Варіант 10. Порівнюючи кіно-образ і фото-образ, В

Варіант 9

Варіант 8

Порівнюючи кіно-образ і фото-образ, В. Беньямін акцентує їх суттєву різницю. «Кіно-образ, на відміну від фото-образу, має специфічний асоціативний зміст, що не вичерпується візуальним рядом». Цей зміст знаходиться не в окремих кадрах (або фотографіях), а в їх взаємодії. Кіно-образ, на думку В. Беньяміна, є таким екранним художнім рухом, який глядач сприймає, переходячи від «зображеного» (візуального) змісту до «не-зображеного» (асоціативного). Отже, «кіно-образ – це не сума чи проста послідовність кадрів, значень і смислів, але сам перехід матеріального в ідеальне, який розгортається в уяві глядача». Таким чином, «якщо фотографія – це візуальне мистецтво, то кінематограф – це синтетичне мистецтво».

Чи поділяєте ви позицію В. Беньяміна? Які є ще відмінності між фото-образом та кіно-образом?

Аналізуючи класичне мистецтво, В. Беньямін стверджує, що воно має власну «ауру», тобто особливу духовну енергію, яку твір передає глядачеві. Проте сьогодні, з появою нових технічних засобів репродукції, класичне мистецтво втрачає свою ауру. По-перше, копіювальна техніка вилучує твір із традиції, навантажуючи його хибними чи нерелевантними конотаціями. По-друге, тиражуючи твір мистецтва, вона стирає його оригінальність і робить його появу масовою, тобто стереотипною. По-третє, вона баналізує його естетичне сприйняття. Отже, коли ми бачимо шедевр на «кожному перехресті», він вже не хвилює нас, як це було раніше.

Чи згодні ви з В. Беньяміном? Чи дійсно фотографічні копії картин старих майстрів, які сьогодні глядач споживає у вигляді репродукцій, посилюють баналізацію естетичного смаку? Чому твір мистецтва (навіть шедевр, написаний великим майстром) змінює свою природу в залежності від соціальних умов його сприйняття?

Досліджуючи сучасне мистецтво, Г. Зедльмайр у праці «Втрата серцевини: образотворче мистецтво ХІХ–ХХ ст. як симптом і символ часу» зазначає, що воно переживає кризу. Зміна, яку ми бачимо у мистецтві (абстракція, відмова від зображення людини і реальності, машинізація дійсності), є прямим наслідком зміни у світогляді. Цю зміну Г. Зедльмайр пов’язує із «втратою людяності».

На думку Г. Зедльмайра, «втрата людяності» має сім головних аспектів: 1) руйнується відношення людини до Бога (атеїзм); 2) руйнується відношення людини до себе (розкол «Я»); 3) руйнується відношення людини до людини (соціальне відчуження); 4) руйнується відношення людини до природи (техногенні катастрофи, екологічна криза); 5) руйнується відношення людини до історії (розрив з традицією); 6) руйнується відношення людини до духовності (ідеали змінюються на ідоли); 7) руйнується відношення людини до світу речей (фетишизм).

Чи можна казати про повну аналогію між «духовною ситуацією часу» та «духовною ситуацією у мистецтві»? Які конкретні приклади «втрати людяності» у мистецтві наводить Г. Зедльмайр?

Дата добавления: 2015-05-24