Вступ до соціології

І

1.1. Соціологія як наука, її предмет та методи

Вивчення кожної навчальної дисципліни, як правило, розпочинають із визначення її предмета. Якщо об’єктом науки є певна сфера об’єктивно-суб’єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет — це ті аспекти об’єкта, які підлягають безпосередньому вивченню з допомогою притаманних саме цій науці методів. Окреслимо, бодай орієнтовно, проблематику соціологічної галузі знань. Сама назва навчальної дисципліни «соціологія» (від лат. societas — суспільство, гр. logos — слово, поняття, учення) свідчить, що це наука про суспільство. Але відомо, що суспільство (у різних його аспектах) вивчають багато які науки: історія, економіка, демографія тощо. Ясна річ, що кожна з них вивчає суспільство зі свого погляду, маючи свій підхід, свій предмет та методи дослідження.

Ще П. Сорокін у праці «Система соціології» звернув увагу на те, що з’ясування суті самого терміна «соціологія» зовсім не вичерпує питання, що ж таке соціологія як наука. З моменту появи соціології як самостійної науки (понад півтора сторіччя тому) не вщухають пристрасні суперечки, що ж саме має вона вивчати. Так, засновник соціології О. Конт уважав, що соціологія — це позитивні знання про суспільство. Його співвітчизник Е. Дюркгейм називав предметом соціології соціальні факти як форми колективної дії і колективного буття, тобто колективне в усіх його проявах. М. Ковалевський розглядав соціологію як науку про порядок і прогрес людських суспільств. Американський соціолог Н. Смелзер трактує соціологію як наукове вивчення суспільства та суспільних відносин; Е. Гідденс називає її наукою «про нас самих — людей, про сучасне суспільство, в якому ми живемо, та інші суспільства, що відрізняються від нашого у часі і просторі».

П. Сорокін дає визначення соціології як самостійної науки, котра вивчає найзагальніші властивості суспільних явищ, що їх обминають інші спеціальні науки. Вона вивчає явища взаємодії людей один з одним, з одного боку, і явища, що виникають з цього процесу взаємодії, з іншого.

Відомий німецький соціолог М. Вебер зазначав, що соціологія намагається розтлумачити, зрозуміти соціальну дію і цим каузально її процес і діяння. Отже на думку вченого, соціологія вивчає не що інше, як соціальну поведінку, яку вона намагається зрозуміти й витлумачити. Соціальна поведінка — це внутрішня і зовнішня позиція людини, орієнтована на вчинок чи утримання від такого. Поведінка є соціальною, якщо вона в певний спосіб співвідноситься з поведінкою інших індивідів.

Саме соціологічний аналіз поведінки індивідів покладають в основу визначення предмета соціології сучасні західноєвропейські та американські вчені. Найбільш поширеними в їх навчальних посібниках та науковій літературі є тлумачення соціології як науки про методи дослідження поведінки людини; як науки про поведінку людей, що живуть в оточенні подібних до себе, тобто як науки про соціальні групи та їхній вплив на поведінку окремої людини.

Ясна річ, що вітчизняна соціологія розвивалась під впливом передусім марксистської теорії. Марксисти вважали, що предметом соціологічного вивчення є суспільство як соціальна система, з її структурними елементами — індивідами, соціальними спільнотами, соціальними інститутами. У такому контексті соціологія — наука про суспільство як соціальну систему в цілому, про функціонування і розвиток цієї системи через її складові елементи: індивідів, соціальні спільноти, соціальні інститути.

Сучасний російський соціолог Г. Осипов визначає соціологію як науку про загальні й специфічні соціальні закони та закономірності розвитку і функціонування історично окреслених соціальних систем, про механізм дії і форми прояву цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних спільнот, класів, народів.

«Короткий словник із соціології» визначає соціологію як науку про закони становлення, функціонування, розвитку суспільства, соціальних відносин і соціальних спільнот, «Соціологічний словник» — як науку про закони розвитку і функціонування соціальних спільнот і соціальних процесів, про соціальні відносини як механізм взаємозв’язку і взаємодії між суспільством і людьми, між спільнотами й особистостями.

Отже, соціологія — це наука про закономірності становлення, функціонування і розвитку суспільства як соціальної системи. Вона вивчає соціальні факти, процеси, відносини, діяльність індивідів, груп, їх роль, статус, поведінку, інституційні форми їх організації.

Соціологія — комплексна наука, що поєднує макро- і мікрорівневі підходи. На макрорівні вивчається суспільство як цілісний організм, соціальна структура великих соціальних груп, верств, систем і процесів, що в них відбуваються, на мікрорівні — соціальні явища і процеси в окремих сферах суспільного життя і соціальних спільнотах (соціальна поведінка, мотивація дій, міжособистісне спілкування тощо).

Соціологія — теоретико-прикладна наука. Теоретичні дослідження, користуючись загальнонауковими методами (порівняльно-історичним, генетичним, типологічним), пояснюють соціальну реальність на рівні загальних тенденцій її функціонування та розвитку, виявляють механізми дії законів, форми їх прояву. Прикладні емпіричні дослідження за допомогою узагальнення та інтерпретації статистичних матеріалів, вивчення соціальних фактів збагачують науку конкретною інформацією про ті чи ті соціальні процеси та явища і спрямовані на вирішення різних практичних проблем.

Якщо теоретичне дослідження являє собою не безпосереднє відображення дійсності а її логічну конструкцію через ідеалізацію і спрямоване на побудову теорії то в емпіричному дослідженні одиницею аналізу є безпосередньо дії, вчинки та інші вияви поведінки, а також відображення їх у свідомості людини (думки, оцінки, судження). Особливо слід наголосити, що емпіричне дослідження — це не просто збирання та систематизація певних соціальних фактів. Воно передбачає передусім використання спеціальних процедур, які дають можливість здійснювати наукову реєстрацію та узагальнення соціальних фактів, що потім стають базою для подальших теоретичних узагальнень. Імовірність їх перевіряється соціальною практикою та новими емпіричними дослідженнями.

Ці компоненти соціологічного знання тісно зв’язані між собою. Емпіричні соціологічні дослідження грунтуються на наукових теоріях, без них неможливо ні отримати достовірні дані, ні правильно їх інтерпретувати. У свою чергу, теорія поповнюється і збагачується емпіричною інформацією про зміни, про складні трансформаційні процеси, що відбуваються в суспільстві, де з цього соціологи не мали б надійної бази для теоретичних узагальнень і висновків, корисних для практиків.

Сукупність теоретичних ідей, методологічних принципів, методів і процедур дослідження, а також соціальних технологій, конкретних програм, рекомендацій, орієнтованих на практичне використання, досягнення реального соціального ефекту становить прикладну соціологію.

Користується соціологія (окрім соціологічних) і методами інших наук, що безумовно сприяє поглибленому вивченню її предмета. Проте тут дуже важливо дотримуватися вимог наукової методології. Практика свідчить, що коли соціологи занадто захоплюються методами дослідження, запозиченими з інших наук, це призводить до втрати власного предмета дослідження.

Отже, соціологічна наука є комплексною системою знань. Загальним проблемним полем для неї є суспільна життєдіяльність, яка розглядається як комплексне соціально-філософське та економічне явище. Тому ця життєдіяльність і є предметом різних наук, кожна з яких вивчає свою частку загальних проблем.

Отже, з одного боку, соціологія вивчає загальні (соціальні, політичні, духовні) закономірності розвитку суспільства і має спільний об’єкт вивчення з економікою, політологією та іншими науками, що розглядають певні сфери життєдіяльності суспільства, а з іншого — має власний предмет вивчення. Якщо економіка вивчає виробничі, економічні відносини, політологія — політичні, владні, то соціологія — соціальні.

Як і будь-яка інша наука, соціологія формувалася історично, поступово набуваючи рис особливої сфери суспільного знання, для котрої характерний особливий підхід до вивчення суспільства як функціональної системи зі структурою, що охоплює як соціальні спільноти, так і конкретних індивідів, які переслідують власні цілі, реалізують і задовольняють свої інтереси і потреби.

Проте суспільство як функціональна система організоване за
певними рівнями. І одним з визначальних моментів предмета соціології є чітке фіксування цих рівнів, розкриття специфіки їхньої взаємодії.

Суспільство в цілому в соціології прийнято називати соцієтатним (соцієтальним) рівнем.

Наступні два рівні представлені соціальними інститутами й соціальними організаціями та індивідами.

Кожному з цих рівнів притаманні специфічні способи діяльності. Інститут організований не так, як суспільство. У кожного з них є свої потреби, цілі діяльності і, урешті-решт, своя культура, яка існує на різних рівнях і в різних формах.

Індивід, людина — найскладніше і найдинамічніше соціальне створіння. Відомий афоризм «Історія однієї людської душі є багатшою, ніж історія цілого народу» відображає невичерпність кожної особистості, безмежність її пам’яті, пластичність, здатність змінюватися, пристосовуватися до навколишнього світу. Суспільство порівняно з людиною більш просте, більш кероване, більш передбачуване.

Відтак соціологічне дослідження суспільства — це лише шлях до людини, її потреб, інтересів, до розкриття особистості, її вільного творчого розвитку.

Повнішому розумінню предмета соціології сприятиме його розгляд у тісному зв’язку зі структурою соціологічної науки.

Унаслідок своєї комплексності соціологія має трьохрівневу структуру (табл. 1).

Спочатку у формуванні соціологічного знання виокремлювалося два рівні: фундаментальний і емпіричний.

На фундаментальному рівні формується загальносоціологічна теорія, до якої входять концепції найбільш загальних питань розвитку і функціонування суспільства, що розглядають складові предмета соціології (соціальні відносини, явища, процеси, інститути, організації, групи) і інтерпретують їх взаємозв’язки у загальному вигляді.

Існує багато концепцій розвитку людського суспільства, становлення соціальних відносин. У вітчизняній науці як одним-єдина наукова концепція за радянських часів визнавався тільки марксизм, а саме — історичний матеріалізм. Інакше кажучи, теоретична соціологія ототожнювалася з історичним матеріалізмом. Насправді ж людство виробило величезну кількість концепцій, що пояснюють закономірності розвитку людського суспільства. Це біологічні, географічні, органічні та соціально-психологічні напрями в соціології, концепції соціальної стратифікації, індустріальної соціології та багато інших.

Деякі з них ми розглянемо далі. А поки що варто зауважити, що існує велика кількість шкіл, течій, напрямів, які зі своїх методологічних позицій пояснюють закономірності розвитку суспільства. Марксизм є лише однією з цих теорій, котра бере за основу пріоритет економічних чинників у розвитку суспільства.

Таблиця 1

Дата добавления: 2015-05-23