Любов Мацько 3 страница

7. Подайте перелік літератури у кінці тексту.

8. В кінці роботи вкажіть бажану для вас реакцію аудиторії.

9. Обсяг письмового тексту – 10-12 сторінок.

Питання для самостійного вивчення

1. Риторичні школи античності.

2. Основні етапи становлення слов’янських риторичних шкіл.

3. Риторика Київської Русі.

Тести (за Н.А. Колотіловою)

1. Давньогрецький термін «пайдейя» означає:

А)виховання;

Б) красномовство;

В філософія.

2. Заступницею риторики є богині:

А) Пейто;

Б) дві Ериди;

В) Пейто і дві Ериди.

3. Засновником риторики вважається:

А) Горгій;

Б) Корак;

В) Тісій.

4. У феномені софістики риторика і філософія:

А) плідно співіснували;

Б) постійно конфліктували.

5. Мистецтво ведення бесіди, метою якого є досягнення істинного знання, в епоху античності називалось:

А) діалектика;

Б) еристика;

В) софістика.

6. Сократ дотримувався положення про те, що:

А) риторика необхідна для філософа;

Б) риторика не потрібна філософу.

7. На думку Платона, справжнє красномовство властиве:

А) оратору;

Б) філософу.

8. Ісократ вважав, що ораторська промова повинна містити таку кількість частин:

А) три;

Б) чотири;

В) сім.

9. Арістотель виділив такі види промов:

А) дорадчі, епідейктичні, судові;

Б) академічні, епідейктичні, судові;

В) дорадчі, епідейктичні, політичні.

10. Канон десяти аттичних ораторів складається в:

А) Давній Греції класичного періоду;

Б) епоху еллінізму.

11. Видами риторичних вправ у античних риторичних школах були:

А) декламації та контроверсії;

Б) декламації та суазорії;

В) контроверсії та суазорії.

12. В епоху еллінізму на перший план виходять промови:

А) епідейктичні;

Б) політичні;

В) судові.

13. Цицерон серед трьох компонентів, необхідних для красномовства, віддава перевагу:

А) природному обдаруванню;

Б) навичкам;

В)знанням.

14. Творчість Цицерона — це:

А) філософія під знаком риторики;

Б) риторика під знаком філософії.

15. У Давньому Римі періоду імперії знижується значення:

А) епідейктичного;

Б) політичного;

В) судового.

1б.Вищим ступенем у шкільній системі освіти Давнього Риму була:

А) школа граматика;

Б) школа літератора;

В) школа ритора.

17.Керівником першої державної риторичної школи в Давньому Римі був:

А) Марк Фабій Квінтіліан;

Б) Сенека Старший;

В) Марк Туллій Цицерон.

18. Основні причини занепаду латинського красномовства Тацит вбачав у:

А) недосконалій системі виховання молоді;

Б) політичних змінах;

В) недосконалій системі виховання молоді та політичних змінах.

19.Більшість латинських апологетів і перших отців церкви до прийняття християнства були:

А) риторами;

Б) філософами.

Література:6;17;18.

Тема 8. Історія ораторського мистецтва. Риторика в епоху Середньовіччя, Відродження і Нового часу

Термінологічний словник

Гомілетика (ін.– грец. ὁμιλητική, 'омилєтикє – мистецтво бесіди) – церковно-богословська наука, викладає правила церковного красномовства або проповідництва.

Герменевтика (від грец. hermeneuein – тлумачити, інтерпретувати) – мистецтво тлумачення і розуміння.

Квадривиум (лат. quadrivium – "перехрестя, роздоріжжі з чотирьох доріг") – в античності – навчальний курс, наступний після тривіума і включає арифметику, геометрію, астрономію та музику.

Семіóтика, або семіолóгія (від грец. σημειωτικός – такий, що має ознаки від грец. σημεῖον – знак, ознака, грец. σῆμα – знак) – наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів).

Тривіум (лат. trivium, буквально – перехрестя трьох доріг, від tres – три і via – шлях, дорога) – три гуманітарні науки: граматика, риторика і діалектика, що становили перший і головний цикл "семи вільних мистецтв".

Методичні рекомендації до вивчення теми

У часи Середньовіччя і раннього Відродження актуалізується трактування риторики як "ars ornandi" – "мистецтво прикрашення мови". У цей період на перший план виступає орнаменталістська функція риторики: основна увага приділяється засобам виразності мови – фігурам і тропам.

Набуває розвитку християнська гомілетика. Проповідь стає однією з найпоширеніших форм середньовічної словесності. Першими гомілетами стали Аврелій Августин (354–430 рр.), Василій Кесарійський (прб. 330–379 рр.), Іоан златоуст (344–407 рр.).

В епоху Відродження риторика посіла чільне місце серед наук. Особливо наголошується на зв'язку риторики з філософією, бо красномовство без мудрості й доброчесності може бути небезпечним для багатьох людей. Слово тісно пов'язане з духом, що породжує його. Отже, не можна нехтувати цим і зосереджуватись виключно на слові, на різноманітних способах виразу.

Отже в епоху Середньовіччя риторика входила до складу тривіуму. Проте, латина, якою виголошувались риторичні промови позбавила красномовство публіки. В епоху Середньовіччя остаточно складається новий тип риторичних промов — проповідь. В цей час відбувається становлення лекції — одного з різновидів академічного красномовства.

Наступний період розвитку риторики умовно відносять до XVI – XVIII століття – до епохи посилення ролі письмових текстів: богословських, політичних, філософських, історичних, наукових. Створення друкарства та масової книги надали риториці нового вигляду: вона стала усвідомлюватись як інструмент стилетворення. Риторика виривається за межі вивчення тільки усного мовлення і переносить свою увагу на процес створення письмових текстів. У рамках цієї епохи спостерігається становлення так званої раціональної риторики, що сполучає завдання навчання красномовства і розвитку думки в мові, а також створюються передумови для поділу наукової та художньої мови.

Одним із найвидатніших українських риторів Нового часу був професор риторики Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович (1677—1736). Ф. Прокопович вважав, що риторика — це вміння добре говорити. Метою оратора, на думку українського ритора, є переконувати мовою, а завданням так складати промову, щоб вона переконувала слухачів.

У період Нового часу бурхливо розвивається парламентське красномовство. Проте, риторика все більше втрачає статус окремої науки і зближується з мовознавством. Поступово термін риторичність пов’язують з незмістовністю, балаканиною. З другої половини XIX століття стався занепад риторики, яка виходила з вживання. Риторичні завдання перебрала на себе поезія як самий масовий вид мовлення, тому поетика і літературознавство витіснили риторику.

Зі становленням у Російській імперії на початку XX ст. інституту Державної думи спостерігаємо злет політичного красномовства. Окремо слід відмітити роботу російського вченого Сергія Поварніна (1870—1952) «Спір. Про теорію і практику спору», яка вийшла друком у 1918 р. Ця робота являє собою спробу в систематичному та популярному викладі подати ті знання, які було накопичено в еристиці, логіці, риториці та психології спілкування.

У другій половині XX століття починається новий розквіт риторики: виникає неориторика, або нова риторика, яка формується на стику філософії, семіотики, лінгвістики, теорії тексту, логіки і теорії літератури. У США складається риторична методологія і риторична критика, а також наукова риторика як теорія мовних комунікацій (П. де Ман). У Франції формується неориторика, пов'язана з філософією постмодернізму (Р. Барт). У Бельгії інтенсивно розвивається аргументативна риторика (Х. Перельман) і літературна риторика. Останнє напрямок розроблялося групою "мю" з Льєжського університету на чолі з Ж. Дюбуа, представники якої вважають, що риторика вивчає прийоми мовленнєвої діяльності, що характеризують поряд з іншими дискурсами і літературний дискурс.

Структура сучасної риторики включає в себе такі напрямки, як риторична герменевтика (Р. Гадамер) і риторична семіотика (Р. Якобсон, Ж. Лакан, Ц. Тодоров, У. Еко). Актуальною стає і етнориторика – область риторики, що вивчає ефективність спілкування в світлі проблем етнічної ідентичності та національно культурного розмаїття мовної комунікації (А. Михальська).

Таким чином, сьогодні термін "риторика" вживається в наступних основних значеннях: 1) дисципліна, що вивчає специфіку усної публічної мови; 2) наука про породження висловлювань; 3) теорія аргументації; 4) наука про різновиди мовної комунікації, спрямованих на здійснення впливу на одержувача повідомлення, тобто теорія мовного впливу; 5)теорія ефективної комунікації.

Семінарське заняття 13–14

Тема: Риторика в епоху Середньовіччя, відродження та Нового часу

4 год.

Теоретичні завдання:

1 Середньовіччя (XIV – I половина XVIII)

2. Розквіт теорії красномовства в Україні

3. Розвиток риторики (II половина XVIII – початок XX ст.)

4. Сучасне ораторське мистецтво

Практичні завдання:

Підготуйте реферат за однією з наступних тем. Під час підготовки уважно вивчить рекомендації до написання реферату.

1. Риторика в системі середньовічної освіти.

2. Розвиток риторики в епоху Відродження.

3.Ораторське мистецтво Нового часу.

4.Роль Києво-Могилянської академії у розвитку риторики на Україні.

5. Феофан Прокопович – видатний слов’янський оратор.

6. Роль М.Ломоносова у розвитку російської риторики.

7. Українське ораторське мистецтво у ХVІ – ХVІІІ ст.

8.Українські оратори ХІХ – ХХ ст.

9. Неориторика.

10.Напрями сучасної західноєвропейської риторики.

11.Розвиток риторики у США.

12. Сучасний стан ораторського мистецтва в Україні.

Питання для самостійного вивчення

1. Внесок Й.Галятовського, Ф.Прокоповича в розвиток української риторики?

2. Розвиток української риторики ХІХ ст.

3. Чим спричинене піднесення інтересу до риторики у сучасному суспільстві?

Тести (за Н.А. Колотіловою)

1. Християнські проповіді були спрямовані на вирішення

А) «що», а не «як»;

Б)«як», а не «що».

2. У християнській гомілетиці неприйняття проповіді зумовлювалось недоліками:

А) аудиторії;

Б) оратора;

В) самої проповіді.

3. Християнська проповідь спрямована насамперед на:

А) інформування;

Б)переконання.

4. Основоположником візантійської риторики був:

А) Василій Кесарійський;

Б) Гермоген Тарсійський;

В) Григорій Богослов.

5. Завдання християнського оратора, на думку Василія Кесарійського, це:

А) вразити аудиторію;

Б) переконати аудиторію;

В) сприяти засвоєнню проповіді аудиторією.

6. У середньовічній системі освіти провідне місце займав:

А) семичастний канон;

Б) тривіум;

В) квадривіум.

7. Риторика як навчальна дисципліна в епоху Середньо-віччя входила до складу:

А) тривіуму;

Б) квадривіуму.

8. В епоху Середньовіччя формуються такі нові види промов:

А) академічні;

Б) церковні;

В) академічні та церковні.

9. Риторика в епоху Середньовіччя свої позиції в культурі:

А) втрачає;

Б) зміцнює.

10. Для епохи Відродження характерна думка про те, що:

А) красномовство тісно пов'язане з моральністю;

Б) красномовство не пов'язане з моральністю.

11. Найбільш тісний взаємозв’язок риторики і філософії був характерний для епохи:

А) Середньовіччя;

Б) Відродження;

В) Нового часу.

12.У період Київської Русі спостерігається розквіт красномовства:

А) академічного;

Б) гомілетичного;

В) судового.

13. Видатним професором-ритором Києво-Могилянської академії був:

А) М. Ломоносов;

Б) Ф. Прокопович.

14. У XIX — поч. XX ст. українське ораторство розвивається рідною мовою:

А) так;

Б) ні.

15. Українська риторика періоду Радянського Союзу переживає:

А) занепад;

Б) розквіт.

Література: 6;18, 67–77.

Дата добавления: 2015-05-23