Організація школи

І є не що інше, як справжня мудрість життя.

Поміщик і лейтенант увійшли в Гертрудину світлицю. В кімнаті було так тісно, що ледве можна було пройти поміж прядками. Коли двері відчинились, Гертруда, що не чекала гостей, звеліла дітям підвестися й дати місце гостям. Але поміщик спинив її і, нікому не давши рушити з місця, за руку провів пастора й лейтенанта вздовж стін до її стола.

Важко собі уявити, яке захоплення викликала ця кімната у гостей.... Порядок і добробут у хаті багача не справляють такого враження. Мимохіть думаєш при цьому, що інші не можуть дозволити собі подібного тільки тому, що у більшості не вистачає грошей. Але добробут бідної хатини, який свідчить, що всі люди могли б добитися того самого, якби вони були привчені до порядку і добре виховані, на добру душу справляє величезне враження.

Тепер гості побачили кімнату, переповнену бідними дітьми у стані цілковитого добробуту.

Поміщикові здавалося, що він немов у ві сні бачить картину, перший зразок свого відродженого, краще вихованого народу, а яструбиний погляд лейтенанта, як блискавка, перебігав від дитини до дитини, від руки до руки, від роботи до роботи, від ока до ока. Чим більше він бачив, тим сильніше хвилювала його думка: їй пощастило зробити те, чого ми шукаємо, – школа, яку ми шукаємо, створена в її хаті.

... Побачивши на прядках книги, лейтенант спитав Гертруду, навіщо вони дітям.

Вона подивилася на нього і сказала:

- Як навіщо? Вони вчаться по них.

- Але ж не тоді, коли прядуть? – спитав лейтенант.

- Саме тоді, – відповіла Гертруда.

- Це я хотів би побачити, – сказав лейтенант.

- Так, – сказав поміщик, – ти повинна нам показати це.

- Діти, візьміть ваші книги і вчіться, – сказала Гертруда.

- Голосно, як завжди? – спитали діти.

- Так, голосно, як завжди, але як слід!

Діти швидко розгорнули книги; кожний знайшов сторінку, яка була відмічена для нього, і почав учити задане йому на сьогодні. І в той час, як очі дітей уважно дивилися в книги, колеса прядки продовжували крутитися, не зменшуючи швидкості.

Лейтенант не міг відвести очей від дітей і попросив Гертруду показати йому все, що вона проробляє з ними, і все, чого вона їх навчає.

Тоді вона наказала дітям закрити книги і почала розучувати з ними вірші.... Потім вона показала гостям, як вона їх навчає лічби, і все це було просто і легко застосувати в житті.

Другого дня в школі почалося навчання.

Він [лейтенант] запропонував Гертруді запровадити у школі такий порядок, який вона створила б у себе вдома. Гертруда розподілила дітей за віком і за характером роботи. Своїх дітей і дітей Руді, уже обізнаних з усіма порядками, вона розмістила між рештою дітей. Спереду, ближче до стола, вона посадила малюків, які ще не знали азбуки, за ними сиділи ті, які вміли читати по складах, далі – ті, які вміли трохи читати, і, нарешті, ті, які читали вільно. Після цього вона взяла три букви алфавіту і прикріпила їх до чорної дошки. Цими трьома буквами вона вирішила обмежитися для першого дня. Одному з дітей вона запропонувала прочитати ці букви. Якщо дитина правильно проказувала їх, інші повинні були повторювати за нею ті самі букви. Надалі вона змінювала порядок букв, прикріплювала до дошки ті самі, але більшого або меншого розміру. Скінчивши ці вправи, вона лишила букви перед очима дітей на цілий ранок. Переставляння букв вона практикувала і з тими, хто читав по складах. Хто вже вмів трохи читати, повинен був читати разом з ними по складах. Перед тими, хто трохи або вільно читав у голос, всі інші напівголосно повторювали за ним прочитане. І ніхто не знав, чи не викличе вона його зараз і чи не скаже: „Читай далі”.

Для нагляду за роботою з рукоділля вона привела з собою жінку, яку звали Маргрет. Ця жінка повинна була тепер щодня приходити до школи, через те що самій Гертруді було це не під силу. Навряд чи можна було знайти більш підходящу для цього людину, ніж Маргрет. Тільки-но спинялась рука або прядка, як вона вже була біля дитини і не відходила від неї, доки і рука і колесо не починали рухатися знов. Більшість дітей того ж вечора принесли додому таку роботу, що їхні матері не повірили, що це вони самі зробили. Але діти відповідали їм:

- Так, велика різниця в тому, як показуєш ти і як показує Маргрет; ти так не вмієш.

Не менше хвалили вони лейтенанта. По обіді він вів заняття, а Гертруда слухала його і придивлялась до всього, що він робив.

... Увечері він роздав усім дітям, що досягли семи років, по кілька скріплених аркушів паперу і кілька пер. На цих аркушах кожна дитина побачила своє ім’я, написане так красиво, наче воно було надруковане. Вони не могли налюбуватися, дивлячись на ці написи, і все питали, як це роблять. Він показав їм і близько чверті години виводив великі букви, які мали вигляд друкованих. Вони охоче простояли б так до ранку і все дивилися б, як він пише, так це їм сподобалось. „Невже й ми зуміємо так писати?” – дивувалися вони.

- Чим краще ви навчитеся писати, тим приємніше буде мені, – відповів він.

Прощаючись, він сказав їм, щоб вони обережно поводились з папером і увіткнули свої пера гострим кінцем у гнилі яблука, в них вони найкраще триматимуться.

- Так, якби ж то в нас були гнилі яблука, адже ж тепер не зима, – зауважив дехто.

Він розсміявся і сказав:

- Можливо, я дістану для вас яблук; у пасторші їх є досить, більш ніж їй хотілося б.

- Ні, ні, ми самі принесемо для них, у нас теж ще є яблука, – вигукнули інші.

Дата добавления: 2015-05-24