Групування статей балансу для аналізу капіталу підприємства

Запитання для самоперевірки

1. В чому полягає суть аналізу і синтезу у системних дослідженнях?

2. Що являється основною операцією аналізу і декомпозиції?

3. Що може служити основою для декомпозиції?

4. Що виникає в результаті декомпозиції?

5. Дайте визначення поняття «фрейм, конфігуратор»

6. Дайте визначення поняттям: «агрегування, емерджентність, внутрішня цілісність систем».

7. Назвіть види агрегування.

8. Охарактеризуйте найпростіший спосіб агрегування

Капітал	Код рядка балансу
1. Капітал разом
2. Власний капітал
2.1. Власний оборотний капітал	260+270 до 1 року – 620 – 430 до 1 року – 630 до 1 року
3. Позиковий капітал	430+480+620+630
3.1. Довгострокові зобов’язання	430 понад 1 рік + 480 +630 понад 1 рік
3.2. Короткострокові кредити та позики	500 + 510
3.3. Поточні зобов’язання за розрахунками	430 до 1 року + 620 + 630 до 1 року -500-510

Оскільки питання аналізу джерел формування капіталу тісно пов'язане з поняттям фінансування, необхідно розглянути основні його види та ознаки їх класифікації.

Фінансову структуру авансованого капіталу можна представити наступним чином:

Рис. Фінансова структура авансованого капіталу

3.2. Аналіз власного капіталу підприємства

Фінансовою основою діяльності підприємства є сформований ним власний капітал. Він є початковою та безстроковою осно­вою фінансування діяльності підприємства, а також джерелом погашення його збитків, одним з найвагоміших показників, що використовується при оцінці фінансового стану підприємства, оскільки показує:

– з одного боку, ступінь фінансової самостійності підприєм­ства (його незалежності від зовнішніх джерел фінансування);

– з іншого - ступінь кредитоспроможності підприємства (тобто за­безпечення вимог кредиторів наявним у підприємства капіта­лом засновників).

Збереження власного капіталу є одним з показників якості фінансового менеджменту на підприємстві. Відповідно до П(С)БО 2 "Баланс" власний капітал включає такі основні елементи:

– статутний капітал;

– пайовий капітал;

– додатковий вкладений капітал;

– інший додатковий капітал;

– резервний капітал;

– нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Окрім названих складових елементів власного капіталу П(С)БО 2 визначає також коригуючі показники, які відобража­ють рух власного капіталу у процесі його формування. До них відносять:

– неоплачений капітал;

– вилучений капітал.

У статті "Неоплачений капітал" відображається сума забор­гованості власників (учасників) за внесками до статутного кап­італу. Ця сума наводиться в дужках і вираховується при визна­ченні власного капіталу.

У статті "Вилучений капітал" відображається фактична со­бівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товари­ством у його учасників. Ця сума теж вираховується при визна­ченні підсумку власного капіталу.

Функції власного капіталу підприємства полягають у:

Інвестуванні діяльності;

Регулюванні відносин власності;

Компенсації понесених збитків;

Забезпеченні платоспроможності;

Забезпеченні кредитоспроможності;

Фінансуванні ризиків;

Управлінні підприємством.

Аналіз власного капіталу має такі основні цілі:

– виявити основні джерела формування власного капіталу та визначити наслідки їх змін для фінансової стійкості підприєм­ства;

– визначити правові, договірні та фінансові обмеження в роз­порядженні поточним і нерозподіленим прибутком;

– оцінити пріоритетність прав на отримання дивідендів;

– виявити пріоритетність прав власників у разі ліквідації під­приємства.

Власний капітал підприємства містить такі основні складові:

– інвестований капітал (капітал, що вкладений власниками в підприємство);

– накопичений капітал (створений на підприємстві).

Аналізуючи власний капітал, необхідно визначити питому ва­гу його окремих складових, а також динаміку їх складу та струк­тури за окремі періоди.

Необхідність окремого розгляду елементів власного капіта­лу пов'язана з тим, що кожен з них є характеристикою правових та інших обмежень підприємства у розпорядженні своїми акти­вами.

Можливості аналізу власного капіталу значно розширюють­ся при умові використання звіту про власний капітал та інфор­мації поточного обліку. Застосування звіту дає змогу виявити джерела надходження та використання власного капіталу підприємства у звітному році.

При аналізі власного капіталу поряд з горизонтальний та вертикальним аналізом застосовують коефіцієнти надходження та використання капіталу.

Коефіцієнт надходження капіталу (К_н) розраховують за фор­мулою:

К_н = НК/ЗК_к,

де НК – надходження капіталу за звітний період; ЗК_к - залишок капіталу на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт використання (вибуття) капіталу (К_п) розрахо­вують:

К_п = ВК/ЗК_п,

де ВК - використання капіталу за звітний період; ЗК_п - залишок капіталу на початок звітного періоду.

Важливе значення має вивчення співвідношення коефіцієнтів надходження та використання капіталу. Коли значення коефіцієн­та вибуття перевищує коефіцієнт надходження, то це є свідчен­ням зменшення розміру власного капіталу, погіршення його структури.

Аналіз загальної суми та структури капіталу доцільно допов­нити розрахунком суми власного оборотного капіталу підприєм­ства. При цьому важливо не лише визначити сам розмір капіта­лу, але й назвати основні причини його зміни та невідповідності нормативу.

Власний оборотний капітал (ВОК) підприємства доцільно розраховувати за формулою:

ВОК = ОА - ПЗ,

де ОА - оборотні активи; ПЗ - поточні зобов'язання.

Серед основних чинників, які впливають на зміну власного оборотного капіталу та можуть привести до його дефіциту, мож­на виділити:

– систематичну збиткову діяльність підприємства;

– дорогу матеріально-технічну базу;

– незабезпеченість підприємства оборотними активами;

– відволікання коштів на покриття дебіторської заборгованості;

– неефективне використання майна;

– значні суми непродуктивних витрат та втрат.

3.3. Аналіз залученого капіталу підприємства

Залучення капіталу дозволяє суттєво розширити обсяг госпо­дарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування цільо­вого фінансування і на цій основі підвищити ринкову вартість підприємства.

Залучені кошти є правовими і господарськими зобов'язання­ми підприємства перед третіми особами. Величина залучених коштів характеризує можливі майбутні вилучення коштів підприємства, пов'язані з раніше прийнятими зобов'язаннями.

Залучені кошти класифікують залежно від ступеня строковості їх погашення та способів забезпеченості.

Рис. Зобов'язання підприємства

За ступенем строковості погашення зобов'язання поділяються на:

– довгострокові;

– поточні.

Довгострокові зобов'язання – це зобов'язання, погашення яких не передбачається протягом операційного циклу та термін по­гашення яких перевищує 12 місяців, починаючи з дати балансу.

До поточних зобов'язань належать зобов’язання, які будуть погашені в ході звичайного операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу.

Кошти, що залучаються на довгостроковій основі, звичайно спрямовуються на придбання активів тривалого використання, а поточні пасиви, як правило, є джерелом формування оборот­них коштів.

Зобов'язання підприємства поділяються на забезпечені та незабезпечені. Важливість такої класифікації полягає у тому, що забезпечені зобов'язання у разі ліквідації підприємства погаша­ються у пріоритетному порядку.

Завдяки залученню позикових коштів підприємство отримує певні переваги. Однак, за відповідних умов вони можуть призве­сти до погіршення фінансового стану підприємства, наблизити його до банкрутства. Тому важливим питанням в аналізі струк­тури джерел коштів є оцінка раціональності співвідношення влас­них та залучених коштів.

До основних показників, які характеризують структуру капі­талу, належать: 1. коефіцієнт фінансової автономії, який характеризує концентрацію власного капіталу.

Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності) обчислюється відношенням суми власних коштів (ВК) до валюти балансу (ВБ).

Кфн = ВК/ВБ

Або Ф1 р. 380+р.430 / Ф1 р. 640

Коефіцієнт автономії не повинен бути меншим за 0,5-0,6. Зростання коефіцієнта фінансової незалежності означає підвищення фінансової стійкості підприємства і є позитивним моментом.

2. Коефіцієнт фінансової залежності (Кфз) розраховується відношенням валюти балансу до власного капіталу, є обережним показником до коефіцієнта фінансової незалежності. Для коефіцієнта фінансової залежності рекомендоване значення менше ніж 2 (тобто 1/0,5).

Кфз=ВБ/ВК

Або Ф1 р.640 /Ф1 р. 380 + р. 430

Або Кфз = 1/Кфн

Коефіцієнт фінансової залежності ще має назву мультиплікатор власного капіталу.

3. Мультиплікатор власного капіталу (Кмвк) пов’язує рентабельність активів та рентабельність власного капіталу. Показує, у скільки разів рентабельність власного капіталу більша рентабельності активів.

Кмвк = Кфз = (ВБ=А) / ВК

Якщо мультиплікатор власного капіталу помножити на рентабельність активів (відношення чистого прибутку до активів) то отримаємо рентабельність власного капіталу (відношення чистого прибутку до власного капіталу):

Кмвк * (ЧП/А)= (А/ВК)* (ЧП/А) = ЧП/ВК.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу (Ккпк) розраховується як відношення позикового капіталу до валюти балансу або як різниця між 1 та коефіцієнтом фінансової незалежності. Показує частку залученого майна в активах підприємства та ступінь залежності підприємства від кредитів. Зростання цього показника за часом означає посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів, що є негативною тенденцією.

Ккпк = ПК/ВБ

Або Ф1 р. 480+ р. 620 + р. 630 / Ф1 р. 640

Або

Ккпк = 1-Кфн = 1 – (1/Кфз)

Коефіцієнт фінансового ризику (Кфр) (або коефіцієнт фінансового левериджу) характеризує співвідношення позикових та власних коштів. Рекомендоване значення менше 1.

Кфр = ПК/ВК

Або Ф1 р. 480+р. 620+р.630 /Ф1 р. 380+430

Коефіцієнт фінансового ризику показує, кількість позикових коштів, залучених підприємством на 1 гривню вкладених в активи власних коштів. Чим вище його значення. Тим вищий ризик вкладання капіталу в підприємство. Нормальним вважається співвідношення 1:2, за якою одна третина загального фінансування сформована за рахунок позикових коштів.

На співвідношення власних і залучених коштів впливає низка факторів, обумовлених внутрішніми та зовнішніми умовами діяльності підприємства та обраної ним фінансової стратегії. До них відносять:

спосіб розміщення джерел підприємства в активах;

тривалість одного обороту коштів;

співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і строку погашення кредиторської заборгованості;

структуру витрат підприємства.

Оцінювати структуру капіталу підприємства слід в динаміці за кілька років з тим, щоб виявити основні тенденції змін.

Кошти, що використовуються для формування капіталу під­приємства, мають свою ціну. Її величина, або вартість капіта­лу, певною мірою визначається наявними у підприємства мож­ливостями вибору джерел фінансування.

Сума коштів, яку необхідно сплатити за використання пев­ного обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цьо­го обсягу, називається ціною капіталу. Іншими словами, ціна ка­піталу вказує, яку суму слід заплатити за залучення одиниці ка­піталу з даного джерела.

Не лише залучений капітал, але й власний має свою ціну. Це обумовлено тим, що капітал може бути вкладений за межами підприємства. Тому вартість власного капіталу розглядається з точки зору упущеної вигоди. Платою за втрачену вигоду акціо­неру повинні стати майбутні доходи у вигляді дивідендів або/і підвищення вартості акцій.

Проблема визначення вартості капіталу є складною. В еко­номічній літературі, присвяченій цій проблемі, розглядаються різні способи визначення "ціни" власного капіталу. Найбільш по­ширеними в практиці фінансового аналізу є підходи:

на основі дивідендів;

на основі доходів;

на основі визначення "ціни '' капітальних активів.

Залучення позикового капіталу для підприємства – один із способів розширення його діяльності. При цьому окремі види за­лучених коштів (кредити банку, кредиторська заборгованість) мають для підприємства різну вартість. Незважаючи на велику кількість видів заборгованості, загальним підходом до визначення вартості залученого капіталу є такий: ціна залученого капіталу визначається відношенням витрат, пов’язаних із залученням фінансових ресурсів, до самої величини капіталу, що залучається.

Визначивши вартість окремих джерел фінансування, власно­го і залученого капіталу, необхідно розрахувати середньозважену вартість капіталу.

СВ=

де К_і – ціна відповідного джерела коштів; Di – питома вага дже­рела коштів в загальній їх сумі.

Вартість капіталу підприємства може бути визначена як се­редньозважена величина вартості всіх категорій капіталу.

Головна мета розрахунку цього аналітичного показника по­лягає в тому, щоб отримати критерії відбору для майбутніх інве­стицій, які оцінюються за ставкою дохідності, достатньої, щоб компенсувати витрати вкладників капіталу. Враховуючи, що ступінь участі різних вкладників капіталу у фінансування діяль­ності не рівноцінний, вартість окремих видів фінансування зва­жується, виходячи з питомої ваги даного джерела в загальному обсязі фінансування.

Напрямами аналізу залученого капіталу на підприємстві є:

– загальний аналіз залученого капіталу;

– аналіз руху залученого капіталу;

– аналіз ефективності використання залученого капіталу.

Загальний аналіз залученого капіталу ґрунтується на його класифікації за джерелами формування, яку покладено в основу групування пасивів підприємства. Класифікаційними ознаками при цьому можуть виступати терміни залучення та вартість за­лучених коштів.

Необхідний обсяг залученого капіталу визначається за таким алгоритмом:

3К=ОЗ + ІНА + ОА- ВК,

де ЗК – залучений капітал; ОЗ –залишкова вартість основних засобів; ІНА – інші необоротні активи; ОА–- оборотні активи; ВК - власний капітал.

Методика загального аналізу залученого капіталу ґрунтується на застосуванні прийомів горизонтального та вертикального аналізу.

Рух залученого капіталу відображається на основі моделі:

3_П + Н = П + З_к,

де З_п, З_к - залишки залученого капіталу в цілому або за видами на початок і кінець аналітичного періоду; Н - надходження за­лучених коштів протягом аналітичного періоду; П - повернення залучених коштів позичальнику протягом аналітичного періоду.

На основі балансової моделі обчислюються показники, що характеризують рух залученого капіталу:

– рівень надходження залучених коштів (РН):

РН=Н/ (Зп+Н);

– рівень погашення боргових зобов’язань (РП):

РП=П/ (Зп+Н);

– коефіцієнт співвідношення оборотів з надходження залученого капіталу і погашення боргових зобов’язань (Ксп): Ксп=Н/П.

3.4. Аналіз ефективності використання капіталу підприємства

Визначення ціни капіталу не зводиться лише до розрахунку відсотків, які необхідно сплатити власникам фінансових ресурсів, а й характеризує ту норму рентабельності, яку повинно забез­печити підприємство, щоб не змінити своєї ринкової вартості. У зв'язку з цим аналіз капіталу доповнюється оцінкою ефектив­ності використання власного і залученого капіталу, який реко­мендується здійснювати за допомогою таких показників:

1. Рентабельність капіталу підприємства, у % (відношення чистого прибутку до середніх залишків інвестованого капіталу).

2. Рентабельність власного капіталу, у % (відношення чис­того прибутку до середніх залишків власного капіталу).

3. Коефіцієнт оборотності капітану (відношення чистої вируч­ки від реалізації до середнього розміру капіталу підприємства).

4. Коефіцієнт оборотності власного капіталу (відношення чистої виручки від реалізації до середнього розміру власного капі­талу підприємства).

5. Оборотність капіталу в днях (ділення добутку середнього розміру капіталу та кількості днів у аналізованому періоді на загальний розмір чистої виручки підприємства).

6. Термін окупності позикового капіталу (відношення серед­нього розміру позикового капіталу до чистого прибутку підприєм­ства).

7. Рентабельність позикового капіталу, у % (відношення чис­того прибутку до середніх залишків позикового капіталу).

8. Коефіцієнт оборотності позикового капіталу (відношення чистої виручки від реалізації до середнього розміру позикового капіталу підприємства).

Поглиблений аналіз ефективності використання позикового капіталу дає змогу визначити суму і частку чистого прибутку підприємства, отриманого від використання позикового капіта­лу у фінансово-господарській діяльності, і оцінити динаміку цих показників. Розрахунки здійснюють таким чином:

ЧПпк=ПК*Ра,

Ч=ЧПпк/ЧП*100%

де ЧП_пк – сума чистого прибутку, отриманого від використан­ня позикового капіталу; ПК - середні залишки позикового капі­талу; Р_а – рентабельність активів підприємства; Ч – частка чи­стого прибутку, отриманого від використання позикового капі­талу; ЧП – загальна сума чистого прибутку підприємства.

Залучення банківського кредиту за певних умов є економіч­но виправданим, незважаючи на збільшення фінансових витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків. У разі, коли ціна банківського кредиту нижча, ніж рентабельність вкладення капіталу в активні операції підприємства, використання позикових коштів є раціо­нальним, оскільки забезпечує збільшення норми прибутку на вкладений капітал.

Це правило оцінки залучення позикового капіталу дістало назву ефекту фінансового важеля (ЕФВ), який можна описати такою моделлю:

ЕФВ=(РІК-СВ)*(1-К)* ПК/ВК

де РІК - відношення валового прибутку до капіталу підприєм­ства; СВ - ставка відсотка за кредит; К - коефіцієнт оподатку­вання; ПК - позиковий капітал; ВК - власний капітал.

Слід зауважити, що безмежно збільшувати суму залученого капіталу підприємство не може, оскільки існують певні обмеження у вигляді коефіцієнта поточної ліквідності та коефіцієнта забез­печеності власними оборотними коштами.

Взаємозв'язок, який існує між даними коефіцієн­тами та рентабельністю власного капіталу, дає підстави для наступних висновків:

рентабельність власного капіталу (при збереженні коефі­цієнта поточної ліквідності та коефіцієнта забезпеченості влас­ними оборотними коштами на мінімальному рівні) можна підви­щити за рахунок збільшення залучених коштів у складі пасивів на довгостроковій основі;

при низьких обсягах продажу і прибутку досягти високого рівня рентабельності власного капіталу неможливо.

Процес оптимізації структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку та підвищення рентабельності дістав назву ліверидж.

Розрізняють такі види лівериджу: виробничий; фінансовий; виробничо-фінансовий.

Виробничий ліверидж – це потенційна можливість впливати на прибуток підприємства, змінюючи структуру собівартості продукції та обсяг її випуску.

Розраховують рівень виробничого лівериджу відношенням темпів приросту валового прибутку до темпів приросту обсягів продажу в натуральних одиницях. При високому його рівні на­віть незначні зміни виробництва продукції призводять до суттє­вих змін прибутку.

Фінансовий ліверидж – це потенційна можливість впливати на прибуток, змінюючи обсяг та структуру власного та залуче­ного капіталу.

Його рівень вимірюється відношенням темпів приросту чис­того прибутку до темпів приросту валового прибутку. Незначні зміни валового прибутку і рентабельності авансованого капіта­лу в умовах високого фінансового лівериджу можуть призвести до значних змін чистого прибутку, що небезпечно при падінні обсягів виробництва.

Виробничо-фінансовий ліверидж – загальний показник, що є добутком рівнів виробничого і фінансового лівериджу. Він відоб­ражає загальний ризик, пов'язаний з можливим браком коштів для відшкодування виробничих і фінансових витрат.

Дата добавления: 2015-05-23