Туристичні ресурси Полтавщини

Полтавська область займає центральну частину Лівобережної України. Північні райони області розташовані в лісостеповій, південні — у степовій зоні. Пло­ща області становить 28,8 тис. кв. км. (4,8% території країни).

На Полтавщині налічується 169 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в т. ч. дендропарк у с. Устимівка (створений у 1893 р.), Хомутецький парк у садибі Муравйових-Апостолів (початок XIX ст.), полтавський міський сад (парк «Перемога»; заснований у 1803 р. з ініціа­тиви генерал-губернатора князя О.Б. Куракіна). В 1820-1841 рр. на території саду діяла Полтавська школа садівництва, яка пізніше разом із прилеглою частиною саду була передана Полтавському інституту шляхетних дівчат, що містився в колишній садибі С.М. Кочубея. На території міського саду в 1852 р. споруджено будинок Полтавського міського театру.

Основою курортних ресурсів області є джерела мінеральних вод у Миргородському, Великобагачанському, Новосанжарському, Кременчуцькому, Хорольському районах.

Курорт Миргород функціонує з 1914 р. Перше мінеральне джерело було відкрите тут у 1912 р. місцевим ліка­рем І.А. Зубковським, який і заснував першу водолікарню. В 1916-1919 рр. створено курортний комплекс, який включав водолікарню, їдальню-клуб, грязелікарню. Всі ці приміщення були розібрані в 1970-80- і роки.

З 1976 р. функціонує перше в Україні спеціалізоване відділення для лікування хворих на цукровий діабет. На сьогодні «Миргородкурорт» об'єднує санаторії «Хорол», „Миргород”, «Березовий гай», «Полтава», які можуть одночасно прийняти 3,5 тис. хворих.

В області є 44 готелі, один мотель і один готельно-офісний центр. У Полтаві є готель «Турист», мотель „Полтава”. Серед туристських готелів області — «Україна» в Миргороді, «Кремінь» у Кременчуці. Функціонують також туристичні бази «Новосанжарська», «Сонячна», «Бузковий гай», «Кротенківська».

Полтавщина заселена з доби пізнього палеоліту (понад 20 тис. років тому).

На Полтавщині виявлено близько 50 пам'яток скіфсько-сарматського періоду. Серед них виділяється Більське горо­дище — одна з найбільших у Європі скіфських архео­логічних пам'яток. Деякі дослідники пов'язують його з Гелоном, що згадується Геродотом у його «Історії греко-перських воєн». Городище з прилеглою територією оголо­шено заповідником.

У VIII—IX ст. територію Полтавщини населяли пере­важно сіверяни. В IX—X ст. край належав до Переяславсь­кої землі. По Ворсклі в її нижній і середній течії проходив південний кордон давньоруської держави, що відмежовував її від територій, де безперешкодно пересувались кочові пле­мена — печеніги, половці та ін. Ще за Володимира Святославича розпочато будівництво укріплень по Остру, Трубежу, Сулі, Ступні (Посульська лінія).

Полтавщина входила до складу Черкаського і Перея­славського староста Київського воєводства. В той час, за свідченням французького інженера Г.-Л. де Боплана, на Полтавщині існувало понад 300 поселень. Великі земельні наділи мали тут польські магнати — Жолкевські, Конєцпольські, Потоцькі та ін. Найбільшими землевласниками бу­ли князі Вишневецькі. Яремі (Єремії) Вишневецькому нале­жали на Лівобережжі — переважно на Полтавщині — 53 великих населених пункти (Ромни, Лохвиця, Лубни, Пирятин, Глинськ, Хорол, Полтава). Столицею володінь Я.Вишневецького були Лубни, де він побудував розкішний палац, зруйнований козаками в 1648 р., в ході боїв з польською армією, оскільки Ярема Вишневецький із своїм 6-тисячним надвірним військом воював на боці польського уряду. Його син Михайло в 1669-1673 рр. був польським королем.

Після початку визвольної війни були створені Пол­тавський, Миргородський, Лубенський, Гадяцький полки Полтавщина, як і Чернігівщина, була надійним тилом армії В, Хмельницького.

Після скасування в 1781 р. Гетьманщини територія Полтавщини входила до складу Київського, Чернігівського, Катеринославського (з 1783) намісництв, а з 1796 р. — Ма­лоросійської губернії. В 1802 р. була створена Полтавська губернія.

В 1925 р., після скасування губернського поділу, Полтавщина складалася з 5 округ. У 1932 р. її територія була поділена між Київською і Харківською областями, а в 1937 р. було створено Полтавську область.

На Полтавщині збереглись давні історичні міста: Хо­рол, Говтва, Лубни, Пирятин, Полтава та ін.

Найдавнішим із населених пунктів Полтав­щини є Хорол, який уперше згадується в 1083 р. Там народився відомий фольклорист і літерату­рознавець М.А. Цертелєв (Церетелі). В місті бували поети В.А. Жуковський (1837 р.) і О.С. Пушкін (1820 р., 1824 р.).

Місто Лубни пов'язане з ім'ям А. Керн - уродженої Полторацької, дочки предводителя місцевого дворянства. Тут пройшло її дитинст­во, пізніше вона теж часто приїздила сюди. На місці колишньої садиби Полторацьких закладе­но парк.

Неподалік від Лубен розташований ансамбль Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, заснованого в 1619 р. на кошти Раїни Вишневецької — двоюрідної сестри Петра Могили. Тут у чернечому сані в 1663 р. перебував Юрій Хмельницький.

Ансамбль складається з Преображенського собору, Благовіщенської церкви, трапезної з келіями, надбрамної дзві­ниці, будинку ігумена, двоповерхового готелю.

Полтава розташована по обидва береги р. Ворскли. У письмових джерелах поселення вперше згадується в 1174 р. під назвою Лтава.

Після монголо-татарської навали поселен­ня пришило в занепад. Перша згадка про нього після тривалої відсутності будь-яких відомостей відносить­ся до першої половини XV ст., коли документи наводять уже назву Полтава. В 1430 р. Полтава була передана вели­ким литовським князем Вітовтом у володіння Лексади Мансурксановича, Лекси — татарського мурзи, що після прийняття православ'я отримав титул князя і родове ім'я Олександра Глинського. Він побудував полтавську форте­цю. У 1482 р. її дерев'яні укріплення і земляні вали були зруйновані Менглі-Гиреєм.

З 1802 р. Полтава — губернський центр. За проектом архітектора М.А. Амвросимова Полтаву передбачалось пе­ретворити на «малий Петербург».

Було закладено новий центр — Круглу площу, ансамбль якої вважається найбільш значним в Україні серед архітек­турних комплексів, побудованих у стилі класицизму. З 1805 по 1811 р. споруджено 7 адміністративних будинків за про­ектами відомих архітекторів А. Захарова, М. Казакова, Л. Руска, Е. Соколова та ін.

У будинку Малоросійського поштамту деякий час міс­тилась губернська канцелярія. В 1822 р. в цьому приміщен­ні функціонувала міська гімназія і притулок для дітей збід­нілих дворян, де працював вихователем І.П. Котляревський. Пізніше тут була Маріїнська жіноча гімназія, а в радянсь­кий період середня школа, міськком компартії.

В 1810 р. тут зведено будинок губернатора, потім — ге­нерал-губернатора, віце-губернатора, приміщення дворянсь­кого зібрання. Найбільш масштабною спорудою в ансамблі був Кадетський корпус.

У 1810 р. споруджено будинок Полтавського вільного те­атру, для трупи якого І.П. Котляревським написані п'єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник». Першим виконав­цем ролей Макогоненка і Михаїла Чупруна був М.С. Щеп кін, який саме тут розпочав свою театральну кар'єру, а також став вільним. Генерал-губернатор Полтави князь М. Рєпнін, який ініціював викуплення великого артиста з кріпацтва, був одним із засновників Полтавського інституту шляхетних дівчат, школи садівництва, кадетського корпусу. Історик Бантиш-Каменський видав свою «Історію Малої Росії» за фінансового сприяння князя Рєпніна.

При Полтавському театрі існував хор хлопчиків, кращі співаки якого відбиралися для участі у придворній співацькій капелі в Петербурзі. В 1838 р. з цією метою Полтаву відвідав капельмейстер капели М. Глінка.

На Полтавщині діяли численні домашні театри. Теат­ром Трощинських у селі Кибинці керував разом з В. Капністом управитель поміщицького маєтку В.П. Гоголь-Яновський. У театральних виставах були задіяні члени їх родин, серед яких — М. Гоголь-Яновська.

В полтавській гімназії навчалися відомий математик Н.М. Остроградський, М.П. Старицький, М.П. Драгоманов. Полтавську духовну семінарію закінчили В.П. Гоголь (бать­ко письменника), літератор М. Гнєдич (перекладач «Іліади» Ґомера). В духовному училищі, а потім у духовній семінарії вчився С. Петлюра, який народився в Полтаві.

У 1903 р. в Полтаві відбулось урочисте відкриття пам'ятника І. Котляревському, на якому були присутні М. Коцюбинський, Леся Українка, Олена Пчілка, Г. Хоткевич, В. Стефаник, М. Старицький, М. Лисенко, М.Садовський, І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький та ін.

В Полтаві зберігся також пам'ятник коменданту міської фортеці О. Келіну (1909 р.).

З Полтавою пов'язане ім'я відомого хірурга М.В. Скліфософського, який починаючи з 1871 р. щоліта відпочивав, й протягом 1900-1904 рр. постійно жив у своєму маєтку на околиці міста. Власником маєтку заснована школа для селянських дітей, де їх навчали грамоті, основам городництва і садівництва.

Для розвитку суконного виробництва російським уря­дом до Полтави були запрошені німецькі ремісники з Богемії, Моравії, Ельзасу, Саксонії. В 1809 р. на північно-східній околиці міста осіли перші німецькі поселенці — 54 сім’ї (249 чол.). Німецька слобода протягом 1810-1867 рр. володіла правом на внутрішнє самоврядування.

На початку XX ст. в місті споруджено будинок губернського земства, в якому нині міститься краєзнавчий музей, заснований з ініціативи В.В. Докучаєва. Його експозиція починалася з зібрання вченого, що включало 4 тис., зразків грунту, 500 зразків гірничих порід, багатий гербарій.

В 1906 р. музейна колекція була значно поповнена за рахунок зібрання К.М. Скаржинської, що включала 20 тис. експонатів археологічного, історичного, етнографічного ха­рактеру, бібліотеку стародруків і т. ін.

Серед пам'ятних місць Полтави — музей-садиба та літе­ратурно-меморіальний музей І.П. Котляревського, музеї Па­наса Мирного, В.Г. Короленка.

У місті діє художній музей, де зберігається понад 8 тис. творів мистецтва. Тут експонуються полотна І. Шишкіна, І. Левітана, В.Маковського, І. Рєпіна, В.Сурікова, Н. Яро­шенка, Т. Яблонської, Н. Самокиша та ін. У відділі західно­європейського мистецтва зібрана колекція живопису, графіки, скульптури німецьких, голандських, італійських, французьких майстрів.

Історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» включає музей історії цієї визначної події, польовий укріплений табір російської армії, редути, братську могилу російських воїнів, Сампсоніївську церкву (1856 р.), пам'ят­ник загиблим шведським солдатам від росіян (1909 р.), пам'ятник шведам від співвітчизників (1909 р.), пам'ятник Петру І (1915 р.).

В Полтаві народився і закінчив гімназію один із піонерів ракетної техніки і теорії космічних польотів Ю.В. Кондратюк (справжнє ім'я — Олександр Шаргей). Зберігся будинок по вул. Сретенській, 4, в якому він жив. В місті діє музей авіації і космонавтики.

В Полтаві народилась також відома актриса німого кіно Віра Холодна (В. Левченко).

З Полтавщиною пов'язане ім'я М.В. Гоголя (1809 1852), який народився в с. Великі Сорочинці в будинку військового лікаря М.Я. Трахимовського. Перші згадки про Сорочинці відносяться до початку XVII ст. З поч. XIX сі Сорочинці стають відомі завдяки своїм знаменитим ярмаркам, що описані М. Гоголем. Тут збереглася Преображенська церква (1727-1732 рр.) - місце хрещення письменника. В селі в 1911 р. споруджено пам'ятник М. Гоголю. Тут діє також його літературно-меморіальний музей.

Дитинство М. Гоголя пройшло на хуторі Яновщина, або Василівка (нині Гоголеве), що належав Т.С. Гоголь-Яновській (уродженій Тетяні Лизогуб) - бабусі письменни­ка. Тут у різний час бували Т. Шевченко, П. Куліш, В.Гіляровський (який у 1902 р. видав книгу «На батьківщині Гоголя»). В селі створено державний музей-заповідник.

Селище Диканька вперше згадується у письмових дже­релах у 1658 р. Тривалий час вона була власністю Кочубеїв. Палац, побудований наприкінці XVIII ст. за проектом архі­тектора Д.Ж. Кваренгі, був знищений у 1917 р.

У 1709 р. в Диканьці напередодні Полтавської битви діяв штаб І. Мазепи, а в сусідньому селі Великі Будища - штаб шведського короля Карла XII.

У Диканці збереглись Миколаївська (1794 р.), Троїцька (1780 р.) церкви. З останньою, за місцевими переказами, пов'язана дія в повісті М. Гоголя «Ніч перед Різдвом».

Збереглася також Тріумфальна арка, споруджена в 1820 р. за проектом Л. Руска на честь приїзду імператора Олексан­дра II в маєток міністра внутрішніх справ В.П. Кочубея. Са­диба Кочубея нині оголошена заповідником.

В селищі є чудовий парк, який називають Бузковим гаєм.

У селі Хомутець збереглася садиба Муравйових-Апостолів, (кінець XVIII ст.). Існує припущення, що автором проекту був Б. Растреллі.

Село Чорнухи — батьківщина українського філософа і просвітителя Г.С. Сковороди, де діє музей-заповідник.

У селі Веселий Поділ (стара назва - Родзянки) наро­дився відомий український байкар Л. Глібов.

Гадяч — батьківщина М.П. Драгоманова та Олени Пчілки (О.П. Драгоманової - Косач). Са­диба Драгоманових оголошена державним за­повідником.

Гадяч уперше згадується в документах пер­шої половини XVII ст. як добре укріплений за­мок фортеця. Пізніше на місці замка споруджено гетьманський палац - колишня резиденція І. Брюховецького.

З 1648 р. місто було центром Галицького полку. В 1658 р. І. Виговський брав участь у підписанні Галицького договору. В Гадячі діє краєзнавчий музей. У с. Гриньки народився М.В. Лисенко.

Історія Миргорода як сторожового пункту веде свій відлік від XI ст. З містом пов'язані іме­на багатьох видатних діячів вітчизняної культу­ри. Тут народився відомий художник XVIII ст. В. Боровиковський. Миргород — батьківщина братів-письменників Рудченків — Івана Білика і Панаса Мирного.

32 роки прожив у Миргороді грузинський поет Давид Гурамішвілі (1705-1792). В місті йому споруджено пам'ятник.

У селі Велика Обухівка народився і був похований по­ет і драматург В.Капніст. У його садибі бували М. Гоголь, Г. Державін та ін.

Уродженцем села Фрунзівка (колишня слобода Мико­лаївка) є військовий лікар П.Ф. Чайка, дід — видатного композитора П.І. Чайковського, який у 1864 р. відвідав ці місця. До наших днів тут зберігся старовинний будинок з мезоніном, колонами і верандами.

Родом із села Котельна письменник, драматург і пере­кладач П.П.Гнєдич та письменниця Т.Г. Гнєдич — автор пе­рекладу «Дон-Жуана» Байрона. Тут пройшло дитинство М.І. Гнєдича — поета, і перекладача «Іліади» Гомера.

В селі Гавронці в сім'ї предводителя місцевого дворян­ства народилась художниця Марія Башкірцева (1860-1884). У с. Пашенівка народився академік Петербурзької академії наук і кількох європейських академій математик М.В. Остроградський.

Красенівка — батьківщина відомого борця Івана Піддубного.

Лохвиця є рідним містом композитора І. Дунаєвського. Хутір Пелехівщина Глобинського району — батьківщи на братів Майбород.

У с. Ковалівка діє музей-заповідник, відкритий на честі, письменника і педагога А.С. Макаренка.

Музей А. Макаренка є і в Кременчуці, в будинку, де з 1901 р. жила його сім'я. Він на­вчався в місцевому училищі, закінчив педа­гогічні курси і протягом 1905-1911 рр. викла­дав у кременчуцькому залізничному училищі. У 1917 р. А. Макаренко закінчив Полтавський учительський інститут, працював у різних школах на Пол­тавщині, а з 1920 р. — у виховних закладах для непо­внолітніх правопорушників.

У селі Березова Рудка збереглись садиба і парк (ХУІІІ-ХІХ ст.). Тут у 1843 і 1846 рр. перебував Т. Шев­ченко, який написав портрети господарів маєтку — Плато-на і Ганни Закревських.

Поміщицька садиба (1805) і Троїцька церква (1799) збереглися в с. Вишняки.

На Полтавщині діє 15 державних музеїв. На державно­му обліку перебуває 3600 пам'яток історії і культури. 199 пам'яток архітектури внесено до Державного реєстру національного культурного надбання.

В 1888-1889 рр. на Полтавщині побував А.П. Чехов.

На Полтавщині збереглися давні народні промисли — виготовлення лозяних виробів (Чорнухи), вишивання і ки­лимарство. Історія художньої вишивки на Полтавщині налічує кілька століть. Широко відомими є полтавські ме­режки і техніка вишивання «білим по білому». Одним із центрів вишивання є селище Решетилівка, де виготовля­ються орнаментальні килими.

В селищі Опішня, давньому центрі гончарного промис­лу, створено музей-заповідник українського гончарства. Тут «; фабрика художньої кераміки.

Полтавщина має необхідні умови для розвитку «зеленого туризму».

Контрольні питання:

Ким заснований Тростянецький дендропарк?

Хто був власником Сокиринців у ХУШ—XX ст.?

Яку місцевість на Чернігівщині називають швейцарськими Альпами?

Який внесок родини Тарновських у розвиток української культури?

В якому повітовому місті у XIX ст. діяв вищий навчальний заклад?

Перелічіть архітектурні пам'ятки Чернігова давньоруського періоду.

Хто з відомих діячів народився на Чернігівщині?

Які козацькі столиці знаходилися на історичній Чернігівщині?

Які відомі курорти розташовані в Полтавській області?

Імена яких видатних акторів і драматургів пов'язані з Полтавським театром?

Скільки історико-культурних заповідників діє в Полтавській області?

Теми рефератів:

Палацово-паркові ансамблі Чернігівщини.

Архітектурні пам'ятки Чернігова. І

Історико-культурні заповідники Чернігівської області.

Ресурсний потенціал для розвитку зеленого туризму на Полтавщині.

РОЗДІЛ У ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ СЛОБОЖАНЩИНИ

Слобожанщина - це історична область, яка включає те­риторію сучасних областей України — Харківської, східної частини Сумської (до р. Сейм), північних районів Донець­кої (до р. Бахмутка) та Луганської (до р. Айдар), а також частину Воронезької, Бєлгородської, Курської областей Росії. Регіон склався протягом XVII—XVIII ст. на роз­доріжжі Дикого степу між неусталеними політичними кор­донами трьох держав: Речі Посполитої, Московського цар­ства і Кримського ханства.

Слобідська Україна отримала свою назву від типу посе­лень, які засновували тут у XVII ст. втікачі з Придніпров'я. Жителі слобід тимчасово звільнялися від повинностей з ме­тою інтенсифікації заселення цих територій. Але вже у XVIII ст. слободи втратили свої тимчасові привілеї, злив­шись із містами або перетворившись на звичайні села і се­лища.

Ландшафт цієї території горбкувато-рівнинний, із чис­ленними річками, що течуть у південному напрямку серед широких долин, гаїв і дібров. Але в міру просування на південний схід ландшафт змінюється, переходячи з лісостепового в степовий, із численними крутими ярами, а уздовж річкових русел — із скелястими крейдяними виступами. Всі річки мають крутий і високий правий берег, а лівий — по­логий, низинний.

Люди селилися в цьому краю з давніх часів: тут виявлено поселення періоду раннього палеоліту. Археологічні знахідки дають підстави для висновку про поширення 11; І цій території кочової культури, носіями якої були скіфські, сарматські, аланські та інші племена.

В VI ст. край населяло слов'янське плем'я сіверян. Територія Слобожанщини в різні періоди входила до складу Київської держави, а також Чернігівського, Переяславського, Новгород-Сіверського князівств. Після татаро-монгольської навали спустошений регіон перетворився на дике поле.

М'який клімат, повноводні річки з великими рибними запасами, багата наземна фауна приваблювали в ці краї людей, даючи можливість займатися природними промисли ми — бортництвом, полюванням, рибальством тощо. З другої половини XVI ст. починається посилена колонізація території, що здійснювалася двома потоками: з півночі,:: російських земель, у зв'язку з будівництвом військових оборонних ліній на кордонах із Кримом і Річчю Посполитою; л заходу, де основною масою були українські селяни і козаки, що йшли сюди в пошуку родючих земель, прибуткових природних промислів, а також порятунку від гніту польської шляхти.

Першими були заселені північні райони Слобожанщини, де виникли засновані росіянами сторожові станиці Орел, Ливни, Вороніж, Єлець, Бєлгород. За межами цих укріплень майже не було постійних поселень.

Колонізація цих земель українськими козаками відбув;І лась кількома хвилями протягом XVII—XVIII ст. Активі й • масове переселення в 1630-х роках було викликане придушенням козацьких повстань у Речі Посполитій. Посилення потоку переселенців спостерігалося також під час націоналі, но-визвольної війни і Руїни.

З середини XVII ст. Слобожанщина адміністративне поділялася на 5 полків: Ізюмський, Острогозький, Охтирський, Сумський, Харківський. До XVIII ст. слобідські козацькі полки підпорядковувалися спочатку Розрядному, а з 1688 р. — Посольському приказу. З 1708 р. вони були пере дані у відання азовського генерал-губернатора, з 1718 - київського і воронезького, а з 1726 - Військової колегії. Ко­зацькі полки підлягали також московському воєводі. На них покладався обов'язок охорони державних кордонів, що гарантувало козакам збереження їх внутрішнього полково­го устрою і традиційних порядків.

Заселення Слобожанщини протягом одного століття розширило українську етнічну територію майже на 100 тис. кв. км, відсунувши її межі на схід на 120-200 км. На сере­дину XVIII ст. Слобідська Україна становила майже чверть української етнічної території і близько 10% населення Ук­раїни.

У 1796 р. в цей регіон було переселено 1,5 тис. кал­миків, в 1711 р. — групу селян із Валахії чисельністю 4 тис. чол. на чолі з молдавським господарем князем Д. Кантемиром. З часом населення цих територій поповнилося за ра­хунок євреїв, греків, циган.

З середини XVIII ст. козацька автономія поступово об­межувалася, поки не була остаточно ліквідована Катериною II. Козацькі полки були перетворені на регулярні, всі привілеї відібрані, козацька старшина урівняна в правах із російським дворянством. У 1765 р. створено Слобідсько-Українську губернію у складі Харківської, Ізюмської, Сумської, Охтирської, Острогозької провінцій. У 1780 р. гу­бернію ліквідовано і включено до складу Харківського намісництва, за винятком Острогозької провінції. В 1796 р. Слобідсько-Українська губернія, була відновлена як адміністративна одиниця, а в 1835 р. перейменована на Харківську. В 1932 р. створено Харківську, а в 1939 р. - Сумську області.

5.1. Харківська область розташована в північно-східній частині України, її площа -31,4 тис. кв. км (5% території України).

Область розташована в лісо­степовій і степовій зонах. Головна річка — Сіверський Донець із притоками, що відносяться до басейну Дона. Всього на території області 156 річок. До басейну Дніпра належать Самара, Оріль, Ворскла та ін.

Область має 135 територій та об'єктів природно-на повідного фонду, серед яких — пам'ятки садово-паркової 11 мистецтва Краснокутський, Наталіївський, Старомерчаївський, Шарівський парки.

Харківська область має значні рекреаційні ресурси, ос новою яких є сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти. Наявність джерел мінеральних вод є базою для розвитку курортів, серед яких — Берегівські мінеральні води і Рай-Оленівка.

В області є 39 готелів, 2 мотеля. У Харкові прийом туристів здійснюють готелі «Національ», «Мир», «Турист» На Харківщині є також кемпінг (у селищі Високе), 2 тур бази (в селищах Васищеве і Комсомольське) та ін.

Харківська область має значний історико-культурний потенціал. Загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва складає 2535 одиниць. 653 пам'ятки архітектури внесено до Державного реєстру національного культурного надбання

В області діє 15 державних музеїв і заповідників.

Харківський історичний музей засновано в 1920 р. як музей Слобідської України ім. Г. Сковороди. За обсягом І науковою цінністю зібрання музей входить до числа па і І більших в країні.

Один із найстаріших українських музеїв, що вол од 11 цінною мистецькою колекцією — Харківський художній музей, основу експозицій якого складає зібрання, започатковане в 1805 р. при Імператорському Харківському університеті Серед його експонатів - полотна А. Дюрера, В. Боровиковського, Д. Левицького, В. Тропініна, Т. Шевченка, І. Айвазовського, І. Шишкіна, В. Сурікова, А. Лосенка, М. Пимоненка, Г. Нарбута, Т. Яблонської та ін.

Музей володіє найкращими в Україні колекціями голандської графіки XVII—XIX ст., робіт І. Рєпіна (серед них — „Запорожці пишуть листа турецькому султанові „).

У зібранні музею народного мистецтва Слобожанщини - твори народного прикладного мистецтва, яке представлене керамікою, малярством, вишивкою, різьбленням і т. ін.

Серед найвідоміших туристичних об'єктів — літератур­но-меморіальний музей Г. Сковороди в селі Сковородинівка (до 1923 р. — Пан-Іванівка), де він провів останні роки сво­го життя і де був похований.

Місто Харків (з грудня 1919 р. до червня 1934 р. — столиця радянської України) засно­ване близько 1654 р. біля злиття річок Харко­ва, Лопані та Уди переселенцями з Лівобереж­ної України. Місто виросло на Харківському городищі, що залишилось від давнього слов'ян­ського поселення. Пізніше саме на цьому місці був побудо­ваний собор, а згодом - університет. Цей пагорб здобув на­зву університетської гірки.

В середині XVII ст. тут оселилося 587 козацьких сімей загальною чисельністю близько 2 тис. чол. Перші жителі майбутнього міста, незалежно від походження і роду занять, записувались до Харківського полку. Центром поселення була фортеця, споруджена близько 1656 р. Після приєднан­ня до Росії в кінці XVIII ст. причорноморських територій Харків втратив значення військової фортеці і став розвива­тись як великий ремісничо-торговельний центр.

У XVIII—XIX ст. Харків був українським містом. Після скасування автономії слобідських полків у місті стали осе­лятися російські чиновники, купці, ремісники та ін. Протя­гом XIX ст. чисельність його населення зросла у 20 разів.

У 1805 р. в Харкові було створено перший у наддніп­рянській Україні університет. Його засновнику В. Каразіну в 1907 р. споруджено пам'ятник у місті.

Діяльність Харківського університету пов'язана з ім'ям Й. Гулака-Артемовського, який був його ректором. Саме в цей період Харків здобув славу «українських Афін». В університеті починав свою наукову діяльність І. Мечников. Тут працювали відомі математики М. Остроградський, О Ляпунов, один із засновників фізичної хімії М. Бекетов і багато інших видатних учених.

Професором Харківського університету був болгарин Марин Дринов — міністр освіти Болгарії, член Петербурзької Академії наук, автор численних наукових праць з історії південнослов'янських народів.

Харківський університет закінчив М.І. Костомаров.

Становлення української журналістики пов'язане з Харковом, Харківським університетом, створення якого супроводжувалось заснуванням у 1805 р. друкарні.

В 1805 р. в Харкові було засновано першу гімназію.

У 1789 р. створений Харківський вільний театр, на сцені якого грав М.С. Щепкін. Директором театру в 1812-1821 рр. був Г.Ф. Квітка-Основ'яненко — Григорій Квітка, що народився на околиці Харкова, на хуторі Основа. Він та­кож один із засновників Харківського інституту шляхетних дівчат.

У Харкові народився письменник, композитор, етно­граф, режисер Гнат Хоткевич. Тут він закінчив технологічний інститут (нині - політехнічний університет). У 1895 році Г. Хоткевич організував селянський театр у с. Деркачі поблизу Харкова, в 1901 р. — перший Український робітничий театр.

Найдавнішою спорудою Харкова є Покровський собор (1689), збудований у стилі українського бароко. В 1786 р. до Покровського монастиря перенесено чудотворну Озерянську ікону, що вважалася заступницею населення Слобідської України.

До пам'яток XVIII ст. належать Успенський собор, Провіантська крамниця, Катерининський палац, деякі житлові будинки. Губернаторський палац — перша з великих цивільній споруд міста, зведена в 1777 р., — функціонує як університетський корпус.

В XIX ст. зведено дзвіницю Успенського собору, архігрейський будинок на території Покровського монастиря, церкви Троїцьку, Пантелеймона, Іоанна Предтечі, костьол, караїмську кенасу, комплекси споруд університету і технологічного інституту, будинок міського драматичного театру

У XX ст. тут були споруджені Благовіщенський собор. Казанська (Серафимівська), Озерянська і Трьохсвятительська церкви, синагога, будинки громадської бібліотеки, худож­нього училища (нині — художньо-промисловий інститут).

У місті діють літературний, аерокосмічний музеї, музей природи.

В 1663 р. українськими козаками-переселенцями з Чер­кащини заснована фортеця, названа Балаклією. Фортеця була центром однойменного полку (1668-1677 рр.), який пізніше увійшов до складу Харківського.

До найдавніших міст Харківщини належить Ізюм. На цьому місці виявлені стоянки епохи мезоліту і неоліту. В період Київської Русі тут також було поселення, зруйноване кочівниками у XII ст. Ізюмська сакма згадується в літописі під 1571 р., Ізюмський окоп — під 1651 р. У до­кументах 1680 р. поселення іменується Ізюмським городком, що був невеликою фортецею, заснованою українськими козаками на чолі з Яковом Черніговцем. В 1685-1765 рр. Ізюм був центром однойменного козацького полку.

У місті діє краєзнавчий музей, заснований у 1920 р. В Ізюмі збереглися три храми: Спасо-Преображенський собор (1684 р.), що є найстарішою в області пам'яткою архітекту­ри такого типу, Миколаївська (1809-1823 рр.) та Вознесєнська (1819-1826 рр.) церкви.

Старовинний Чугуїв, розташований по обидва береги Сіверського Дінця, теж виник як фортеця. Чугуєве городище вперше згадується в 1627 р. Перша спроба заснування на його місці козацького поселення вихідцями з Право­бережжя відноситься до 1638 р. Після цього ук­раїнські козаки з'явились під Чугуєвом уже після Білоцерківського договору 1651 року.

В 1696 р. за наказом Петра І в цей регіон було пересе­лено 1,5 тис. калмиків, а пізніше — взятих у полон під час Семилітньої війни солдатів пруської армії, які стали займатися ремеслами і сільським господарством. Згодом тут ста­ли селитися колишні каторжани.

В 1662 р. в Чугуєві було закладено «Государів виноград ний сад» площею понад 5 тис десятин — один із найбільших в Україні. Значні території були зайняті під баштани.

В 1818-1857 рр. Чугуїв був центром округу, що складам ся з військових поселень, їх мешканці змушені були поєднувати військову службу з веденням сільського господарства. В 1819 р. чугуївські поселенці, протестуючи протії непосильного гніту, підняли повстання.

В 1844 р. в Чугуєві в сім'ї військового поселенця народився І. Рєпін, який здобув у рідному місті початкову за­гальну і художню освіту. В 1914 р. він заклав тут «Діловий двір», що мислився ним як центр художньої освіти. В бу­динку, де в 1876-1877 рр. жив І. Рєпін, нині діє художньо-меморіальний музей.

У місті збереглися споруди XVIII ст.: міська управа, ко­лишнє військове училище, казарма. Пам'ятки XIX ст. пред­ставлені Покровським собором, Преображенською церквою, приміщеннями штабу військових поселень (1830 р.), школи, житловим будинком, торговими рядами.

У селищі Володимирівна збереглась церква Спаса, споруджена на кошти українського цукрозаводчика П. Харито ненка, відомого мецената, колекціонера. Для експонування свого зібрання давньоруського іконопису він збудував у маєтку Наталка споруду, стилізовану під давньоруську церковну архітектуру, за проектом О. Щусєва.

В числі авторів скульптурного декору, який прикраси 11 інтер'єр споруди - відомий скульптор С. Коньонков, якому належить рельєф «Розп'яття». У радянський період храм зазнав серйозних пошкоджень, інтер'єри були фактично знищені.

На Слобожанщині збереглось кілька палацово-паркових комплексів. У селі Старий Мерчик уціліла садиба XVIII ст., ансамбль якої включає палац, службовий корму, два флігелі, комору, парк. Збереглись також кам'яні порти

Садиба XIX ст. в місті Люботині оточена мальовничим парком. Крім палацу з елементами класицизму і готики, І у І збереглись Миколаївська церква і службовий корпус.

Садиби XIX ст. збереглись також у Рокитному, Володимирівці, Шарівці, Великому Бурлуці, Малижному, Руських Тишках.

5.2. Сумська область розташована на північному сході України, її площа — 23,8 тис. кв. км (бл. 4% території України).

Територію області пересіка­ють 165 річок, які належать до ба­сейну Дніпра. Найбільші з них -Десна, Сейм, Ворскла, Псел, Хорол. В області є численні озера (Журавлине, Довге та ін.) і ставки, що використову­ються переважно для розвитку рибного господарства, зро­шення і в рекреаційних цілях.

На Сумщині 168 територій та об'єктів природно-за­повідного фонду, в т.ч. відділ Українського степового за­повідника «Михайлівська цілина».

М'який клімат і мальовничі ландшафти сприяють роз­витку рекреації і туризму. В лісостеповій зоні Сумщини діє кліматичний курорт «Баси», розташований на території ве­ликого хвойно-листяного лісового масиву, що простягнувся уздовж р. Псел. В області є 22 готелі.

В області 8 державних музеїв і заповідників. Краєзнав­чий музей заснований у 1920 р. як історико-художній, осно­ву експозиції склали приватні зібрання. Його засновником і директором був український художник і поет Н. Онацький. Серед експонатів музею - унікальні візантійські вази V ст., слов'янські старожитності (зброя, сільськогосподарське, ремісниче знаряддя, посуд, жіночі прикраси тощо). Музей розташований у приміщенні колишнього земства.

У флігелі колишньої садиби Линтварьових у передмісті Сум, де жив А.П. Чехов під час відвідування маєтку в 1888-1Н89 рр., діє будинок-музей письменника, що є відділом краєзнавчого музею.

Сумський художній музей ім. Н. Онацького, як і краєзнавчий, виділився з історико-художнього музею в 1939 р. Музейний фонд налічує понад 15 тис експонатів, серед яких - твори українського і зарубіжного образотворчого мистецтва: полотна В. Боровиковського, О. Кіпренського, І. Айвазовського, Т. Шевченка, М. Пимоненка та ін. Музеї розташований у приміщенні колишнього казначейства (пам'ятка архітектури початку XX ст.).

На державному обліку в області перебуває 7885 пам'яток історії, культури, містобудування і архітектури. 473 пам'ятки архітектури області внесено до Державного реєстру національних культурних надбань.

До складу Сумської області увійшли землі історичної Чернігівщини (на північному сході - Глухів, Кролевець, Путивль), Полтавщини (на заході - Ромни) і Слобожанщини. Місто Суми засноване в 1655 р. на місці по­селення, що відноситься до періоду Київської Русі. Дослідники ідентифікують його з літописним Липецьком. Фортеця при впадінні р. Сумки у Псел була споруджена українськими переселенцями з містечка Ставище Біло церківського полку на чолі з Герасимом Кондратьєвим. З 1658 по 1765 р. фортеця — центр Сумського полку. Наприкінці XVIII ст. вона втратила своє оборонне значення і припинила існування як військовий об'єкт.

У місті збереглись архітектурні пам'ятки XVIII ст.: Воскресенська церква у стилі українського бароко (1702 р.), де розміщується відділ декоративно-прикладного мистецтва художнього музею, і Спасо-Преображенський собор (1788 р.). XIX ст. представлене Іллінською церквою і Петропавлівським храмом.

Місто Охтирка засноване 1641 р. на правому березі р. Ворскли як прикордонна фортеця Речі Посполитої. В 1647 р. у відповідності з межовим актом вона була передана польським урядом Московській державі. Згодом на лівому березі р. Охтирка українськими переселенцями південніше від старої фортеці була споруджена нова, що стала центром Охтирського полку (1655-1765). Наприкінці XVIII ст., втративши своє оборонне значення, фортеця при­пинила своє існування як військовий об'єкт.

Лише дзвіниця (XVII ст.), з ансамблю Троїцького мо­настиря збереглась, що є унікальною пам'яткою культової архітектури оборонного типу.

В місті збереглись також храми XVIII ст. - Покровський собор (висловлюється припущення, що автором проек­ту є Б. Растреллі), Воздвиженська і Введенська церкви. У XIX ст. споруджена Михайлівська, а на початку XX ст. - Георгіївська церква.

В місті діє краєзнавчий музей.

Перша літописна згадка про Глухів (істо­рична Чернігівщина) відноситься до 1152 р. Розташоване на берегах р. Есмань («прекрас­ний шлях») у XIII—XIV ст. місто було центром удільного князівства.

Після зруйнування в 1708 р. Батурина Глухів стає столицею Гетьманщини, резиденцією І. Скоро­падського, Д. Апостола, К. Розумовського. Тут розміщува­лись Малоросійська колегія (1722-1727 рр., 1764-1782 рр.), «Правління гетьманського уряду» (1734-1750 рр.).

Архітектурний ансамбль міста у XVIII ст. створювався зусиллями Н. Мергасова, Д. Кваренги, А. Рінальді. Тут збе­реглись Миколаївська, (1693 р.), Спасо-Преображенська (1765 р.) і Вознесенська (1772 р.) церкви. До найцікавіших екскурсійних об'єктів належить Тріумфальна арка, споруд­жена на честь проїзду через місто імператриці Єлизавети (1744 р.).

Будинок Малоросійської колегії (1768 р.) був найбіль­шою спорудою в Україні. Тут містилися службова резиденція правителя П.Румянцева, Генеральний суд, Генеральна мало­російська рахункова палата, канцелярія малоросійського скарбу, земський суд, Глухівське комісарство і архів. Будівля Пула пошкоджена під час пожежі в 1784 р.

В 1729 р. за розпорядженням Д.Апостола здійснено набір чоловіків і хлопчиків з метою навчання хоровому співу для поповнення Придворної капели і церковних хорів. Співи проходили у спеціально відведеному приміщенні - «Північному палаці». В 1730 р. 11 найбільш талановитих співаків було відправлено до Москви. В тому ж році вий шов офіційний указ про заснування у Глухові співацької школи, до якої щорічно набирали 20 учнів і протягом 1-2 років навчали їх музиці, співу, хореографії. У цій школі вчились композитори Д. Бортнянський, М. Березовський, директор Петербурзької академії мистецтв А. Лосенко.

Наприкінці XVIII ст. у Глухові було відкрито єдину па Лівобережжі книгарню, де продавалися книжкові видання Академії наук та Московського університету.

Після адміністративної реформи 1781 р., що передбачала скасування полків і створення намісництв, і пожежі 1784 р. місто прийшло в занепад. Пожвавлення міського життя, активізація будівництва спостерігались після реформи 1861 р. В цей період Глухів перетворився на один із центрів торгівлі зерном. Тут оселяються купці, будинки яких поде­куди збереглися.

З 1880-х років внаслідок розвитку в регіоні цукроваріння і завдяки меценатській діяльності сім'ї Терещенків Глухів забудовується великими капітальними спорудами громадського призначення. Це учительський інститут (у якому навчався О. Довженко), жіноча і чоловіча гімназії, чотири корпуси двох ремісничих училищ, притулок для дітей, банк, комплекс міської безплатної лікарні (за проектом київського архітектора В. Ніколаєва). На кошти Терещенків споруджено також храм Трьох Анастасій (188(і) В цілому на забудову Глухова ними пожертвувано 1,5 мли карбованців.

На початку XX ст. у Глухові було 11 храмів, з яких до наших днів дійшло лише 4. Нині в місті під охороною держави перебуває близько 20 пам'яток архітектури, історії і монументального мистецтва. В 1968 р. Глухів був занесе ний Держбудом України до реєстру історичних місць, планування і забудова яких мають погоджуватися з органами охорони пам'яток. У 1976 р. він включений до списку 39 історичних міст України. З 1994 року тут діє історики культурний заповідник.

Історико-архітектурні пам'ятки збереглися в місті Лебедин, заснованому українськими пе­реселенцями в 1658 р. на місці трьох слобід -Лебяж-городище, Кобища і Довгалівка. Місто було могутньою фортецею, яка після Північної війни (1700-1721 рр.) прийшла в занепад. У місті уціліли Михайлівська церква (1748 р.), де­рев'яна Воскресенська церква (1789 р.). Збереглися храми XIX ст. — Вознесенська, Покровська і Миколаївська церк­ви, а також Гостинний двір — одноповерховий ряд крам­ниць із відкритою галереєю, споруджений у 1847 р.

На правому березі р. Сейм знаходиться од­не з найдавніших українських міст — Путивль (історична Чернігівщина), який уперше зга­дується в літописі під 1146 р.

Археологічні розкопки дають підстави стверджувати, що місцевість була заселена ще в IV тис. до н.е. Путивль входив до складу Київської держави, а у XII ст. перетворився на центр удільного князівства. В місті збереглись залишки давньої фортеці. Путивль згадується в давньоруській літературній пам'ятці «Слово о полку Ігоревім».

В місті збереглися собор Різдва Богородиці (1591 р.), Спасо-Преображенський собор (1617-1698 рр.), церква Ми­коли Козацького (1737 р.), Воскресенська церква, Молчанський монастир. Останній був заснований у XVII ст. В 1636 р. споруджено кам'яний храм. Саме для його інтер'єру була створена унікальна скульптура XVII ст. — «Христос у темниці». Монастир оточувала кам'яна стіна з баштами 1 брамою-дзвіницею. Споруда прикрашена полив'яною ке­рамікою яскравого синього, зеленого і жовтого кольорів. В Путивлі створено історико-культурний заповідник, до якого включені всі ці пам'ятки.

Поселення на березі р. Боромлі на території нинішньо­го міста Тростянець виникло в 1650-х роках. Тут частково зберігся палац (XVIII—XIX ст.), який належав князівсько­му роду Голіциних. У парку — залишки «Гроту німф».

У 1864 р. в садибі побував тоді ще студент Петербурзької консерваторії П. Чайковський. Тут ним написана увертюра до його дебютного симфонічного твору за мотивами драми О. Островського «Гроза».

С. Великий Бобрик стоїть на місці давнього слов'янського городища (УШ-Х ст.). Тут зберігся парк, закладений у 1815 р.

В с. Волокитине на території парку, закладеного в 1829 р уціліли Золоті ворота, збудовані у псевдоготичному стилі "

Двоповерхова споруда у стилі класицизму, зведена» кінці XVIII - на початку XIX ст. за проектом Дж Кваренгі частково збереглась у селищі Хотінь. У садибі бували худож­ники І. Крамськой, Г. Нарбут, Ф. Васильєв, історик М Ка­рамзін.

В с. Кулешовка були знайдені кістки мамонта. В 1893 р поміщик Ю.А. Головкін встановив пам'ятник у вигляді 3-ступеневої піраміди. Сприятливі кліматичні умови, мальовничі пейзажі числені водойми, джерела питної води з цінними лікувальними І смаковими якостями, лісові масиви, значна кількість туристичних об'єктів є складовими рекреаційних ресурсів Сумщини.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

В якому місті народився І. Рєпін?

В якому з музеїв найповніше представлена творчіш, І. Рєпіна?

Хто був ініціатором заснування Харківського університету?

Яка споруда є найдавнішою в Харкові?

Де знаходиться будинок-музей А.П. Чехова?

В яких населених пунктах Сумщини бував П.І. Чаійковський?

Для якого храму була створена в ХУП ст. скульптурі «Христос у темниці»?

РОЗДІЛ УІ ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

Західна Україна охоплює територію 4 областей — Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, що складають Карпатський туристичний регіон.

Початок освоєння рекреаційних ресурсів краю відно­ситься до середини XIX ст., коли в ході пошуку нафтових родовищ і соляних покладів були відкриті перші лікувальні джерела.

Регіон відзначається специфічним поєднанням ресурс­них факторів, що дозволяють організувати літній і зимовий відпочинок, сприяють розвитку туризму і гірськолижного спорту. Тут освоєно понад 10 гірськолижних трас (Славське, Подобовець, Ворохта, Рахів та ін.). Регіон має мальовни­чу природу, своєрідні пам'ятки.

Внутрішній історико-географічний поділ: Галичина, Буковина і Закарпаття.

Дата добавления: 2015-05-23