Особливості реформаційних процесів на етапі початкового навчання

Початкова школа – перша ланка системи обов’язкової освіти, що найбільш поширена в сучасних осві­тніх системах.

Перші закони про обов’язкову початкову освіту були прийняті у європейських країнах на початку XIX ст. (у Прусії в кі­нці XVIII ст.). У нашій країні (тоді Радянському Союзі) загальна почат­кова освіта була введена у 1930 р.

У країнах Європи, Північної Америки, в Австралії, Японії та інших усі діти відповідного віку відвідували початкову школу. Разом із тим, варто зауважити, що тільки у США спостерігається зростання кількості учнів початкових шкіл.

У більшості африканських та азіатських країнах за сприяння ООН, зокрема ЮНЕСКО та світової громадськості, була введена обов’язкова початкова освіта. Але відсоток охоплення дітей початковою освітою не пере­вищує 50%, а у деяких він значно менший (Малі – 24%, Гвінея, Афганіс­тан – 25, Пакистан – 44%). Особливо незначна кількість дівчаток відвідує початкову школу. У більшості випадків навчається 20-40% від загальної кількості дівчаток шкільного віку. Разом із тим, багато кра­їн, що розвиваються, досягли значних успіхів у шкільній справі. Так, у Зімбабве, Індії, Конго, Нігерії, Нікарагуа, Сальвадорі до 80-90% дітей відповідного віку навчаються у початковій школі. Зокрема, за останні три десятиріччя контингент учнів початкових шкіл виріс у Китаї на 35 млн, в Індії на 65 млн, Бразілії близько 25 млн.

Термін навчання у початковій школі – від 3 до 10 років.

У європейських країнах традиційно склалася 4-річна початкова школа. У Великобританії й Франції тривалість початкового навчання зросла на 1-2 роки за рахунок підготовчих класів.

У країнах, що розвиваються (Азія, Африка, Латинська Америка), тривалість початкового навчання обмежується переважно 6­-7 роками. Для більшості дітей це єдиний навчальний заклад, який вони закінчують перед вступом у доросле житгя.

Середня кількість навчальних занять у початкових школах різних регіонів світу, за даними Міжнародного Бюро освіти, становить у середньому: у Центральній Європі й колишньому СРСР – 20,8 год; Західній Європі – 24,5 год; Середньому Сході та Північній Африці – 24,7 год; Південній і Північній Америці – 25,1 год; Азії, Тихому океані – 25,3 год; Африці району Сахари – 26,3 год.

Як показали дослідження, проведені у багатьох країнах, кількість часу, відведеного на академічні заняття, прямо корелює з кількістю знань, отриманих учнями у школі. Особливо цін­ними є години, проведені у школі, для дітей з бідних сімей, у країнах, де соціальне оточення для більшості з них не забезпечує достатнього розвивального ефекту.

Проте, на даний час існують загальноприйняті у світі рамки офіційного навчального року для 1-6 років навчання. Вони становлять у середньому 180 днів, або 880 годин. „Академічна” година коливається між 30 та 60 хвилинами астрономічного часу. У деяких країнах тривалість академічної години змінюється залежно від класу із загальною тенденці­єю до збільшення у старших класах.

Зауважимо, що запланована кількість навчального часу не завжди витрачаєть­ся на класні заняття. Причиною цього у країнах, що розвиваються, най­частіше є недостатня кількість педагогічних кадрів, їх страйки, напівофіційні канікули, витрачання часу на різні адміністративні захо­ди, відсутність достатнього контингенту учнів. На неакадемічні справи витрачається навчальний час і у розвинутих країнах. Наприклад, у США близько чверті навчального часу у початковій школі складають перерви, сніданки, ігри тощо. У Великобританії такі ви­трати становлять 7%-27% від навчального часу.

Курс на неперервну освіту зумовив виникнення де­яких нових явищ у початковій школі. Серед них – зближення початкової школи з дошкільними установами як визнання особливої важливості раннього віку в розвитку людини. Ще у першій половині ХХ ст. у початкових школах багатьох країн з’явилися підготовчі групи для 5-річних дітей (класи малят в Англії, материнські класи у Франції, дитячі садки в США). У розвинених країнах до початку ХХІ ст. вони охоп­лювали 100 % п’ятирічних дітей.

Навчаль­но-виховні комплекси „дитячий садок – школа” існують у Росії, Україні, Польщі, Угорщині, Китаї. Вони мають спільне керівництво і координаційні навчально-розвивальні програми. Вперше у світовій практиці такі навчально-виховні комплекси були створені в Україні на початку 70-х років ХХ ст.

До особливостей розвитку початкової школи науковці відносять:

- злиття початкової школи з першим ступенем середньої освіти і створення „основної школи”, обов’язкової для всіх дітей протягом 9-10 років (характерне для країн Східної Європи, а також США);

- об’єднання дрібних початкових шкіл у сільській місцево­сті в більші заклади. У країнах з великою кількістю сіл, в яких транспорт і дороги не відповідають вимогам експлу­атації (Китай, Росія, Україна), значне місце посідає мере­жа одно- і малокомплектних шкіл;

- збільшення кількості початкових шкіл, основна мета яких – задовольнити різноманітні потреби дітей (етнічних груп у навчанні дітей рідною мовою Австралії, Нової Зеландії, США; племен і каст у віддалених районах Африки, Індії, Бразілії за допомогою дистанційного навчання по радіо);

- створення у системі початкової освіти шкіл-інтернатів для дітей-інвалідів, установ корекційно-розвивального навчання, репетиторських шкіл [6].

Дата добавления: 2015-05-23