Варіант 2. 1. Як М. Гайдеггер обґрунтовує тезу про спорідненість «мислення» (Denken) та «поезії» (Dichten)?

Варіант 1

Модуль ІІІ

Варіант 4

Варіант 3

1. Як М. Гайдеггер обґрунтовує тезу про спорідненість «мислення» (Denken) та «поезії» (Dichten)?

2. Чому (як доводить Г. Гадамер у праці «Істина і метод») «будь-яка зустріч з мовою мистецтва – це завжди зустріч з нескінченою подією (einem unabgeschlossenen Geschehen) і сама така зустріч теж є частиною цієї події»?

3. Чому (на думку М. Дюфренна) естетичний об’єкт завжди є ко-субстанціальним естетичному суб’єкту?

4. Як в концепції Г. Башляра поетична уява співвідноситься з іншими видами уяви: живописною, пластичною, музичною?

5. Чому (за Е. Суріо) справжній твір мистецтва є завжди автономним? Чому він ніколи не підкоряється ні художній традиції, ні історичній епосі, ні об’єктивній реальності взагалі?

1. Чи має рацію М. Гайдеггер, коли у праці «Буття і час» стверджує, що для греків істина (aletheia) спочатку відкривається як «естезіс», тобто як безпосереднє відчуття (aisthesis), і лише потім – як «логос», тобто як судження (apophansis)? Чому «естезіс», на думку М. Гайдеггера, завжди передує «логосу»? Чому істина має скоріше «естетичний», ніж «логічний» характер?

2. Чому Г. Гадамер критикує теорії естетичного досвіду, які побудовані на когнітивних засадах?

3. Що таке «анти-мистецтво» в теорії М. Дюфренна? Чому воно приймає на себе функції, які є діаметрально протилежні мистецтву?

4. Чому в концепції Г. Башляра «поезія є миттєвою метафізикою»? Як він обґрунтовує цю тезу?

5. Чи має рацію Е. Суріо, коли стверджує, що «історія мистецтва – це історія розвитку художніх форм»?

1. Чому в ХХ ст. спостерігається надзвичайний відхід від класики? Чому класика, як стверджує Х. Ортега-і-Гассет, стає «археологічним дивом»? Які причини та наслідки цього процесу?

2. Чи має рацію Т. Адорно, коли пише, що «твір мистецтва завжди є носієм істини; неістинними є лише невдосконалі твори»?

3. Який зміст вкладає В. Беньямін в термін «аура»? Чи є «аура» своєрідним поняттям-метафорою, що запроваджує ідею сингулярності речі?

4. Чому, на думку Г. Зедльмайра, сучасне мистецтво «втрачає серцевину» (Mitte)? Чому сьогодні мистецтво не володіє «істиною» та «красою» в тому значенні слів, яке вкладає в них класична естетика?

5. Чи має рацію Е. Панофський, коли стверджує, що не тільки логічна, але й естетична діяльність має фундаментальну телеологічну цінність, оскільки суб’єкт цієї діяльності реалізує головну мету універсуму, а саме – наповнює світ духовністю та красою?

1. Чому А. Камю називав Х. Ортегу-і-Гассета «найбільш великим європейським письменником після Ф. Ніцше»?

2. Чому (на думку Т. Адорно) «істина твору мистецтва розкривається тільки через його соціальну дію»?

3. Чи має рацію В. Беньямін, коли стверджує, що будь-яка відповідь на питання про «можливість» або «неможливість» класики в сучасному світі вже імпліцитно містить в собі певну концепцію сучасності? Чи дійсно, говорячи про «життя» або «смерть» класики, ми, по суті, говоримо про сучасність?

4. Чи треба сучасну художню практику називати «мистецтвом», тобто зберігати для неї «старе ім’я», якщо вона повністю розриває з традицією? Як на це питання відповідає Г. Зедльмайр?

5. Яку роль відіграє поняття «ідея» в історії культури? Як змінюється розуміння цього поняття? Чому в античні часі «ідея» репрезентувала «світ чистих божественних сутностей», а в добу Ренесансу – «світ художньої уяви»? Чим обумовлена така зміна? Як співвідносяться філософські та естетичні конотації «ідеї» (за Е. Панофським)?

Дата добавления: 2015-05-24