Освіта дорослих

Осві­та дорослих (освіта впродовж життя) – це цілеспрямований процес розвитку і виховання особистості шляхом реалізації освітніх програм та послуг, здійснення освітньо-інформацій­ної діяльності в межах та поза межами загальної середньої, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти.

Політика в галузі освіти дорослих ґрунтується на принципах:

- доступності та добровіль­ності здобуття освіти громадянами впродовж життя;

- непе­рервності та наступності процесу освіти;

- цілеспрямова­ності, динамічності, прогностичності системи освіти дорослих;

- науковості, технологічності й перспективності;

- інтегра­ції системи освіти дорослих окремих країн у світову систему освіти дорослих;

- державної підтримки системи освіти до­рослих;

- фінансування державних і комунальних закладів та установ освіти дорослих відповідно до їх структури, нор­мативів та обсягів надання освітніх послуг;

- врахування особливостей структури і змісту освітніх потреб особистості на різних стадіях її життєвого шляху;

- єдності формальної та неформальної освіти;

- конкурентоспроможності й глас­ності у разі визначення та реалізації пріоритетних напрямів розвитку системи освіти дорослих [6].

Система освіти дорослих – це сукупність закладів і установ формальної (за­гальноосвітні та професійні навчальні заклади) та неформальної освіти дорослих (учнівство на робочому місці, різноманітні курси для здобуття нової спеціальності і задоволення пізнавальних, соціальних потреб), наукових, науково-методичних, методичних установ, науково-виробничих підприємств, інформаційних служб, інших юридичних та фізичних осіб, які мають право на надання освітніх послуг, а також державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування [6].

Метою діяльності системи освіти дорослих є реалізація права особи на освіту впродовж життя; залучення її до професійного та громад­ського життя шляхом надання необхідного для цього рівня грамотності. Провідними типами освіти дорослих є: а) загальна (здобуття загальної грамотності або її підвищення); б) професійна (набуття нових професій­них компетенцій або їх підвищення); в) корективна (вивчення державної мови, набуття навичок цивільного спілкування тощо).

До основних завдань системи освіти дорослих відносять: задоволення потреб особистості в інтелектуальному, культур­ному і духовному розвитку через отримання неперервної осві­ти; формування в осіб, які навчаються, громадянської позиції, здатності до праці й життя в умовах сучасної цивілізації, її демократичного розвитку; збереження та примноження мо­ральних, культурних, наукових цінностей суспільства; поши­рення знань серед населення; підвищення його культурного та освітнього рівня.

Функціями системи освіти дорослих є:

- адаптивна – пристосування до нових вимог життя в су­спільстві, що динамічно змінюється;

- компенсуюча – відтворення освітніх можливостей, які ра­ніше були відсутні або втрачені;

- розливальна – збагачення діяльнісних можливостей люди­ни та її духовного світу;

- аналітична – дослідження й аналіз чинників, що впливають на потребу громадян у неперервній освіті;

- перетворювальна – зміна освітнього та освітньо-кваліфі­каційного рівня особи впродовж життя, а також інтелек­туального та культурного рівня суспільства;

- прогностична – наукове передбачення розвитку особи й суспільства;

- комунікативна – передавання соціального досвіду від по­коління до покоління;

- заохочувальна – стимулювання освітніх потреб людини [6].

Формами здійснення освіти дорослих є:

- оч­на (стаціонарна) – з відривом від виробництва на пев­ний термін навчання за освітньою або освітньо-професійною програмою;

- вечірня (змінна) – без відриву від ви­робництва на термін навчання за освітньою або освітньо­-професійною програмою з відвідуванням занять упродовж навчання у вільний від роботи час;

- заочна – без відриву від виробництва на термін навчання за освітньою або освіт­ньо-професійною програмою з відвідуванням занять протя­гом навчання, під час настановчих та заліково-екзаменацій­них сесій;

- екстернатна – передбачає самостійне вив­чення навчальних дисциплін освітньої або професійно-освіт­ньої програми, складання підсумкових контрольних заліків у навчальному закладі. Є особливою формою навчання без відриву від виробництва;

- дистанційна передбачає вивчення навчальних дисциплін освітньої або професійно­-освітньої програми за допомогою комп’ютерних та телеко­мунікаційних технологій, складання підсумкових контроль­них заліків у навчальному закладі. Належить до особливих фор­м навчання без відриву від виробництва;

- педагогічний патрона­ж – навчання осіб з особливими соціальними по­требами;

- самоосвіта – неформальна освіта через засвоєння освітніх програм при мінімальній організа­ції освітнього процесу або без керівництва цим процесом з боку педагогічних працівників;

- комбінована – передбачає інтеграцію різних форм або їх окремих еле­ментів [6].

Важливим аспектом реформування вищої школи, що справляє значний вплив на її організацію і діяльність, є розвиток післядипломної освіти як складової освіти до­рослих. Підви­щення освітнього рівня впродовж усього життя – це підви­щення професійного (на­буття знань із фаху) й загальноосвітнього (набуття знань з культури і полі­тики) рівня. На сьогоднішній день, у зв’язку з швидким старінням знань гостріше постає не­обхідність навчатися впродовж усього життя, щоб зберегти свою професійну компетенцію та ерудицію.

У більшості країн Західної Європи розроблено заохочувальні системи, що спонукають працівників до постійного вдосконалення і відновлення економічних, адміністра­тивних, моральних знань. У цьому сенсі важливим спонукальним мотивом є переатестація працівників.

Яскравим прикладом країни з високим рівнем розвитку післядипломної освіти є Німеччина. У її навчальних закладах протягом останніх років помітно зросла кількість різних курсів і семінарів: організовано безліч установ і організацій, що відають підвищенням загальноосвітнього і професійного рівня населення. До них належать: народні університети; навчальні центри підприємств або підприємства у співро­бітництві з міжвиробничими навчальними центрами та іншими установами; приватні інститути або інші комерційні навчальні заклади; церква, що приділяє значну увагу формуванню особисто­сті; вищі навчальні заклади і наукові товариства; палати (промислові, торговельні, сільськогосподарські, па­лати ремісників), а також спілки підприємців і навчальні заклади підприємств; профспілки; благодійні організації; федеральний і земельний центри політичної освіти, а та­кож фонди політичних партій; школи в межах „дpyгoгo шляху здобуття освіти”; бібліотеки, музеї, центри соціокулыури, незалежні групи, книгарні та інші установи.

Особливістю розвитку освіти дорослих у сучасних умовах у світі є значне розширення кількості агентів, що залучаються до участі в ній. Крім держави, яка поступово шляхом децентралізації та роздержавлення цьо­го освітнього сектору займає в ньому все більш опосередковану позицію (залежно від національних традицій, стану розвитку економіки), такими агентами все активніше стають місцеві громади, бізнесові структу­ри, профспілки, релігійні та політичні організації.

Література

1. Васюк О.В. Тенденції розвитку недержавної вищої освіти в Польщі / О.В. Васюк // Вісник Книжкової палати. – 2006. – №8. – С. 27-28.

2. Вульфсон Б.Л. Мировое образовательное пространство на рубеже векав: учебное пособие / Б.Л. Вульфсон. – М.: Из-во Московського психолого-социального ин-та, 2006. – 235 с.

3. Вульфсон Б.Л. Модернизация содержания гуманитарного образования в школах Запада / Б.Л. Вульфсон. // Советская педагогика. – 1991. – №1.

4. Вульфсон Б.Л. Стратетая развития образования на Западе на пороге XXI века / Б.Л. Вульфсон. – М.: Изд-во УРАО, 1999. – 208 с.

5. Вульфсон Б.Л. Сравнительная педагогика / Б.Л. Вульфсон, З.А. Малькова– М.: Из-во „Ин-т практ. психологии”; Воронеж: НПО „МОДЭК”, 1996. – 256 с.

6. Галус О.М. Порівняльна педагогіка: навчальний посібник / О.М. Галус, Л.М. Шапошнікова – К.: Вища шк., 2006. – 215 с.

7. Капранова В.А. Сравнительная педагогика. Школа и образование за рубежом: учебное пособие / В.А. Капранова. – Минск: Новое знание, 2004. – 222 с.

8. Кічук Н.В. Освіта у сучасному світі: навчальний посібник / Н.В. Кічук. – Ізмаїл: [б. в.], 2001. – 88 с.

9. Мазоха Д. Феномен європейської інтеграції педагогічної освіти / Д. Мазоха. // Вища освіті України. – 2007. – № 2. – С. 82-87.

10. Митина В.С. Частные школы в развитых странах Запада / В.С. Митина // Педагогика. – 1996. – №4. – С. 87-91.

11. Педагогика: учебник / Л.И. Крившенко и др.; [под. ред. Л.П. Крившенко]. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. – 432 с.

12. Педагогічна освіта: інформаційно-методичний бюлетень з проблем розвитку вищої школи за рубежем / Я.Я. Болюбаш, Л.П. Пуховська. – Вип. 1. – К., 1993. – 15 с.

13. Пилиповский В.Я. Требования к личности учителя в условиях высокотехнологического общества / В.Я. Пилиповский // Педагогіка. – 1997. – №5. – С. 97-103.

14. Пуховська Л. Розвиток теорії професійної підготовки вчителів у країнах Заходу / Л. Пуховська // Шлях освіти. – 1998. – №1. – С. 20-25.

15. Реформы образования в современном мире: Глобальные и региональные тенденции. – М., 1995. – 180 с.

16. Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: навчальний посібник / А.А. Сбруєва. – Суми: Ред.-вид-й відділ СДПУ, 1999. – 300 с.

17. Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: навчальний посібник / А.А. Сбруєва. – [2-ге вид., стер.]. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2005. – 320 с.

18. Тараненко І. Навчальний режим у школах країн Європейського співтовариства / І. Тараненко, О. Локшина // Шлях освіти. – 1996. – №1. – С.23-37.

19. Тедеско Х.К. Початкова освіта: тривалість навчання та кількість го­дин / Х.К. Тедеско, М. Адаміо // Шлях освіти. – 1998. – №3. – С. 16-19.

20. Трілленберг Г. Модернізація освіти як чинника людського капіталу у контексті розбудови „Нової економіки” / Г. Трілленберг // Вісник ТАНГ. – 2005. – №4. – С. 1-7.

21. Форбек М. Європейський стандарт шкільної освіти / М. Форбек // Шлях освіти. – 1996. – №1; 1997. – №1. – С. 21-25.

22. Чижевський Б. Місце і роль приватних закладів у загальній системі освіти / Б. Чижевський // Шлях освіти. – 1998. – №3. – С. 46-48.

Дата добавления: 2015-05-23