Варіант 14. Аналізуючи внутрішній світ митця, Г

Варіант 13

Варіант 12

Варіант 11

Аналізуючи внутрішній світ митця, Г. Зедльмайр вважає, що «сьогодні митець не має стабільної сутності». «Подібно Протею, сучасний художник приймає безліч облич». «Мінливий і невловимий, він постійно перетворюється то в Бога, то в пісчинку». Цей тип митця вперше помітив ще С. К’єркегор, зазначаючи, що його «характеризує не просто non plus ultra смаку, а діалектичне перевтілення прекрасного в пікантне і несподіване».

У двох працях – «Революція сучасного мистецтва» (розділ «Художник протейний: Пікассо») та «Смерть світла» (розділ «К’єркегор про Пікассо») – Г. Зедльмайр каже, що такий тип митця найбільш повно втілив П. Пікассо.

Чи має рацію Г. Зедльмайр, коли стверджує, що «сучасний художник – це протейний художник»? Чи є принципова відмінність між «сучасним митцем» і «класичним митцем»? Чи підходить характеристика «протейного художника», яку С. К’єркегор запропонував у ХІХ ст., для митців ХХ ст.? Чому, на думку Г. Зедльмайра, «протейного художника» уособлює саме П. Пікассо? Яких інших сучасних митців також можна назвати «протейними художниками»?

В 1955 р. у праці «Революція сучасного мистецтва» Г. Зедльмайр, занепокоєний стандартизацією та механізацією життя, сподівався, що мистецтво може врятувати людину від перетворення у робота чи машину: «Сьогодні у світі панують наука і техніка. Але вони втратять свій пріоритет, коли суспільство зрозуміє, що машина не перевершить поета чи композитора, що вона не напише вірш і симфонію так, як це зробить людина. Тільки мистецтво дає опір машинізації людини».

Чи дійсно мистецтво здатне подолати машинізацію людини? Чи вірите ви у революцію сучасного мистецтва? Чи виправдовується сьогодні прогноз Г. Зедльмайра? Або суспільство ще не підійшло до цього? Або зовсім ніколи не прийде? Або ця революція буде мати зовсім інші наслідки?

Порівнюючи класичну та сучасну естетичну традицію, Е. Панофський знаходить їх відмінність у ставленні до часу. Класична традиція полягає у тому, що митець тільки тоді підноситься до художньої істини, коли долає свій час. Сучасна традиція, навпаки, полягає у тому, що митець підіймається до істини лише тоді, коли у власному творі висвітлює саме «дух часу», сутність своєї доби.

Чим, на думку Е. Панофського, обумовлена ця відмінність?

Аналізуючи психологію митця, Е. Панофський стверджує, що кожний митець шукає образ, який «містить у собі обіцянку художнього твору». Цей образ посилає митцю імпульс, що приводить у дію весь творчій механізм. Для кожного митця цей імпульс свій: «У А. Дюрера – це „інтимна поезія” речей; у малих голландців – „м’який світ кінця дня”; у К. Желе – „захід сонця”; у С. Ботічеллі – „жіноча ніжність та сором’язливість”; Рембрандта – „велика урочистість події”». Саме ці імпульси дають поштовх творчій уяві. Митця приваблює в об’єкті реальності його здатність до перетворення, трансформації, тобто здатність бути матеріалом для створення свого особистого світу. «Отже, що б не малював художник – богів, героїв, чудовиськ або яблука, – він, перш за все, пише те, що дозволяє тому, чим він захоплений, панувати в цьому особистому світі».

Чи згодні ви з ідеєю Е. Панофського? Наведіть конкретні приклади, використовуючи твори, мемуари, щоденники митців.

Дата добавления: 2015-05-24