Варіант 3. У праці «Дегуманізація мистецтва» Х

Варіант 2

Варіант 1

Модуль ІІІ

У праці «Дегуманізація мистецтва» Х. Ортега-і-Гассет стверджує, що головна відмінність між старим та новим мистецтвом полягає в тому, що перше оспівує людину та підносить її на самий верх, а друге – скидає її на самий низ. «Людина – це головна фігура європейського мистецтва від античності до ХІХ ст. Світосприйняття, що створило це мистецтво, було антропоморфним. Саме до людини звертається погляд античних богів, християнських святих, великих героїв і полководців. Саме людина є центром в картинах Рафаеля, Корреджіо, Пуссена. Але в ХІХ ст. це підґрунтя європейського світогляду починає тремтіти. Митець раптом припиняє творити світ за власним образом та подобою. Мистецтво втрачає той центр, яким була людина».

Чому це відбувається? Як Х. Ортега-і-Гассет пояснює цей процес?

У роботі «Про точку зору в мистецтві» Х. Ортега-і-Гассет обґрунтовує тезу про те, що основним законом розвитку європейського мистецтва від Джотто до модерну є рух від «ближнього бачення» предметів світу до «дальнього». Починаючи з Ренесансу, «живопис відходить від чіткої передачі форми речей до іншого оптичного простору, де вони втрачають власні межі». «Предмети і речі, які постійно віддаляються від нас, – пише Х. Ортега-і-Гассет, – поступово втрачають свою тілесність, плотність, матеріальність та перетворюються в чисто хроматичну сутність». «Речі наче скидають свою оболонку. Простір стає абсолютно прозорим. Саме так виникає абстрактний живопис».

Чому зміна художньої точки зору призводить до появи нової форми мистецтва? Які моменти грають тут найважливішу роль? Чи дають зазначені Х. Ортегою-і-Гассетом обставини повну картину появи авангарду?

Дуже часто художник замість того, щоб розкрити свій талант і «працювати заради мистецтва», виконує «суспільну замову» та «працює заради грошей». Аналізуючи це явище, Х. Ортега-і-Гассет вважає, що причиною конфлікту між художником і суспільством є правова проблема, яка відома під юридичною назвою «le quid juris». Суть цієї проблеми полягає у тому, що, з одного боку, митець повинен працювати вільно, згідно з власною природою та призначенням; з іншого боку, митець повинен задовольняти потреби суспільства. Але оскільки митець позиціонує власну діяльність як вільну, то суспільство повністю знімає з себе відповідальність за долю митця. Отже, право митця на реалізацію власного творчого потенціалу є фіктивним. Це право стає ідеальним, або скоріше утопічним, принципом.

Чи справді цей утопічний принцип є основною причиною відчуження між художником та суспільством? Чи є інші супутні чинники? Як, на вашу думку, можна подолати зазначену проблему?

Дата добавления: 2015-05-24