Загальна характеристика середньої освіти

Досить тривалий час єди­ним, а потім єдино повноцінним типом середньої освіти вважалась кла­сична школа: граматична школа у Великобританії; гімназія у Німеччині, Австрії, Швеції; ліцей у Франції, Італії, Греції.

У кінці XIX – на початку XX ст. у зв’язку з ускладненням процесів матеріального виробництва, кількісним зростанням потреб у освічених працівниках подовжуються терміни обов’язкового навчання: початкова школа надбудовується 3-4-5-річною неповною (неповноцін­ною) середньою. Таким чином, у Європі виникають сучасні школи (Ве­ликобританія), основні школи (Німеччина), вищі початкові школи (Франція, дореволюційна Росія). Вони охопили широкі маси дітей, але мали (і мають) тупиковий характер.

Продовжують існувати і школи академічного профі­лю, що приймають до 10-15% усіх учнів. Злиття закладів академічного профілю і реальних дисциплін („сучасна освіта”) викликає появу проміжного типу середньої освіти (європейські країни), які ведуть випускників до вступу у середні спеціальні навчальні заклади. Новий тип шкіл був представлений технічними шко­лами у Англії, реальними училищами (школами) у Росії та Німеччині, загальноосвітніми коледжами у Франції тощо.

Іншим шляхом відбувався розвиток середньої освіти у кра­їнах, що історично були позбавлені (або позбавилися самі) середньовіч­ної традиції організації середньої освіти за становою ознакою. Зокрема, у США, в кінці минулого століття була створена громадська „всеохоплююча школа” була відкрита для всіх бажаючих. Вона працювала за схемою 3+3 (молодша середня + старша середня). У старшій середній школі шляхом вільного вибору учнями ряду предметів виділялися ака­демічний та професійний профілі [16].

У Росії, після Жовтневої революції (1917 р.) закладаються основи єдної трудової політехнічної школи. Вона існувала як загальна, відкрита й уніфікована за змістом освіти без будь-якої диференціації, що стало її найбільшим недоліком.

Розвиток НТП у 60-х роках робить середню освіту масовою, що призводить до по­двоювання і навіть потроювання кількість учнів у цій освітній ланці у західних країнах за одне-два деся­тиліття.

У 70-х роках ХХ ст. у країнах Західної Європи почався процес об’єднання нерівноцінних середніх шкіл (повної і неповної) у єдиний навчальний заклад, що охоплює молодь віку обов’язкового навчання. Процес об’єднання у різних країнах проходив нерівномірно. Слід зазначити, що новостворені навчальні заклади відображали національні традиції і особливості культури кожного народу.

Найактивніше створення об’єднаних шкіл відбувалося у Великобританії, де їх відвідує більшість школярів. У зв’язку з тим, що у Німеччині до такої школи ходять не бі­льше 10% учнів, уніфікація середніх навчальних закладів проходила з ускладненнями. Процес об’єднання, що розпочався у Франції, не досяг бажаних результатів.

Старша середня школа як окрема структурна одиниця продовжує залишатися навчальним закладом для небагатьох, хоча спостерігається поступове збільшення контингенту учнів. Якщо раніше в такій школі домінували давні та нові мови, мате­матика, природничо-наукові дисципліни, то зараз старша ланка середньої школи стала більш диференційованою, значно зросла кількість профілів (наприклад, у шведській об’єднаній гімназії їх понад 20), а також спеціалізованих гімназій і ліцеїв. Нові профілі й типи гімназій мають практично орієнтований харак­тер (сільськогосподарський, технічний, економічний, соціаль­ний, педагогічний тощо).

У деяких країнах уводяться до навчальних планів шкіл академічного профілю дисципліни практичної спрямованості (гімназії Німеччини). Це дає можливість випускникам зробити більш певними свої життєві перспективи у разі відмови з якоїсь причини від вищої освіти, на яку та­ка школа перш за все і орієнтує.

У країнах, що належали раніше до соціалістичного блоку, в тому числі й Україна, єдина та уніфікована середня школа (особливо у старшій ланці) розпадається на безліч різноманіт­них навчальних закладів (ліцеї, гімназії, колегіуми, академії тощо).

Незважаючи на всі структурні зміни, пов’язані з перетворенням середньої школи на масову, у її старшій ланці продовжують зберігатися в тому або іншому вигляді академічні відділення, спрямовані на підготовку учнів до вступу у вищий навчаль­ний заклад. Як доповнення до академічних відділень існують спе­ціальні школи для обдарованих учнів – гуманітарні, мате­матичні, природничо-наукові, художні.

Досить швидких обертів набирає середня освіта і у країнах, що розвиваються. Якщо повна середня освіта все ще продовжує бути приві­леєм верхівки суспільства, то неповна середня стає масовою і охоплює в середньому 30-50% підлітків відповідного віку.

Провідним напрямом розвитку системи середньої освіти є диверсифікація (широка варіативність навчальних установ, освітніх програм і органів управління). Вона надає можливість кожній особистості розвину­ти й застосувати свої таланти, обмежує шкільний відсів, дозволяє позбутися почуття відчуженості та відсут­ності перспектив на майбутнє.

У сучасні середній освіті існує два рівні:академічний, що веде до університетської освіти, та професійний, технічний – безпосере­дньо у світ праці. Важливою є й тенденція до надання випускникам середніх навчальних закладів подвійної життєвої перспективи: можливос­ті вступити до закладу післясередньої освіти та безпосереднього вступу у світ праці з набуттям у процесі навчання у школі, навіть академічного профілю, певних професійних компетенцій.

До пріоритетних завдань середньої освіти відносять:надання системи наукових знань, розвиток особистості, її соціалізацію. Сучасна освіта повинна навчити молодь функціональній, науковій та технологічній грамотності, загальній культурі, формувати громадянина держави, його особистість та характер.

Дата добавления: 2015-05-23