабораторіями і відповідним устаткуванням обходяться значно дорожче, ніж загальноосвітні школи. Та й виробнича діяльність не користується високим престижем серед певної частини молоді.

Середні про­фесійні навчальні закладирізних типів (технікуми, середні професійно-технічні училища, коледжі тощо), які готують фахівців середньої кваліфікації, функціонують у розвинених країнах світу.

Навчальні заклади професійного профілю різноманітні як за спрямованістю і рівнем підготовки, так і за термінами на­вчання:

- у Великій Британії, Німеччині, Нідерландах і т. і. традиційно склалася та ефективно діє система учнівства на підприємствах з одночасним на­вчанням підлітків за короткою загальноосвітньою програ­мою в школі. Ця система регулюється й скеровується державою і протягом тривалого часу забезпечує промисловість кваліфікованими кадрами;

- в Китаї, Польщі, Росії, Чехії, Україні тощо цю функцію виконує розвинена мережа професійних училищ (технічних і сільськогосподарських) із терміном навчання 2-3 роки. У них навчаються 30-50% учнів, які закінчили основну школу [6].

У Німеччині і Франції створено так звану дуальну систему професійної освіти, за якої можлива пара­лельна організація навчання у навчальному закладі та в май­стернях різних підприємств. Загальноосвітня підготовка там донедавна зводилася до мінімуму. Але останніми роками вона розширюється, а її обсяги регламентуються державними документами, що мають обов’язкову силу. Найбільш міцні позиції така система дотепер зберігає в Німеччині, де у підготовці кваліфікованих робітників провідну роль відіграють не стаціонарні навчальні заклади, а різного роду курси, організовані при підприємствах. При цьому вони повинні суворо дотримуватися умов, що регламентовані федеральними постановами. Складена чітка нормативна база, яка визначає всі сторони організації навчання.

Активно розвивається і неформаль­на професійна освіта – учнівство на робочому місці. Слід зазначити, що 85% усіх працюючих у світі людей отримали профе­сійну освіту саме таким шляхом, на чому наголошувалося на V Міжнародній конференції з проблем освіти дорослих (Гамбург, 1997).

Нова парадигма (теорія, що прийнята як зразок вирішення завдань дослідження, науковий підхід) професійної освіти, сформульована на II Міжнародній конференції з питань технічної та професійної освіти (Сеул, 1999) спрямована на формування здатності отри­мувати роботу та її успішно виконувати (табл. 1).

Нині систему профтехосвіти взаємодоповнюють державний та приватний сектори. Роль держави зводиться до надання професійної освіти випус­кникам шкіл і безробітним. Це сприяє стабільності суспільства та держави; створенню конкуренції на ринку освітніх послуг і передба­чає можливість вільного вибору навчального закладу, кращої якості пропонованих послуг. Приватний сектор зацікавлений у наданні необ­хідної кваліфікації своїм працівникам, а також у тому, щоб зайняти про­відне місце на ринку освітніх послуг.

Приватна ініціатива у розвитку професійної освіти зумовлена, на думку Всесвітньої Організації Праці, наступними чинниками:

- фінансова криза, що охопила значну кількість країн, криза податкової сфери, яка призвела до дефіциту державних коштів у освітній сфері;

- поширення ринкової економіки на всі регіони світу, усвідомлення про­відної ролі приватного сектору в організації освіти, що забезпечує ак­туальні професійні компетенції;

- швидкі зміни у технології та організації праці, які потребують навчан­ня протягом життя;

- нездатність державної системи професійної освіти забезпечити нові потреби ринкової економіки [17].

Таблиця 1

Порівняльна таблиця старої та нової парадигм професійної освіти

[А.А. Сбруєва]

СТАРА ПАРАДИГМА	НОВА ПАРАДИГМА
Орієнтація у розвитку професійної освіти на існуючу (планову) пропозицію	Орієнтація у розвитку професійної освіти на реальний попит ринку праці
Одноразове набуття кваліфікації	Освіта протягом усього життя
Надання кваліфікації вузького профілю (для конкретного робочого місця)	Надання кваліфікації широкого профілю та навчальних навичок для підвищення, зміни кваліфікації, пошуку нового місця роботи
Відокремлення процесів теоретичної та практичної підготовки	Інтеграція процесів набуття теоретичних знань та практичних навичок
Твердий графік прийому на навчання та його закінчення	Гнучкий і варіативний підхід до визначення строків навчання
Орієнтація на формальний сектор економіки	Врахування потреб формального та неформального секторів економіки
Орієнтація на роботу за наймом	Орієнтація як на роботу за наймом, так і на самостійне підприємництво
Освітня політика та фінансування сфери профтехосвіти здійснює держава	Функції визначення політики у сфері профтехосвіти, контролю за її розвитком та забезпечення фінансовими ресурсами відокремленої одна від одної, зумовлені потребами ринку праці
Централізована система управляння профтехосвітою	Децентралізована система, що вимагає представництва як центральних, так і місцевих владних структур, приватного сектору

Нині дослідники відмічають ряд негативних тенденцій розвитку приватної ініціативи у професійній освіті. Зокрема, приватні інституції не зацікавлені у створенні навчальних закладів, які вимагають великих затрат, розвиненої інфраструктури; професійна підготовка, що здійснюється у приватних навчальних закладах, як правило, не передбачає надання фундаментальних наукових знань, а має вузький функціональний характер; заклади професійної освіти, створені при приватних промислових під­приємствах, часто надають навички, розраховані на короткострокову перспективу.

Як підсумок зауважимо, що створення системи підготовки кваліфікованих кадрів для різних сфер виробництва є найважливішою умовою ефективного розвитку сучасної економі­ки і, відповідно, рівня добробуту громадян.

Дата добавления: 2015-05-23