Варіант 11. Розглядаючи час і простір художнього твору, М

Варіант 10

Варіант 9

Варіант 8

Розглядаючи час і простір художнього твору, М. Дюфренн помічає, що його хронотоп суттєво відрізняється від реального буття. Особливо це помітно в музичному творі. Час, який ми проводимо, слухаючи музику, має зовсім інший характер і структуру, ніж час історичний. Час музичного твору інтегрує минуле, теперішнє та майбутнє в «єдину точку». Отже, сам твір ніби виходить з плинного часу й зливається з вічністю.

Чи відчуваєте ви цю різницю? Чим вона обумовлена? Чому вона, як доводить М. Дюфренн, має не психологічний, а онтологічний характер?

Осмислюючи художню практику авангарду, М. Дюфренн висуває тезу про те, що мистецькі новації початку ХХ ст. мають не тільки естетичний, але й політичний зміст. Гасла авангарду були спрямовані на вивільнення митця від ланцюгів традиції, ідеології, суспільних схем. Так, «практика абстрактного мистецтва здійснює філософську критику презентації. Тривалий час мистецтво було царством мімесису. <…> Мистецтво мало значення лише тоді, коли представляло реальність. Мистецтво повинно було наслідувати реальність. Воно слугувало та підкорялося їй. Відмова сучасного митця від мімесиса – це не просто відмова від реальності. Це – відмова від пригнічення реальністю. Така відмова має революційний зміст і, перш за все, політичний зміст».

Чи дійсно авангард має революційну сутність? Чи не обмежується ця революція лише маніфестом, декларацією або епатажем? В чому полягає головне (епохальне) значення авангарду?

Досліджуючи природу художньої творчості Г. Башляр звертається до психоаналізу З. Фрейда. Обидва вчені вважають сублімацію головним психічним процесом, що спрямовує фізичну енергію людини на творчий акт. Але якщо З. Фрейд пов’язує сублімацію з лібідо та пояснює творчий акт витісненням сексуального бажання у підсвідоме, то Г. Башляр стверджує, що «сублімація не завжди є запереченням бажання і не завжди працює проти інстинкту. Вона також може бути сублімацією до ідеалу».

Чому Г. Башляр наполягає на «десексуалізації лібідо»? Чи справді царина підсвідомого є більш широкою, аніж сексуальне бажання, і тому сублімація не вичерпується лібідо? Як Г. Башляр пояснює механізм сублімації? Яку вона має структуру? Як співвідносяться між собою різні типи сублімації (асоціативна, діалектична та абсолютна)?

Аналізуючи творчість багатьох художників, поетів, музикантів, Г. Башляр стверджує, що кожний митець має інстинктивний потяг до однієї з чотирьох природних стихій, які він, за традицією, називає «елементами». Ці елементи працюють як «гормони уяви», що народжують конкретні образи. Так, одні поети постійно звертаються до образу «вогню», другі – до образу «землі», треті – до образу «води», четверті – до образу «повітря». Зокрема, поема «Емпедокл» Ф. Гельдерліна, вірші Т. С. Еліота, поетичний цикл П. Елюара «Фенікс» свідчать, що джерелом їх натхнення є саме «вогонь». Розпізнання «стихії» поета дозволяє, на думку Г. Башляра, краще та глибше зрозуміти інтенцію твору.

У праці «Психоаналіз вогню» Г. Башляр, розглядаючи поетичний образ вогню, дає його декілька модифікацій: «Прометей» (володар вогню, культурний герой, відкривач науки), «Фенікс» (символ нового життя), «Новаліс» (затишний домашній очаг), «Гофман» (феєрверк, радість), «Емпедокл» (заклик вогню).

Проштудюйте «поетику вогню» Г. Башляра. (Якщо вам близькі інші стихії, де «оператором образів» є вода, повітря або земля, опрацюйте на вибір: «Вода та мрії», «Мрії про повітря», «Земля та мрії про спокій»).

Дата добавления: 2015-05-24