Основні поняття соціальної педагогіки

Тема 2

А

1.3. Структура соціально-педагогічної діяльності

Пояснення

Соціально-педагогічна діяльність спрямована на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її культурних і духовних потреб чи відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини.

Соціально-педагогічна діяльність є різновидом багаточисленних видів професійної діяльності. Кожна професійна діяльність характеризується наявністю специфічних, притаманних лише їй компонентів, має свою певну структуру. Спираючись на надбання психологічних та педагогічних наук, в системі соціально-педагогічної діяльності в першу чергу виділяють її суб'єкт та об'єкт. Професійна діяльність не є спонтанною чи фрагментарною. Вона спрямована на досягнення певних цілей та результатів, які обумовлюються метою конкретної діяльності. Загальна мета соціально-педагогічної діяльності полягає у створенні оптимальних умов соціалізації особистості.

Подальша конкретизація цієї мети відбувається у завданнях. Серед пріоритетних завдань соціально-педагогічної діяльності можна виокремити:

- збереження та зміцнення фізичного, психічного, соціального здоров'я
особистості;

- створення сприятливих умов в мікросоціумі для розвитку здібностей та
реалізації можливостей особистості;

- надання комплексної' соціально-психолого-педагогічноі" допомоги та
підтримки;

- попередження та локалізація негативних впливів соціального середовища
на особистість.

Зміст соціально-педагогічної діяльності розкривається у процесі соціальної адаптації, профілактики, реабілітації, ресоціалізації та соціально-культурної анімації в певних вікових та соціальних групах.

Досягнення мети, виконання завдань і реалізація змісту соціально-педагогічної діяльності здійснюється за допомогою сукупності методів, прийомів, засобів та форм. Вони є складовими різноманітних технологій діяльності соціального педагога.

1.4. Суб'єкти соціально-педагогічної діяльності

Державні	Недержавні	Фізичніособи
організації	організації
Органи виконавчої	Благодійні фонди,	Соціальні педагоги
влади	товариства
		Соціальні працівники
Соціальні інститути	Громадські
виховання (загально-	об'єднання	Психологи
освітні школи,
школи-інтернати,	Приватні соціальні	РеабілІтологи
вищі навчальні	служби
заклади, позашкільні		Волонтери
заклади)	Відділення
	міжнародних
Соціальні служби	організацій (ПРООН,
молоді	ЮНІСЕФ тощо)
Притулки
Реабілітаційні
центри
Дружні клініки для
молоді
Територіальні центри
по роботі з
населенням

Пояснення

Суб'єкти соціально-педагогічної діяльності - це державні, громадські організації, фізичні особи, що реалізують соціальну політику та надають соціальну допомогу різним категоріям дітей та молоді.

Недержавні організації (об'єднання громадян} - добровільні громадянські формування, утворені на основі єдності інтересів громадян з метою спільної реалізації прав і свобод. Сьогодні громадські організації залучають додаткові матеріальні та людські ресурси, створюють інноваційні соціальні проекти з метою вирішення важливих соціальних проблем. Значна кількість громадських організацій в Україні дає підстави визначати їх як третій сектор держави поряд з органами влади та бізнесом.

Благодійний громадський фонд - різновид некомєрційного фонду, метою якого є залучення різних матеріальних ресурсів, які не заборонені законом, для використання на вирішення окремих соціальних проблем.

Соціальний педагог - спеціаліст, який організовує соціально-педагогічну діяльність з дітьми, молоддю та дорослими в різних соціо культур них середовищах {сім'я, навчальний заклад, трудовий колектив, дитячі та молодіжні об'єднання, клуби тощо) з метою створення для них сприятливих умов соціалізації.

Соціальний працівник - спеціаліст, що працює в державних органах соціального захисту та підтримки. Його діяльність спрямована на надання індивідуальної допомоги людині, сім'ї чи групі осіб, що знаходяться у важкій життєвій ситуації шляхом інформування, консультування, організації різних форм підтримки та обслуговування хворих чи одиноких людей.

Волонтер - людина, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим, особам і соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації. За приналежністю до певної організаційної структури серед волонтерів України можна умовно виокремити волонтерів, які працюють при центрах соціальних служб для молоді та волонтерів - членів різних громадських об'єднань. Серед волонтерів найбільш чисельною групою є учні старших класів та середніх спеціальних закладів, студенти вищої школи. В якості волонтерів виступають також батьки, пенсіонери та спеціалісти, які безкоштовно надають різні види соціальних послуг.

1.5. Об'єкти соціально-педагогічної діяльності

Класифікаційна ознака	Види об'єктів
Кількість осіб	Одна особа Мала група {сім'я, формальні та неформальні групи, класний колектив) Велика група (громада)
Вікова група	Діти Молодь Особи зрілого віку Люди похилого віку
Типові проблеми: проблеми зі здоров'ям     відхилення у поведінці (девіації) працевлаштування сирітство насилля сімейні стосунки	Люди з обмеженими функціональними можливостями, ВІЛ-інфіковані, особи, схильні до суїцидів Діти та молодь, схильні до правопорушень; особи, що мають різні види хімічної залежності; особи, які займаються проституцією Безробітні; молоді люди, які повернулися з місць позбавлення волі Діти, позбавлені батьківського піклування (біологічні та соціальні сироти) Діти та молодь, які стали жертвами фізичного, психічного та сексуального насильства     Нсблагополучні сім'ї

Пояснення

■ Об'єкти соціально-педагогічної діяльності - окремі особи чи соціальні групи, які потребують допомоги чи підтримки в процесі їх соціального становлення та розвитку.

Зважаючи на те, що кожна людина в певний період свого життя потребує більш повного задоволення своїх потреб та інтересів, стикається з окремими труднощами та проблемами можна говорити про те, що всі люди є потенційними об'єктами соціально-педагогічної діяльності. Тому не доцільно характеризувати їх лише за однією ознакою. На сьогодні в теорії та практиці соціально-педагогічної роботи розрізняють об'єкти соціально-педагогічного впливу за кількісними, віковими, статево-рольовими параметрами та змістом проблем, які є найбільш поширеними в практиці соціально-педагогічної діяльності.

Разом з поняттям "об'єкт" в теорії та практиці соціально-педагогічної діяльності вживається термін "клієнт". Це досить близькі за змістом, але не тотожні поняття. Клієнт -особа, яка звернулася з проханням про допомогу до відповідної соціальної служби чи спеціаліста і користується їх послугами.

Так, наприклад, коли соціальний педагог проводить бесіду про переваги здорового способу життя, учні класу є об'єктами соціально-педагогічної діяльності. Якщо після бесіди хтось з них в конфіденційній обстановці просить соціального педагога допомоги у позбавленні від певного виду хімічної залежності і спеціаліст починає індивідуальну роботу з підлітком, то в цій ситуації учень є клієнтом соціального педагога. Таким чином можна розглядати об'єкти соціально-педагогічної діяльності і як потенційних клієнтів фахівців соціальної сфери.

На думку багатьох вчених, те, що людина опиняється в положенні клієнта, можна пояснити такими найбільш типовими причинами:

- відсутність своєчасної соціальної підтримки;

- інфантилізм чи втрата надії на можливість зміни ситуації;

- обмежений адаптаційний потенціал індивіда;

- недостатній досвід у вирішенні певних питань.

1.6. Ресурси соціально-педагогічної діяльності

Пояснення

Однією Із необхідних умов успішного функціонування кожної професійної діяльності є її ресурсне забезпеченння. В широкому розумінні ресурси розглядаються як запаси чого-небудь, які можна використовувати в разі потреби, в іншій інтерпритації вони трактуються як джерело та арсенал засобів і можливостей, до яких можна вдаватися в міру необхідності з метою виконання певних завдань чи вдосконалення діяльності. Процес пошуку та залучення ресурсів називається фандрейзінгом.

До внутрішніх ресурсів соціально-педагогічної робота відносять: особливості психічних пізнавальних процесів особистості (сприймання, уваги, пам'яті, мислення, мови, уяви); прояви емоційно-вольових процесів та психічних станів;особистісні характеристики (особливості характеру, темпераменту, потреби, інтереси, цінності, мотиви}; показники освітнього рівня людини; професійні та соціальні уміння й навички, якими вона володіє.

Серед матеріальних ресурсів можна виокремити фінансові та нефінансові, офіційні та неофіційні. До фінансових ресурсів можна еіднести всі види грошових надходжень для організіції та здійснення соціально-педагогічної роботи. Серед них бюджетні витрати на забезпечення діяльності різних соціальних служб, пенсії та Інші види виплат, передбачені діючим законодавством для різних категорій населення, спонсорські надходження на рахунок державних, громадських організацій та фізичних осіб. У свою чергу вони є різновидом і офіційних матеріапьних ресурсів. Прикладом неофіційних фінансових ресурсів можуть бути

грошова допомога друзів, колег по роботі, спонсорів, яка безпосередньо передається людині, що потребує підтримки, або її близьким.

Серед нефінансових матеріальних ресурсів можна виокремити приміщення, обладнання, книги, речі, ліки тощо.

Основні людські ресурси: соціальні педагоги, соціальні працівники, психологи, реабілітологи, інші працівники соціальних інститутів, волонтери.

До основних видів інформаційних ресурсів соціально-педагогічної роботи можна віднести: спеціальну літературу; буклети, листівки, брошюри, прес-релізи, рекламну продукцію (плакати, стенди); інформацію в засобах масової інформації про благодійні заходи неурядових структур І соціальні програми органів влади та місцевого самоврядування; інформаційну мережу Інтернет (сторінки донорів, інформаційно-пошукові сервери, спеціалізовані сторінки по фандрейзингу тощо); усну інформацію спеціалістів та волонтерів.

Кожна держава має систему соціальних інститутів, які безпосередньо чи опосередковано займаються вирішенням соціальних проблем. До них належать: соціальні інститути виховання {загальноосвітні школи, школи-інтернати, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади); державні органи соціальної роботи з населенням (територіальні центри по роботі з населенням, соціальні служби молоді, притулки, реабілітаційні центри тощо); громадські організації (благодійні фонди, громадські об'єднання, товариства); церква.

Технологічні ресурси - це сукупність форм, методів, засобів та прийомів, що застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними педагогами та працівниками з метою досягнення успіху соціально-педагогічної роботи та забезпечення завдань соціального захисту населення. Серед найбільш поширених технологічних ресурсів соціально-педагогічної діяльності можна виокремити організаційні форми, діагностичні техніки, психотерапевтичні методи, індивідуальне консультування, тренінги тощо.

Окрім перерахованих вище різновидів внутрішніх та зовнішніх ресурсів, окремим ресурсом соціально-педагогічної роботи виступає сім'я. Сім'я - це система соціального функціонування людини, один з провідних інститутів її соціалізації. Вона, перш за все, покликана бути надійним психологічним "сховищем", яке допомагає людині виживати в складних умовах сучасного життя. Сім'я забезпечує своїм членам економічну, соціальну та фізичну безпеку шляхом реалізації! ЇЇ основних функцій: матеріально-економічної, житлово-побутової, комунікативної, виховної, рекреативної. Якщо об'єктом соціально-педагогічного поливу виступає конкретна особистість, то сім'я в такому випадку може бути юіінішнім ресурсом по відношенню до неї. При цьому функції матеріальних ресурсів можуть виконувати сімейні заощадження та фінансові надходження чпсмііз родини, а самих батьків, дітей та сіблінгів в певній конкретній ситуації можи;.! розглядати як різновид людських ресурсів, що сприяють становленню, і.іморпалізаціїта самодопомозі особистості.

Попи сім'я сама є об'єктом соціально-педагогічного втручання, ЇЇ можна 1>м и оидати і як внутрішній ресурс, базуючись на особливостях взаємодії між чіиными родини, сімейних традиціях, домінуючому типі спілкування тощо.

Ь;і:іуючись на цій класифікації можна визначати соціально-педагогічну і як процес активізації внутрішніх ресурсів клієнта, пошук та зовнішніх ресурсів соціальним педагогом, що може відбуватися при сім'ї з метою задоволення потреб чи вирішення проблем

ч(нн;пюсті або соціальної групи.

Використана та рекомендована література

1. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика: Курс лекций.
-М.,1999.

2. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку І Вайнола Р.Х., Калська
А.Й, Комарова Н.М та ін.-К.,1999.

3. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та
молоддю. - К.,2001.

4. Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми
соціально-педагопчної'роботи (модульний курс дистанційного навчання).

- К.,2002.

5. Коваль Л.Г., Зверева І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка. Навчальний
посібник.- К.,1997.

6. Лукашевич М.П. Соціалізація: виховні механізми і технології. -К.,1998.

7. Лукашевич М.П., Мигоаич 1.1., Пінчук 1.М. Соціальна робота в Україні:
теорєтико-методичні засади. - К.,2001.

8. Мардахаев Л.В. Социальная педагогика: Курс лекций / Под. ред.
В.И.Беляева. -М.,2002.

9. Мудрик А.В.Социальная педагогика: Учеб. пособие для студ. пед. вузов
/Под ред. ВАСластенина. - М.,1999.

Ю.Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики: Учебник для студентов

высших педагогических заведений. - М.,2002. П.Никитин В.А. Социальная работа: проблемы теории и подготовки

специалистов. Учебное пособие. - М.,2002. 12. Підготовка волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів / Під

ред. І.Звєрєвої, Г.Лактіоно8ої. - К.,2001. 13.Социальная педагогика: Курс лекций /Под общей ред. МАГалагузовой.

- М.,2000.

14. Социальная педагогика: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений/

Под ред. ВАНикитина. - М.,2000. 15.Соціальна педагогіка. Навчальний посібник /За ред. А.Й.Капської. - К.,-

2000.

16. Соціальна педагогіка: Підручник/За ред. проф. А.Й,Капської. - К.,2003. 17.Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. - К.,2002. 18.Технологізація волонтерської роботи в сучасних умовах /За ред.

А.Й.Капської.-К.,2001. 19. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога:

Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М., 2002.

2.1.Характеристика процесу соціалізації особистості

Пояснення

Поняття соціалізації є базовою дефініцією соціальної педагогіки. Це процес послідовного входження Індивіда в соціальне середовище, що супроводжується засвоєнням та відтворенням культури суспільства, внаслідок взаємодії людини з стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах. Соціалізація неможлива без активної участі самої людини в процесі засвоєння широкого кола цінностей, понять та навичок, на грунті яких складається її повсякденне життя.

Розрізняють кілька видів соціалізації. Стихійна соціалізація людини відбувається внаслідок впливу на особистість різноманітних спеціально не створюваних обставин суспільного життя. Відносно спрямована соціалізація має на меті організацію в суспільстві певних економічних, законодавчих та інших передумов, які впливають на розвиток та життєвий шлях особистості (наприклад початок навчання в школі, мінімальний освітній рівень, віковий ценз початку трудового життя тощо). Соціально- контрольована соціалізація (виховання) - це процес спеціально організованої передачі соціального досвіду особистості та розвитку її потенційних можливостей, якій відбувається в різних державних та недержавних організаціях (школа, позанаачальні заклади, дитячі та молодіжні організації тощо).

Соціалізація відбувається у взаємодії особистості з величезною кількістю різних умов та впливів середовища, які називаються факторами соціалізації. Серед них виокремлюють мегафактори (космос, планета, світ); макрофактори (країна, етнос, суспільство, держава); мезофактори (тип поселення, засоби масової інформації, субкультури); мікрофактори (сім'я, сусідство, групи однолітків, виховні організації).

На думку багатьох вчених існують універсальні механізми соціалізацації, які обумовлюють особливості цього процесу у кожної конкретної особистості. До соціально-психологічних механізмів соціалізації відносять: імпринтінг -фіксування людиною на рецепторному та підсвідомому рівні особливостей об'єктів, що на неї впливають; наслідування - копіювання людиною певних зразків поведінки та діяльності інших; ідентифікація - ототожнення людиною себе з іншими людьми, групою, спільнотою; рефлексія - оцінка особистістю різних проявів свого "Я"; інтеріоризація - процес перетворення зовнішніх, реальних операцій соціальної діяльності у внутрішні, ідеальн-і; екстеріоризація - процес переходу від внутрішньої', психічної діяльності до зовнішньої, практичної.

До соціально-педагогічних механізмів соціалізації відносять традиційний ~ засвоєння людиною норм, зразків поведінки, поглядів, стереотипів, які притаманні ЇЇ найближчому оточенню (сім'я, сусіди, родичі, друзі); інституційональний -функціонує в процесі взаємодії людини з Інститутами суспільства та різноманітними організаціями, а також засобами масової інформації. В процесі такої взаємодії особистість набуває знань та досвіду соціально схвалюваної поведінки та конфліктного чи безконфліктного дотримання певних соціальних норм; стилізований - діє в межах окремої субкультури, як комплекс певних цінностей та особливостей поведінки, притаманний для людей певного віку, професії, національної чи соціальної групи, що в цілому впливає на стиль життя та мислення особистості; міжособистісний - функціонує в процесі взаємодії людини з авторитетними для неї особистостями.

Таким чином, сутність соціалізації полягає в тому, що вона є процес і результат розвитку та самозміни людини під час набуття нею соціального досвіду.

2.2. Соціальне середовище як необхідна умова соціалізації особистості

Пояснення Середовище - це сукупність умов Існування людини та суспільства..

У соціології під соціальним середовищем людини розуміють економічні, політичні, соціальні, духовні, територіальні умови, що впливають на становлення особистості.

Соціальна педагогіка, базуючись на цьому визначенні, розглядає соціальне середовище - як сукупність соціальних умов життєдіяльності людини {сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість та поведінку.

Соціалізація особистості невід'ємна від соціального середовища. Воно охоплює людину від моменту її народження І впливає на неї до самої смерті. Саме соціальне середовище, зокрема його сфери: політична, соціальна, духовна формують певні очікування щодо поведінки особистості. ЦІ очікування перетворюються відповідними соціальними інститутами у цілі, завдання, зміст соціального виховання.

Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості.

В структурі соціального середовища виділяють макро- та мікрорівні. До макрорівня належить матеріальне, культурне, політичне середовище. Мікрорівень - це конкретні умови життя особистості (сім'я, сусідство) та умови в середовищі найближчого оточення {вулиця, тип поселення, навчальний чи трудовий колектив, громадські організації, формальні та неформальні об'єднання).

Соціальне середовище як сукупність соціальних умов виховання безпосередньо впливає на механізми його регулювання. Зміни у виховному процесі обов'язково обумовлюються реформаціями у структурі та функціонуванні соціального середовища.

2.3. Соціальна адаптація

Пояснення

Соціальна адаптація є однією із складових процесу соціалізації особистості. В широкому розумінні адаптація розглядається як пристосування організмів до умов існування. У соціальній психології адаптація визначається як пристосування індивіда до групових норм та самої соціальної групи. Психологічна адаптація особистості в суспільстві відбувається завдяки таким психологічним механізмам як рофлексія, ідентифікація, емпатія, прийом соціального зворотнього зв'язку тощо. В соціальній педагогіці соціальна адаптація розуміється як процес активного пристосування Індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища. Психологічна та соціальна адаптація знаходяться у пзаємозалежності. Без психологічної адаптації, що спонукає людину до адаптивної діяльності, яка немов би "дає старт" соціальній адаптації, остання була б просто неможлива.

На характері розвитку соціальної адаптації позначаються індивідуальні психічні ознаки особистості (мислення, увага, пам'ять, почуття); характеристики темпераменту (інтенсивність, темп реакцій, ригідність, пластичність); риси характеру особистості (цікавість, відповідальність, комунікабельність, працелюбність чи ледарство). Проте, не можна переоцінювати вплив психіки на соціальну адаптацію людини, оскільки причини, що породжують соціальну адаптацію і визначають її сутність, лежать у соціальній сфері.

Процес соціальної адаптації є безперервним, зважаючи на те, що в навколишньому середовищі постійно відбуваються зміни соціальної дійсності, які, безперечно, потребують нових способів пристосування індивіда. Соціальна адаптація здійснюється з різною мірою інтенсивності. Періоди підвищеної пдаптивної інтенсивності можна співвідносити з пожвавленням соціальної діяльності суспільства і навпаки, уповільнення явищ соціальної трансформації зменшують Інтенсивність соціального пристосування індивіда.

Важливим компонентом соціальної адаптації є узгодженість оцінок, особистих можливостей і домагань індивіда з цілями, цінностями соціального середовища. Змичну роль у процесі соціальної адаптації відіграє адаптаційний потенціал пюдини. Це ступінь можливостей особистості включитися в нові умови соціального сородовища, а також ті, що перебувають в постійних змінах. Він пов'язаний з н/\иптивною підготовкою особистості, тобто тими уміннями та навичками пристосування, які індивід набуває в процесі життєдіяльності.

Соціальна адаптація може здійснюватися у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їхнього критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) і асиміляції (іпідпмого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі «и г її аістісної солідарності з ними).

І 'і і фізняють два види соціальної адаптації: активну і пасивну. В процесі активної пд.чміїції індивід прагне енергійно взаємодіяти з середовищем, впливати на його і» і їїш іок та зміни, долати труднощі й перепони, вдосконалювати суспільні процеси. Мри плсивній адаптації індивід не прагне до змін оточуючої дійсності, пасивно приим;»: існуючі норми, оцінки, способи діяльності, слабо мобілізує біологічні та п< икоіюгічні ресурси до пристосування в соціальному середовищі. В результаті цмин при зустрічі індивіда з певними об'єктивними труднощами, хворобами, піч ірммальними ситуаціями як результат низької адаптації може з'явитися і чціиш.на дезадаптація, що проявляється в різних формах девіантної поведінки.

2.4. Соціальне виховання

Пояснення

Соціальне виховання — створення в суспільстві умов та заходів, спрямованих на оволодіння і засвоєнння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування в нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій.

Соціальне виховання здійснюється у процесі взаємодії особистості в різних відносно автономних сферах життєдіяльності: освіта, організація соціального досвіду людини, індивідуальна допомога їй. Освіта включає в себе систематичне навчання та самоосвіту. Організація соціального досвіду здійснюється завдяки участі дитини у різних формалізованих та неформалізованих об'єднаннях (клас, гурток, дворова компанія однолітків, сусідство, референтна група тощо). Індивідуальна допомога - це свідома спроба інших осіб {батьків, вчителів, близьких, друзів тощо) допомогти дитині набути певних знань, навичок для задоволення власних потреб та потреб інших людей; в усвідомленні дитиною своїх цінностей та можливостей; в розвитку самосвідомості та самоствердженні, почутті приналежності до певної групи та соціуму.

Соціальне виховання забезпечується суспільством та державою в організаціях, що спеціально створюються для його здійснення (школа, мережа позашкільних закладів, дитячі та молодіжні організації"), а також в тих, де виховання не є провідною функцією (армія, виробництво, громадські об'єднання). Роль держави в організації соціального виховання полягає в тому, що вона не тільки створює його Інфраструктуру, але в першу чергу формулює завдання соціального виховання, закріплені в державних програмах та документах (Державна національна програма "Освіта"), і визначає його структуру та зміст. Провідним завданням соціального виховання в кожному суспільстві є створення оптимальних умов для найбільш повноцінного розвитку особистості.

зо

2.5. Соціальна профілактика

Пояснення

Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика грунтується на своєчасному виявленні та виправлений негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей та молоді, в їхній поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля.

В сучасній практиці розрізняють первинну, вторинну та третинну профілактику. Первинна профілактика в більшій мірі носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. її змістом є: надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алко -,нарко­та токсичних речовин; роз'яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя; формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля; створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності.

Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Третинна профілактика -комплекс соціальних, освітніх та меди ко-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім'ю, освітній заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності. Тому соціально ~ педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, дружніх клініках для молоді, анонімних кабінетах, громадських приймальнях.

Крім цих видів профілактики, розрізняють ще загальну та спеціальну профілактики. Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спрямованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (профілактика, спрямована на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків). Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ в поведінці людей (профілактика підліткового суїциду, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо).

Профілактична робота може здійснюватись на кількох рівнях: особистісному, сімейному, соціальному. На особистісному рівні профілактичні заходи спрямовані на формування таких якостей індивіда, які забезпечують підвищення рівня особистішої відповідальності людини з метою попередження виникнення різних проблем. До провідних форм профілактики на особистісному рівні можна віднести консультування та тренінгові заняття. Сімейний рівень профілактики має на меті пилив на найближчий "мікросоціум" людини - сім'ю, з метою попередження ниникнення різноманітних проблем як для конкретної особистості так і всієї сім'ї. (Соціальний рівень профілактики сприяє актуалізації проблем пов'язаних з окремими негативними явищами в суспільстві, а також зміні суспільних норм стосовно осіб, які;ш певних причин стали жертвами асоціальних моделей поведінки (наркозалежні, люди нетрадиційної сексуальної орієнтації, ВІЛ-інфікованІ тощо).

2.6. Соціальна реабілітація

Соціальна реабілітація

Пояснення

Соціальна реабілітація - комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв'язків та відносин внаслідок стану здоров'я зі стійкими розладами функцій організму (інвалідність); зміни соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці). Метою соціальної реабілітації є повернення особистості до суспільно-корисної діяльності, формування позитивного відношення до життя, праці, навчання.

Об'єктами соціальної реабілітації є сім'ї, що опинилися в кризовій ситуації; діти- інваліди та їх батьки; діти-сироти; жінки та діти, що зазнали різних форм насилля, безробітні, особи похилого віку.

Основними принципами соціальної реабілітації є:

> здійснення реабілітаційних заходів на початку виникнення проблеми;

> неперервність та постійність їх проведення;

> комплексний характер реабілітаційних програм;

"г індивідуальний підхід до визначення об'єму, характеру та змісту реабілітаційних заходів.

В практиці соціальної діяльності виокремлюють: медичну, професійну, психологічну, педагогічну реабілітації.

Медична реабілітація спрямована на повне чи часткове відновлення або компенсацію порушеної чи втраченої функції організму людини, можливе уповільнення захворювання, підтримку фізичних сил особистості.

Під психологічною реабілітацією розуміють вплив на психічну сферу особистості, спрямований на подолання в свідомості людини уявлення про безвихідь її становища, відновлення захисних сил організму, формування впевненості та мотивації по подоланню кризової ситуації.

Професійна реабілітація - система заходів, спрямованих на відновлення людиною втрачених професійно важливих якостей, необхідних для повернення до трудової діяльності в тій сфері, яка найбільш придатна для людини відповідно її індивідуальним можливостям. В процесі професійної реабілітації, як правило, відбувається розвиток професійно важливих якостей та умінь дещо іншої сфери діяльності, відмінної від тієї, в якій раніше працювала людина.

Педагогічний аспект соціальної реабілітації має на меті освіту, виховання та всебічний розвиток в першу чергу дітей з фізичними та розумовими обмеженнями, створення умов для розвитку їх потенційних можливостей. Він також містить різні форми підготовки особистості до життя в суспільстві та сім'ї, окремі напрями ЇЇ професійної орієнтації та навчання певним видам трудової діяльності.

т

2.7, Соціальне обслуговування

Пояснення

Соціальне обслуговування — це вид соціальної.діяльності державних та недержавних органів, спрямований на забезпечення матеріальних, оздоровчих, чпіігніх, естетичних та інших потреб особистості. Соціальне обслуговування ідійі;нюється на принципах адресності, доступності, добровільності, гуманності, пріоритетності надання соціальних послуг неповнолітнім, що знаходяться у шіжкій життєвій ситуації, конфіденційності. Воно реалізується у формі соціальної допомоги та соціальних послуг.

Соціальна допомога - вид соціальної діяльності, спрямований на підтримку осі(і та соціальних груп, що знаходяться в кризовій ситуації. Розрізняють такі ииди соціальної допомоги: г матеріальна допомога (матеріальне забезпечення у разі тимчасової чи

постійної непрацездатності, безкоштовне забезпечення одягом, продуктами

харчування та іншими речами, окремі виплати в системі соціального

забезпечення); г медико-соціапьна допомога (реалізація різних форм медичного

обслуговування, гарантованих державою; благодійна діяльність недержавних

органів; допомога, спрямована на реабілітацію інвалідів); > психолого-педагогічна допомога (коригування, виправлення психологічних

над, виявлення та зміна поведінкових та діяльнісних моделей особистості,

вироблення навичок самодопомоги).

Соціальні послуги - комплекс дій державних, громадських організацій, і.мрнмованих на забезпечення та покращення умов життєдіяльності особистості чи окремих груп.

За тривалістю дії соціальні послуги поділяються на: і- постійні (всі види соціального страхування; послуги, гарантовані діяльністю

соціальних служб, спрямовані на вирішення соціальних, правових,

культурних, психологічних та інших проблем); >■ тимчасові (пов'язані з необхідністю отримання важливої для особистості

інформації, консультації чи організації її дозвілля в певний проміжок

життєдіяльності).

Залежно від особистості клієнта, місця надання послуг та їх виду вони Оуп.іють безкоштовні та платні. Рівень розвитку соціальних послуг в державі є іюкічзником спрямованості її соціальної політики та індикатором вирішення соціальних проблем.

Використана та рекомендована література

1. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика: Курс
лекций. - М.,1999.

2. Загвязинский В.И., Зайцев М.П., Кудашов Т.Н., Селиванова О.А.,
Строков Ю.П Основы социальной педагогики: Учебное пособие для
студентов педагогических вузов и колледжей /Под ред.
П.И.Пидкасистого. - М.,2002.

3. Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми
соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного
навчання).-К.,2002.

4. Коваль Л.Г., Зверева І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка. Навчальний
посібник. - К.,1997.

5. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. - К.,2000.

6. Лукашевич М.П. Соціалізація: виховні механізми і технології. - К.,1998.

7. Лукашевич Н.П. Социология воспитания: Краткий курс лекций. -
К., 1996.

8. Лукашевич М.П., Мигович І.І., Пінчук І.М. Соціальна робота в Україні:
теоретико-методичні засади. - К.,2001.

9. Мудрик А.В.Социальная педагогика: Учеб. пособие. -М.,2001.
Ю.Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики: Учебник для студентов

высших педагогических заведений. - М.,2002. П.Никитин В.А.Начала социальной педагогики: Учебное пособие. -

М.,1998.

12.Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога.- М.,2001. 13. Словарь по социальной педагогике: Учебное пособие для студентов

высш. учеб. заведений /Авт.-сост. Л.В.Мардахаев. - М.,2002. -14.Словарь-справочник по социальной работе /Под ред. Е.И.Холостовой.

-М.,1997. 15.Словник-довідник для соціальних педагогів та працівників / За заг. ред.

А.Й.Капської.-К.,2000.

16.Социальная педагогика: Курс лекций /Под общей ред. М.А.Галагузовой.
- М.,2000.

17. Социальная педагогика: учеб. пособие для студ. высш. учеб.
заведений / Под ред. В.А.Никитина. - М.,2000.

18.Социальная работа /Под ред. В.И.Курбатова. - Ростов н/Дону, 1999.

19. Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие /Отв. ред.
Е. И.Хол остова. - М.,2001.

20. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник /За ред. А.Й.Капської. -
К.,2000.

21,Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. - К.,2002. 22.Харчев А.Г. Социология воспитания: о некоторых актуальных

проблемах воспитания личности. - М.,1990. 23. Энциклопедия социальной работы: Пер. С англ. В Зт. - М.,1994.

Дата добавления: 2015-05-23