Виховання підлітка

К н и г а т р е т я

3. У 12 або 13 років сили дитини розвиваються набагато швидше, ніж її потреби...

6. Що зробить вона з цього надлишку здібностей і сил, який у неї є тепер і який не виявиться в іншому віці? Вона спробує витратити його на такі турботи, які можуть стати в нагоді;... Це пора праці, вчення, занять....

7. Людське мислення має свої межі; і людина не може знати все; мало того, вона не може знати в повному обсязі навіть те невелике, що знають інші люди.... Отже, повинен бути вибір речей, які потрібно викладати, як і часу, коли їх потрібно вивчати.... Важливо знати не те, що є, а те, що корисно.

11.... За діяльністю тіла, яке прагне розвиватися, іде діяльність розуму, який прагне навчитися. Спочатку діти тільки жваві, потім стають допитливими, і ця допитливість, вміло спрямована, є рушієм того віку, до якого ми тепер підійшли....

14. Перетворимо наші відчуття на ідеї, але не станемо перестрибувати відразу від чуттєвих предметів до інтелектуальних. За допомогою перших ми повинні досягти других. Нехай усі чуття будуть керівниками розуму в його перших операціях. Ніякої книги, крім світу, ніякого підручника, крім фактів. Читаючи, дитина не думає, вона тільки читає; вона не вчиться, а запам’ятовує слова.

15. Зробіть вашу дитину уважною до явищ природи, ви швидко зробите її допитливою; але, щоб підтримувати цю допитливість, не поспішайте задовольняти її. Ставте запитання по його силах і давайте йому розв’язувати їх самому. Нехай він знає що-небудь не тому, що ви йому про це сказали, а тому, що він сам це зрозумів; хай він не заучує науку, а винаходить її. Якщо коли-небудь ви піднімете в його душі розум авторитетом, він перестане міркувати; він буде іграшкою чужої думки.

16. Ви хочете вчити географії цю дитину і дістаєте для неї глобуси, сфери, карти: скільки приладів! Навіщо всі ці зображення? Чому ви не покажете їй спочатку самий предмет, щоб вона знала, принаймні, про що ви їй говорите!

17. Ясного вечора вибираються гуляти до відповідного місця, де відкритий горизонт дозволяє бачити захід сонця, і відзначають предмети, за якими можна впізнати місце заходу. Вранці, щоб подихати свіжим повітрям, повертаються на те саме місце до сходу сонця. Стежать за тим, як воно сповіщає про свою появу довгими смугами світла. Пожежа розгортається, схід здається весь у вогні: по його блиску чекаєш світила задовго до того, як воно покажеться; щохвилини думаєш, що воно ось-ось з’явиться; нарешті, бачиш його. Яскрава точка блисне, як блискавка, і зразу ж наповнить увесь простір; завіса імли розривається і падає. Людина пізнає своє житло, і їй здається, що воно покращало. За ніч зелень набралась нової сили; освітлена днем, що зароджується, позолочена першими променями, вона вкрита блискучою сіткою роси, яка відбиває світло і барви. Птахи хором вітають батька життя; в цю хвилину ні один не мовчить; їх щебетання, ще слабе, більш млосне і ніжне, ніж в інший час дня; в ньому відчувається млість мирного пробудження. Сумісне діяння всіх цих речей справляє на чуття враження свіжості, яке, здається, приникає до глибини душі. Це чарівні півгодини, проти яких не встоїть жодна людина, видовище таке величне, таке прекрасне, таке захоплююче, що ніхто не залишається до нього байдужим.

18. Не звертайтеся до дитини з розмовами, яких вона не зможе зрозуміти. Не потрібно описів, не потрібно красномовства, не потрібно образів, не потрібно поезії. Справа тепер не в почутті та смаку. Будьте й далі ясним, простим і холодним; занадто скоро настане час, коли потрібна буде інша мова.

19. Вихована в дусі наших правил, звикши здобувати всі знаряддя з себе самої і ніколи не звертатися за допомогою до іншого, не переконавшись спочатку в своєму безсиллі, вона довго розглядає всякий предмет, нічого не кажучи. Вона вдумлива і неохоча розпитувати. Задовольняйтеся з того, що будете подавати їй до речі предмети; далі, коли ви побачите, що її цікавість досить збуджена, зробіть їй будь-яке лаконічне запитання, яке наводило б її на шлях до розв’язання.

69....ви повинні добре пам’ятати, що лише в окремих випадках вашим завданням буде вказувати, що дитина повинна вивчати: це його справа – бажати, шукати, знаходити; ваша справа – зробити навчання доступним для неї, майстерно зародити в ній це бажання і дати їй засоби задовольнити його....

70....важливо не те, щоб дитина навчалася тому чи іншому, а те, щоб вона розуміла, чому навчається і для чого їй це потрібно....

72. Припустімо, що доки я вивчаю з моїм учнем рух сонця і спосіб орієнтуватися, він раптом перебиває мене запитанням: нащо все це? Яку прекрасну промову я можу сказати йому! Скільки різних речей можу сказати йому з цієї нагоди, особливо, якщо в нас є сторонні слухачі....

74. Але наш Еміль, який вихований простіше і так туго спримає важкі поняття, не буде нічого слухати. При першому ж слові, якого він не зрозумів, він втече, він почне пустувати і залишить мене виголошувати промову самому собі. Пошукаємо грубішого розв’язання; мій вчений апарат непридатний для нього.

75. Ми спостерігали положення лісу на північ від Монморансі, коли він зупинив мене своїм нестерпним запитання: яка в цьому користь?... Ми вдаємося до яких-небудь інших занять, і в цей день уже не виникає запитання про географію.

76. Наступного ранку я пропоную йому прогулятися перед світанком; він нічого кращого не бажає. Ми йдемо в ліс, мандруємо по луках, збиваємося з дороги, не знаємо куди потрапили, і, коли потрібно повертатися додому, не можемо знайти дорогу. Час іде, стає жарко, ми зголодніли,... Нарешті, ми сідаємо відпочити, обмірковуємо становище. Еміль, вихований як усі діти, не міркує, він плаче; він не знає, що ми коло самого Монморансі і відокремлені від нього тільки переліском; але цей перелісок для нього цілий ліс: людина його зросту ховається в кущах.

77. Після недовгої мовчанки я кажу з непокоєнням: Любий Ємілю, як же нам вийти звідси?

Еміль (спітнілий, заливаючись гіркими слізьми): Не знаю. Я стомлений; я голодний; я хочу пити; я більше не можу.

Жан-Жак: А хіба я в кращому становищі, ніж ви?... Треба не плакати, а дізнатися, де ми знаходимось. Подивіться на годинник: котра година?

Еміль: Дванадцята година, а я нічого не їв.

Жан-Жак: На нещастя, мій обід не з’явиться до мене сюди. Південь: саме в цей час ми спостерігали вчора з Монморансі положення лісу. Якби ми могли визначити з лісу положення Монморансі?..

Еміль: Та ж учора ми бачили ліс, а звідси не видно міста.

Жан-Жак: Ось у чому лихо... А чи не можна нам, не бачивши, визначити його положення?...Ми говорили, пам’ятаю, що ліс знаходиться...

Еміль: На північ від Монморансі.

Жан-Жак: Отже, Монморансі повинен знаходитися...

Еміль: На південь від лісу.

Жан-Жак: Ми маємо змогу знайти північ опівдні?

Еміль: Так, за напрямом тіні.

Жан-Жак: А південь? Південь протилежний півночі.

Еміль: Це правда; потрібно тільки знайти сторону, протилежну напрямові тіні. О, ось південь! Напевне, Монморансі з цього боку; ходім у цей бік.

Жан-Жак: Мабуть, ви маєте рацію; ходімо по цій стежці через ліс.

Еміль (плескаючи в долоні і з радісним криком): Ах, я бачу Монморансі! Ось він перед нами, зовсім близько! Ходімо снідати; ходімо обідати; ходім швидше; і астрономія на що-небудь придатна.

78. Зауважте, що коли він не скаже цієї останньої фрази, то подумає її.... І будьте впевнені, що він усе життя пам’ятатиме урок цього дня, тоді як, коли б я примусив його тільки уявляти собі це, сидячи в кімнаті, моє пояснення було б забуте наступного ж дня. Потрібно говорити, наскільки це можливо, діями і не говорити про те, чого не можна зробити.

79. Я ненавиджу книги; вони вчать тільки говорити про те, чого не знаєш.

Якщо вже нам абсолютно неможливо обійтися без книг, то є одна, яка є, на мою думку, надзвичайно вдалим трактатом про природне виховання! Це перша книга, яку прочитає мій Еміль; вона одна протягом довгого часу становитиме всю його бібліотеку і назавжди займе в ній почесне місце. Вона буде текстом, а всі наші природничо-наукові розмови тільки коментарем до нього....це – „Робінзон Крузо”....

136. Вашим головним піклуванням було не допускати в голову вихованця ніяких недоступних йому понять про соціальні відносини; але коли послідовність знань змусить вас вказати йому на взаємну залежність людей, то замість того, щоб вказувати її моральну сторону, спрямуйте всю її увагу на промисловість та механічні вміння, які роблять людей корисними один одному. Водячи його по майстернях, ніколи не допускайте, щоб він тільки дивився на роботу, не прикладаючи до неї рук, або йшов, не дізнавшись досконало про мотиви того, що тут робиться, або принаймні того, що він бачив. Для цього працюйте самі, подавайте йому скрізь приклад; щоб зробити його майстром, будьте скрізь підмайстром і повірте, що година роботи навчить його більшого, ніж день пояснень.

137....праця є неминучий обов’язок суспільної людини. Багатий чи бідний, могутній чи слабкий, всякий громадянин, який байдикує, є шахрай.

138. Тим часом з усіх занять, які можуть дати людині прожиток, ручна праця найбільше зближує її з природним станом; з усіх становищ найбільш незалежне від долі і від людей є становище ремісника. Ремісник залежить тільки від своєї праці; він вільний, настільки ж вільний, наскільки землероб є раб, бо останній залежить від свого поля, урожай з якого перебуває в розпорядженні інших. Ворог, володар, дужий сусід, судовий процес можуть відібрати в нього це поле; за допомогою цього поля з нього можна знущатися тисячею способів; але якщо схочуть знущатися з ремісника, йому недовго скластися; він забирає з собою свої руки і йде. Але все ж таки землеробство є перше ремесло людини, найкорисніше, отже, найблагородніше, яким тільки можна займатися. Я не кажу Емілеві: вчися землеробства; він його знає. Усі сільські роботи йому знайомі; з них він почав; до них він безнастанно повертається. Отже, я кажу йому: обробляй спадщину твоїх батьків. Але якщо ти втратиш цю спадщину, або не дістанеш її, що робити? Вчись якогось ремесла.

145. Я неодмінно хочу навчити Еміля якого-небудь ремесла. Чи чесного принаймні ремесла, скажете ви? Що це значить? Хіба не всяке ремесло, корисне суспільству, чесне? Я не хочу, проте, щоб він був золотошвеєм, чи позолотником, чи лакувальником, як дворянин Локка; я не хочу також, щоб він був музикою або актором, або автором книг. За винятком цих та інших подібних до них професій нехай він вибирає, що хоче; я не маю наміру обмежувати його ні в чому. На мою думку, нехай він краще буде шевцем, ніж поетом; нехай він краще брукує великі шляхи, ніж малює квіточки на порцеляні. Але, скажете ви, поліцаї, шпигуни, кати – також корисні люди. Тільки від уряду залежить, що вони зовсім не такі.... не досить вибрати корисне ремесло, треба ще, щоб воно не потребувало від людей, які ним займаються, мерзенних і несумісних з людяністю душевних якостей. Отже, повертаючись до першого зауваження, виберемо чесне ремесло, але завжди пам’ятатимемо, що без користі нема чесності.

151. Дайте чоловіку ремесло, пристойне його статі, а юнакові ремесло, відповідне його віку; будь-яка професія, пов’язана із сидячим життям у кімнаті,... йому не сподобається. Ніколи хлопчик сам не погодиться бути кравцем, треба мистецтво, щоб змусити його взятись за це жіноче ремесло, яке не створене для нього....

152. Я забороняю своєму вихованцеві ремесла нездорові, але не ті, які важкі або навіть небезпечні. Ці ремесла вправляють одночасно і силу, і мужність; вони придатні тільки для чоловіків....

154. Юначе, знайди в своїй праці руку чоловіка! Вчися сильною рукою володіти сокирою і пилкою, навчись обтесувати колоду, вилазити на дах, приладнувати коник, закріплювати його кроквами і перекладинами;...

155.... Якщо можна вибирати,... то чому нам при виборі професії одного і того ж достоїнства не зважити на приємність, схильності, зручності. Ремесла, пов’язані з обробкою металів, корисні і навіть корисніші за всі інші; проте, якщо тільки в мене не буде якої-небудь спеціальної підстави, я не зроблю вашого сина ковалем або слюсарем; мені не хотілося б бачити його в кузні, з обличчям циклопа. Так само я б не зробив з нього муляра, ні тим більше шевця. Усі ремесла мають існувати, але той, хто може вибирати, повинен звертати увагу на чистоту, бо це не питання думки; в цьому питанні вирішують наші почуття. Нарешті, я проти тих притуплюючих професій, в яких працівники, не виявляючи винахідливості і перетворюючись майже на автоматів, завжди вправляють свої руки однією й тією ж роботою, наприклад, ткачі, панчішники, каменярі; нащо використовувати для таких ремесел розумних людей? Тут машина водить іншою машиною.

156. Беручи все це до уваги, я бажав би, щоб моєму вихованцеві найбільше припало до смаку ремесло столяра. Воно охайне, воно корисне, ним можна займатися вдома; воно дає достатні вправи для тіла; воно вимагає від працівника спритності і кмітливості, і форма його творів, визначувана користю, не виключає краси і смаку.

158. Коли Еміль вчитиметься свого ремесла, я вчитимуся разом ним, бо я переконаний, що він навчиться як слід тільки того, чого ми вчитимемося разом.

159. На жаль, ми не можемо проводити весь наш час за верстатом. Ми не тільки підмайстри-ремісники, ми – підмайстри-люди, а навчання цього останнього ремесла важче і триваліше, ніж першого....на мою думку, нам слід принаймні раз або двічі на тиждень ходити на цілий день до майстра. Вставати одночасно з ним, братися до роботи раніше за нього, їсти за його столом, працювати під його керуванням і після того, як ми матимемо честь повечеряти з його сім’єю, повертатися, якщо хочемо, спати на наших твердих ліжках. Ось як вчаться кількох ремесел відразу і ось як вправляються в ручній праці, не нехтуючи іншого навчання.

164. Якщо до цього часу я був зрозумілим, то повинно бути ясно, яким чином я одночасно із звичкою до тілесних вправ і ручної праці непомітно прищеплюю моєму вихованцю бажання до мислення і обмірковування, щоб воно була противагою лінощам.... Щоб не бути ледарем, як дикун, він повинен працювати, як селянин, і думати, як філософ. Велика таємниця виховання полягає в умінні так поставити справу, щоб вправи тілесні і духовні слугували одне для одного відпочинком....

190. В Еміля небагато знань, але ті, які він має, справді його; він нічого не знає наполовину. З невеликої кількості речей, які він знає і знає добре, найважливіша та, що є багато таких речей, яких він не знав і про які може дізнатися з часом, ще більше таких, які знають інші люди, а він ніколи в житті не знатиме, і безмежна кількість таких, яких жодна людина ніколи не знатиме. У нього універсальний розум – не за відомостями, а за здібністю їх набувати; розум відкритий, інтелігентний, готовий до всього і, як каже Монтень, якщо не освічений, то принаймні здатний до освіти. Для мене досить того, що він завжди вміє знайти „нащо” для всього, що робить, і „чому” для всього, що думає, бо, ще раз, моя мета не викладати йому науку, а навчити його набувати її в міру потреби, оцінювати її по заслугах і любити істину над усе. При такому методі просуваєшся вперед повільно, але зате ніколи не зробиш марного кроку і не буваєш змушений відступити.

191. Еміль має природничі і суто фізичні знання. Він не знає навіть назви історії, ні того, що таке метафізика і мораль. Він знає істотні відносини людини до речей, але нічого про моральні відносини людини до людини....

192. Еміль працьовитий, поміркований, терплячий, твердий, повний мужності....

194. Він дивиться на себе безвідносно до інших і задоволений з того, що інші не думають про нього. Він ні від кого нічого не вимагає і за собою не визнає ніякого зобов’язання перед ким-небудь. Він один у людському суспільстві і покладається тільки на себе.... У нього здорове тіло, рухливі члени, правильний розум без забобонів, вільне серце без пристрастей. Не збурюючи нічийого спокою, він живе задоволеним, щасливим і вільним, наскільки це дозволяє природа....

Дата добавления: 2015-05-24